Навігація
Головна
ПОСЛУГИ
Авторизація/Реєстрація
Реклама на сайті
 
Головна arrow Туризм arrow Правове регулювання туристичної діяльності
< Попередня   ЗМІСТ   Наступна >

Законодавче забезпечення туристичної діяльності за кордоном

За даними ЮНВТО, законодавчі акти з регулювання туристичної діяльності вже прийняті в 120 країнах світу. Вони спрямовані на визначення державних завдань у сфері туризму, засобів їх досягнення, упорядкування туристичних формальностей, зменшення ризиків під час подорожей, інтенсифікацію розвитку туристичної індустрії, регулювання відносин між виробниками і споживачами туристичних послуг, а також на інші цілі та завдання, розв'язання яких неможливе без існування спеціального законодавчого акта про туризм [71, с. 210].

США. Перший Закон "Про міжнародний туризм" був прийнятий ще у 1961 р. Він передбачав створення спеціальної установи - Американської адміністрації подорожей та туризму (United States Travel and Tourism Administration - USTTA) у структурі Федерального міністерства торгівлі США. У 1981 p. був прийнятий Закон "Про Національну політику в сфері туризму", а у 1992 р. - Закон "Про політику в сфері туризму та розвиток експорту", згідно з якими перед USTTA були поставлені наступні завдання: координація державної політики в галузі туризму відповідно до інтересів США, дослідження кон'юнктури туристичного ринку, збір статистичної інформації, управління програмами розвитку туризму тощо.

Крім національного органу, що регулював туристичну діяльність на федеральному рівні, у США в кожному з штатів функціонувала служба, яка відповідала за розвиток місцевого туризму. В більшості випадків це було Агентство з торгівлі, комерції та туризму, перед яким ставилися завдання планомірного зростання і всебічного розвитку в'їзного та внутрішнього туризму, проведення рекламно-інформаційних програм з пропаганди туризму, здійснення дослідницьких акцій щодо аналізу стану та перспектив розвитку туризму на певній території.

Аналогічна картина спостерігалася у графствах та містах, де в структурі місцевої влади були створені спеціальні бюро з туризму. До складу цих органів входили державні службовці, представники транспортних компаній, готелів, ресторанів, культурно-розважальних та інших закладів. Бюджети бюро формувалися з коштів, що збиралися графством або містом у вигляді податку за проживання з відвідувачів готелів, а також за рахунок членських внесків та доходів від реклами.

USTTA повинна була працювати у контакті з Консультативною радою з туризму, у склад якої входили п'ятнадцять представників провідних галузей американської економіки, а також Національною Радою з пропаганди подорожей та туризму, яка відповідала за видання щорічної доповіді рекламно-інформаційного характеру під назвою: "Туризм працює на Америку". У доповіді чітко прослідковувалася думка, що в'їзний та внутрішній туризм були важливими секторами національної економіки США.

Після закінчення у серпні 1996 p. XXVI Літніх Олімпійських ігор в Атланті державне фінансування USTTA суттєво скоротилося, також вступила у дію система часткового державного спонсорства та значно більшої участі в цьому процесі приватних підприємств. Наприкінці 1996 р. уряд США вирішив, що країна більше не потребує подібної структури та закрив всі її офіси та представництва [109].

У США, з їх вірою в систему вільного підприємництва, а також повагою до федеральної конституції та законодавства, функція рекламування та просування іміджу країни за кордоном зараз делегується або окремим штатам, або спеціально створеним приватним структурам. Втручання держави обмежується лише заходами, що спрямовані на захист життя і здоров'я американців (йдеться про такі речі, як гарантія безпеки польотів та регулювання повітряного сполучення).

Координуюча функція покладена на Американську туристичну асоціацію, яка представляє країну на міжнародному рівні, використовуючи при цьому різноманітні спеціальні бренди, зокрема: "Visit USA Association", "Discover USA", "Discover America". Подекуди за кордоном відкриваються спеціальні представництва, що захищають інтереси основних суб'єктів американського туристичного бізнесу.

Іспанія. Туристична діяльність на національному рівні регулюється Законом "Про компетенцію у галузі туризму", прийнятому в 1963 р. та Декретом "Про діяльність приватних туристичних підприємств", прийнятому в 1965 р. Крім загальнонаціонального, кожна із сімнадцяти територіальних автономій Іспанії має власне законодавство з туризму, основні положення якого відповідають вищевказаному Закону.

Іспанське законодавство регулює відносини між туристом і продавцем туристичного продукту, встановлює умови провадження туристичної діяльності для фізичних та юридичних осіб, визначає порядок надання туристичних послуг, здійснює контроль у цій сфері, а також вживає санкції до порушників.

У 1996 р. в Іспанії був прийнятий Закон "Про комбіновані подорожі", яким чітко визначалися права та обов'язки як споживача, так і виробника туристичних послуг. У Законі вказані основні складові туристичного продукту та комбінованих подорожей, а також затверджений перелік відомостей в інформаційних каталогах туристичних підприємств: тривалість подорожі, засоби транспорту, вид розміщення, вартість подорожі, додаткові пропозиції, умови та дії туриста у випадку відмови від подорожі.

Якщо викладені в інформаційному каталозі деталі запланованої подорожі не відповідають реальності, то турист, повернувшись додому, має право подати судовий позов. Таким чином Іспанія адаптувала національне законодавство з європейським відповідно до Директиви Європейського економічного співтовариства "Про комплексний туризм, комплексний відпочинок і комплексні тури" від 13 червня 1990 р.

Зазначимо, що у вказаній Директиві під туристичним продуктом розуміється попередньо запланована комбінація не менше двох послуг, запропонованих для продажу споживачам, якщо період їх надання перевищує 24 години: це - транспортні послуги, послуги проживання та інші послуги, що не належать до транспорту або проживання, але складають значну частину комплексного туру [16, с. 174].

Італія. У 90-ті роки XX ст. в Італії розпочалися спроби стратегічного планування туристичної діяльності з метою економічного розвитку країни та захисту її територіальних ресурсів. Ці спроби, однак, не підвищили конкурентоспроможність Італії на міжнародних туристичних ринках. Слід було змінювати державну політику в галузі туризму та концепцію розвитку туристичної галузі у країні.

У 2001 р. в Італії був прийнятий Закон "Реформа національного законодавства про туризм". Його основна мета, з урахуванням стратегічного значення туризму для економічного та соціального розвитку країни, полягала у визначенні ролі територіальних адміністрацій різного рівня в управлінні галуззю, розробці та здійсненні державної політики, яка дозволить підсилити конкурентоспроможність країни на міжнародному туристичному ринку.

Головною новацією цього закону стало нормативне положення про місцеві туристичні системи. Така законодавча норма була спрямована на стимулювання ефективних господарських процесів з метою відновлення та розвитку туристичної діяльності на всій території Італії, вона також дозволила створити комплексний системний підхід до управління всіма територіями країни та її ресурсами.

Великобританія. Наприкінці 60-х років XX ст., швидке зростання популярності Британії серед мандрівників змушує уряд змінити основні принципи державної політики в галузі туризму. В 1969 р. у країні було прийнято Закон "Про розвиток туризму" - важливий нормативний акт, який почав регулювати туристичну діяльність. Закон визначив структуру державного туристичного сектора, санкціонував фінансування будівництва готелів (яких не вистачало у країні), а також установив систему обов'язкової реєстрації та сертифікації закладів розміщення.

Впродовж останніх років державна політика британського уряду в галузі туризму постійно коливалася між необхідністю інвестування в туристичну діяльність для створення нових робочих місць у країні та прагненням скоротити витрати державного бюджету. В 90-х роках XX ст. уряд надав туристичній галузі вагому фінансову підтримку, але потім ситуація кардинально змінилася - чиновники вирішили, що державні дотації повністю виконали свою функцію, туристична індустрія значно "посильнішала" та вкладати в неї кошти повинен вже приватний сектор.

Франція. Прийнятий у 1992 р. Закон "Про туризм" визначив умови провадження туристичної діяльності для фізичних та юридичних осіб, а також встановив перелік послуг, що належать до туристичних. Фактично йдеться про необхідність отримання підприємством спеціального дозволу (у вигляді ліцензії, сертифіката або іншого офіційного документа) на провадження туристичної діяльності та організацію постійного контролю за роботою підприємств сфери туризму з боку органів державного управління. В Законі зафіксовано основні права та обов'язки виробника і споживача туристичного продукту, які повинні міститися у контракті (договорі), гарантії відповідальності продавця за якість туристичного продукту, випадки, що виключають таку відповідальність, а також санкції до порушників.

 
Якщо Ви помітили помилку в тексті позначте слово та натисніть Shift + Enter
< Попередня   ЗМІСТ   Наступна >
 
Дисципліни
Агропромисловість
Банківська справа
БЖД
Бухоблік та Аудит
Географія
Документознавство
Екологія
Економіка
Етика та Естетика
Журналістика
Інвестування
Інформатика
Історія
Культурологія
Література
Логіка
Логістика
Маркетинг
Медицина
Менеджмент
Нерухомість
Педагогіка
Політологія
Політекономія
Право
Природознавство
Психологія
Релігієзнавство
Риторика
РПС
Соціологія
Статистика
Страхова справа
Техніка
Товарознавство
Туризм
Філософія
Фінанси