Навігація
Головна
ПОСЛУГИ
Авторизація/Реєстрація
Реклама на сайті
 
Головна arrow Туризм arrow Правове регулювання туристичної діяльності
< Попередня   ЗМІСТ   Наступна >

Безпека туристичних подорожей та страхування

Безпека в туризмі - це сукупність факторів, які характеризують соціальний, економічний та правовий стан забезпечення прав і законних інтересів громадян, юридичних осіб та держави в галузі туризму.

Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи в межах своїх повноважень повинні вживати заходи, спрямовані на:

- забезпечення закріплених Конституцією України прав громадян на безпечне для життя і здоров'я довкілля при здійсненні туристичних подорожей, захист громадян України за її межами;

- забезпечення особистої безпеки туристів, збереженість їх майна, незавдання шкоди довкіллю;

- інформування суб'єктів туристичної діяльності про загрозу безпеці туристів у країні (місці) тимчасового перебування;

- надання необхідної допомоги туристам, які опинилися у надзвичайній ситуації;

- забезпечення туристам (екскурсантам) можливості безперешкодного одержання медичної, правової та інших видів невідкладної допомоги, доступу до засобів зв'язку;

- заборона використання туризму з метою незаконної міграції, сексуальної, трудової та інших видів експлуатації громадян;

- охорону туристичних ресурсів України, встановлення гранично припустимих навантажень на об'єкти культурної спадщини та довкілля;

- забезпечення безпеки об'єктів туристичних відвідувань з урахуванням ризику виникнення природних і техногенних катастроф та інших надзвичайних ситуацій тощо [68].

З метою забезпечення безпеки туристів суб'єкти туристичної діяльності, здійснюючи відповідний вид діяльності, зобов'язані:

- інформувати туристів про можливі небезпеки під час подорожі, необхідність виконання загальнообов'язкових вимог та запобіжних чи попереджувальних заходів (медичних щеплень тощо);

- створювати безпечні умови в місцях надання туристичних послуг, забезпечувати належне облаштування трас походів, прогулянок, екскурсій тощо;

- забезпечувати спеціальні вимоги безпеки під час надання туристичних послуг з підвищеним ризиком (автомобільний, гірський, лижний, велосипедний, водний, пішохідний туризм, спелеотуризм тощо);

- забезпечувати туристів кваліфікованими фахівцями туристичного супроводу, спеціальним спорядженням та інвентарем;

- забезпечувати навчання туристів засобам профілактики і захисту від травм, попередження нещасних випадків та надання першої медичної допомоги;

- забезпечувати надання оперативної допомоги особам, які постраждали під час подорожі, транспортування потерпілих;

- оперативно інформувати органи місцевої влади та відповідальних осіб про надзвичайні ситуації, в яких опинилися туристи, подавати відомості про зниклих осіб [68].

Особи, які організовують експлуатацію туристичних ресурсів, зобов'язані забезпечувати виконання вимог щодо охорони довкілля та охорони культурної спадщини, а також вживати заходів щодо забезпечення мінімізації або припинення шкідливого впливу на довкілля і соціокультурне середовище та компенсувати завдані їм при цьому збитки.

Надання необхідної допомоги туристам, які опинилися у надзвичайній ситуації в межах території України, здійснюється спеціалізованими державними, комунальними та приватними службами, а також рятувальними командами, що утворюються відповідно до законодавства.

Держава забезпечує захист законних прав та інтересів іноземних туристів відповідно до законодавства та міжнародних договорів України, а також гарантує захист законних прав та інтересів громадян України, які здійснюють туристичні подорожі за кордон. У разі виникнення надзвичайних ситуацій держава вживає заходів щодо захисту інтересів українських туристів за межами України, зокрема забезпечує їх евакуацію з країни тимчасового перебування.

У будь-якій закордонній подорожі слід пам'ятати, що з моменту перетину українського державного кордону наш турист стає "іноземним громадянином" та зобов'язаний повністю виконувати вимоги законів, норми і правила тієї країни, яку він відвідує. У туристичній подорожі необхідно також неухильно дотримуватися місцевих законів, поважати народні звичаї та традиції. За рекомендацією Всесвітньої туристичної організації з цими правилами необхідно ознайомитися до початку подорожі [108, с. 68].

Особливості перебування в іноземній державі стосуються майже всього, починаючи від стилю одягу туриста та завершуючи дрібними деталями побуту. Навіть традиційна для європейців "безтурботна" поведінка у мусульманських країнах може сприйматися як така, що ображає релігійні або національні почуття місцевих жителів.

Візьмемо, наприклад, прозаїчну для кожного туриста процедуру фотографування або відеозйомки. У ряді африканських і арабських країн не можна фотографувати адміністративні будинки, поліцейських та осіб у службовій формі, а також жінок. Тому має сенс попередньо ввічливо поцікавитися: чи можна той або інший об'єкт знімати. Зваженим повинен бути і підхід до вибору одягу: в мусульманських країнах міні-спідниці, шорти, прозорі кофти не допускаються, інакше конфліктна ситуація та подальші неприємності туристу будуть забезпечені.

Бажано уточнити місцеві порядки торгівлі. На курортах туристи проводять дуже багато часу в магазинах, намагаючись купити на згадку про країну всілякі товари та сувеніри. Більшість подорожуючих осіб стверджують, що вартість однакових товарів у різних магазинах суттєво різниться. Причина полягає у наступному: при виготовленні виробів використовується як високоякісна сировина, так і сировина низького ґатунку. Хутро та шкіра можуть мати різну якість виготовлення, до золота та інших цінних металів додаються домішки. Якщо існує бажання придбати дорогі товари, то необхідно віддавати перевагу тільки фірмовим магазинам.

Також туристам потрібно знати правила проїзду в громадському транспорті, а також правила дорожнього руху та керування взятим напрокат автомобілем. Взаємини з дорожньою поліцією вимагають особливої уваги, її вказівки треба беззаперечно виконувати. Якщо туриста зупиняє на дорозі поліцейський, не слід відкривати дверцята авто та вибігати йому назустріч (як до українського співробітника ДАІ). Слід зупинитися, трохи опустити скло, руки покласти поверх керма, демонструючи, що в них нічого немає, потім спокійно чекати, коли поліцейський сам підійде до машини.

В жодному разі не варто намагатися, за звичкою, пропонувати поліцейському будь-який хабар, за це можна потрапити у в'язницю. Не слід сперечатися з поліцейським: довести нічого не вдасться, а ймовірність неприємностей збільшиться в багато разів. При загостренні ситуації треба вимагати дозволу зв'язатися з українським посольством або представником туристичного підприємства та подальші дії узгоджувати саме з ними. Завжди слід діяти урівноважено та впевнено, не підвищувати голос та не розхитувати руками. Такі жести можуть бути розцінені поліцейським як погроза та викликати у відповідь застосування зброї [108, с. 69].

У багатьох країнах законами передбачено покарання за "безвинне" знаходження в компанії осіб, які можуть підозрюватися поліцією у здійсненні тих або інших злочинів (контрабанда, продаж наркотиків, вивезення предметів антикваріату тощо). Тому вибір попутників повинен бути дуже уважним, особливо це стосується вихідців з пострадянських країн. При оренді автомобіля в іноземній державі, не слід на дорозі підвозити "голосуючих", не варто також залишати машину відкритою. Краще не зупинятися у безлюдних або небезпечних місцях та не залишати без догляду свої особисті речі та багаж.

Від'їжджаючи у туристичну або екскурсійну подорож, на відпочинок або оздоровлення, турист стикається з цілим рядом проблем, які за збігом обставин можуть призвести до негативних наслідків для його здоров'я та майна, погано вплинути на настрій або враження від поїздки. Перебуваючи у незнайомому середовищі, що істотно відрізняється від місця постійного проживання, він постійно знаходиться під впливом ризикових факторів та обставин. Турист не знає досконало звичаїв, мови, традицій, побуту, не має імунітету від хвороб, поширених у тій чи іншій місцевості, не пристосований до проживання або інтенсивних навантажень у гірських районах, пустелі, тропіках тощо.

У багатьох випадках туристи самі порушують регламентовані правила поведінки, потрапляють у складні ситуації, відстають через неуважність від груп на екскурсіях, відправляються в райони, що не рекомендовані для відвідування туристів, беруть участь у ризикових заходах, купаються в заборонених місцях, відвідують сумнівні розважальні заклади та ін.

Люди цілком природно прагнуть захиститися від небезпеки, яка загрожує їм втратою життя, здоров'я, житла, майна тощо. Протягом усього історичного розвитку суспільство у кожній сфері своєї діяльності стикається із суперечностями між природою та людиною, а також окремими суб'єктами суспільних відносин. Ці суперечності зумовлюють появу несприятливих подій, які отримали назву "ризики".

На думку С.С. Осадця, поняття ризику пов'язується з усвідомленням небезпеки, загрози, ненадійності, невизначеності, непевності, випадковості, збитку. Нині існує нагальна потреба попереджувати та відшкодовувати збитки, що завдають ризиковані обставини. Без цього неможливо забезпечувати безперервність процесу виробництва матеріальних благ, підтримувати належний рівень життя людей. Відносини, що складаються в суспільстві з цього приводу, мають об'єктивний характер та у своїй сукупності формують зміст категорії "страховий захист" [76, с. 63].

Специфіка цієї категорії зумовлена такими ознаками: випадковістю ризику, незвичайністю заподіяної шкоди, можливістю вираження шкоди в натуральній або грошовій формі, необхідністю попередження або подолання наслідків небажаної події та відшкодування завданих нею збитків. Сутність страхового захисту полягає у нагромадженні та витрачанні грошових ресурсів для здійснення заходів з попередження, подолання та зменшення негативного впливу ризиків і відшкодування пов'язаних з ними втрат.

Страхування - це вид цивільно-правових відносин метою якого є захист майнових інтересів громадян та юридичних осіб у разі настання певних подій (страхових випадків), визначених договором страхування або чинним законодавством, за рахунок грошових фондів, що формуються шляхом сплати громадянами та юридичними особами страхових платежів (страхових внесків, страхових премій), а також доходів від розміщення фінансового або іншого капіталу таких фондів [76, с. 65].

Схема особистого страхування туристів, які виїжджають за кордон

Рис. 3.13. Схема особистого страхування туристів, які виїжджають за кордон

Особисте страхування в туризмі - це вид цивільно-правових відносин між страховою компанією і туристом метою якого є захист його життя, здоров'я та майнових інтересів під час подорожі. Страхування може також здійснюватися туристичними підприємствами, які зазвичай страхують своє майно, транспортні засоби, фінансові ризики тощо. Ці види страхування в туризмі здійснюються у такому ж порядку, що й страхування у інших галузях економіки.

Страховиками визнаються фінансові установи, які створені у формі акціонерних, повних, командитних товариств або товариств з додатковою відповідальністю згідно із Законом України "Про господарські товариства", а також одержали в установленому порядку ліцензію на здійснення страхової діяльності. Учасників страховика повинно бути не менше трьох. Страхова діяльність в Україні здійснюється виключно страховиками - резидентами України. В окремих випадках, встановлених законодавством України, страховиками визнаються державні організації, які створені та діють відповідно до Закону України "Про страхування" [67].

Найбільш типові страхові випадки, що трапляються з туристами:

- одержання платної медичної допомоги у результаті нещасного випадку, раптового захворювання, що призвело до реальної загрози погіршення здоров'я застрахованої особи або її смерті;

- непередбачена ненавмисна втрата застрахованою особою працездатності;

- непередбачена ненавмисна втрата застрахованою особою багажу, документів або засобів існування;

- непередбачені витрати, пов'язані з виникненням у застрахованої особи загальноцивільної та автоцивільної відповідальності;

- неможливість здійснити туристичну подорож через нещасний випадок, раптове захворювання, смерть родичів, пошкодження або втрату майна застрахованої особи;

- дострокове завершення туристичної подорожі у результаті нещасного випадку або хвороби застрахованої особи;

- невиконання або неповне виконання встановлених договірних зобов'язань туристичних підприємств перед застрахованою особою [36, с. 214].

Для комфортного відпочинку під час подорожі, більшість страхових компаній пропонують два договори страхування:

- страховий поліс для тих, хто виїжджає за кордон;

- страховий поліс для подорожуючих по Україні.

Кожний з цих полісів передбачає два види страхування:

- страхування витрат на оплату медичних та інших послуг;

- страхування від нещасного випадку.

Суб'єкт туристичної діяльності, який надає туристичні послуги, зобов'язаний забезпечити страхування туристів та осіб, які їх супроводжують. Для цього договір страхування зі страховиком можуть укласти самі туристи або суб'єкт туристичної діяльності як агент страхової компанії. У першому випадку перевіряється наявність у туриста страхового полісу (рис. 3.14), а його копія додається до договору про надання туристичних послуг. У другому - договір страхування укладається безпосередньо в офісі туристичного підприємства (агента страхової компанії).

Страховий поліс для подорожуючих в країни Шенгенської зони

Рис. 3.14. Страховий поліс для подорожуючих в країни Шенгенської зони

Медичне страхування та страхування від нещасних випадків. Одним із основних видів страхування в туризмі є медичне страхування, яке покриває всі витрати туриста на медичні послуги, послуги стаціонарного лікування, перевезення машиною швидкої допомоги, придбання ліків, догляд за хворим, а у випадку смерті за кордоном - транспортування тіла на батьківщину.

Не менш важливим є страхування від нещасних випадків. Страховим випадком визнається: смерть застрахованого, яка настала в результаті нещасного випадку, що відбувся із застрахованим під час дії договору страхування, інвалідність, одержана в результаті нещасного випадку, часткова втрата працездатності в результаті нещасного випадку, який стався під час дії договору страхування.

Страхування цивільної відповідальності передбачає цивілізоване вирішення конфліктних ситуацій в суді, юридичну допомогу та відшкодування збитків у разі, якщо турист з необережності заподіяв шкоду майну чи здоров'ю третіх осіб. Так, при заняттях активним відпочинком, наприклад, катанні на лижах, велика ймовірність потрапити в ситуацію (зіткнення, падіння), яка спричинить травми або псування майна третіх осіб, зокрема, орендованого спортивного інвентарю. Висування фінансової претензії в цих випадках - звичайна практика, особливо в країнах Західної Європи. Таке страхування дозволить туристу отримати юридично-правову допомогу для захисту своїх інтересів за кордоном.

Страхування багажу забезпечить туристу компенсацію витрат на придбання речей першої необхідності у разі тривалої затримки багажу або відшкодування збитку внаслідок крадіжки, втрати, псування багажу під час перельоту. Повна втрата, часткове пошкодження або зникнення багажу можуть також відбутися внаслідок стихійних лих (граду, бурі, повені, пожежі), дорожньо-транспортної пригоди або нещасного випадку.

Страхування від невиїзду дозволить туристу уникнути фінансових втрат у випадку неможливості здійснення запланованої подорожі або її дострокового переривання. Якщо клієнт не може здійснити поїздку з поважної причини (госпіталізація або смерть родичів, повістка до військкомату або виклик на судовий розгляд, пожежа в будинку, неотримання в'їзної візи), страхова компанія відшкодує вартість туру.

Страхування невідкладної допомоги (Assistance Insurance) - це специфічний вид страхування, метою якого є негайне надання застрахованій особі допомоги у певних надзвичайних ситуаціях. Якщо в класичному страхуванні йдеться про відшкодування збитку, то у страхуванні невідкладної допомоги - про надання послуги у формі негайної допомоги.

Елемент відшкодування у страхуванні невідкладної допомоги відіграє другорядну роль, на перший план виходить елемент послуги з безпосереднього надання такої допомоги. Наприклад, при аварії автомобіля на дорозі метою страхування невідкладної допомоги буде виклик ремонтників на місце події та буксирування автомобіля до ремонтної майстерні, сам ремонт безпосередньо оплачується власником автомобіля з особистих коштів або за рахунок автотранспортного страхування.

Аналогічно робиться у ситуації, пов'язаній із захворюванням застрахованої особи. Компенсація витрат на лікування буде предметом медичного страхування, а послуга виклику лікаря у нічний час або термінова госпіталізація - предметом страхування невідкладної допомоги. У страхуванні невідкладної допомоги страхова компанія виступає тільки організатором надання послуги, тобто посередником між установою, котра безпосередньо надає послугу та застрахованою особою [108, с. 72].

Кожна страхова компанія, яка надає послуги невідкладної допомоги, має у своєму розпорядженні мережу чергових центрів та бюро, розташованих у регіонах, на які поширюється дія поліса. У разі настання страхового випадку застрахована особа має зателефонувати в один із центрів, номери телефонів яких вказуються на страховому полісі. Черговий центр передає виклик у найближче бюро, яке безпосередньою організовує послуги, та підтверджує, що усі витрати буде оплачено. Чим більше в компанії таких чергових центрів та бюро, тим швидше вона зможе організувати надання допомоги.

Варто окремо зазначити, що при особистому страхуванні туристів до страхових подій іноді відносять короткочасні несподівані та ненавмисні захворювання (отруєння, травмування), але тільки у місцях, передбачених туристичною путівкою, та під час проведення заходів, зазначених у маршруті туру. Наприклад, страховою подією вважається отруєння, отримане тільки у місцях харчування, передбачених програмою туру, а не у випадкових барах, кафе та інших закладах харчування. Крім того, страховими подіями при особистому страхуванні туристів не можуть вважатися хронічні інфекційні або рецидивні захворювання (серцево-судинні, онкологічні, туберкульозні).

Оскільки в Україні турист може придбати страховий поліс в будь-якій страховій компанії, перед подорожжю йому слід поцікавитися умовами страхування, зокрема - за якими страховими подіями здійснюється страхування і чи залишає страховик за собою право невиплати страхової суми, якщо турист порушить або не виконає хоча б одну з перерахованих в договорі умов.

Як правило, не підлягають відшкодуванню витрати, пов'язані з наданням послуг невідкладної медичної допомоги у випадках якщо:

- подорож була здійснена з метою одержання лікування;

- страховий випадок відбувся у результаті прямого або непрямого впливу радіоактивного опромінювання;

- страховий випадок відбувся у результаті самогубства, замаху на самогубство, навмисних дій;

- витрати пов'язані із захворюваннями, які потребували лікування ще до початку подорожі. Виняток становлять ситуації врятування життя, зняття гострого болю або обов'язкового медичного втручання для запобігання тривалої непрацездатності;

- витрати пов'язані з курсом лікування, розпочатим до та продовженим під час дії договору страхування, або якщо подорож здійснювалася незважаючи на наявність медичних протипоказань;

- витрати пов'язані з вагітністю на пізніх термінах, абортами (за винятком змушеного переривання вагітності, що стало наслідком нещасного випадку) та родами;

- витрати пов'язані з нервовими або психічними захворюваннями та їх загостренням, а також станами, що не стабілізувалися до дати від'їзду;

- витрати пов'язані з венеричними захворюваннями, СНІДом або аналогічними синдромами;

- витрати пов'язані з інтоксикацією організму після вживання алкогольних напоїв або наркотиків;

- витрати пов'язані з будь-яким протезуванням, включаючи стоматологічне та офтальмологічне;

- витрати пов'язані з косметичною або пластичною хірургією, якщо вона не була обумовлена травмою, отриманою у результаті нещасного випадку в період страхування [36, с. 218].

У разі необхідності страхова компанія визначає порядок повернення застрахованої особи на батьківщину з використанням санітарної авіації, рейсового літака, поїзда, санітарної машини. Існує також можливість супроводження пацієнта під час повернення лікарем або санітаром. У випадку смерті застрахованої особи страхова компанія оплачує репатріацію останків до місця поховання після оформлення усієї необхідної документації.

Якщо у результаті настання страхового випадку застраховану особу було госпіталізовано та ситуація вимагає присутності його родича, страхова компанія забезпечує йому проїзд, але всі інші витрати, пов'язані з перебуванням родича застрахованої особи, не оплачуються.

Якщо ж у результаті нещасного випадку або хвороби застрахованої особи неповнолітні діти, що подорожують разом з нею, залишилися без нагляду, страховик гарантує організацію та оплату їх дострокового повернення додому.

При оформленні страхового полісу слід обов'язково звернути увагу на розмір страхового покриття. Для поїздок в країни Європейського союзу, згідно Візового кодексу ЄЄ, воно має бути не менше 30 тис. євро на кожну застраховану особу. Для подорожей у екзотичні країни (Таїланд, Малайзія, Індія, Шрі-Ланка), або у віддалені острівні держави (Мальдівські та Карибські острови), а також в ОАЕ, Китай, Японію, Австралію, країни Північної та Південної Америки, рекомендується використовувати страхове покриття не менше 50 тис. дол./євро [108, с. 73].

Якщо турист планує провести свій відпочинок активно, наприклад, кататися на гірських лижах, санях, ковзанах, мотоциклах, водних лижах, займатися дайвінгом, брати участь в аматорських спортивних змаганнях, кататися на тваринах чи займатися іншими активними видами спорту з підвищеним ризиком для життя, це обов'язково має бути враховано у страховому договорі. До страхового стандартного тарифу в такому випадку буде застосована надбавка.

Страховий платіж для громадян, що виїжджають за кордон, залежить від комплексу послуг, запропонованих страховою компанією, суми страхового покриття та країни, куди людина здійснює подорож. На практиці зустрічаються різноманітні ліміти страхового покриття (розмір максимальної страхової виплати) - від 1 тис. до 100 тис. дол. США. Враховуючи досвід туристичного страхування можна визначити такі основні фактори, що впливають на розмір страхового тарифу:

1. Вік застрахованого. Страхові компанії передбачають знижки для дітей віком 5-16 років. Для застрахованих осіб, вік яких перевищує 6070 років, тарифи зростають у 1,5-3 рази, оскільки ризик раптового захворювання або нещасного випадку для цієї вікової категорії істотно збільшується.

2. Країна поїздки. Мінімальні страхові тарифи встановлюються для країн Центральної та Західної Європи. Для подорожей в інші держави тарифи можуть збільшуватися у 1,5-2 рази. Це пов'язано з високими цінами на медичні послуги та віддаленістю або недоступністю окремих територій.

3. Тривалість поїздки. Зазвичай із збільшенням тривалості закордонної подорожі страхова премія в розрахунку на один день страхування туриста пропорційно зменшується.

4. Мета поїздки. Страхові компанії, як правило, встановлюють мінімальні тарифи для туристичних подорожей та підвищені - для екстремальних турів, спортивних походів або змагань.

5. Спосіб продажу. Як правило, страхові компанії передбачають значні знижки для туристичних груп залежно від кількості застрахованих осіб. З цієї причини дешевшими для клієнтів є страхові поліси, реалізовані через туристичні підприємства.

6. Ліміт страхової відповідальності страховика. При збільшенні ліміту страхової відповідальності страховика розмір страхового тарифу в розрахунку на один день відповідно зростає [108, с. 74].

 
Якщо Ви помітили помилку в тексті позначте слово та натисніть Shift + Enter
< Попередня   ЗМІСТ   Наступна >
 
Дисципліни
Агропромисловість
Банківська справа
БЖД
Бухоблік та Аудит
Географія
Документознавство
Екологія
Економіка
Етика та Естетика
Журналістика
Інвестування
Інформатика
Історія
Культурологія
Література
Логіка
Логістика
Маркетинг
Медицина
Менеджмент
Нерухомість
Педагогіка
Політологія
Політекономія
Право
Природознавство
Психологія
Релігієзнавство
Риторика
РПС
Соціологія
Статистика
Страхова справа
Техніка
Товарознавство
Туризм
Філософія
Фінанси