Навігація
Головна
ПОСЛУГИ
Авторизація/Реєстрація
Реклама на сайті
 
Головна arrow Туризм arrow Правове регулювання туристичної діяльності
< Попередня   ЗМІСТ   Наступна >

Нормативно-правове забезпечення державного регулювання туристичної діяльності

У процесі переходу до ринкової економіки українське суспільство переживає системні перетворення у всіх сферах життєдіяльності: політичній, правовій, економічній, соціальній. Динамізм та новизна таких змін вимагають творчого переосмислення багатьох фундаментальних і прикладних проблем правознавства. Це повною мірою стосується і такої важливої сфери соціально-культурної та економічної діяльності, як туризм.

На даному етапі ринкових перетворень в Україні відбувається активізація національного правового режиму: розробляються нові закони, вносяться корективи в діючі нормативно-правові акти з урахуванням потреб громадянського суспільства, ринкових відносин та міжнародних стандартів. Правова база сфери туризму ґрунтується в першу чергу на відповідних положеннях Конституції України.

Згідно зі ст. 45 Конституції України, "кожен, хто працює, має право на відпочинок. Це право забезпечується наданням днів щотижневого відпочинку, а також оплачуваної щорічної відпустки". Відповідно до ст. 33 Конституції України, "кожному, хто на законних підставах перебуває на території України, гарантується свобода пересування, вільний вибір місця проживання, право вільно залишати територію України, за винятком обмежень, які встановлюються законом. Громадянин України не може бути позбавлений права в будь-який час повернутися в Україну" [23].

Ст. 42 Конституції України залишає за кожним громадянином право на "підприємницьку діяльність, яка не заборонена законом. Держава забезпечує захист конкуренції у підприємницькій діяльності. Не допускаються зловживання монопольним становищем на ринку, неправомірне обмеження конкуренції та недобросовісна конкуренція. Держава захищає права споживачів, здійснює контроль за якістю і безпечністю продукції та усіх видів послуг і робіт" [23].

Ці конституційні положення створюють вихідну правову базу для організації виробництва та продажу туристичних послуг через здійснення підприємницької діяльності.

У Конституції України міститься ще одне важливе положення, яке впливає на процес регулювання туристичної діяльності. Йдеться про ст. 9 Конституції України, відповідно до якої "чинні міжнародні договори, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України" [23].

Раніше ми відзначали, що розвиток сучасного туризму неможливий без розширення міжнародних зв'язків у цій галузі. Це стосується також зарубіжних нормативно-правових актів, які усе більше уніфікуються та переймаються національним законодавством. Так, у Загальній декларації прав людини, Міжнародному пакті про громадянські та політичні права, Міжнародному пакті про економічні, соціальні та культурні права йдеться про право на свободу пересування, право на відпочинок, право на свободу вибору сфери професійної діяльності тощо. Міжнародним співтовариством прийнята велика кількість спеціальних документів, що регулюють різні напрями туристичної діяльності. Зазначимо лише, що їх прийняття надало додатковий імпульс розвитку вітчизняного туризму, викликало необхідність гармонізації національного туристичного законодавства з іноземним.

Цілком зрозуміло, що із здобуттям Україною своєї незалежності першочерговою проблемою у вітчизняному туризмі стала необхідність прийняття державного акту, що виключив би стихійну нормотворчість та направив роботу кількох тисяч вітчизняних туристичних організацій та індивідуальних підприємців у єдине правове русло, де поряд з нормами цивільного і господарського права діють спеціальні норми, що безпосередньо регулюють туристичну діяльність.

15 вересня 1995 р. Верховна Рада України прийняла Закон України "Про туризм". Уперше туристичну діяльність регулював правовий акт, що має вищу юридичну силу - Закон. У його преамбулі вказувалося, що він "визначає загальні правові, організаційні та соціально-економічні засади реалізації державної політики України в галузі туризму та спрямований на забезпечення закріплених Конституцією України прав громадян на відпочинок, свободу пересування, охорону здоров'я, на безпечне для життя і здоров'я довкілля, задоволення духовних потреб та інших прав при здійсненні туристичних подорожей" [68]. Закон встановив засади раціонального використання туристичних ресурсів та врегулював відносини, пов'язані з організацією та здійсненням туристичної діяльності на території України.

Відповідно до ст. 6 Закону України "Про туризм", реалізація державної політики в галузі туризму здійснюється шляхом:

  • - визначення і реалізації основних напрямів державної політики в галузі туризму, пріоритетних напрямів розвитку туризму;
  • - визначення порядку класифікації та оцінки туристичних ресурсів України, їх використання та охорони;
  • - спрямування бюджетних коштів на розробку і реалізацію програм розвитку туризму;
  • - визначення основ безпеки туризму;
  • - нормативного регулювання відносин у галузі туризму (туристичного, готельного, екскурсійного та інших видів обслуговування громадян);
  • - ліцензування в галузі туризму, стандартизації і сертифікації туристичних послуг, визначення кваліфікаційних вимог до посад фахівців туристичного супроводу, видачі дозволів на право здійснення туристичного супроводу;
  • - встановлення системи статистичного обліку і звітності в галузі туризму та курортно-рекреаційного комплексу;
  • - організації і здійснення державного контролю за дотриманням законодавства в галузі туризму;
  • - визначення пріоритетних напрямів і координації наукових досліджень та підготовки кадрів у галузі туризму;
  • - участі в розробці та реалізації міжнародних програм з розвитку туризму [68].

Відповідно до ст. 6 Закону України "Про туризм", основними пріоритетними напрямами державної політики в галузі туризму є:

  • - удосконалення правових засад регулювання відносин у галузі туризму;
  • - забезпечення становлення туризму як високорентабельної галузі економіки України, заохочення національних та іноземних інвестицій у розвиток індустрії туризму, створення нових робочих місць;
  • - створення сприятливих для розвитку туризму умов шляхом спрощення та гармонізації податкового, валютного, митного, прикордонного та інших видів регулювання;
  • - забезпечення доступності туризму та екскурсійних відвідувань для дітей, молоді, людей похилого віку, інвалідів та малозабезпечених громадян шляхом запровадження пільг стосовно цих категорій осіб;
  • - розвиток в'їзного та внутрішнього туризму, сільського, екологічного (зеленого) туризму;
  • - розширення міжнародного співробітництва, утвердження України на світовому туристичному ринку [68].

Кожний з перерахованих у Законі України "Про туризм" способів реалізації державної політики в галузі туризму є важливим явищем, що зумовлює прийняття законодавчих та інших правових актів, впливає на розвиток і розширення предмета правового регулювання, в якості якого виступає туристична діяльність. При цьому кожний із цих способів має своє коло, свою характеристику відносин, що виникають у державному регулюванні туристичної діяльності.

Зазначимо, що вищерозглянуті статті Закону України "Про туризм", незважаючи на зовнішню декларативність їх змісту, мають вирішальне значення для розвитку туризму в Україні. Очевидно, що без активної підтримки і безпосередньої допомоги держави реорганізація та розвиток туристичної галузі будуть практично неможливі або вкрай ускладнені.

Розуміння цього більш предметно було розписано в Указі Президента України від 10 серпня 1999 р., яким схвалювалися основні напрями розвитку туризму в Україні до 2010 р. Для його виконання Кабінет Міністрів України своєю постановою затвердив Державну програму розвитку туризму на 2002-2010 рр. та передбачив для центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері туризму та курортів щорічні асигнування з Державного бюджету України на її здійснення.

Державною програмою розвитку туризму на 2002-2010 рр. передбачалося здійснення комплексу заходів щодо удосконалення системи управління туристичною галуззю, розроблення відповідних нормативно-правових актів, нагромадження на різних підприємствах туристичної галузі необхідних для здійснення структурних перетворень фінансових та кадрових ресурсів, зміцнення існуючої матеріально-технічної бази, удосконалення системи статистики, створення умов для реалізації інвестиційних проектів. Програма поклала початок державному регулюванню туристичної діяльності, а також визначила основні напрямки розвитку туризму в нашій країні з термінами реалізації до 2010 р.

У серпні 2013 р. Кабінет Міністрів України на своєму засіданні схвалив Концепцію Державної цільової програми розвитку туризму та курортів до 2022 р., яка була розроблена Державним агентством України з туризму та курортів у рамках виконання Національного плану дій Президента України.

Під час виконання цієї програми планується проведення роботи з визначення туристичної спеціалізації регіонів, туристичного районування країни, зокрема, це стосується територій пріоритетного розвитку туризму. Програма включатиме заходи зі створення умов для розвитку перспективних видів внутрішнього туризму, забезпечення раціонального використання природних ресурсів, удосконалення санаторно-курортного обслуговування.

У Державній цільовій програмі передбачено створення системи розповсюдження інформації про туристичні можливості України, підвищення безпеки туристів, покращення якості готелів та інших засобів розміщення, а також план дій з гармонізації українського законодавства і нормативної бази згідно із стандартами Європейського союзу.

Під час виконання цієї програми планується провести комплекс різноманітних заходів з дерегуляції туристичної діяльності та впровадження державно-приватного партнерства у сферу туризму, а також вдосконалення системи статистичної звітності на основі методики Всесвітньої туристичної організації [102].

М.П. Мальська вважає, що туристична діяльність в Україні регламентується як прямо, так і опосередковано. У першому випадку йдеться про створення спеціального туристичного законодавства, у другому - туристичне законодавство включається в блок законодавчих актів, які стосуються як туризму, так й інших галузей економіки [28, с. 238].

В нашій державі до норм загального законодавства, крім Конституції України, якою закріплені основні права і свободи людини, а також Цивільного та Господарського кодексів України, відносяться Закони України: "Про курорти", "Про музеї та музейну справу", "Про охорону культурної спадщини", "Про охорону навколишнього природного середовища", "Про порядок виїзду з України і в'їзду в Україну громадян України", "Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства", "Про державний кордон України", "Про захист прав споживачів", "Про страхування", "Про рекламу", "Про стандартизацію", "Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті", "Про зовнішньоекономічну діяльність", "Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності", "Про ліцензування певних видів господарської діяльності", "Про господарські товариства", "Про єдиний державний демографічний реєстр та документи, що підтверджують громадянство України, посвідчують особу чи її спеціальний статус" та ін.

Підсумовуючи викладене, зазначимо, що специфічною особливістю формування нормативно-правової бази сфери туризму є комплексний характер цієї галузі права. До її складу входить значна кількість правових норм різної галузевої приналежності: конституційного, адміністративного, цивільного, екологічного, господарського, фінансового, податкового, трудового, митного, міжнародного права.

Загалом правові норми з питань туризму сьогодні містяться у понад 200 нормативних актах, які створюють відповідну систему вітчизняного туристичного законодавства. Разом з тим, незважаючи на активне формування нормативно-правового забезпечення в Україні, його вплив на збільшення основних показників туристичної діяльності ще суттєво не відчувається. Ми ще не маємо генеральної стратегії розвитку вітчизняного туризму, а також економічної моделі в'їзного і внутрішнього туризму, формування яких є обов'язковим для кожної розвиненої країни. Потрібно також удосконалити умови ліцензування, технологію стандартизації, сертифікації та статистики.

Серед пріоритетних завдань державної політики в галузі туризму на найближчу перспективу можна визначити:

  • - удосконалення механізму фінансового забезпечення відповідальності туроператорів за збитки, що виникають в разі їх банкрутства;
  • - збільшення юридичної відповідальності туроператорів за нанесення шкоди життю та здоров'ю туристів, порушення інших норм законодавства у сфері безпеки туризму;
  • - встановлення особливостей правового регулювання подорожей для осіб похилого віку та інвалідів, включаючи підвищену відповідальність за якість і безпеку надаваних послуг;
  • - визначення кваліфікаційних вимог до керівників туристичних підприємств, що організовують подорожі груп неповнолітніх туристів, а також кваліфікаційних вимог до керівників таких груп;
  • - наділення центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері туризму та курортів повноваженнями щодо введення державного реєстру саморегулювальних організацій;
  • - формування правових основ функціонування єдиної автоматизованої інформаційної системи обліку реалізації туристичних продуктів і послуг на території України;
  • - удосконалення нормативної правової бази для розвитку ділового, культурно-пізнавального та сільського зеленого туризму;
  • - запровадження обов'язкового страхування туристичних маршрутів підвищеної небезпеки у межах України, із установленням мінімального розміру страхової суми;
  • - створення умов для розширення туристичної та сервісної інфраструктури в історико-культурних центрах України;
  • - створення податкового інструменту підтримки соціального туризму при оплаті витрат на подорожі в межах території України;
  • - збільшення бюджетних асигнувань на просування національного туристичного продукту України за кордоном.
 
Якщо Ви помітили помилку в тексті позначте слово та натисніть Shift + Enter
< Попередня   ЗМІСТ   Наступна >
 
Дисципліни
Агропромисловість
Банківська справа
БЖД
Бухоблік та Аудит
Географія
Документознавство
Екологія
Економіка
Етика та Естетика
Журналістика
Інвестування
Інформатика
Історія
Культурологія
Література
Логіка
Логістика
Маркетинг
Медицина
Менеджмент
Нерухомість
Педагогіка
Політологія
Політекономія
Право
Природознавство
Психологія
Релігієзнавство
Риторика
РПС
Соціологія
Статистика
Страхова справа
Техніка
Товарознавство
Туризм
Філософія
Фінанси
Інші