ВСТУП

Професійне спілкування правоохоронця є одним із найважливіших засобів, завдяки якому він вирішує низку службових завдань. Йому постійно доводиться вступати в контакти з різними посадовими особами, керівниками місцевих органів влади, з представниками підприємств, установ, простими громадянами. Спілкування з багатьма із них, певною мірою опосередковано впливає на прийняття рішень організаційного, процесуального і не-процесуального характеру.

Професійне спілкування правоохоронця це не тільки процесуальні його форми (допит, очна ставка тощо), але і непроцесуальні, які ґрунтуються на прийнятих в суспільстві правилах мовленнєвої поведінки, усталених нормах етикету, формах звертання тощо. Непроцесуальні форми професійного спілкування правоохоронця є дуже розповсюдженими і обумовлені не тільки знанням законів, але і наявністю комунікативних здібностей, знань, вмінь та навичок. Такі знання, вміння та навички забезпечують психологічний контакт з особою із урахуванням індивідуально-психологічних властивостей, психологічний вплив на особистість в контексті певних обставин, що мають правове значення тощо.

Отже, роль різних форм спілкування у професійній діяльності правоохоронця буває настільки великою, що воно в певних випадках виконує в ній основну, провідну службову функцію.

СИСТЕМА КОМУНІКАТИВНОЇ ПРОФЕСІЙНО-ПСИХОЛОГІЧНОЇ ПІДГОТОВКИ ПРАВООХОРОНЦІВ

Комунікативна складова правоохоронної діяльності і особливості професійного спілкування правоохоронця

Поняття "правоохоронна діяльність" було введено в науковий лексикон на початку 60-х років і позначає діяльність спеціальних державних органів, що здійснюють безпосередню боротьбу зі злочинністю.

Виходячи з законодавчо визначених задач діяльності правоохоронних органів, можна виділити наступні її різновиди: оперативно-розшукову; розвідувальну та контррозвідувальну; профілактичну; діяльність із дізнання і розслідування злочинів; діяльність з охорони суспільного порядку й безпеки; судочинство; пенітенціарну діяльність тощо.

Правоохоронна діяльність стосується інтересів усіх громадян, має високу соціальну значимість, впливає на формування соціально-політичної обстановки в країні.

Професіографічний підхід в оцінці факторів комунікативної профпридатності

Для вирішення питання щодо комунікативних професійно важливих якостей особистості правоохоронця, ми звернулися до проблеми професіографічного аналізу діяльності. Професіографія - це опис системи вимог певної професії до психофізіологічних і психічних якостей людини - основа професійної діагностики, професійного добору, психограми. Ми виходимо з того, що вимоги правоохоронної діяльності до комунікативних властивостей є основою загальної комунікативної професійно-психологічної підготовки правоохоронців. Спеціальна комунікативна підготовка - це предмет різних прикладних галузей психології: оперативної, пенітенціарної, розвідувальної та контррозвідувальної, судової тощо. Базова (загальна) комунікативна підготовка може бути спільною для всіх без виключення напрямків правоохоронної діяльності і є предметом даного навчального посібника.

Професіограма визначає вимоги, що пред'являє правоохоронна діяльність до психіки правоохоронця, його індивідуально-психологічних якостей, що складає зміст психограми. У психограмі визначаються чіткі критерії професійної придатності або непридатності до правоохоронної діяльності. Аналіз літератури дозволяє виділити комунікативну складову правоохоронної діяльності як найактуальнішу для більшості напрямків правоохоронної діяльності.

Комунікативний фактор профпридатності обумовлюється здатностями:

• • встановлювати психологічний контакт з іншими учасниками правоохоронної діяльності;
• • розуміти внутрішній світ співрозмовника, його психологічні особливості, потреби, мотиви поведінки, психічні стани;
• • призводити позитивне перше враження;
• • слухати учасника діалогу, емоційно відзиватися на переживання співрозмовника;
• • ефективно використовувати вербальні та невербальні засоби;
• • будувати професійно необхідні стосунки;
• • спонукати співрозмовника до дій по розкриттю злочину, або добровільній відмові від здійснення злочину;
• • проводити опитування та бесіду;
• • долати бар'єри в професійному спілкуванні;
• • встановлювати довіру в стосунках;
• • здійснювати психологічний вплив;
• • бути переконливим в процесі доказування;
• • захищатися від маніпулятивного впливу;
• • виявляти недостовірні свідчення;
• • здійснювати рольову поведінку при виконанні професійних функцій;
• • отримувати інформацію шляхом вивідування;
• • попереджати і розв'язувати конфлікти в професійному спілкуванні;
• • вибирати адекватну стратегію комунікативної поведінки, змінювати, в залежності від обставин, стиль спілкування;
• • вибирати адекватну тактику спілкування в екстремальних ситуаціях (загроза кримінальної агресії, полон, жорсткий допит, перемовини із злочинцями тощо).

Якостями, що утрудняють спілкування в правоохоронній діяльності, знижують його результативність, є: замкнутість, підвищена зосередженість на своїх проблемах, переживаннях (інтравертованість), вразливе самолюбство, підвищена уразливість, конфліктність, агресивність, імпульсивність, недостатнє володіння вербальними і невербальними засобами спілкування, явна акцентуація характеру.

Особливості професійного спілкування з різними учасниками правоохоронної діяльності обумовлюються завданнями профілактики та розкриття злочинів. А, ефективність виконання поставлених завдань багато в чому залежить від знання специфіки і закономірностей професійного спілкування, уміння встановлювати психологічний контакт й отримувати важливу інформацію про злочини, що вчинені і готуються.

Специфіка професійного спілкування правоохоронців

Специфіка професійного спілкування правоохоронців має низку важливих особливостей:

• 1. Неухильне дотримання законності. Ця особливість полягає в тому, що правоохоронці в процесі встановлення контактів із громадянами можуть діяти тільки в рамках своїх повноважень, у встановленому законом порядку.
• 2. Правоохоронна діяльність нерідко пов'язана з використанням примусових заходів і обмеження прав особистості. У цих випадках спілкування може носити конфліктний характер з підвищеною стресовою напругою й переважанням негативних емоцій. Тому, тут є важливим конфліктостійкість та стресостійкість правоохоронця, вміння вирішувати комунікативні задачі в конфліктогенних та стресогенних ситуаціях.
• 3. При взаємодії із громадянами з обов'язку служби співробітники нерідко відчувають приховану (а іноді й відкриту) протидію, агресію і не мають права відмовитися від подібного спілкування, і повинні продовжувати виконувати власні повноваження.
• 4. Професійне спілкування правоохоронців із громадянами характеризується також специфічністю приводів для вступу у контакт. В більшості випадків приводом для вступу в подібне спілкування є здійснений злочин, або злочин що готується, певне правопорушення, асоціальна поведінка тощо. Така специфічність приводів приводить до того, що психічний стан учасників спілкування характеризується такими особливостями, як підвищена напруга й домінування негативних емоцій у зв'язку з високою відповідальністю за результати спілкування.
• 5. Невід'ємною стороною професійного спілкування правоохоронців з громадянами є певна формалізація подібного спілкування різноманітними нормативно-правовими документами (статутами, інструкціями, наказами, кримінально-процесуальним кодексом тощо). Формалізація може бути жорсткою (спілкування слідчого) і гнучкою (оперативне спілкування).