Навігація
Головна
ПОСЛУГИ
Авторизація/Реєстрація
Реклама на сайті
 
Головна arrow Право arrow Господарське право
< Попередня   ЗМІСТ   Наступна >

Теоретичні основи господарського права

Поняття та предмет господарського права

Господарське право — це система правових норм, за допомогою яких встановлюється порядок регулювання суспільних відносин в сфері здійснення господарської діяльності.

У процесі господарської діяльності виникають відносини між юридичними та фізичними особами. Ці відносини не належать до явищ об'єктивної дійсності, що розвиваються за законами природи, а тому потребують правового регулювання з боку держави. Відповідно до Конституції України Господарський кодекс України (далі - ГКУ) від 16 січня 2003 р. встановлює відповідні правові засади господарської діяльності (господарювання), що базуються на різноманітності суб'єктів господарювання різних форм власності.

У ст. 2 ГКУ визначається, що учасниками відносин у сфері господарювання є суб'єкти господарювання, споживачі, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, що наділені господарською компетенцією, а також громадяни, громадські та інші організації, які є засновниками суб'єктів господарювання чи здійснюють щодо них організаційно-господарські повноваження на основі відносин власності.

Базисом, на якому сформувалося правове регулювання господарської діяльності та відповідно до якого ця діяльність потребує юридичної регламентації, є конституційні основи правопорядку у сфері господарювання. Правовий господарський порядок в Україні формується на основі оптимального поєднання ринкового саморегулювання економічних відносин суб'єктів господарювання та державного регулювання макроекономічних процесів на підставі конституційної вимоги відповідальності держави перед людиною за свою діяльність та визначення України як суверенної і незалежної, демократичної, соціальної, правової держави.

До конституційних основ правового господарського порядку в Україні належать такі: право власності українського народу на землю, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, природні ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони, що здійснюється від імені українського народу органами державної влади і органами місцевого самоврядування в межах, визначених Конституцією України; право кожного громадянина користуватися природними об'єктами права власності народу відповідно до закону; забезпечення державою захисту прав усіх суб'єктів права власності і господарювання, соціальної спрямованості економіки, недопущення використання власності на шкоду людині й суспільству; право кожного володіти, користуватись і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності; визнання всіх суб'єктів права власності рівними перед законом, непорушності права приватної власності, недопущення протиправного позбавлення власності; економічна багатоманітність, право кожного на підприємницьку діяльність, не заборонену законом, визначення виключно законом правових засад і гарантій підприємництва; забезпечення державою захисту конкуренції в підприємницькій діяльності, недопущення зловживання монопольним становищем на ринку, неправомірного обмеження конкуренції та недобросовісної конкуренції, визначення правил конкуренції та норм антимонопольного регулювання виключно законом; забезпечення державою екологічної безпеки та підтримання екологічної рівноваги на території України; забезпечення державою належних, безпечних і здорових умов праці; захист прав споживачів; взаємовигідне співробітництво з іншими країнами; визнання і дія в Україні принципу верховенства права.

Таким чином, суб'єкти господарювання та інші учасники відносин у сфері господарювання здійснюють свою діяльність у межах встановленого правового господарського порядку з додержанням вимог законодавства.

Загальними вважаються принципи господарювання в Україні:

  • • забезпечення економічної багатоманітності та рівний захист державою всіх суб'єктів господарювання;
  • • свобода підприємницької діяльності в межах, визначених законом;
  • • вільний рух капіталів, товарів та послуг на території України;
  • • обмеження державного регулювання економічних процесів у зв'язку з необхідністю забезпечення соціальної спрямованості економіки, добросовісної конкуренції в підприємництві, екологічного захисту населення, захисту прав споживачів та безпеки суспільства і держави;
  • • захист національного товаровиробника;
  • • заборона незаконного втручання органів державної влади та органів місцевого самоврядування, їх посадових осіб у господарські відносини.

Норми права регулюють господарську діяльність, охороняються заходами державного примусу в разі їх порушення чи загрозою застосування юридичних санкцій. Отже, нормативно-правове регулювання господарської діяльності включає відносини у сфері господарювання, що регулюються Конституцією України, ПСУ, законами України, нормативно-правовими актами Президента України, Кабінету Міністрів України, інших органів державної влади та органів місцевого самоврядування.

Правове регулювання господарської діяльності здійснюється за допомогою відповідних прийомів або способів за формою відтворення державного примусу.

  • 1. Дозвільні засоби (правовстановлювальні норми) надають суб'єктам право на здійснення передбачених законом позитивних дій (наприклад, право "самостійного формування підприємцем програми діяльності, вибору постачальників і споживачів продукції, що виробляється, залучення матеріально-технічних, фінансових та інших видів ресурсів, використання яких не обмежено законом, встановлення цін на продукцію та послуги відповідно до закону" - ст. 44 ГКУ).
  • 2. Зобов'язувальні засоби (обов'язкові норми). Зобов'язують суб'єктів господарської діяльності виконувати передбачені законодавством позитивні дії (наприклад: "Суб'єкт господарювання, здійснюючи господарську діяльність, зобов'язаний використовувати природні ресурси відповідно до цільового призначення." - ст. 153 ГКУ).

З, Заборонні засоби (заборонні норми). Встановлюють зобов'язання суб'єктів господарювання утримуватися від певних дій (наприклад, заборона дій, віднесених законодавством до недобросовісної конкуренції-ст. 32 ГКУ, Закон України "Про захист від недобросовісної конкуренції").

Перелічені засоби правового регулювання господарської діяльності (дозвіл, зобов'язання, заборона) ефективно діють лише в тісному взаємозв'язку. Так, дозвільний засіб щодо певної поведінки суб'єкта у процесі господарської діяльності буде реальним лише за наявності обов'язків інших суб'єктів господарювання задовольняти потреби, які в цьому зв'язку виникли в уповноваженого суб'єкта.

У ст. 12 ГКУ висвітлюються такі засоби державного регулювання господарської діяльності, як державне замовлення, державне завдання; ліцензування, патентування і квотування; сертифікація та стандартизація; застосування нормативів та лімітів; регулювання цін і тарифів; надання інвестиційних, податкових та інших пільг; надання дотацій, компенсацій, цільових інновацій та субсидій.

Умови, обсяги, сфери та порядок застосування окремих засобів державного регулювання господарської діяльності, встановлення та скасування пільг і переваг у господарській діяльності окремих категорій суб'єктів господарювання, крім ПСУ, визначаються й іншими законодавчими актами, а також програмами економічного і соціального розвитку відповідно до цього Кодексу та інших законів.

Крім способів правового регулювання господарської діяльності, визначають його типи. Типи правового регулювання підприємницької діяльності - це особливості загального порядку правового регулювання господарської діяльності в певному конкретному випадку: дозволу чи заборони. З огляду на це розрізняють такі типи правового регулювання господарської діяльності:

  • 1. Загальний дозвіл - це тип правового регулювання, який базується на презумпції дозволу виконувати ті чи інші дії. Безумовно, випадки прямої заборони законом певних дій становлять виняток. Цей тип правового регулювання господарської діяльності виходить з формули: дозволено все, крім того, що прямо заборонено законом (наприклад: "Підприємці мають право без обмежень самостійно здійснювати будь-яку підприємницьку діяльність, яку не заборонено законом" - ст. 43 ГКУ). Оскільки основна мета здійснення підприємницької діяльності полягає в одержанні прибутку, цей тип доволі актуальний. Суб'єкт підприємницької діяльності, керуючись нормами, які регулюють певну поведінку у процесі цієї діяльності, має можливість виконувати будь-які дії, не заборонені законом.
  • 2. Звільнення від заборони - це тип правового регулювання господарської діяльності, в основу якого покладено загальну заборону здійснення певних дій, але при цьому формується конкретне звільнення від неї, тобто робиться виняток із загальної заборони. У цьому типі правового регулювання господарської діяльності реалізується принцип: заборонено все, за винятком того, що прямо дозволено законом (наприклад, дискримінація суб'єктів господарювання органами влади та управління заборонена. "Законом можуть бути встановлені винятки <...> з метою забезпечення національної безпеки, оборони, загальносуспільних інтересів" - ст. 31 ГКУ).

Предметом регулювання господарського права є господарська діяльність. Господарська діяльність є найважливішим видом суспільних відносин, що має принципово важливе значення для держави (істотно впливає на стан економіки), об'єднань людей (юридичних осіб) і конкретних осіб (приватних підприємців, споживачів).

Під господарською діяльністю розуміється діяльність суб'єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність.

Є два види господарської діяльності, які передбачені ГК України: підприємництво та некомерційне господарювання.

Відповідно до ст. 42 ГК України підприємництво - це самостійна, ініціативна, систематична, на власний ризик господарська діяльність, що здійснюється суб'єктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку. Ознаками підприємництва є:

  • 1) самостійність, тобто підприємець самостійно формує програми діяльності, вибір постачальників і споживачів продукції, що виробляється;
  • 2) ініціативність;
  • 3) систематичність здійснення. Відповідно до Постанови Пленуму ВСУ від 25.04.2003р. № 3 "Про практику застосування судами законодавства про відповідальність за окремі злочини у сфері господарської діяльності" під систематичністю варто розуміти здійснення господарської діяльності не менше ніж три рази протягом одного календарного року.
  • 4) на власний ризик підприємця, тобто в разі виникнення різних фінансових негараздів в процесі діяльності підприємець самостійно відшкодовує заподіянні збитки;
  • 5) з метою одержання прибутку, при цьому необхідно мати на увазі, що при здійсненні господарської діяльності не завжди підприємець отримує прибуток, разом з тим в будь-якому разі, якщо діяльність підприємця носить систематичний характер, він зобов'язаний зареєструватися як підприємець.

У здійсненні підприємницької діяльності є певні обмеження. Так, не мають права займатися підприємництвом державні службовці (ст. 16 Закону України "Про державну службу", п. І ч. ІІ ст. 7 Закону України "Про засади запобігання і протидії корупції"). Відповідно до п. І ч. ІІ ст. 4 Закону України "Про засади запобігання і протидії корупції" не мають права займатися підприємництвом:

  • 1) Президент України, Голова Верховної Ради України, його Перший заступник та заступник, Прем'єр-міністр України, Перший віце-прем'єр-міністр України, віце-прем'єр-міністри України, міністри, інші керівники центральних органів виконавчої влади, які не входять до складу Кабінету Міністрів України, та їх заступники, Голова Служби безпеки України, Генеральний прокурор України, Голова Національного банку України, Голова Рахункової палати, Уповноважений Верховної Ради України з прав людини, Голова Верховної Ради Автономної Республіки Крим, Голова Ради міністрів Автономної Республіки Крим;
  • 2) народні депутати України, депутати Верховної Ради Автономної Республіки Крим, депутати місцевих рад;
  • 3) державні службовці, посадові особи місцевого самоврядування;
  • 4) військові посадові особи Збройних Сил України та інших утворених відповідно до законів військових формувань, крім військовослужбовців строкової військової служби та військовослужбовців служби за призовом під час мобілізації, на особливий період стосовно їхньої підприємницької діяльності;
  • 5) судді Конституційного Суду України, інші професійні судді, Голова, члени, дисциплінарні інспектори Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, службові особи секретаріату цієї

Комісії, Голова, заступник Голови, секретарі секцій Вищої ради юстиції, а також інші члени Вищої ради юстиції, народні засідателі і присяжні (під час виконання ними цих функцій);

  • 6) особи рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ, державної кримінально-виконавчої служби, Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації України, податкової міліції, особи начальницького складу органів та підрозділів цивільного захисту;
  • 7) посадові та службові особи органів прокуратури, Служби безпеки України, дипломатичної служби, доходів і зборів;
  • 8) члени Центральної виборчої комісії;
  • 9) посадові та службові особи інших державних органів, органів влади Автономної Республіки Крим;

Крім того, не мають права займатися підприємницькою діяльністю недієздатні особи, фізичні особи, які не досягай 16 років (ст. 35 ЦК України).

Не може бути здійснена підприємницька діяльність в певних видах діяльності, передбачених ст. 4 Закону України "Про підприємництво":

  • - діяльність, пов'язана з обігом наркотичних засобів, психотропних речовин, їх аналогів і прекурсорів, здійснюється відповідно до Закону України "Про наркотичні засоби, психотропні речовини і прекурсори";
  • - діяльність, пов'язана з охороною окремих особливо важливих об'єктів права державної власності, перелік яких визначається у встановленому Кабінетом Міністрів України порядку;
  • - діяльність, пов'язана з проведенням криміналістичних, судово-медичних, судово-психіатричних експертиз;
  • — діяльність, пов'язана з розробленням, випробуванням, виробництвом та експлуатацією ракет-носіїв, у тому числі з їх космічними запусками із будь-якою метою, може здійснюватися тільки державними підприємствами та організаціями;
  • — діяльність, пов'язана з проведення ломбардних операцій,—також і повними товариствами;
  • — діяльність, пов'язана з виробництвом бензинів моторних сумішевих або з додаванням (змішуванням) біоетанолу та/або біокомпонентів на його основі до вуглеводневої основи (бензинів, фракцій, компонентів тощо), здійснюється підприємствами, перелік яких визначається Кабінетом Міністрів України за поданням центрального органу виконавчої влади, що забезпечує реалізацію державної політики в паливно-енергетичному комплексі; - діяльність, пов'язана з виробництвом біоетанолу, здійснюється суб'єктами господарювання за наявності відповідної ліцензії. Однак законодавством передбачено обмеження щодо можливості провадження фізичними особами-підприємцями певних видів діяльності. Такими обмеженнями, зокрема є:
    • 1. Згідно зі ст. 2 Закону України "Про страхування" фізичні осо-би-підприємці не мають права здійснювати страхову діяльність, адже страховиками можуть бути фінансові установи, які створені у формі акціонерних, повних, командитних товариств або товариств з додатковою відповідальністю;
    • 2. Не може займатися довірчою (представницькою) діяльністю, оскільки згідно зі ст. 1 Декрету Кабінету Міністрів України "Про довірчі товариства" довірчим товариством може бути юридична особа, створена у формі товариства з додатковою відповідальністю;
    • 3. Обмеження щодо здійснення банківської діяльності. Згідно зі ст. 6 Закону України "Про банки і банківську діяльність" банки в Україні створюються у формі публічного акціонерного товариства або кооперативного банку;
    • 4. Згідно зі ст. 2 Закону України від 23 лютого 2006 року "Про цінні папери та фондовий ринок" професійними учасниками фондового ринку є юридичні особи, утворені в організаційно-правовій формі акціонерних товариств або товариств з обмеженою відповідальністю, які на підставі ліцензії, виданої Національною комісією з цінних паперів та фондового ринку, провадять на фондовому ринку професійну діяльність, види якої визначені законами України;
    • 5. Фізична особа-підприємець не може займатися діяльністю у сфері організації телебачення і радіомовлення відповідно до ст. 1 Закону України "Про телебачення і радіомовлення". Цей вид діяльності можуть здійснювати лише суб'єкти інформаційної діяльності - юридичні особи, які здійснюють господарську діяльність у сфері телебачення і радіомовлення (телерадіоорганізації, провайдери програмної послуги тощо);
    • 6. Космічною діяльністю фізична особа-підприємець не може займатися, бо відповідно до ст. 1 Закону України "Про космічну діяльність" суб'єктами космічної діяльності є підприємства, установи та організації, в тому числі міжнародні та іноземні, які здійснюють космічну діяльність;
    • 7. Заборонено займатися діяльністю у сфері здійснення операцій з металобрухтом. Згідно зі ст. 4 Закону України "Про металобрухт" операції з металобрухтом здійснюються лише спеціалізованими або спеціалізованими металургійними переробними підприємствами, а також їх приймальними пунктами;
    • 8. Займатися діяльністю у сфері освіти приватний підприємець не може на основі ст. 18 Закону України "Про освіту", яка передбачає, що навчальний заклад набуває статусу юридичної особи з дня його державної реєстрації у порядку, встановленому законом для державної реєстрації юридичних осіб.

Матеріальну базу підприємницької діяльності становить власність. Власник має право використовувати належне йому майно (будівлі, споруди, будинки, засоби виробництва, виготовлену продукцію, транспортні засоби, грошові кошти, цінні папери тощо) для здійснення підприємницької діяльності. При цьому всім власникам забезпечуються рівні умови реалізації своїх прав.

Залежно від форми власності розрізняють підприємництво державне, комунальне і приватне.

Державне та комунальне підприємництво - це діяльність державних та комунальних підприємств, що випускають товари і послуги, необхідні для розвитку національної чи регіональної економіки.

Приватне підприємництво поділяється на підприємництво, яке ґрунтується на власності окремих громадян України з правом наймання робочої сили та яке ґрунтується на власності трудового колективу, іншого статутного товариства, громадської і релігійної організації.

Підприємницька діяльність становить сукупність послідовно або паралельно здійснюваних угод, кожна з яких обмежена порівняно нетривалим, чітко окресленим часовим інтервалом. Угодою є взаємодія двох або кількох господарчих суб'єктів, які господарюють в інтересах одержання взаємної вигоди, що ґрунтується на письмовому договорі або на усній угоді.

Підприємництво здійснюється на основі принципів, які передбачені у ст. 44 ГКУ, а саме:

  • • вільного вибору підприємцем видів підприємницької діяльності;
  • - самостійного формування підприємцем програми діяльності, вибору постачальників і споживачів продукції, що виробляється, залучення матеріально-технічних, фінансових та інших видів ресурсів, використання яких не обмежено законом, встановлення цін на продукцію та послуги відповідно до закону;
  • - вільного найму підприємцем працівників;
  • - комерційного розрахунку та власного комерційного ризику;
  • - вільного розпоряджання прибутком, що залишається у підприємця після сплати податків, зборів та інших передбачених законом платежів;
  • - самостійного здійснення підприємцем зовнішньоекономічної діяльності, використання належної йому частки валютної виручки на власний розсуд.

Умови для розвитку підприємницької діяльності:

  • - створення законодавчої і нормативної бази (надання всім господарюючим суб'єктам гарантій щодо цілісності їх власності, створення для всіх учасників ринкових відносин рівних прав, надання повної економічної свободи тощо);
  • - конкурентний режим господарювання;
  • - формування елементів ринкової інфраструктури (система товарних і фондових бірж, комерційних банків, вільний доступ до ресурсів, кредитів, інформації);
  • - заохочення і розвиток дрібного підприємництва;
  • - створення сприятливого економічного середовища (податкові та фінансові пільги, прямі державні дотації, фінансування ризикових проектів інноваційного характеру).

Підприємництво в Україні здійснюється в будь-яких організаційних формах на вибір підприємця.

Серед суб'єктів підприємницької діяльності виділяють суб'єктів мікропідприємництва, малого підприємництва, середнього та великого підприємництва.

Відповідно до ч. 3 ст 55 ГК України суб'єктами мікропідприємництва є:

  • - фізичні особи, зареєстровані в установленому законом порядку як фізичні особи-підприємці, у яких середня кількість працівників за звітний період (календарний рік) не перевищує 10 осіб та річний дохід від будь-якої діяльності не перевищує суму, еквівалентну 2 мільйонам євро, визначену за середньорічним курсом Національного банку України;
  • - юридичні особи-суб'єкти господарювання будь-якої організаційно-правової форми та форми власності, у яких середня кількість працівників за звітний період (календарний рік) не перевищує 10 осіб та річний дохід від будь-якої діяльності не перевищує суму, еквівалентну 2 мільйонам євро, визначену за середньорічним курсом Національного банку України. Суб'єктами малого підприємництва є:
    • — фізичні особи, зареєстровані в установленому законом порядку як фізичні особи-підприємці, у яких середня кількість працівників за звітний період (календарний рік) не перевищує 50 осіб та річний дохід від будь-якої діяльності не перевищує суму, еквівалентну 10 мільйонам євро, визначену за середньорічним курсом Національного банку України;
  • - юридичні особи-суб'єкти господарювання будь-якої організаційно-правової форми та форми власності, у яких середня кількість працівників за звітний період (календарний рік) не перевищує 50 осіб та річний дохід від будь-якої діяльності не перевищує суму, еквівалентну 10 мільйонам євро, визначену за середньорічним курсом Національного банку України.

Суб'єктами великого підприємництва є юридичні особи-суб'єкти господарювання будь-якої організаційно-правової форми та форми власності, у яких середня кількість працівників за звітний період (календарний рік) перевищує 250 осіб та річний дохід від будь-якої діяльності перевищує суму, еквівалентну 50 мільйонам євро, визначену за середньорічним курсом Національного банку України.

Інші суб'єкти господарювання належать до суб'єктів середнього підприємництва.

Відповідно до ст. 16 Закону України "Про розвиток та державну підтримку малого і середнього підприємництва в Україні" від 22.03.2012 р. суб'єкти малого підприємництва мають право на державну підтримку, а саме:

  • 1) часткову компенсацію відсоткових ставок за кредитами, що надаються на реалізацію проектів суб'єктів малого і середнього підприємництва;
  • 2) часткову компенсацію лізингових, факторингових платежів та платежів за користування гарантіями;
  • 3) надання гарантії та поруки за кредитами суб'єктів малого і середнього підприємництва;
  • 4) надання кредитів, у тому числі мікрокредитів, для започаткування і ведення власної справи;
  • 5) надання позик на придбання і впровадження нових технологій;
  • 6) компенсацію видатків на розвиток кооперації між суб'єктами малого і середнього підприємництва та великими підприємствами;
  • 7) фінансову підтримка впровадження енергозбережних та екологічно чистих технологій;
  • 8) інші види не забороненої законодавством фінансової державної підтримки.

Однак ст. 13 зазначеного Закону передбачає, що державна підтримка не може надаватися суб'єктам малого підприємництва, які:

  • 1) є кредитними організаціями, страховими організаціями, інвестиційними фондами, недержавними пенсійними фондами, професійними учасниками ринку цінних паперів, ломбардами;
  • 2) є нерезидентами України, за винятком випадків, передбачених міжнародними договорами України;
  • 3) здійснюють виробництво та/або реалізацію зброї, алкогольних напоїв, тютюнових виробів, обмін валют;
  • 4) здійснюють надання в оренду нерухомого майна, що є одним з основних видів діяльності;
  • 5) визнані банкрутами або стосовно яких порушено справу про банкрутство;
  • 6) перебувають у стадії припинення юридичної особи або припинення підприємницької діяльності фізичної особи-підприємця;
  • 7) подали завідомо недостовірні відомості та документи під час звернення за наданням державної підтримки;
  • 8) мають заборгованість перед бюджетом, Пенсійним фондом України, фондами загальнообов'язкового державного соціального страхування;
  • 9) отримали державну підтримку з порушенням умов її надання або умов щодо цільового використання бюджетних коштів, що доведено в установленому порядку;
  • 10) отримують аналогічну за видами державну підтримку, строк надання якої не закінчився.

Господарська діяльність може здійснюватись і без мети одержання прибутку (некомерційна господарська діяльність). Відповідно до ст. 52 ГК України некомерційне господарювання - це самостійна систематична господарська діяльність, що здійснюється суб'єктами господарювання, спрямована на досягнення економічних, соціальних та інших результатів без мети одержання прибутку -

Діяльність негосподарюючих суб'єктів, що спрямована на створення й підтримання необхідних матеріально-технічних умов їх функціонування і здійснюється за участі або без участі суб'єктів господарювання, є господарчим забезпеченням діяльності негосподарюючих суб'єктів.

Некомерційна господарська діяльність здійснюється суб'єктами господарювання державного або комунального сектору економіки в галузях (видах діяльності), де відповідно до ст. 12 ГКУ забороняється підприємництво, на основі рішення відповідного органу державної влади чи органу місцевого самоврядування. Некомерційна господарська діяльність може здійснюватися також іншими суб'єктами господарювання, яким здійснення господарської діяльності у формі підприємництва забороняється законом. Не можуть здійснювати некомерційну господарську діяльність органи державної влади, органи місцевого самоврядування та їх посадові особи (ст. 52 ГКУ).

Однак в законодавчих актах застосовуються різні терміни, які позначають суб'єктів господарювання, що здійснюють свою діяльність без мети одержання прибутку. Так, ст. 85 Цивільного кодексу України їх називає непідприємницькими товариствами та зазначає, що це товариства, які не мають на меті одержання прибутку для його наступного розподілу між учасниками. Таким чином, критеріями розмежування товариств на підприємницькі та непідприємницькі є отримання прибутку як основна мета діяльності та розподіл прибутку між учасниками товариства.

Податковий кодекс України не використовує термін "непідприємницьке товариство", а закріплює поняття "неприбуткова організація", зокрема відповідно до п. 14.1.121 "неприбуткові підприємства, установи та організації - підприємства, установи та організації, основною метою діяльності яких є не одержання прибутку, а провадження благодійної діяльності та меценатства і іншої діяльності, передбаченої законодавством".

Якщо ж проаналізувати чинне законодавство, то можна зробити висновок, що непідприємницькими суб'єктами господарювання є:

  • - громадські об'єднання (ч. 5 ст. 1 Закону України "Про громадські об'єднання");
  • - молодіжні та дитячі громадські організації (ст. 2 Закону України "Про молодіжні та дитячі громадські організації"); всі кооперативи, крім виробничого кооперативу (ст. 23 Закону України "Про кооперацію");
  • - професійні спілки (ст. 1 Закону України "Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності");
  • - політичні партії (ст. 14 Закону України "Про політичні партії в Україні");
  • - благодійні організації (ч. 4 ст. 16 Закону України "Про благодійну діяльність та благодійні організації"); релігійні організації (ч. 6 ст. 18, ст. 19 Закону України "Про свободу совісті та релігійні організації"); недержавні пенсійні фонди (ст. 1 Закону України "Про недержавне пенсійне забезпечення");
  • - об'єднання співвласників багатоквартирного будинку (ч. 7 ст. 4 Закону України "Про об'єднання співвласників багатоквартирного будинку");
  • - кредитні спілки (ст. 1 Закону України "Про кредитні спілки"); організації роботодавців та їх об'єднання (ст. 1 Закону України "Про організації роботодавців, їх об'єднання, права і гарантії їх діяльності").

Відповідно до ст. 53 ГКУ некомерційна господарська діяльність може здійснюватися суб'єктами господарювання на основі права власності або права оперативного управління в організаційних формах, які визначаються власником або відповідним органом управління чи органом місцевого самоврядування з урахуванням вимог ГКУ та відповідних законів України.

Необхідно мати на увазі, що ст. 86 ЦК України, надає право непідприємницьким товариствам та установам поряд зі своєю основною діяльністю здійснювати підприємницьку діяльність, якщо інше не встановлено законом і якщо ця діяльність відповідає меті, для якої вони були створені, та сприяє її досягненню. Однак в разі зайняття некомерційним суб'єктом господарювання підприємницькою діяльністю він не матиме права на пільги в оподаткуванні відповідно до ст. 157 Податкового кодексу України.

 
Якщо Ви помітили помилку в тексті позначте слово та натисніть Shift + Enter
< Попередня   ЗМІСТ   Наступна >
 
Дисципліни
Агропромисловість
Банківська справа
БЖД
Бухоблік та Аудит
Географія
Документознавство
Екологія
Економіка
Етика та Естетика
Журналістика
Інвестування
Інформатика
Історія
Культурологія
Література
Логіка
Логістика
Маркетинг
Медицина
Менеджмент
Нерухомість
Педагогіка
Політологія
Політекономія
Право
Природознавство
Психологія
Релігієзнавство
Риторика
РПС
Соціологія
Статистика
Страхова справа
Техніка
Товарознавство
Туризм
Філософія
Фінанси
Інші