Навігація
Головна
ПОСЛУГИ
Авторизація/Реєстрація
Реклама на сайті
 
Головна arrow Менеджмент arrow Офісний менеджмент
< Попередня   ЗМІСТ   Наступна >

Особливості наукової організації управлінської праці

Організація управлінської праці - - це система використання живої праці в сфері управління, що забезпечує її функціонування з метою досягнення корисного ефекту трудової діяльності.

Стосовно управлінської праці, в більш широкому розумінні, науковою слід вважати таку організацію, яка заснована на використанні досягнень науки і передового досвіду, прогресивних форм господарювання, застосування технічних засобів, створюючи тим самим умови для ефективної роботи працівників, збереження їх здоров'я і працездатності.

Більш повне використання творчого потенціалу працівників досягається за рахунок впровадження наукової організації їх праці. Так, раціональний розподіл її звільняє керівників і спеціалістів від виконання не відповідних їхній кваліфікації робіт і дає можливість більшу частину часу присвячувати аналітичній і конструктивній діяльності, пошуку прогресивних рішень.

Оснащення робочих місць новими технічними засобами звільняє працівників від виконання рутинних операцій, як наслідок, значно полегшується багатоваріантне опрацювання підготовлюваних рішень.

Щодо принципів наукової організації управлінської праці (НОУГГ), то існують різні точки зору на висвітлення цих принципів різними авторами, які деякою мірою збігаються, але існують і розходження. Отже, доцільно розглянути два підходи.

Автор книги "Організація управлінської праці" Л. Н. Зудіна визначає шість принципів НОП (рис. 2.3):

Принципи наукової організації праці

Рис. 2.3. Принципи наукової організації праці

  • 1. Принцип комплексності полягає в тому, що удосконалення організації праці має здійснюватися за всіма її елементами (напрямками), враховуючи всі аспекти - організаційний, правовий, економічний, технічний, психофізіологічний і соціальний. При цьому організаційний аспект передбачає, зокрема, встановлення певного порядку проведення роботи по кожному напряму НОУП, правовий - відповідність прав і відповідальності кожного працівника (колективу) за покладені на нього функції, технічний — виявлення і реалізацію можливостей ефективного використання техніки (засобів праці). Важливим с економічний аспект, який потребує сумісності — витрат і результатів праці, створення стимулів до високоефективної праці при відносному зменшенні витрат на утримання апарату управління, а також соціальний і психофізіологічний, спрямовані на вирішення аналогічних завдань НОУП.
  • 2. Принцип системності доповнює принцип комплексності. Якщо комплексність потребує повноти охоплення всіх напрямів і аспектів НОУП для усунення, які можуть виникнути при ізольованому їх вирішенні.

Необхідно підкреслити особливо тісний зв'язок всіх елементів організації праці з таким елементом, як розподіл і кооперація праці, якому належить особлива роль. Розподіл праці визначає вимоги до розстановки і відбору кадрів управління, до інформаційного обслуговування, змісту трудових процесів і їх організації. Але дія принципу системності виходить за рамки організації праці. Системність потребує взаємозв'язку удосконалення організації праці, виробництва і управління, механізації і автоматизації процесів управлінської діяльності. В іншому випадку ефект від удосконалення організації пращ буде занижений. Так, навіть при найбільш раціональному розподілі своєчасне і якісне виконання посадових обов'язків неможливе. Якщо воно не буде підкріплене раціональною організацією інформаційного забезпечення, що в свою чергу пов'язане з системою управління. Неув'язка їх між собою викличе втрати робочого часу через несвоєчасність надходження інформації, змусить працівників виконувати не властиву їм роботу (збирання інформації, вияснення причин затримки тощо) або переробляти вже виконану.

  • 3. Принцип регламентації передбачає встановлення і суворе дотримання певних правил, положень, інструкцій, нормативів, заснованих на об'єктивних закономірностях, притаманних науковій організації праці. При цьому важливо розмежувати елементи організації праці, за якими потрібна жорстка регламентація, від тих її елементів, за якими можлива "само-регламентація" свого часу, тобто вільний вибір форм і методів організації праці виходячи з наявних рекомендацій.
  • 4. Принцип спеціалізації — один з основоположних принципів організації будь-якого виду праці. Спеціалізація управлінської праці полягає в закріпленні за кожним структурним підрозділом підприємства або закладу, а всередині його - за кожним працівником певних функцій, робіт або операцій. Забезпечується спеціалізація різними видами і формами розподілу праці. Послідовне здійснення спеціалізації створює передумови для підвищення продуктивності праці управлінського персоналу, а отже, скорочення його чисельності. Разом з тим надмірно вузька спеціалізація може негативно впливати на змістовність праці і стримувати використання творчого потенціалу спеціалістів. Тому розвиток спеціалізації не повинен входити в протиріччя з вирішенням цих важливих соціально-економічних проблем. Протиріччям вузької спеціалізації слугує взаємозаміна працівників, сумісність посадових обов'язків.
  • 5. Принцип стабільності передбачає постійність виконуваних функцій, способів їх здійснення структурою управлінського апарату. Звичайно постійність не можна розуміти як незмінність - організація праці повинна бути гнучкою, здатною до перебудови, якщо це викликано об'єктивною необхідністю (зміною завдань підприємств, розвитком самоуправління, переходом від командно-адміністративних методів керівництва до економічних, усуненням структурних надлишків, впровадженням сучасних засобів технічного оснащення процесів управління тощо). Перебудові організації праці повинні передувати аналіз обумовлюючих його факторів, старанна оцінка існуючого положення.
  • 6. Принцип цілеспрямованої творчості переслідує дві взаємопов'язані цілі: забезпечення творчого підходу при проектуванні й впровадженні наукової організації праці і максимальне використання творчого потенціалу працівників. Як у будь-якій сфері науки, творчий процес в області організації праці й управління повинен включати: аналіз існуючої практики і протиріч, що склалися, та вивчення досягнень науки і передового досвіду; висунення нових ідей; підготовку і проведення експериментів; аналіз їхніх результатів; внесення необхідних корективів; визначення можливої сфери застосування інновацій; прийняття відповідного рішення і творче використання його в конкретних умовах. Тільки такий підхід дозволить знайти ефективні шляхи удосконалення практики проектування і впровадження НОУП.

Кожний з розглянутих принципів має певне самостійне значення. Разом з тим, вони доповнюють один одного, розкриваючи той чи інший бік наукового підходу до організації праці. Тому найбільш ефективна дія принципів проявляється при їх спільному використанні. І за ступенем дотримання всіх розглянутих принципів можна судити про якість розробки і впровадження наукової організації управлінської праці.

Поряд з цими принципами слід керуватися також економічними і соціальними вимогами, такими як економія часу, мотивація і розподіл праці.

Автори підручника "Основи управлінської діяльності" (Шипунов В. Г., Кікшель О. М.) виділяють такі принципи, на основі яких здійснюється наукова організація праці:

  • - принцип економічності, оптимальності — полягає в досягненні найкращих результатів при найменших витратах часу, засобів, сил, енергії;
  • - принцип плановості - заснований на тому, що вся діяльність в області удосконалення управлінської праці повинна базуватися на плануванні, яке забезпечує раціональну взаємодію працівників апарату управління між собою і з виробничим персоналом;
  • - принцип науковості - полягає в удосконаленні організації управлінської праці на науковій основі;
  • - принцип зацікавленості й відповідальності реалізується за допомогою матеріального і морального стимулювання праці;
  • - принцип взаємодопомоги — надання товариської взаємодопомоги в ході трудового процесу;
  • - принцип комплексності і нормативності розглядалися раніше Основні напрями наукової організації праці в сфері управління такі:
    • 1) удосконалення форм розподілу і кооперації праці, раціональне використання кадрів: відбір і розстановка, розподіл функцій, кооперування обов'язків, організація творчої праці;
    • 2) покращення організації і обслуговування робочих місць керівників: раціональне планування, оснащення сучасними технічними засобами, обслуговування;
    • 3) раціоналізація прийомів і методів праці: планування особистої праці, вивчення і відбір передових методів праці, застосування передових методів і прийомів управлінської праці;
    • 4) покращення умов праці: моральний мікроклімат, психофізіологічні умови, санітарно-гігієнічні умови, безпека праці, естетичні умови (колір та оформлення інтер'єру, функціональна музика тощо);
    • 5) вдосконалення організації інформації, автоматизація інформаційної праці, покращення бібліотечного обслуговування, удосконалення документообігу;
    • 6) вдосконалення нормування і стимулювання праці: розширення сфери застосування норм управлінської праці, підвищення якості і обґрунтованість норм, модернізація нормативних матеріалів, впровадження в оплату праці диференційованих показників, оптимальне співвідношення матеріальних і моральних стимулів;
    • 7) удосконалення підготовки (перепідготовки) і підвищення кваліфікації керівних кадрів: підвищення якості підготовки керівних кадрів, широке використання систем підвищення кваліфікації, тренування і відпрацювання техніки особистої праці, удосконалення самоосвіти;
    • 8) виховання свідомого і творчого ставлення до праці: закріплення дисципліни праці, підвищення її продуктивності, плодотворна участь в науково-практичній роботі, активна суспільна діяльність

Слід відзначити важливість організації управлінської праці та її зв'язку з іншими проблемами розвитку виробництва та управління. Цьому завданню потрібно приділяти особливу увагу, оскільки далеко не для всіх керівників і спеціалістів наших підприємств очевидна необхідність удосконалення організації управлінської праці, як одного із факторів успішної роботи підприємств. Але саме це суттєво впливає на обґрунтований розподіл обов'язків всередині управлінського апарату, методи і строки впровадження різних технічних і організаційних нововведень, технологію виконання управлінських робіт, забезпечуючи стабільний стан підприємств в умовах переходу їх до ринкової економіки.

В практичній діяльності підприємств та у спеціальній літературі, осіб, зайнятих в управлінні виробництвом товарів чи послуг, зазвичай відносять до категорії інженерно-технічних працівників (ІТП) та службовців. Разом з тим. в Україні назви категорій персоналу стандартизовані, отже, всі організації повинні дотримуватися стандартизованих назв.

Класифікатор професій ДК 003-95 містить такі стандартизовані назви категорій персоналу:

  • 1. Законодавці, вищі державні службовці, керівники;
  • 2. Професіонали;
  • 3. Фахівці (спеціалісти);
  • 4. Технічні службовці (виконавці);
  • 5. Робітники сфери торгівлі та побутових послуг;
  • 6. Кваліфіковані робітники сільського та лісового господарств, риборозведення та рибальства;
  • 7. Кваліфіковані робітники з інструментом;
  • 8. Оператори та складальники устаткування і машин;
  • 9. Найпростіші професії

Праця службовців відрізняється від праці робітників, оскільки вона не пов'язана зі створенням матеріальних цінностей, хоча вона є продуктивною і має оцінюватися за впливом на виробничу діяльність та фінансові результати підприємства (цеху, відділу, дільниці тощо). Службовці мають справу з документацією, через це їхня робота здебільшого носить не фізичний, а розумовий характер.

Праця деяких службовців пов'язана з керівництвом людьми, що надає їй специфічної особливості, яка викликає значні нервово-емоційні зусилля у керівних працівників, особливо при пошуку та вирішенні нових рішень проблемних ситуацій. їхня праця не піддається кількісному обліку, а прийоми та методи не можуть бути точно регламентовані. Через це багато категорій службовців мають ненормований робочий день, оскільки він регламентується тільки виконанням певного обсягу робіт.

Розподіл і кооперація праці службовців, особливо у сфері управління підприємством, передбачає розчленування процесу управління на окремі функції, роботи, операції, елементарні процедури, їх відокремлення у самостійні види робіт (функцій), тобто спеціалізацію, на базі якої створюються структурні підрозділи та розмежовуються посадові обов'язки працівників.

Розподіл праці всіх працівників підприємства, як робітників, так і службовців, здійснюється з урахуванням вимог:

  • - економічних;
  • - психофізіологічних;
  • - соціальних.

Економічні вимоги передбачають необхідність забезпечення максимальної ефективності праці службовців, їх повне завантаження, можливість поєднувати функції та обов'язки, вилучення зайвих ланок зі структурі управління і врешті-решт, максимальну економію коштів на утримання апарату управління.

Фізіологічні вимоги розподілу праці службовців визначаються можливістю сприйняття та опрацювання інформації людиною, тобто при розподілі праці службовців треба враховувати обсяг необхідної для забезпечення функцій інформації та можливість її скорочення за рахунок надмірної (зайвої).

Соціальні вимоги визначають необхідність забезпечення при розподілі праці службовців змістовності виконуваних ними робіт та їх творчого (креативного), інноваційного характеру.

Функціональний розподіл і кооперація праці службовців нерозривно пов'язані з організаційною структурою підприємства, зі створенням структурних підрозділів та служб, спеціалізованих на виконанні визначених функцій управління.

Управління підприємством складається з таких основних груп функцій:

  • - загальне (лінійне) керівництво підприємством (виробництвами, цехами, змінами, відділами, дільницями);
  • - організація системи і процесів управління автоматизація управління, загальне діловодство, проектування оргструктур тощо);
  • - прогнозування й планування;
  • - управління технічною підготовкою виробництва (розробка конструкцій виробів та складу продуктів, їх дизайну, розробка технології і конструювання оснащення, стандартизація й нормалізація елементів виробництва);
  • - управління працею (організація праці та заробітної плати, охорона праці й техніка безпеки, комплектування і підготовка кадрів);
  • - управління матеріально-технічним постачанням і збутом;
  • - бухгалтерський облік та управління фінансами;
  • - оперативне (поточне) управління виробництвом;
  • - управління допоміжними та обслуговуючими процесами Сучасний менеджмент виділяє такі функції управління як процесу:
  • - встановлення місії,
  • - виявлення цілей,
  • - прогнозування,
  • - планування,
  • - організація,
  • - мотивація,
  • - облік,
  • - контроль,
  • - аналіз,
  • - прийняття рішень,
  • - управлінський вплив на керовану систему (регулювання) Підсистеми підприємства, в яких реалізуються функції управління, наступні:
  • - управління виробництвом,
  • - управління постачанням,
  • - управління збутом,
  • - управління маркетингом,
  • - управління людськими ресурсами,
  • - управління фінансами, логістика,
  • - управління науково-дослідними і дослідно-конструкторськими роботами та інноваціями,
  • - управління безпекою тощо
 
Якщо Ви помітили помилку в тексті позначте слово та натисніть Shift + Enter
< Попередня   ЗМІСТ   Наступна >
 
Дисципліни
Агропромисловість
Банківська справа
БЖД
Бухоблік та Аудит
Географія
Документознавство
Екологія
Економіка
Етика та Естетика
Журналістика
Інвестування
Інформатика
Історія
Культурологія
Література
Логіка
Логістика
Маркетинг
Медицина
Менеджмент
Нерухомість
Педагогіка
Політологія
Політекономія
Право
Природознавство
Психологія
Релігієзнавство
Риторика
РПС
Соціологія
Статистика
Страхова справа
Техніка
Товарознавство
Туризм
Філософія
Фінанси
Інші