Навігація
Головна
ПОСЛУГИ
Авторизація/Реєстрація
Реклама на сайті
 
Головна arrow Менеджмент arrow Офісний менеджмент
< Попередня   ЗМІСТ   Наступна >

Загальні підходи і стратегія боротьби зі стресом

Починати переборювати стрес найкраще із вправи на розслаблення. Наприклад, "політати", тобто уявити собі, що Ви повільно злітаєте й бачите приміщення, у якому перебуваєте, зверху. Подумки піднімаючись вище, Ви можете подивитися на будівлю, район, місто, країну зверху, уявити собі міста, поля, лісу, дороги... Потім повільно й плавно потрібно повернутися до того місця, звідки Ви почали свій політ. Це дуже корисне й до того ж приємна вправа, що варто використати при будь-якому підході до роботи зі стресом. Приділіть собі 10 хвилин, які, повірте, багато чого варті.

Подальші кроки

  • - Якщо Ви згодні з тим, що Ваше тіло в зоні Вашого контролю, — довіртеся йому, дозвольте собі відчути всю гаму відчуттів, викликаних стресовою ситуацією. Повірте тому, що Ваше тіло саме прагне надати Вам повну й надзвичайно корисну інформацію. Постарайтеся поставитися до цих відчуттів з довірою й любов'ю, навіть якщо це важко Й здається, що так бути не повинне.
  • - Подумайте про епізод, що викликав стрес (хто або що послужило стресором). Зосередьтеся на ньому. Запитаєте себе: "Яке значення має це переживання для мене?". Почекайте, дайте собі можливість одержати відповідь. Навіть якщо відповіддю буде Ваша ненависть до цього переживання, дозвольте собі так думати. Тільки поточніть: "А може бути, щось ще крім ненависті?".
  • - Коли відповідь отримана, подумайте про головне: "Що мені необхідно зрозуміти? Який зміст несе ця подія?". Важливо визначити, що саме у Вашому поводженні й вчинках варто змінити.
  • - Тепер, коли Ви одержали відповіді на настільки важливі питання, необхідно перейти до планування подальших дій. Запитаєте себе: "Що я можу зробити із цим? Що саме перебуває в зоні мого впливу?". Визначивши те, на що Ви можете вплинути, проаналізуйте, які ресурси для цього потрібні.
  • - І, нарешті, найважливіше — чітко визначте для себе, що потрібно робити, щоб у майбутньому уникнути подібних ситуацій.

Сама стресова ситуація може відбуватися з вами багато разів — доти, поки ви не витягнете урок і не почнете реагувати на неї по-новому.

Стресовитривалість людини — це уміння переборювати труднощі, придушувати свої емоції, проявляючи витримку й такт. Стресовитривалість визначається сукупністю особистісних якостей, що дозволяють людині переносити значні інтелектуальні, вольові й емоційні навантаження, обумовлені особливостями професійної діяльності, без особливих шкідливих наслідків для діяльності, щодо оточуюючих і до свого здоров'я.

Ефекти стресу залежать від індивідуальних особливостей людини. Деякі люди можуть протистояти руйнівній дії стресу набагато краще, ніж інші. Чому?

Розглянемо фактори, що пом'якшують вплив стресу на психічне й фізичне здоров'я.

Соціальна підтримка — включає всі види допомоги, надаваної людині людьми, з якими він зв'язаний якими-небудь соціальними зв'язками.

Оцінюючи ступінь соціальної підтримки, встановлено, що в тих людей, яким виявлялася відносно більша соціальна підтримка з боку друзів і родичів, виявилися:

  • 1) менш виражена емоційна реакція на фрустрацію
  • 2) менше симптомів тілесного нездоров'я. Соціальна підтримка ділиться на чотири види:
  • 1. Емоційна підтримка — прояви участі й зацікавленості, які показують нам, що ми небайдужі людям. Прикладом такого поводження може служити уважне, співчутливе вислуховування розповіді про проблеми. Можливо, це підвищує нашу самоповагу.
  • 2. Оціночна підтримка — допомога людині в оцінці й осмисленні її проблем. Цей вид підтримки полягає в спробах прояснення суті проблеми та її значимостей.
  • 3. Інформаційна підтримка — порада про те, як упоратися із проблемою. Вона може полягати в обговоренні можливих рішень проблеми або в розгляді переваг різних стратегій її подолання.
  • 4. Інструментальна підтримка — матеріальна допомога або допомога конкретними діями. Сюди входить широкий спектр можливих дій, таких, як надання тимчасового житла, позичання грошей, перепровадження в центр соціальної допомоги, пошук роботи й багато чого іншого.

Стійкість — це сукупність певних особистісних рис, а саме, відповідальності, прагнення до подолання труднощів і внутрішнього контролю, які сприяють високому опору до стресу. Стійкість зм'якшує ефекти стресу, змінюючи його оцінку. Стійкі люди частіше оцінюють потенційно стресові події як менш загрозливі й менш небажані.

Оптимізм — як загальна тенденція до очікування вдалих наслідків, учені виявили кореляцію між оптимізмом і гарним фізичним здоров'ям. У ході наступних досліджень вони знайшли, що оптимісти й песимісти по-різному справляються зі стресом. У стресовій ситуації оптимісти більшою мірою орієнтовані на дії й аналіз проблеми. Вони з більшим бажанням, ніж песимісти, шукають соціальної підтримки й у своїх оцінках стресової ситуації більше схильні підкреслювати позитивні аспекти. Песимістам же більш властиво концентруватися на негативних аспектах стресу. Відповідно до цього, оптимізм сприяє більш адаптивним способам боротьби зі стресом, а песимізм веде до пасивних стратегій подолання стресу й безтурботності стосовно свого здоров'я.

Зважаючи на те, що у відповідь на стрес завжди відбувається фізіологічна реакція, розумно припустити, що фізіологічні особливості будуть впливати на стійкість до стресу. Міркуючи таким чином, можна прийти до висновку, що на людей з відносно менш збудливою ВНС стрес впливає слабкіше, ніж на тих, чия ВНС має високу реактивність.

Види професійного стресу:

  • - емоційний стрес виникає при реальній або передбачуваній небезпеці (почуття провини за невиконану роботу, відносини з колегами й ін.). Нерідко руйнуються глибинні установки й цінності працівника, пов'язані з його професією;
  • - інформаційний стрес виникає в умовах жорсткого ліміту часу й збільшується в умовах високої відповідальності завдання. Часто інформаційний стрес супроводжується невизначеністю ситуації (або недостовірною інформацією про ситуації) і швидкою зміною інформаційних параметрів;
  • - комунікативний стрес пов'язаний з реальними проблемами ділового спілкування. Він проявляється в підвищеній конфліктності, нездатності контролювати себе, невмінні тактовно відмовити в чому-небудь, незнанні засобів захисту від маніпулятивного впливу тощо;
  • - професійний стрес досягнення. Головна проблема тут — невідповідність рівня очікувань реальним можливостям людини;
  • - страх помилки пов'язаний із двома моментами:
    • 1) занадто сильна внутрішня установка тільки на успіх;
    • 2) заборони або каральні санкції у випадку помилки. Страх помилки часто "блокує" творчі здібності людини. Людина поступово починає відмовлятися від усього нового й ризикованого. У підсумку поступово людина починає взагалі "боятися жити";
  • - професійний стрес конкуренції. Часто в навколишньому (в т.ч. у колегах) людина бачить своїх "конкурентів". "Людина, що віддає себе конкурентній гонці", починає жити "не своїм життям": вона вибирає роботу не по схильності, а відповідно до престижу, її оточують тільки "потрібні" люди, а на друзів не вистачає ні часу, ні сил, поруч із нею часто перебуває топ-модель, зовнішність якої відповідає європейським стандартам, а не улюблена жінка...". Проблема таких людей у тому, що вони мають тільки одну мету — кар'єру, успіх у конкуренції. "Пастка конкуренції" виражається в тому, що багато хто не віддає собі звіту, заради чого взагалі ця конкуренція, що їх чекає там, на "вершині" (часто це розчарування, заздрість і самітність);
  • - професійний стрес успіху. Як не дивно, інтенсивний стрес працівник може отримати й тоді, коли досягає великого успіху. Нерідко після великого досягнення наступає страта змісту того, що здійснилося;
  • - проблема заробляння грошей. Помічено, що дуже часто великий виграш або несподівана спадщина приносять не радість, а ще більші проблеми. Формула "Все зло від великих грошей" дійсно спрацьовує, якщо вони приходять зненацька й, головне, незаслужено. Люди, що звикли до великих грошей, поступово звикають і до того, що "усе продається й купується", але це основа особистісної деградації. Проблеми для багатьох починаються тоді, коли виявляється, що не все можна купити за гроші (наприклад, не можна купити любов, якщо це дійсно любов). І тоді багата людина, побоюючись невдач із такими "покупками", сама прагне відгородити себе від дійсних почуттів і справжніх людських відносин, що збільшує його особистісну деградацію.

Купер і Маршалл досліджували джерела стресу офісних працівників ("білих комірців") і виявили джерела професійного стресу. Наведемо основні фактори, які можуть викликати професійний стрес:

  • 1. Фактори професійного стресу, пов'язані із трудовою діяльністю:
  • 1.1. перевантаження або недовантаження роботою. Перевантаження роботою ставить людини перед проблемою, чи може він упоратися із завданням. У цьому випадку звичайно виникає занепокоєння, фрустрація (почуття катастрофи), а також почуття безнадійності й матеріальних втрат. Однак недовантаження може викликати точно такі ж почуття. Працівник, що не одержує роботи, що відповідає його можливостям, звичайно почуває фрустрацію, занепокоєння щодо своєї цінності й положення в соціальній структурі організації й відчуває себе явно ненагородженим.
  • 1.2. погані фізичні умови праці, наприклад, відхилення в температурі приміщення, погане висвітлення або надмірний шум;
  • 1.3. дефіцит часу (коли увесь час чогось не встигаєш зробити);
  • 1.4. необхідність самостійного ухвалення рішення.
  • 2. Фактори стресу, пов'язані з роллю працівника в організації:
  • 2.1. рольова невизначеність, наприклад недостатня інформованість про професійні обов'язки й відповідні очікування з боку колег і начальства. Люди повинні мати правильне уявлення про очікування керівництва - що вони повинні робити, як вони повинні робити і як їх після цього будуть оцінювати;
  • 2.2. рольовий конфлікт, коли суб'єкт вважає, що він робить те, чого не повинен або чого не бажає робити. Конфлікт ролей може також відбутися в результаті порушення принципу єдиноначальності. Два керівники в ієрархії можуть дати працівникові суперечливі вказівки;
  • 2.3. відповідальність за інших людей і за якісь речі (за устаткування, за бюджет тощо). При цьому, відповідальність за людей більше стресогенна;
  • 2.4. занадто низька відповідальність, що боляче б'є по самолюбству й дуже розхолоджує в роботі;
  • 2.5. малий ступінь участі в прийнятті рішень в організації.
  • 3. Фактори стресу, пов'язані із взаєминами на роботі:
  • 3.1. взаємини з керівництвом, підлеглими, колегами. Цікаво, що для керівників з науковою й технічною орієнтацією відносини з іншими людьми менш значимі, ніж для керівників, орієнтованих на людські контакти;
  • 3.2. труднощі в делегуванні повноважень (наприклад, відмова підлеглих виконувати розпорядження керівника).
  • 4. Фактори, пов'язані з діловою кар'єрою:
  • 4.1. два основних стресогенних фактори — професійна "неуспішність" і острах ранньої відставки;
  • 4.2. статус невідповідності, повільне або занадто швидке просування, фрустрація через досягнення "межі" своєї кар'єри;
  • 4.3. відсутність гарантованої роботи (постійне очікування якихось змін, нестабільність);
  • 4.4. невідповідність рівня домагань даному професійному статусу.
  • 5. Фактори, пов'язані з організаційною структурою й психологічним кліматом:
  • 5.1. неефективне консультування (неможливість одержати своєчасну кваліфіковану допомогу по ряду важливих питань);
  • 5.2. обмеження свободи поводження, інтриги тощо.
  • 6. Поза-організаційні джерела стресів:
  • 6.1. основні проблеми працівника, що виникають у сімейному житті: розподіл часу (працівник розривається між родиною й роботою; таким чином, сам він "потребує соціальної підтримки для боротьби з "підводними каменями" сімейного життя"); перенесення криз із однієї ситуації в іншу.
  • 6.2. мобільність працівника веде до загострення конфліктів у родині, коли необхідно міняти місце проживання тощо (основний тягар переїздів звичайно приймає на себе дружина). За даними спеціальних досліджень, успіх чоловіка-менеджера часто пов'язаний з тим, як успішно дружина включається в нове (особливо іноземне) середовище спілкування, тобто як швидко дружина знаходить сенс у нових відносинах і як наслідок, менше докоряє свого чоловіка;
  • 6.3. розходження за психометричними даними: екстернали більш адаптивні до різних ситуацій, ніж інтернали; "ригідні" більше реагують на несподіванки, що йдуть "зверху", від начальства; "рухливі" частіше виявляються перевантаженими роботою, орієнтовані на досягнення показують більшу незалежність і включеність у роботу, ніж орієнтовані на безпеку й спокій.

Основні підходи до управління виробничим стресом (за Купером і Маршалом):

  • - зміна соціального, психологічного й організаційного оточення на робочому місці;
  • - забезпечення більшої автономії працівника;
  • - побудова "мостів" між роботою та домом (родиною), створення можливостей для дружин керівників краще зрозуміти роботу свого чоловіка й навіть "можливостей для включення в процес прийняття рішень, що стосується життя родини (наприклад, пов'язаних з переїздом тощо;
  • - підвищення кваліфікації (у плані усвідомлення своїх рольових позицій і поліпшення міжособистісних відносин);
  • - створення в організації сприятливого соціально-психологічного клімату.

Умови праці, що сприяють зниженню рівня стресорів (за Кас лом):

  • - робота повинна відповідати "інтелектуальному запиту" працівника, це підвищує його особисту зацікавленість;
  • - робота повинна бути не занадто стомлюючою;
  • - винагорода за працю повинна бути справедливою, інформативною і відповідати устремлінням (установкам) працівника;
  • - "умови праці повинні бути сумісні з фізичними потребами й сприяти досягненню трудових цілей;
  • - робота повинна сприяти росту самооцінки працівника;
  • - фактори, що діють на робочому місці, повинні допомагати підвищенню значимості праці.

Проблема контролю й запобігання стресу (дистресу) у праці зв'язана не стільки з тим, щоб неодмінно "боротися" зі стресом, скільки в грамотному й відповідальному управлінні стресами й зниженні ймовірності переростання стресу в дистрес. У цьому змісті проблема стресу в праці близька до проблеми конфліктів у трудовій діяльності, адже відомо, що так само, як і стрес, конфлікт може бути корисний і навіть необхідний для розвитку організації й конкретних співробітників цієї організації. І вже стосовно до конфлікту в організації, проблема також полягає в тому, щоб направити енергію цього конфлікту в позитивне русло розвитку самої організації й особистості працівників.

Існує безліч способів подолання стресу і його наслідків, однак одноразова "перемога над ситуацією" не гарантує Тому навички антистресового поводження бажано розвивати, виробляючи перманентну стійкість до впливу стресорів.

Ауторегуляція — свідома регуляція людиною свого стану. Розглянемо найпоширеніші й ефективні методики ауторегульованого антистресового поводження:

1. Релаксація

Релаксація — це метод, за допомогою якого можна частково або повністю позбуватися від фізичної або психічної напруги. Релаксація є дуже корисним методом, оскільки опанувати нею досить легко — для цього не потрібно фахової освіти й навіть природного дарунка. Але є одна неодмінна умова — мотивація, тобто кожному необхідно знати, для чого він хоче освоїти релаксацію.

2. Концентрація

Невміння зосередитися — фактор, тісно зв'язаний зі стресом. Як правило сучасна людина щодня зіштовхується з необхідністю виконувати велику кількість різнорідних завдань в один відрізок часу й у швидкому темпі. Таке розривання на частині день у день приводить зрештою до виснаження, головним чином психічному. В такому випадку концентраційні вправи просто незамінні.

3. Луторегуляція подиху

За допомогою глибокого й спокійного ауторегульованого подиху можна попередити перепади настрою.

При сміху, зітханні, кашлі, розмові, співі або декламації відбуваються певні зміни ритму дихання в порівнянні з так називаним нормальним автоматичним подихом. Із цього треба, що спосіб і ритм подиху можна цілеспрямовано регулювати за допомогою свідомого вповільнення й поглиблення.

Збільшення тривалості видиху сприяє заспокоєнню й повній релаксації.

Подих спокійної й урівноваженої людини істотно відрізняється від подиху людини в стані стресу.

Таким чином, за ритмом подиху можна визначити психічний стан людини.

Ритмічний подих заспокоює нерви й психіку; тривалість окремих фаз подиху не має значення — важливий ритм.

4. Самопрограмування на витривалість до стресу.

Самопрограмування, один з основних методів саморегуляції, при якому людина сам задає своєму організму програму дій. При самопрограмуванні практично відсутнє опір, легко скорегувати формулу, якщо вона викликає дискомфорт. Хто краще самої людини знає, що йому потрібно? Таким чином, зрозуміло що, навчиться легкому подоланню будь-якої стресової ситуації не тільки можливо але й необхідно.

Ауторегульований методичний підхід забезпечує гармонічну єдність взаємозалежних способів боротьби з негативними наслідками стресу.

Організація праці фахівців різних професійних груп, пов'язаних з інтенсивним і нерідко напруженим міжособистісним спілкуванням, стає в останні роки об'єктом усе більш активної уваги психології й медицини. Це повною мірою стосується менеджерів, правоохоронців, працівників сфери послуг, медичних працівників, педагогів, психологів. Особливе місце в питанні ефективної організації праці таких фахівців займає проблема професійного стресу, або синдрому "вигоряння". Його розглядають як багатомірний феномен, що виражається в психічних і фізіологічних реакціях на широке коло ситуацій у трудовій діяльності людини, при цьому негативні наслідки професійного стресу розглядають у декількох площинах: вплив на результати праці, психічне й фізичне здоров'я самих працівників. Порівняння особливостей формування й протікання "вигоряння" у різних видах професійної діяльності (коли об'єктом праці є люди, матеріальні об'єкти або інформаційні потоки; комбінація перших двох) показує, що у фахівців - що працюють із людьми, професійний стрес відзначається найбільше часто.

Наведемо характеристики комунікативних професій, що істотно впливають на розвиток стресу:

  • - обмеження можливості використання наявного особистісного потенціалу;
  • - монотонність роботи;
  • - високий ступінь невизначеності в оцінці виконуваної роботи;
  • - незадоволеність соціальним статусом.

І тільки після цього в якості стресогенних факторів розглядають низький рівень оплати й незадовільні умови праці, вважаючи їх важливими, але не провідними, як це часто здається, джерелами професійного стресу працівників.

У фокусі проблеми професійного стресу перебуває відповідність (невідповідність) потенційних можливостей професіонала й соціальних умов його діяльності. Тому ця проблема розглядається в комплексі "фахівець комунікативної професії — його соціальне оточення". Дуже важливий аспект емоційної заразливості синдрому "вигоряння", що також підкреслює його соціальну природу.

Як основні характеристики синдрому "вигоряння" відзначаються:

  • - емоційне виснаження, що приводить до зниження професійної продуктивності;
  • - деперсоналізація (знеособленість і прагнення формалізувати роботу);
  • - зниження професійної самооцінки.

Самі симптоми не відрізняються строгою специфічністю й можуть варіювати в широкому діапазоні — від легких реакцій типу дратівливості, підвищеної стомлюваності тощо до невротичних і навіть психосоматичних розладів. Дуже важлива й вихідна особистісна структура: наприклад, у людини із психастенічними рисами набагато більше шансів засмучуватися й знепокоюватися з приводу роботи, а в людини з ригідною особистісною структурою більше ймовірності стати агресивніше в спілкуванні з клієнтами.

Можна стверджувати, що професійний стрес — це насамперед наслідок зниження професійної мотивації й що "вигоряння" й збереження захопленості роботою — це два полюси взаємин людини й професії. Цілим рядом досліджень показано, що професійна деформація, що поступово розвивається, у таких працівників досить часто приводить до того, що при високому ступені "вигоряння" наростає тенденція до негативного, нерідко навіть приховано-агресивному відношенню до клієнтів, спілкуванню з ними в однобічній комунікації шляхом критики, оцінок, тиску, від чого, природно, страждають обидві сторони. Але питання про те, що тут первинно, а що є наслідком, поки відкрито.

Абсолютний рівень вимог не є визначальним для виникнення професійного стресу. Найважливіше — неузгодженість між ними й суб'єктивною оцінкою особистісних ресурсів, необхідних для задоволення цих вимог, які до того ж нерідко сприймаються досить іраціонально й некритично.

Професійний стрес — це проблема не стільки "важких" людей, скільки "важких" (невирішуваних) ситуацій у взаєминах і в структурі міжособистісної взаємодії, нечіткого визначення соціальних ролей і функцій, недостатньої емоційної підтримки з боку колег і керівництва.

Чим раніше й більше довідаються лікарі про те, як виникає і якими ознаками характеризується цей синдром, тим більше в них можливостей його уникнути або знизити виразність.

Людина може переносити значний стрес без підвищеного ризику зниження професійної продуктивності, розвитку психічного або навіть соматичного захворювання, якщо вона одержує адекватну соціальну підтримку.

Люди, що страждають від надмірного стресу на роботі можуть спробувати застосувати наступні методи регулювання стресів за Альбрехтом.

Методи регулювання стресів (за Альбрехтом):

  • 1. Розробіть систему пріоритетів у своїй роботі. Оцініть свою роботу в такий спосіб: "повинен зробити сьогодні", "зробити пізніше на цьому тижні" і "зробити, коли буде час".
  • 2. Навчитеся говорити "ні", коли досягнете межі, після якої Ви вже не можете взяти на себе більше роботи. Поясніть своєму начальникові, що розумієте важливість завдання. Потім опишіть конкретні пріоритетні роботи, над якими в цей час працюєте. Якщо він наполягає на виконанні нового завдання, запитаєте, яку роботу Ви повинні відкласти до завершення нового завдання.
  • 3. Налагодьте особливо ефективні й надійні відносини з вашим начальником. Зрозумійте його проблеми й допоможіть йому зрозуміти Ваші. Навчіть вашого начальника поважати Ваші пріоритети, Ваше робоче навантаження й давати обґрунтовані доручення.
  • 4. Не погоджуйтеся з Вашим керівником або ким-небудь, хто починає виставляти суперечливі вимоги (конфлікт ролей). Поясніть, що ці вимоги тягнуть Вас у протилежних напрямках. Попросіть влаштувати нараду з усіма зацікавленими сторонами, щоб з'ясувати питання.
  • 5. Повідомте свого керівника або співробітників, коли Ви відчуєте, що очікування або стандарти оцінки Вашого завдання не ясні (невизначеність ролей). Скажіть їм, що Ви трохи невпевнені щодо ряду конкретних, пов'язаних із завданням питань і хотіли б мати можливість обговорити ці питання з ними.
  • 6. Обговоріть почуття нудьги або відсутність інтересу до роботи зі своїм керівником. Поясніть, що Ви прихильник потребуючої віддачі сил роботи й хотіли б мати можливість взяти участь в інших видах діяльності.
  • 7. Знайдіть щодня час для відключення й відпочинку. Ідете час від часу з офісу, щоб перемінити обстановку або хід думок. Не обідайте там і не затримуйтеся подовгу після того, як Вам варто було б уже йти додому або зайнятися іншою роботою.

До інших факторів, пов'язаних зі зниженням імовірності стресу, відносяться дотримання належного харчування, підтримка себе у формі за допомогою фізичних вправ і досягнення загальної рівноваги в житті.

Методи досягнення високій продуктивності праці й низького рівня стресу при управлінні підлеглими (за Альбрехтом):

  • 1. Оцініть здатності, потреби й схильності ваших працівників і спробуйте вибрати обсяг і тип роботи для них, що відповідають цим факторам. Як тільки вони продемонструють успішні результати при виконанні цих завдань, підвищте їм робоче навантаження, якщо вони того бажають. У підходящих випадках делегуйте повноваження й відповідальність.
  • 2. Дозволяйте вашим працівникам відмовлятися від виконання якого-або завдання, якщо в них є для цього достатні підстави. Якщо необхідно, щоб вони виконали це завдання, поясните, чому це потрібно, і встановите пріоритети в їхній роботі, щоб дати необхідний час і ресурси для виконання додаткового завдання.
  • 3. Чітко опишіть конкретні зони повноважень, відповідальності й виробничих очікувань. Використайте двосторонню комунікацію й інформацію своїх підлеглих.
  • 4. Використовуйте стиль лідерства, що відповідає вимогам даної ситуації.
  • 5. Забезпечте належну винагороду за ефективну роботу.
  • 6. Виступайте в ролі наставника стосовно ваших підлеглих, розвиваючи їхньої здатності й обговорюючи з ними складні питання.

Після виявлення причин стресу, треби застосувати всіх заходів по їх усуненню. Наприклад:

Причина стресу

Заходи по зменшенню стресу

Не вистачає часу на те, аби побути наодинці

Знайти місце й час протягом робочого дня, коли ви зможете побути з собою наодинці

Погана фізична форма

Займайтеся яким-небудь спортом (консультація лікаря може знадобитись)

Внутрішнє відчуття струсу, що неможливо пояснити

Проконсультуйтесь у лікаря і візьміть направлення до відповідного спеціаліста (наприклад, до консультанта-дієтолога)

Стресові умови на роботі

Обговоріть зі своїм керівником інший графік роботи

Перед-менструальний синдром

Проконсультуйтесь у лікаря з приводу відповідного лікування

Відсутність навиків вирішення конфліктів або подолання перевтоми на роботі

Пройдіть навчальні курси з впевненості в собі, вирішенню конфліктів та управління часом

Оптимальний спосіб рятування від тривалого стресу — повністю розв'язати конфлікт, усунути розбіжності, помиритися.

Якщо зробити це неможливо, варто логічно переоцінити значимість конфлікту. Можна виділити різні способи зниження значимості конфлікту.

Перший з них можна охарактеризувати словом "проте". Суть його - зуміти витягти користь, щось позитивне навіть із невдачі.

Другий прийом заспокоєння — довести собі, що "могло бути й гірше". Порівняння власних негод із чужим ще більшим горем дозволяє непохитно й спокійно відреагувати на невдачу.

Отже, визначимо етапи управління стресом:

  • - Усвідомлення симптомів стресу;
  • - Виявлення причин;

Вжити заходи з усунення причин, що ведуть до зменшення проявів симптомів;

- У випадку необхідності, вжити тимчасові заходи з усунення симптомів, доки не будуть усунені основні причини.

Основні психологічні способи управління стресами

  • - вольовий контроль за станом свого організму на основі опанування методів аутотренінгу, послідовної м'язової релаксації (розслаблення і напруження м"язів);
  • - свідома зміна процесів сприйняття й оцінки ситуації (заперечення - ухилення від сприйняття негативної інформації; витіснення - забування чи переключення на інше; прийняття обставин такими, які вони є; заміщення недосяжної мети реальною; раціоналізація - навіювання думок про малозначущість проблеми;
  • - емоційно-психологічна розрядка за допомогою сну, сліз, розмови з іншими людьми, обмеженого прийому алкоголю, розваг, фізичних вправ тощо;
  • - зміна позиції щодо проблеми (зниження вимог і претензій до себе та до інших, передовірення вирішення проблеми іншим; ігнорування проблеми.

Люди, які страждають від надмірного стресу на роботі, можуть застосувати наступні методи:

  • - розробити систему пріоритетів у своїй роботі: "маю зробити сьогодні", "зробити пізніше, на тому тижні" тощо;
  • - навчитися говорити "Ні", коли досягнуто рубіж, після якого вже неможливо взяти на себе більше роботи;
  • - налагодити особливо ефективні і надійні відносини з менеджером: зрозуміти його проблеми і допомогти йому зрозуміти Ваші;
  • - не погоджуватися з менеджером або будь-ким, хто починає встановлювати суперечливі вимоги;
  • - обговорити причини почуття нудьги або відсутності інтересу до роботи з своїм менеджером.

Чинники зниження ймовірності стресу:

  • - дотримання належного режиму харчування,
  • - дотримання здорового способу життя, підтримка фізичної форми підтримка фізіологічної норми,
  • - досягнення загальної рівноваги (духовної гармонії) у житті. Негативний вплив стресу можна ліквідувати за допомогою самоуправління та застосування певних управлінських рішень.

Правила усунення стресу в процесі самоуправління:

  • - оцінити свій власний стан та результати своєї діяльності;
  • - конкретизувати систему своєї роботи;
  • - не погоджуватися з суперечливими вимогами до себе та до своєї роботи;
  • - не погоджуватись на виконання нової роботи (завдання), якщо не завершена попередня;
  • - підтримувати доброзичливі стосунки з керівником;
  • - інформувати керівника про нечітко сформульоване ним завдання;
  • - поліпшувати стосунки з членами колективу, формальними та неформальними групами;

не скаржитись;

  • - обмірковувати кожен свій крок;
  • - вміло організовувати свій відпочинок;
  • - вивчати психологічну літературу та застосовувати отримані знання на практиці.
 
Якщо Ви помітили помилку в тексті позначте слово та натисніть Shift + Enter
< Попередня   ЗМІСТ   Наступна >
 
Дисципліни
Агропромисловість
Банківська справа
БЖД
Бухоблік та Аудит
Географія
Документознавство
Екологія
Економіка
Етика та Естетика
Журналістика
Інвестування
Інформатика
Історія
Культурологія
Література
Логіка
Логістика
Маркетинг
Медицина
Менеджмент
Нерухомість
Педагогіка
Політологія
Політекономія
Право
Природознавство
Психологія
Релігієзнавство
Риторика
РПС
Соціологія
Статистика
Страхова справа
Техніка
Товарознавство
Туризм
Філософія
Фінанси
Інші