Навігація
Головна
ПОСЛУГИ
Авторизація/Реєстрація
Реклама на сайті
 
Головна arrow Політологія arrow Основи європейської інтеграції
< Попередня   ЗМІСТ   Наступна >

Вступ

Європейський Союз на початку XXI ст. є зразком безпрецедентної міждержавної інтеграції, яка нині визначає як ситуацію у самій Європі, так і її місце у світі. Від часу заснування у 50-х рр. минулого століття перших інституцій, що лягли в основу ЄС, до сьогодні це об'єднання стало одним із найпотужніших фінансово-економічних і політичних центрів світу, ядром системи європейських цінностей і стандартів. Єдиний економічний простір з прозорими кордонами, відкритими для вільного руху товарів, капіталів, послуг і людей, економічні засади, які забезпечують гідний рівень життя громадян, ефективні механізми розв'язання найважливіших проблем у сферах політики, соціального захисту, охорони навколишнього середовища тощо — все це сприяє зміцненню впливу ЄС на міжнародній арені та прагненню інших європейських держав приєднатися до нього.

У 2004 та 2007 рр. завершилась найбільша за всю історію Європейського Союзу фаза його розширення, яка, однак, стала не лише свідченням успішності та ефективності європейської інтеграційної моделі, а й серйозним випробуванням для ЄС, яке дало початок багатьом його проблемам, що особливо стосується процесів інституційного реформування Союзу.

Останнє розширення залишиться у історії як момент прийняття до Європейського Союзу дванадцяти нових членів. Цей факт означав остаточне приєднання цих країн до соціально-економічної структури, яка функціонує уже більше як півстоліття — Європейського Союзу. Ця подія дозволила новим членам використовувати потенціал цього угруповання, а одночасно його збільшити.

З перспективи останніх років виразно видно, що користі, які виникають із членства не можна зводити тільки до величини фінансової допомоги, свободи пересування осіб, товарів, послуг і капіталів, чи здобуття європейського громадянства. Членство у Європейському Союзі це перш за все нові імпульси до розвитку, це мотивація для прийняття нових викликів, подолання бар'єрів і модернізації цих країн.

Осягнення позитивних і негативних ефектів цих дій вимагає ґрунтовного знання про структуру і функціонування Європейського Союзу. Підручник, згідно із із значенням слова "основи"- містить стислий опис відомостей з якогось напряму знань. При написанні цього видання, треба було обмежити величезний обсяг інформації про соціально-економічний феномен, який становить ЄС. При виборі тем автори керувались їх значенням для Європейського Союзу, так і для України. Описуючи ці проблеми, до уваги бралися особливості та актуальність їх опису. Перш за все йшлося про висвітлення найґрунтовніших речей, які залишаються незмінними, або таких, що змінюються рідко, або повільно. Перша частина описує структуру, функції та механізми функціонування Європейського Союзу. Друга частина містить текст Лісабонського договору.

Європейський союз: структура, функції, механізми

Теоретичні підходи і походження європейської інтеграції

Теорії європейської інтеграції

Процеси європейської інтеграції є предметом численних теоретичних та емпіричних досліджень, автори яких шукають відповіді на запитання, як і чому держави за власним бажанням щораз тісніше співпрацюють й об'єднуються з іншими державами, втрачаючи при цьому певні атрибути суверенності, натомість отримуючи нові можливості співпраці та вирішення конфліктів, вивчають механізми творення наднаціональних інституцій і принципи поділу та обміну досвідом між рівнями влади. Сукупність численних теоретичних інтерпретацій інтеграції формує функціональну, неофункціональну теорію та теорію міжурядової співпраці, а їх найвідомішими концепціями розвитку інтеграції є конфедераційна, федеральна та конституційна.

Конфедераційна концепція, прихильником якої був президент Франції Шарль де Голль, окреслює "Європу батьківщин" — співтовариство в формі конфедерації, що базується на співпраці незалежних держав, які значною мірою зберігають власну автономію та національну суверенність. За таких умов співпраця мала б вільний та міжнародний характер, роль наднаціональних інституцій була б значно обмежена, а їхні рішення не мали б великого значення. Основними інструментами інтеграції, згідно з цією моделлю, є обмін поглядами, міжурядові переговори та координація дій.

Прихильники федеральної концепції, серед яких були Вінстон Черчілль, Альтьєро Спінеллі, Конрад Аденауер та Поль-Анрі Спаак, відстоюють необхідність поступового переходу до міцніших політичних та юридичних зав'язків, аж до утворення в Європі високоінтегрованої в політичному сенсі союзної держави. Для цього окремі держави повинні відмовитися від власної суверенності і передати свої повноваження спільним, наднаціональним органам. Модель передбачає утворення відповідального перед парламентом спільного уряду, що має великі повноваження. У федерації важливим є гарантування демократичного характеру ухвалення рішень.

На федеральному підґрунті сформувалася конституційна концепція, представники якої найважливішими для процесу інтеграції вважають методи регулювання конституційного характеру. їх формують наднаціональні органи, які також розмежовують повноваження між національними і наднаціональними рівнями.

Функціональна теорія інтеграції з'явилася в 40-х роках XX століття, а її найвідомішим представником є економіст і політолог Давід Мітрани, який свою концепцію виклав у книзі " (1966).

Функціоналісти трактують інтеграцію як процес досягнення консенсусу та побудови спільноти безпеки, що базується на дотриманні певних спільних цінностей та вірі у можливість мирного вирішення проблем (формування так званого відчуття "ми" — we feeling). Міжнародна інтеграція передбачає поступову руйнацію структур незалежної національної держави і розширення міжнародної діяльності за принципом переливання (spill-over). Оскільки потенціал співпраці є найвищим в сфері економіки, то саме з неї, на думку прихильників функціональної теорії, треба розпочинати європейську інтеграцію.

Неофункціональна теорія, серед прихильників якої американський учений Ернст Хаас та його учень і послідовник Леон Ліндберг — набула особливого поширення в 50-х роках. Неофункціоналізм розширив вживання запозиченого у функціоналізму поняття "переливання інтеграції" на політичну сферу — ефективність інтеграції в одному секторі спричиняє лобізм та активізацію політичних прагнень до подальшої інтеграції. Згідно з цією теорією, для держав-членів, що вже обрали інтеграцію, цей процес з часом виходить за початково передбачувані межі, що, в кінцевому підсумку, може сприяти створенню європейської федеральної держави. Неофункціоналісти наголошують на необхідності узгодження групових інтересів і вирішення конфліктів за допомогою ідеї "спільного добра" системи як цілості. Важливим досягненням неофункціоналістів є підкреслення ролі груп натиску, суспільної та політичної еліти та національних акторів у погодженні процедури збереження суспільного порядку та методів вирішення спорів. Також вони вважають, що особливе значення для інтеграції мають інституційні структури та передання повноважень національних урядів щодо ухвалення рішень наднаціональним інституціям.

Прихильники теорії міжурядової співпраці, на чолі з професором Гарвардського університету Ендрю Моравчиком, слідом за функціоналістами стверджують, що європейська система вимагає постійних компромісів і переговорів між державами, а також посередництва наднаціональних інституцій у розв'язанні суперечок. Оскільки Європейська співпраця передбачає постійну конфронтацію власних інтересів і переваг з інтересами інших держав, важливим завданням інтеграції є створення інституційних меж, які дають можливість провадити міжурядові переговори та координувати дії.

 
Якщо Ви помітили помилку в тексті позначте слово та натисніть Shift + Enter
< Попередня   ЗМІСТ   Наступна >
 
Дисципліни
Агропромисловість
Банківська справа
БЖД
Бухоблік та Аудит
Географія
Документознавство
Екологія
Економіка
Етика та Естетика
Журналістика
Інвестування
Інформатика
Історія
Культурологія
Література
Логіка
Логістика
Маркетинг
Медицина
Менеджмент
Нерухомість
Педагогіка
Політологія
Політекономія
Право
Природознавство
Психологія
Релігієзнавство
Риторика
РПС
Соціологія
Статистика
Страхова справа
Техніка
Товарознавство
Туризм
Філософія
Фінанси
Інші