Навігація
Головна
ПОСЛУГИ
Авторизація/Реєстрація
Реклама на сайті
 
Головна arrow Політологія arrow Основи європейської інтеграції
< Попередня   ЗМІСТ   Наступна >

Інституційна система європейського союзу

Інституційну систему та систему ухвалення рішень Європейського Союзу називають гібридною, оскільки Співтовариства виконують функцію держави, але, на відміну від західних держав, їх інституційна організація не базується на засадах класичної теорії Монтеск'є поділу на три гілки влади, згідно з якою виконавча влада належить урядові, законодавча — парламенту, а судова — незалежним судам. В об'єднаній Європі законодавча влада належить Раді Європейського Союзу за участі Європейської Комісії (право ініціативи) та Європейського Парламенту, виконавчі повноваження має Комісія, але під наглядом Ради ЄС.

Формування спільної інституційної структури Європейських Співтовариств розпочалося вже у 1957 році, коли до римських договорів були включені конвенції про спільні інституції, на підставі яких Європейська спільнота з вугілля та сталі, Європейська економічна спільнота та Євроатом мали спільну Парламентську асамблею та спільний Суд Європейського Союзу. Подальшим кроком на шляху до об'єднання інституційної системи Співтовариств стало підписання 8 квітня 1965 року Договору про злиття органів Співтовариств, який набув чинності 1 липня 1967 року. Згідно з цим договором, ради міністрів трьох Співтовариств були об'єднані в одну, а з Комісії ЄЕС і Комісії Євроатому та Високої Влади ЄВС створено спільну Європейську Комісію.

Згідно з установчими договорами Співтовариств, діють органи Співтовариств, дорадчі інституції та допоміжні органи. Органами Співтовариств, згідно зі ст. 7 Договору про заснування Європейського Співтовариства, є Європейський Парламент, Рада Європейського Союзу, Європейська Комісія, Суд Європейського Союзу та Європейський суд аудиторів. Спірним питанням залишається віднесення до органів Співтовариств Європейської Ради. Дорадчими інституціями, тобто органами, що надають поради основним інституціям, є такі: Комітет регіонів та Європейський соціально-економічний Комітет. Окрему категорію становлять фінансові інституції: Європейський центральний банк та Європейський інвестиційний банк. Також в інституційній системі Європейського Союзу функціонують різноманітні додаткові установи та допоміжні органи, наприклад, Європейська агенція безпеки харчової продукції, Європейська агенція захисту середовища, Агенція офіційних публікацій Європейських Співтовариств, Бюро добору персоналу Європейських Співтовариств, Євростат, Європейський омбудсмен, Європейський інспектор захисту даних.

Європейська рада

Установчими договорами Європейська Рада не була передбачена, але сформувалася під впливом потреб і з плином часу стала ефективною формою співпраці держав — членів.

Як форма зустрічей керівників держав — членів Європейських Співтовариств вона була започаткована ще в 60-х роках. Спочатку в Парижі, а потім — в Бонні відбулися конференції на саміті поза чинними структурами Співтовариств. У 1969 році на конференції в Гаазі президент Франції Жорж Помпіду запропонував інституціоналізувати ці зустрічі. Однак пропозиція знайшла підтримку не одразу, лише на саміті в Парижі в 1974 році було ухвалено рішення про постійні зустрічі керівників держав та урядів держав — членів та їх найменування Європейською Радою.

Перше засідання Європейської Ради, яке називають міжурядовою конференцією, відбулося в Дубліні 10-11 березня 1975 року. Початково такі зустрічі відбувалися тричі на рік — раз у Брюсселі і два рази — в державах, які головували в Раді. З 1986 року зустрічі почали відбуватися двічі на рік, була передбачена можливість організації позачергових зустрічей. В прийнятій у Ніцці, Декларації про місце проведення засідань Ради визначено, що починаючи з 2002 року половина засідань Ради і щонайменше раз на рік буде відбуватися в Брюсселі, а з часу розширення Європейського Союзу місцем усіх зустрічей буде Брюссель. Окрім того, очільники держав — членів зустрічаються декілька разів на рік на так званих неформальних самітах, що найчастіше відбуваються на території держави, яка головує в ЄЄ. Основними учасниками цих конференцій є президенти Франції та Фінляндії, прем'єри інших держав — членів та голови Європейської Комісії. їх супроводжують міністри закордонних справ. На зустрічах Європейської Ради головує основний представник держави — члена, яка здійснює президентство в даному півріччі.

Європейська Рада є основним політичним органом ЄЄ. Сфера її повноважень та режим роботи окреслені в таких документах: Лондонській декларації, прийнятій Європейською Радою 1977 року; Декларації про Європейський Союз, прийнятій у Штутгарті 1983 року; Єдиному європейському акті 1987 року та Договорі про Європейський Союз 1993 року.

Хоча формально-правовий статус Ради не визначений, її завдання чітко сформульовані. В Маастрихтському договорі йдеться про те, що "Європейська Рада дає Союзу імпульс, необхідний для його розвитку та визначає загальні напрями його політики" (ст. 4). З цього випливає, що її функції стосовно інституцій Співтовариств є основними. Також вона залишається поза формальним контролем, тобто оскаржити її постанови не можна. Таких повноважень не має навіть Європейський Суд. Європейська Рада має лише обов'язок представляти Парламенту звіт з кожного свого засідання, а раз на рік подавати письмовий звіт про досягнення та виконання завдань Союзу.

Зокрема Європейська Рада має такі повноваження:

  • — ухвалює основні політичні рішення;
  • — займається розв'язанням політичних конфліктів, які не вдається вирішити на міністерському рівні;
  • — визначає загальні напрями спільної закордонної політики та політики безпеки, а також може ухвалювати рішення про провадження спільної оборонної політики ЄС;
  • — ухвалює рішення в справі провадження спільних стратегій ЄЄ у сферах, важливих для спільних інтересів держав — членів.

Лісабонським договором передбачені такі основні зміни у функціонуванні Європейської Ради:

  • — включення Європейської Ради до списку інституцій ЄЄ;
  • — запровадження посади голови Європейської Ради, каденція якого триває два з половиною року;
  • — організація щоквартальних засідань;
  • — створення посади Високого представника із закордонних справ і безпеки.
 
Якщо Ви помітили помилку в тексті позначте слово та натисніть Shift + Enter
< Попередня   ЗМІСТ   Наступна >
 
Дисципліни
Агропромисловість
Банківська справа
БЖД
Бухоблік та Аудит
Географія
Документознавство
Екологія
Економіка
Етика та Естетика
Журналістика
Інвестування
Інформатика
Історія
Культурологія
Література
Логіка
Логістика
Маркетинг
Медицина
Менеджмент
Нерухомість
Педагогіка
Політологія
Політекономія
Право
Природознавство
Психологія
Релігієзнавство
Риторика
РПС
Соціологія
Статистика
Страхова справа
Техніка
Товарознавство
Туризм
Філософія
Фінанси
Інші