Навігація
Головна
ПОСЛУГИ
Авторизація/Реєстрація
Реклама на сайті
 
Головна arrow Політологія arrow Основи європейської інтеграції
< Попередня   ЗМІСТ   Наступна >

Спільний внутрішній ринок

Одним із основних завдань створеної в 1957 році Європейської економічного співтовариства було формування протягом декількох десятків років спільного ринку, тобто спільного економічного простору, в межах якого можуть вільно переміщуватися товари та послуги, а також робоча сила і капітал. Попри поступове впровадження різних правових механізмів, покликаних забезпечити ці свободи, на зламі 70-80-х років існувало ще багато перешкод, які треба було подолати державам — членам. Щоб прискорити інтеграцію Спільного ринку та створити єдиний великий і нероздільний ринок без внутрішніх кордонів між державами — членами та бар'єрів у вільному переміщенні товарів, осіб і капіталу, була вироблена концепція єдиного внутрішнього ринку, що міститься в Єдиному європейському акті. Створення єдиного ринку стало прецедентом в історії економіки та однією з найбільш заангажованих форм економічної інтеграції незалежних держав, яку дотепер вдалося реалізувати. Однак для свого ефективного функціонування він вимагає чималих спільних зусиль в різних сферах і тісно пов'язаний з реалізацією спільної політики Європейського Союзу у цих сферах.

Вільний рух товарів

Основні умови переміщення товарів регламентуються у ст. 23 і 25 Договору про заснування Європейської Спільноти, які містять заборону застосування мита і еквівалентних платежів між державами — членами, та ст. 28 цього договору, яка встановлює заборону застосування кількісних обмежень і засобів з подібним результатом. Разом зі скасуванням тарифних і кількісних бар'єрів для створення єдиного внутрішнього ринку необхідним стало також скасування різного роду позатарифних бар'єрів: фізичних, технічних і фіскальних.

Заборона застосування мита та еквівалентних платежів

Митні платежі є важливим інструментом економічної політики держави, який, попри інше, дає можливість захистити національний ринок від напливу конкурентних продуктів з-за кордону. Скасування, згідно зі ст. 23 згаданого договору, мита в торгівлі між державами — членами Спільноти було однією з основних умов творення спільного ринку. Щоб упередити заміну державами — членами мита на інші платежі водночас було впроваджено (ст. 25) заборону застосування платежів еквівалентного характеру, тобто всіх інших платежів, які держава в односторонньому порядку накладає на товари, що походять з інших держав — членів. При цьому не важливо, як називається платіж чи інституція, яка його стягує, який його розмір чи спосіб сплати, натомість важливо є те, що накладене фінансове навантаження підвищує ціну імпортованого з інших держав — членів товару. Прикладом таких заборонених платежів були плата, якої вимагали Люксембург і Бельгія за дозвіл на ввезення випічки плата за зберігання на складі під час митної процедури товарів з інших держав — членів, плата за контроль якості експортованої сільськогосподарської та садівничої продукції.

Оскільки держави — члени вважали в деяких ситуаціях стягнення плати з імпортера чи експортера не лише обґрунтованим, а й бажаним, до заборони застосування платежів, еквівалентним митним, було впроваджено винятки. Наприклад, дозволено було стягувати так звані звичайні платежі на користь урядової діяльності. Однак це не суперечить ст. 25 договору лише за умови, що їх стягують за фактично і індивідуально надану даному суб'єктові господарювання послугу, яка дає йому особливу або індивідуальну користь, а також якщо вони не перевищують фактичних понесених витрат адміністрації.

Заборона застосування кількісних обмежень і засобів з подібними наслідками

Паралельно із забороною застосування мита та еквівалентних платежів важливу роль у реалізації свободи переміщення товарів відіграє заборона застосування кількісних обмежень і засобів з подібними наслідками, що регулюється ст. 28 Договору про заснування Європейського Союзу. Тут йдеться про всі кількісні обмеження імпорту чи експорту, наприклад, обов'язкові поставки. Натомість визначення "засобів з подібними наслідками" договір ніколи не містив, а тому кожного разу в різних справах Суд Європейського Союзу визначав, які дії з боку держав — членів можна вважати засобами з подібними до кількісних обмежень наслідками. Наприклад, суд в 1982 році визнав такою, що суперечить засадам спільного ринку, акцію уряду Ірландії, яка рекламувала національні вироби під лозунгом "Купуй ірландське!", а також пристосування бельгійських вимог, які стосувалися безпеки обладнання домашнього господарства, до технічних параметрів національного виробника.

Визначення засобів з подібними до кількісних обмежень наслідками було сформульоване 1974 року в рішенні у справі братів Дасонвіль, згідно з яким вимога пред'явлення оригінального сертифіката про походження товару імпортером — посередником була визнана судом перешкодою для торгівлі між державами — членами (брати Дасонвіль імпортували шотландське віскі з Франції до Бельгії, натомість первинний продукт походив з Великої Британії, яка на той час до СЕЄ ще не належала). Визначення, яке часто називають формулою Дасонвіль, звучить так: "Засобами з подібними до кількісних обмежень наслідками є всякі регулювання, які безпосередньо або опосередковано, реально або потенційно обмежують торгівлю між державами — членами". Отже, несумісними із правилами спільного ринку будуть всі дії держави, які, навіть опосередковано і лише потенційно можуть негативно вплинути на торговий обмін всередині Європейського Союзу.

Це не означає, що держави — члени не можуть висувати якісь вимоги до товарів, що походять з інших держав — членів. У ст. 30 Договору про заснування Європейської Спільноти міститься перелік винятків зі ст. 28 і стверджується, що держава — член має право обмежити свободу переміщення товарів з метою захисту публічної моральності, громадського порядку, безпеки, здоров'я та життя людей і тварин або рослин, захисту національних культурних цінностей, художньої, історичної чи археологічної спадщини, а також промислової і торговельної власності. Завдяки цьому уточненню держави — члени мають можливість впливати на важливі для них питання. Слід зауважити, що, обмежуючи свободу переміщення товарів, держава — член може посилатися лише на вказані в ст. 30 аргументи. Обмеження свободи переміщення товарів не можуть бути обґрунтовані, наприклад, захистом економічних інтересів держави. Вони не повинні спричиняти дискримінацію імпортних товарів на користь національних. Тому в середині 80-х років заборону ввезення порнографічних матеріалів до Великої Британії суд визнав такою, що суперечить положенням Європейського Союзу, оскільки британська порнографічна промисловість на той час розвивалася без суттєвих перешкод.

Надзвичайно важливим для реалізації свободи переміщення товарів було рішення Суду Європейського Союзу в справі Кассіс де Діжон (1979), що стосувалася заборони продажу на німецькому ринку під назвою "лікер" традиційного французького лікеру, вміст алкоголю в якому, згідно з німецькими нормами для такого типу напоїв, був занижений. Німецька сторона пояснила заборону необхідністю захисту споживача від розчарування, яке б виникло через нижчий від очікуваного вміст алкоголю. Натомість суд відзначив, що держава — член справді має право обмежити свободу переміщення товарів, пояснюючи це захистом прав споживачів, однак обрані заходи повинні бути пропорційними до мети. В описаному випадку заборону імпорту визнали непропорційною меті. На думку суду, для захисту споживача достатньо було б етикетки, яка б інформувала про вміст алкоголю у французькому лікері.

 
Якщо Ви помітили помилку в тексті позначте слово та натисніть Shift + Enter
< Попередня   ЗМІСТ   Наступна >
 
Дисципліни
Агропромисловість
Банківська справа
БЖД
Бухоблік та Аудит
Географія
Документознавство
Екологія
Економіка
Етика та Естетика
Журналістика
Інвестування
Інформатика
Історія
Культурологія
Література
Логіка
Логістика
Маркетинг
Медицина
Менеджмент
Нерухомість
Педагогіка
Політологія
Політекономія
Право
Природознавство
Психологія
Релігієзнавство
Риторика
РПС
Соціологія
Статистика
Страхова справа
Техніка
Товарознавство
Туризм
Філософія
Фінанси
Інші