Навігація
Головна
ПОСЛУГИ
Авторизація/Реєстрація
Реклама на сайті
 
Головна arrow Медицина arrow Організаційні основи загальної практики сімейної медицини
< Попередня   ЗМІСТ   Наступна >

Особливості спілкування сімейного лікаря з пацієнтом та його родиною

Гіппократ писав: "У медицині є три складові: хвороба, хворий і лікар... Хворому нелегко зрозуміти, що відбувається, чому йому стає краще або гірше, саме лікар повинен йому все пояснити". А ось думка хворого. Francic Maenab, доктор богослов'я, писав: "При першій зустрічі вирішальну роль відіграє поведінка лікаря, його манера говорити і триматися".

Професіоналізм лікаря визначається не тільки тим, наскільки добре він знає етіологію і патогенез хвороб, методи їх діагностики та лікування, але і його вмінням консультувати, тобто спілкуватися, вчити, радити. Уміння лікаря спілкуватися визначає його взаємини з хворим–тільки завоювавши довіру хворого, можна зібрати детальний анамнез, пояснити, що від нього вимагається в процесі лікування. Досвідчений фахівець викладає свої думки так, щоб вони були доступні, не породжували тривогу. Він уміє не підірвати довіру до себе і не відняти у хворого надію на успіх лікування.

Вміння слухати

Немає нічого важливішого за вміння слухати свого співрозмовника. Слухати – означає сприймати і пропускати через себе. Egan пише: "Слухають не тільки вухами, слухають очима і шкірою, слухають розумом, серцем – усією душею. Людина не просто сприймає звук – слова пофарбовані почуттями, вони будять уяву. Найважливіше можна передати інтонацією, жестом, мімікою, нарешті – мовчанням". Вміння слухати включає:

  • – сприйняття інформації,
  • – сприйняття почуттів,
  • – співчуття до співрозмовника,
  • – аналіз.

Слухайте хворого уважно, не перебиваючи. При необхідності робіть навідні зауваження: "Ви чимось засмучені сьогодні", "Здається, ви засмучені через чоловіка", "Здається, трапилося щось серйозне", "Ви, здається, хочете сказати, що...".

Якості лікаря

Лікар повинен володіти такими якостями: здатність до співпереживання, дбайливість, шанобливе ставлення до хворого, стурбованість долею хворого, дотримання лікарської таємниці, компетентність, відповідальність, довіра хворому, чуйність, проникливість, сумлінність.

Принципи спілкування

  • – Говоріть доступною мовою.
  • – Не зловживайте термінами.
  • – Давайте тільки чіткі інструкції.
  • – Уникайте двозначностей.
  • – Не обіцяйте неможливого.
  • – Просвіщайте хворого, його рішення мають стати осмисленими.
  • – Перевірте, чи правильно він вас зрозумів.
  • – Не бійтеся повторюватися, якщо відчуваєте, що хворий вас не зрозумів.
  • – Будьте впевнені, що у хворого не залишилося невирішених питань.
  • – Коли потрібно, направте хворого до фахівця.

Спостереження

  • – Повідомте хворому номер свого телефона, не уникайте телефонних розмов із ним.
  • – Регулярно повідомляйте хворому результати аналізів та інших досліджень.
  • – Контролюйте виконання призначень, жінкам регулярно проводьте цитологічне дослідження мазків із шийки матки.
  • – Якщо ви спізнюєтеся на прийом, попередьте хворого по телефону.
  • – При неефективності лікування направте хворого до фахівця.
  • – Коли потрібно, наполягайте на госпіталізації.

Практичні поради

  • – Уміння слухати – необхідна умова спілкування. Воно має на увазі не тільки здатність чути слова, а й розуміти їх зміст, сприймати емоційне забарвлення мови.
  • – Уміння слухати не тільки говорить про поважне ставлення до хворого, але і дозволяє іноді з'ясувати справжню причину звернення до лікаря.
  • – Ще один цінний навик – це вміння розуміти мову жестів, пози, міміки.
  • – Навіть якщо лікування неефективне, хороші відносини між лікарем і хворим допомагають уникнути конфлікту.

Комунікативна компетентність лікаря – професійно значуща якість. Професія лікаря передбачає втій чи іншій мірі виражене інтенсивне і тривале спілкування: з хворими, їхніми родичами, медичним персоналом – від медичних сестер і санітарок до головних лікарів, керівників медичних установ. Від уміння спілкуватися, встановлювати й розвивати взаємини з людьми багато в чому залежить професійна успішність лікаря. Хороший психологічний контакт з хворим допомагає точніше зібрати анамнез, отримати більш повне і глибоке уявлення про хворого. Уміння спілкуватися, або комунікативна компетентність, забезпечує взаєморозуміння, довіру у відносинах, ефективність у вирішенні поставлених завдань. Якщо пацієнт довіряє своєму лікареві, не сумніваючись у правильності діагностики і адекватності терапії, то він буде виконувати призначення, пройде всі необхідні діагностичні та терапевтичні процедури. При відсутності психологічною контакту, пацієнт, можливо, не стане дотримуватися лікарських рекомендацій та призначень, проконсультується в інших лікарів чи просто у своїх знайомих, займеться самолікуванням, звернеться до представників альтернативної медицини.

Комунікативна компетентність передбачає не тільки наявність певних психологічних знань (наприклад, про типи особистості, про способи переживання і реагування на стрес у різних людей залежно від типу темпераменту, про специфіку зв'язку між типами статури і особливостями психічного складу особистості тощо), але і сформованість деяких спеціальних навичок: вміння встановлювати контакт, слухати, володіти невербальною мовою комунікації, будувати бесіду, формулювати питання. Важливе також володіння лікарем власними емоціями, здатність зберігати впевненість, контролювати свої реакції і поведінку в цілому. Адекватна комунікація передбачає правильне розуміння хворого і відповідне реагування на його поведінку. Незалежно від того, у якому душевному стані перебуває пацієнт, чи відчуває він гнів або печаль, занепокоєння, тривогу або відчай, лікар повинен вміти з ним взаємодіяти, адекватно будувати відносини, домагаючись вирішення професійних завдань.

У зв'язку з цим професійно значущою якістю медичного працівника є комунікативна толерантність (як один з аспектів комунікативної компетентності) – терпимість, поблажливість та ін. Комунікативна толерантність показує, якою мірою лікар переносить суб'єктивно небажані, неприйнятні для нього індивідуальні особливості пацієнтів, негативні якості, засуджувані вчинки, звички, чужі стилі поведінки і стереотипи мислення. Хворий може викликати різні почуття, подобатися або не подобатися, може бути приємний або неприємний лікарю, але в будь-якому випадку психологічна підготовка останнього повинна допомогти впоратися з ситуацією, запобігти конфлікту або виникненню неформальних відносин, коли замість рольової структури "лікар – хворий" виникають відносини дружби, психологічної близькості, залежності, любові. Комунікативна компетентність у професійній діяльності лікаря означає вміння не тільки психологічно правильно будувати відносини з хворим, але і здатність у процесі цих відносин залишатися в рамках професійної ролі.

Психологічні характеристики, що формують комунікативну компетентність. Уміння спілкуватися, встановлювати і розвивати взаємини з іншими людьми формується в процесі взаємодії з оточуючими, у міру накопичення досвіду відносин в різних соціальних ситуаціях, під час виконання різних видів діяльності. У спілкуванні формуються й виявляються властивості особистості: тривожність, агресивність, ригідність тощо. У взаємодії зі складними психологічними особливостями особистості розвивається й комунікативна компетентність.

В основі формування комунікативної компетентності лежить така психологічна характеристика особистості, як прагнення перебувати разом з іншими людьми, належати до якої-небудь соціальної групи, встановлювати емоційні взаємини з оточуючими, бути включеним в систему міжособистісних взаємин. У конфліктних ситуаціях, в разі загострення взаємин присутність поруч емоційно близьких людей стабілізує картину світу і самооцінку, зміцнює позиції, дозволяє більш точно й адекватно реагувати на події. Відомо, шо в стані тривоги підвищується потреба в інших людях, сама їх присутність поруч знижує рівень тривоги, зменшує інтенсивність негативних емоційних переживань.

Ця психологічна риса, потреба в інших людях, прагнення до взаємодії з ними, в літературі позначається терміном "афіліація" – потреба людини бути в товаристві інших людей, прагнення до "приєднання". Внутрішньо (психологічно) афіліація виступає у вигляді почуття прихильності і вірності, а зовні – у товариськості, бажанні співпрацювати з іншими людьми, постійно перебувати разом із ними, в особливостях невербальної поведінки. Хекхаузен визначає афіліацію як певний клас соціальних взаємодій, що мають повсякденний і в той же час фундаментальний характер. Зміст таких взаємодій полягає в спілкуванні зі знайомими, малознайомими і незнайомими людьми, і така їх підтримка, яка приносить задоволення, захоплює і збагачує. У роботі лікаря, шо відрізняється тривалістю та інтенсивністю різноманітних соціальних контактів, ця риса допомагає зберегти живе зацікавлене ставлення до пацієнтів, прагнення допомагати їм і співпрацювати з ними, а також захищає від професійних деформацій, байдужості і формалізму, утримує від такого підходу до хворого, коли він починає розглядатися як безособове анонімне "тіло", частина якого потребує терапії.

Інша психологічна характеристика, що забезпечує комунікативну компетентність лікаря, – це емоційна стабільність, врівноваженість при відсутності імпульсивності, надмірної емоційної експресивності, зі збереженням контролю над емоційними реакціями та поведінкою в цілому. Емоційна стабільність допомагає лікарю у взаєминах з хворими уникати "психологічних зривів", конфліктів. Інтенсивні емоційні реакції не тільки руйнують довіру хворого, лякають, насторожують, втомлюють та ін. Навпаки, душевна рівновага лікаря, його спокійна доброзичливість, емоційна стабільність викликають у пацієнта відчуття надійності, сприяють встановленню довірливих відносин. У ситуації хвороби, як правило, підвищується рівень тривоги, що приводить до посилення емоційної нестійкості, що проявляється в дратівливості, плаксивості, запальності, агресивності. У більшості випадків спостерігається також астенія як одна з найбільш поширених і неспецифічних форм психічного реагування на різноманітні внутрішні й зовнішні патогенні чинники: психогенної, травматичної, соматогенної та іншої природи. Хворі з їх нестабільною психікою, тривожністю, невпевненістю, занепокоєнням, лабільністю емоційних реакцій потребують стабілізуючої впевненості лікаря.

Психологічною якістю, що забезпечує адекватну комунікацію в системі взаємин "лікар – хворий", є також емпатія – здатність до співчуття, співпереживання, своєрідна психологічна "включеність" у світ переживань хворого.

Сучасне розуміння емпатії як осягнення емоційного стану, проникнення у внутрішній світ іншої людини передбачає наявність трьох видів емпатії:

  • – емоційної емпатії, заснованої на механізмах ототожнення та ідентифікації;
  • – когнітивної (пізнавальної) емпатії, що базується на інтелектуальних процесах (порівняння і аналогії);
  • – предикативної емпатії, що виявляється в здатності до прогностичного подання про іншу людину, заснованого на інтуїції.

Емоційна співучасть допомагає встановити психологічний контакт з хворим, отримати більш повну і точну інформацію про нього, про його стан, вселити впевненість у компетентності лікаря, в адекватності здійснюваного ним лікувально-діагностичного процесу, вселити віру в одужання. Емпатичні якості лікаря можуть бути корисні у випадках невідповідності пропонованих хворим суб'єктивних ознак тих чи інших симптомів об'єктивної клінічної картини захворювання: при агравації, дисимуляції і анозогнозії, а також у разі симулятивної поведінки.

Психологічною характеристикою, що бере участь у формуванні комунікативної компетентності лікаря, є і сенситивність до відкидання. Здатність сприймати негативне ставлення оточуючих, зокрема, пацієнтів, яке може виникати на певних етапах лікування, надає лікареві своєрідний "зворотний зв'язок", що дозволяє йому корегувати свою поведінку у взаєминах із хворим. У той же час сенситивність до відкидання не повинна бути занадто високою. В іншому випадку вона сприяє зниженню самооцінки лікаря, блокує його афіліативну потребу і в цілому знижує адаптивні і компенсаторні можливості. Висока чутливість до негативного ставлення з боку хворого змушує лікаря сумніватися у своїй професійній компетентності. Подібні сумніви, у свою чергу, можуть реально позначитися на якості роботи. Невпевненість у власній професійної спроможності може стати причиною психічної травматизації і приводити до емоційних розладів.

 
Якщо Ви помітили помилку в тексті позначте слово та натисніть Shift + Enter
< Попередня   ЗМІСТ   Наступна >
 
Дисципліни
Агропромисловість
Банківська справа
БЖД
Бухоблік та Аудит
Географія
Документознавство
Екологія
Економіка
Етика та Естетика
Журналістика
Інвестування
Інформатика
Історія
Культурологія
Література
Логіка
Логістика
Маркетинг
Медицина
Менеджмент
Нерухомість
Педагогіка
Політологія
Політекономія
Право
Природознавство
Психологія
Релігієзнавство
Риторика
РПС
Соціологія
Статистика
Страхова справа
Техніка
Товарознавство
Туризм
Філософія
Фінанси
Інші