Навігація
Головна
ПОСЛУГИ
Авторизація/Реєстрація
Реклама на сайті
 
Головна arrow Право arrow Електронний правочин у цивільному праві України
< Попередня   ЗМІСТ   Наступна >

Класифікація та види електронних правочинів

Класифікація правочинів, у тому числі й електронних, здійснюється за різними ознаками. Єдиної класифікації, яка могла би охопити всі види правочинів, не існує, оскільки в основі родово-видового поділу правочину містяться різні класифікаційні підстави. Це визначає ту обставину, що під час класифікації один і той самий правочин може належати одночасно до кількох видових груп.

В літературі, присвяченій проблематиці електронних правочинів, критеріями, які відмежовують електронні правочини від традиційних, є спосіб вчинення правочину та спосіб його виконання. Традиційно умовою виникнення правовідносин між сторонами буде досягнення згоди (consensus), відмінним є лише спосіб її досягнення, зокрема за допомогою інших засобів комунікації. У випадку традиційних правочинів згода настає, як правило, внаслідок особистого контакту між контрагентами. У випадку електронних правочинів – особистий контакт відсутній. Необхідно зауважити, що досягнення згоди в умовах електронного вчинення правочину вимагає від контрагентів використання відповідного обладнання (комп'ютер з модемом, мережева карта, мобільний телефон тощо), а також базових технічних знань для вираження волевиявлення та отримання волевиявлення іншої сторони за допомогою такого обладнання. Отже, як слушно зауважує П. Подрецький [39], поділ електронних правочинів випливає з практики обороту.

Найчастіше в літературі застосовують класифікацію, що базується на критерії поділу залежно від сторін, способу вчинення правочину та виокремлення характерних послуг. Аналіз практики дає змогу розширити класифікацію правочинів та обрати за визначальний критерій також роль особи, яка надає послуги в мережі [39, s. 23–25].

Таким чином, можна констатувати, що електронним є право- чин, який відповідно до:

  • 1) критерію вчинення правочину:
    • – вчинений шляхом обміну волевиявленнями в електронній формі (on-line);
    • – вчинений в електронній формі (off-line) (наприклад, шляхом обміну записаними в електронній формі носіями інформації);
  • 2) критерію виконання правочину:
    • – електронний правочин sensu stricto – правочин, вчинений шляхом обміну волевиявленнями в електронній формі (on-line) та виконаний шляхом надання послуги в електронній формі (on-line);
    • – вчинений в електронній формі шляхом обміну волевиявленнями в електронній формі (off-line) і виконаний шляхом надання послуги (off-line);
    • – вчинений шляхом обміну волевиявленнями в електронній формі (on-line) та виконаний шляхом надання послуг в традиційній формі;
    • – вчинений шляхом обміну волевиявленнями в традиційній формі та виконаний шляхом надання послуг в електронній формі (on-line);
    • – прямі (direct) електронні правочини – стосуються предмета, який має електронну форму вираження (наприклад, комп'ютерна програма, електронна база даних). Прямі електронні правочини мають місце й у випадку надання послуг в системі on-line, наприклад e-banking;
    • – непрямі (indirect) електронні правочини – вчиняються за допомогою електронних засобів комунікації, але виконуються в традиційній формі. До прикладу, виконання договору, що полягає в купівлі-продажу книжки в Інтернет-магазині, настає шляхом поставки книжки покупцю через, наприклад, кур'єра. Таким чином, електронним є лише етап вчинення правочину, в той час як виконання здійснюватиметься в традиційний спосіб [78].

У першому випадку йдеться про вираження волевиявлення (on-line) в електронній формі, тобто шляхом обміну електронними волевиявленнями за допомогою телеінформаційних мереж (електронної пошти, Інтернет-сторінки, телефону, факсу, телефаксу тощо). На нашу думку, електронним волевиявленням є також таке, що записане на електронному носії інформації, наприклад записане на дискеті, DVD та вручене іншій стороні правочину. Адже згідно з положеннями п. 2 ст. 205 ЦК України "правочин ... вважається вчиненим, якщо поведінка сторін засвідчує їхню волю до настання відповідних правових наслідків". У зазначених випадках волевиявлення вважатиметься таким, що складене в електронній формі, але off-line. Отже, вчинення правочину відбувається шляхом обміну носіями інформації, що містять волевиявлення сторін правочину;

  • 3) критерію поділу відповідно до статусу сторін[1]:
    • – В2В (Business – Business) – правочини, вчинені між підприємцями – торговими партнерами. Підприємці дедалі частіше використовують електронний спосіб укладення правочинів, як зовнішньоекономічних, так і внутрішніх;
    • – В2С (Business – Customer) – правочини, в яких однією стороною є підприємець, а іншою – споживач. Такі правочини підлягають в більшості країн особливому правовому регулюванню з метою захисту прав та інтересів слабшої сторони, тобто споживача;
    • – В2Е (Business – Employee) – електронні відносини між роботодавцем та працівником;
    • – С2С (Customer – Customer) – правочини, вчинені між споживачами. Необхідно підкреслити, що договори С2С найчастіше укладаються за допомогою Інтернет-аукціонів, на порталах яких споживачі пропонують товари або послуги іншим споживачам. Той факт, що такий портал може належати підприємцю, на нашу думку, не матиме значення під час визначення виду правочину;
    • – А2В (Administration – Business) – електронні взаємовідносини адміністрація – підприємець. Під цим розуміється електронний спосіб подання та отримання інформації від державних органів (електронне надсилання звітів);
    • – А2С (Administration – Citizen) – електронні відносини між державними органами та громадянином;
    • – A2A (Administration – Administration) – обмін інформацією між державними інституціями;
  • 4) критерію доступу до постачальника послуг:
    • – правочини про надання доступу до телеінформаційної мережі (access provider);
    • – правочини про надання телеінформаційних мереж (network provider);
    • – правочини про надання послуг в мережі (service provider).

Access provider – це суб'єкт, який надає послуги доступу до телеінформаційних мереж. Network provider – суб'єкт, який є власником телеінформаційної мережі, що існує з метою передачі даних (наприклад, TP SA). Найширшим є поняття service provider, оскільки безпосередньо стосується послуг, які надаються в мережі. У цій сфері послуги можуть полягати в розміщенні інформації (hosting), тобто наданні доступу до сервера ftp, послузі електронної пошти.

Відповідно до ст. 12 Директиви "Канали передачі інформації" [16] у випадку надання інформаційних послуг, які полягають у передачі інформації, що надається одержувачем послуг, всередині мережі зв'язку, або надання доступу до мережі зв'язку, держави-члени дбають про забезпечення звільнення постачальника послуг від відповідальності за передану інформацію за умови, що постачальник: (а) не є ініціатором передачі; (b) не обирає одержувача передачі та (с) не обирає чи не змінює інформацію, що міститься в передачі (mere conduct). Звільнення від відповідальності охоплює також автоматичне, проміжне та тимчасове зберігання переданої інформації, якщо це робиться з єдиною метою – здійснення передачі в мережі зв'язку та передбачає, що інформація не зберігається довше, ніж це необхідно для передачі. Таким чином, тут йдеться про послуги передачі даних та послуги доступу до мережі, переважно через Інтернет. Положення згаданої статті стосуються так званої пакетної передачі даних в комп'ютерних мережах[2].

Наступними різновидами електронного правочину є кешування (caching) і розміщення інформації (hosting), про які йдеться в ст.ст. 13 та 14 Директиви. Кешування є послугою автоматичного та тимчасового проміжного зберігання інформації з метою ефективної поступальної передачі інформації до інших одержувачів послуг за їх запитом.

Як зазначено вище, до електронних правочинів належать також ті, предметом яких є послуги з розміщення інформації (hosting). Ця послуга полягає у зберіганні інформації третіх осіб. Можна розрізняти два види розміщення інформації: а) розміщення матеріалів, наданих постачальником послуг (наприклад, розміщення інтернет-сторінки), та б) розміщення матеріалів, наданих багатьма постачальниками послуг (наприклад, матеріали дискусійних груп).

З-поміж електронних правочинів інколи розрізняють також правочини, предметом яких є надання послуг визначеного змісту з метою його подальшого використання. Суб'єктів, які надають такі послуги, називають контент-провайдерами.

Правочини про надання послуг mere conduct, caching, hosting є електронними правочинами, оскільки можуть бути вчинені за допомогою електронних засобів комунікації, тобто не можуть бути виконані в матеріальній формі. Разом з тим їх вчинення може, безумовно, відбутися й у традиційній формі. Зважаючи на зазначене, необхідно зауважити, що приймаючи критерій способу вчинення правочину за визначальний, не можна забувати, що правочини про надання послуг можуть бути як електронними, так і традиційними. Аналогічно як і правочини про надання послуг доступу до мережі (access provider) та з постачальниками послуг (network provider).

На підставі розглянутих критеріїв класифікації можна припустити, що електронними можуть бути також традиційні правочини, виконання яких здійснюватиметься шляхом надання послуг в електронній формі [78].

В літературі можна зустріти й інші критерії класифікації електронних правочинів. Так, залежно від моменту, до якого прив'язується виникнення правочину. виділяють реальні та кон- сенсуальні правочини. Реальні правочини характеризуються тим, що здійснюються шляхом передачі речі одним з учасників правочину іншому. Відповідно, права і обов'язки в сторін не виникають, поки річ не буде передана. Натомість правочини, для вчинення яких достатнім є досягнення домовленості з приводу істотних умов, називаються консенсуальними [163, с. 109].

Стосовно електронних правочинів очевидним є те, що правочини, які укладаються і виконуються on-line, є переважно реальними. Оскільки не тільки речі, а й інформація, а також об'єкти інтелектуальної власності є об'єктами цивільного обігу, то передача їх в електронному вигляді на підставі електронного договору буде також вважатися реальним правочином. І, навпаки, правочини, які укладаються on-line, але виконуються off-line, є консенсуальними. Правочини, які укладаються off-line, а викопуються on-line, також є консенсуальними.

Окремі науковці стверджують, що з використанням електронних засобів зв'язку можуть укладатися тільки консенсуальні договори (147, с. 31). Пояснюється це тим, що для того, щоб реальний договір вважався укладеним, одна сторона повинна передати майно, що є предметом договору, своєму контрагенту. Виникнення прав і обов'язків з реального договору відбувається тільки після передачі майна (договір позики, зберігання). Комп'ютерна мережа не надає можливості передати матеріальну річ, обмінюватись можна лише інформацією. З чого робиться висновок про неможливість укладання в електронній формі реальних договорів [147, с. 30]. Однак із таким міркуванням не можемо погодитись, тому що слід розмежовувати випадки, коли договір не може бути укладений в електронній формі та коли досягнення сторонами згоди щодо усіх істотних умов в електронній формі є недостатнім для визнання правочину укладеним. Тобто правилами про реальний договір передусім визначається момент укладання договору, а не його форма. Таким чином, електронним правочином може бути будь-який цивільний правочин. за винятком тих, щодо яких законодавчо встановлені норми виключають можливість їх вчинення за допомогою електронних засобів зв'язку.

Залежно від кількості сторін правочини бувають односторонніми і двосторонніми (багатосторонніми). Одностороннім вважається правочин, для вчинення якого відповідно до закону, інших правових актів або домовленості сторін необхідним і достатнім є вираження волі тільки однієї сторони. При цьому ми вважаємо, що електронний правочин також може бути одностороннім. Тому слушною, на наш погляд, є критика Модельного закону про електронну торгівлю [162] в частині обмеженого визначення сторін електронного правочину через "продавців (постачальників, виконавців)" та "покупців (замовників, споживачів)" (ч. 1 ст. 5), оскільки таке обмеження додатково виключає можливість вчинення в електронній сфері односторонніх правочинів [80]. Більше того, практика свідчить про достатньо широке використання електронних односторонніх правочинів, наприклад електронної форми ліцензій на використання об'єктів права інтелектуальної власності [115], електронної форми згоди суб'єкта персональних даних, вчиненої в електронній формі публічної обіцянки винагороди без оголошення конкурсу та за результатами конкурсу тощо.

Дво- або багатосторонні правочини вирізняються тим, що для їх вчинення необхідним є вираження узгодженої волі двох або більше сторін. Зрозуміло, що двосторонні (багатосторонні) електронні правочини вважаються електронними договорами. В електронній формі можуть здійснюватися такі дії, які передують виникненню договору, або дії, спрямовані на виконання договірного зобов'язання, або дії, спрямовані на зміну або припинення основного договору.

При цьому варто зазначити, що законодавством можуть бути передбачені особливі вимоги до форми окремих правочинів, що можуть виключати можливість їх вчинення в електронній формі. Це стосується випадків, встановлених законом, коли правочин підлягає нотаріальному посвідченню, оскільки при посвідченні правочинів на відповідних документах вчиняються посвідчу- вальні написи нотаріуса (ст. 48 Закону України "Про нотаріат" [208]). Однак це не означає неможливості вчинення нотаріальних дій щодо електронних правочинів, зокрема нотаріальних дій із засвідчення справжності електронного підпису на електронних документах (ч. 4 ст. 4 Закону України "Про електронний цифровий підпис" [189]). Також можна дійти висновку про неможливість укладання в електронній формі правочинів, які у випадках, передбачених законом, підлягають державній реєстрації (ст. 210 ЦК України). Слід звернути увагу на те, що з 1 січня 2013 року набрав чинності Закон України "Про внесення змін до Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" та інших законодавчих актів" [186], яким ч. З ст. 640 ЦК України викладено в новій редакції, згідно з якою договір, що підлягає нотаріальному посвідченню, є укладеним із дня такого посвідчення, а з ч. 2 ст. 657 ЦК України виключено слова "та державної реєстрації". Таким чином, із зазначеної дати скасовується обов'язок здійснювати державну реєстрацію відповідного договору після його нотаріального посвідчення.

Електронні правочини можуть бути як відплатними (передбачають зустрічне надання), так і безвідплатними (без зустрічного надання). Відплатні електронні правочини можуть передбачати отримання зустрічного надання шляхом передачі грошової суми, речі в натурі, електронного переказу засобів. В останньому випадку правочин може укладатися і виконуватися в режимі on-line.

У випадку, коли під час укладення правочину не можна визначити ні момент його вступу в силу, ні момент припинення, правочин називається безстроковим [163] і вступає в силу одразу ж після його укладення. Винятками є правочини, для яких строк – істотна умова або для яких передбачена спеціальна процедура (нотаріальна форма, державна реєстрація) вступу в силу. У першому випадку все вищезазначене можна віднести й до електронного правочину. В другому випадку сторони можуть прийти лише до домовленості в електронній формі, яка не матиме юридичних наслідків, а буде виражати лише намір сторін укласти аналогічний правочин на папері з подальшою його державною реєстрацією або нотаріальним посвідченням.

У випадку, коли виникнення прав і обов'язків згідно з правочином пов'язане з настанням події, відносно якої невідомо, настане вона чи ні, правочини називаються умовними. Електронні правочини також можуть вчинятися під умовою. При цьому необхідно пам'ятати, що ст. 212 ЦК України передбачає два різновиди умовних правочинів:

  • – правочин вважається вчиненим під відкладальною обставиною, якщо особи, які вчиняють правочин, мають право обумовити настання або зміну прав та обов'язків обставиною, щодо якої невідомо, настане вона чи ні;
  • – правочин вважається вчиненим під скасувальною обставиною, якщо особи, які вчиняють правочин, мають право обумовити припинення прав та обов'язків обставиною, щодо якої невідомо, настане вона чи ні.

Отже, не можна вказувати як умову правочину подію, яка з певною вірогідністю відбудеться; ймовірність настання даної події повинна бути невизначеною.

Найбільш традиційним є поділ правочинів на групи залежно від їх економіко-правового значення. Серед них можна виділити договори купівлі-продажу, що переважають в мережі Інтернет, договори про надання послуг, договори оренди тощо. Деякі дослідники справедливо зауважують, що електронна торгівля – це не новий вид договорів, а лише вдосконалений спосіб оформлення традиційних обов'язків [84, с. 306, 325].

Зауважимо, що сьогодні у зв'язку з використанням глобальних мереж масових комунікацій з'явилась можливість більш активного використання таких об'єктів цивільного права, як інформація й об'єкти інтелектуальної власності. У зв'язку з цим з'явились нові різновиди існуючих договорів, такі як: договір збереження інформації, договір оренди веб-сайту, договір оренди дискового простору на сервері, купівля-продаж доменних найменувань тощо [164].

Крім того, заслуговує на увагу позиція Комісії Організацій Об'єднаних Націй з міжнародної торгівлі (ЮНСІТРАЛ) з приводу того, які ж види правочинів можуть вчинятися з допомогою електронного обміну даними. Так, у примітці до ст. 1 Модельного закону щодо електронної торгівлі наводиться зразковий перелік видів правочинів, які можуть бути укладені в електронній формі. Даний перелік є широким і охоплює різні види контрактів: від купівлі-продажу до спільного підприємства. Так, згідно з точкою зору ЮНСІТРАЛ термін "комерційна діяльність" варто тлумачити широко. Відносини комерційного характеру включають наступні правочини: будь-які торговельні правочини на доставку товарів або послуг чи обмін товарами або послугами; дистриб'юторські угоди; комерційне представництво та агентські відносини; факторинг; лізинг; будівництво промислових об'єктів; надання консультативних послуг; інжиніринг; купівля/про- даж ліцензій; інвестування; фінансування; банківські послуги; страхування; угоди про експлуатацію або концесію; спільні підприємства та інші форми промислового або підприємницького співробітництва; перевезення товарів і пасажирів повітряним, морським, залізничним або автомобільним транспортом [279].

З усього масиву правочинів, які можуть укладатись в електронній формі, можна виділити певні групи правочинів, які, на думку деяких дослідників, з огляду на свою специфіку потребують спеціальної регламентації. Йдеться передусім про договори за участі споживачів (споживчі контракти). Зрозуміло, такі правочини можуть укладатися в електронній формі, проте їх регламентація в національному законодавстві, як правило, здійснюється за допомогою імперативних норм, покликаних подолати нерівність сторін шляхом накладання додаткових обов'язків на підприємців.

У міжнародному праві регламентація споживчих правовідносин здійснюється на регіональному рівні (Council Directive 93/13/EEC of 5 April 1993 on unfair terms in consumer contracts; Directive 97/7/EC of the European Parliament and of the Council of 20 May 1997 on the protection of consumers in respect of distance contracts), тоді як універсальні міжнародні угоди у цій сфері відсутні.

Основним критерієм визначення правопорядку, який регулює споживчі контракти, є місце проживання споживача. Використання імперативних норм законодавства держави, під юрисдикцією якої перебуває споживач, у тому числі право на подання ним позову в своїй державі, створює серйозні труднощі для комерсантів, оскільки вимагає від них врахування законів про захист прав споживачів всіх держав, у яких проживають потенційні набувачі їх товарів (послуг). Для суб'єктів господарювання ризики й витрати, зумовлені укладенням правочинів зі споживачами, можуть виявитися непосильною ношею, тому протягом останнього часу можна помітити намір обмежити застосування вказаного вище критерію. Додаткова складність полягає в тому, що під час укладення електронного правочину за відсутності безпосереднього контакту між сторонами складніше провести межу між споживчими і комерційними контрактами.

Існує кілька точок зору з приводу питання регламентації міжнародним правом електронних контрактів, які укладаються зі споживачами. Згідно з першим підходом споживчі правочини не можна виводити за рамки загальної регламентації електронних контрактів, оскільки для успішного розвитку електронної комерції необхідним є ефективне регулювання всього масиву правочинів у віртуальному просторі. Виключення споживчих контрактів призведе до значного звуження сфери дії правил, які регламентують електронні контракти. Така позиція поки не отримала широкої підтримки, оскільки, по-перше, міжнародна практика виходить у цілому із роздільної регламентації комерційних і споживчих контрактів, а, по-друге, існують серйозні відмінності в регулюванні споживчих правочинів між національними правовими системами. Правочини зі споживачами зазвичай відносять до сфери публічного права, і навряд чи держави з легкістю відмовляться від регламентації вказаних контрактів.

Щодо цього питання переважає підхід, відповідно до якого споживчі контракти повинні бути виведені за загальні рамки регулювання електронних контрактів (як це передбачено Віденською конвенцією 1980 року щодо контрактів купівлі-продажу) і регламентуватися окремо [116, с. 130].

Наступним різновидом правочинів, які потребують спеціального регулювання, є контракти про надання прав стосовно об'єктів інтелектуальної власності. У повсякденному житті транскордонні електронні правочини щодо придбання через мережу Інтернет програмного забезпечення, аудіо- і відеозаписів, інших "віртуальних" товарів і послуг отримали широке поширення. Вважається, що для поширення правил, які регламентують електронні контракти в цілому, на правочини з об'єктами інтелектуальної власності в електронній формі, перешкод немає. Такий висновок обґрунтований тим, що порядок укладення даних правочинів в електронній формі не відрізняється від режиму вчинення інших видів електронних правочинів.

Третій різновид правочинів також пов'язаний із природою об'єкта і стосується укладення електронних контрактів, змістом яких є перехід прав на нерухоме майно. Панівна точка зору полягає в тому, що у зв'язку з особливим значенням правочинів з нерухомістю вчинення електронних правочинів стосовно цього об'єкта цивільних прав має бути або виключене, або детально регламентоване з метою недопущення загрози стабільності обігу нерухомого майна. Вважається, що підхід до електронних правочинів з нерухомим майном повинен бути диференційованим. Коли йдеться про контракти, які укладаються суб'єктами підприємницької діяльності, то заборони на використання електронного документообігу, скоріш за все, є невиправданими: підприємець діє на власний страх і ризик та може самостійно забезпечити необхідний рівень захисту своїх прав. Вчинення ж електронних правочинів з нерухомістю споживачами викликає сумніви. Ситуація ускладнюється тим, що перехід прав на нерухоме майно в багатьох державах зумовлений публічною реєстрацією відповідних правочинів. Правда, практика окремих держав демонструє можливість введення електронного документообігу стосовно реєстрації прав щодо нерухомого майна.

Потребує окремого правового регулювання також і питання можливості використання електронного обігу даними й стосовно інших видів договорів: правочинів з цінними паперами, біржових правочинів, платіжних систем, контрактів, які укладаються або затверджуються публічними органами, правочинів у сфері сімейного або спадкового права, документів, які використовуються під час перевезення вантажів [116, с. 130]. Саме тому окремі, найбільш важливі, на нашу думку, електронні правочини та особливості їх правового режиму будуть розкриті нижче.

  • [1] В основу цієї класифікації нами було покладено вчення деяких американських учених в сфері права, зокрема науковця Гарвардського університету Cecilia Hargitai (див.: [27]), яка взяла близький принцип для побудови класифікації електронних правочинів при податкових відносинах. Водночас, нами цей підхід був суттєво вдосконалений, з огляду на цивільно-правову природу відносин та інші особливості електронного правочину у цивільному праві України.
  • [2] Процес полягає у пересиланні пакету даних, які автоматично записуються на проміжному комп'ютері (router) і з нього вже передаються далі.
 
Якщо Ви помітили помилку в тексті позначте слово та натисніть Shift + Enter
< Попередня   ЗМІСТ   Наступна >
 
Дисципліни
Агропромисловість
Банківська справа
БЖД
Бухоблік та Аудит
Географія
Документознавство
Екологія
Економіка
Етика та Естетика
Журналістика
Інвестування
Інформатика
Історія
Культурологія
Література
Логіка
Логістика
Маркетинг
Медицина
Менеджмент
Нерухомість
Педагогіка
Політологія
Політекономія
Право
Природознавство
Психологія
Релігієзнавство
Риторика
РПС
Соціологія
Статистика
Страхова справа
Техніка
Товарознавство
Туризм
Філософія
Фінанси
Інші