Навігація
Головна
ПОСЛУГИ
Авторизація/Реєстрація
Реклама на сайті
 
Головна arrow Право arrow Електронний правочин у цивільному праві України
< Попередня   ЗМІСТ   Наступна >

Виконання електронного правочину

Виходячи із окресленого вище розуміння поняття "електронного правочину", він, в принципі, може виконуватися двома шляхами: традиційними способами – охоплюється загальними нормами цивільного права щодо виконання зобов'язань та навряд чи має специфіку в межах предмета нашого дослідження; способами, пов'язаними з використанням електронних засобів зв'язку, технічні властивості яких та специфічний правовий режим позначаються на особливостях виконання електронних правочинів. Належне виконання зобов'язань включає низку елементів: виконання належного предмета, виконання належному кредитору належним боржником, виконання належним способом, виконання в належному місці та в належний строк. Розглянемо особливості умов виконання електронного правочину з використанням електронних засобів зв'язку.

Предмет зобов'язання найбільш широко визначається ЦК України як обов'язок вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії (ч. 1 ст. 509). Однак в умовах електронної взаємодії певні труднощі викликає саме визначення предмета зобов'язання як виконання роботи, надання послуги або передачі товару. Кваліфікацію ускладнено тим, що предмет зобов'язання, яке може бути виконане за допомогою електронної взаємодії, не має матеріального виразу або результату в якій-небудь уречевленій формі, що наближає визначення предмета до поняття послуг [163, с. 97]. Проте електронні правочини не обмежуються договорами про надання послуг, а охоплюють як давно відомі договори (договір купівлі-продажу, ліцензійний договір та інші), так і специфічні договірні конструкції (договір хостингу тощо). Тому визначення умов виконання електронного правочину, що випливають із його предмета, повинно здійснюватись щодо кожного виду такого правочину окремо, а отже і бути самостійним предметом дослідження.

Предмет правочину визначає належний спосіб його виконання. При виконанні правочинів за допомогою електронних засобів зв'язку, на наш погляд, слід враховувати наступні фактори. Перший – об'єктивний – процес електронної взаємодії заснований на використанні комп'ютерної техніки, засобів зв'язку і різного роду автоматичних пристроїв, специфіка функціонування яких припускає випадкові збої [163, с. 109]. Тому в договорі доцільним є визначення сторони, яка несе ризик неможливості належного виконання у зв'язку з такими збоями електротехніки. Другий – суб'єктивний – для належного виконання боржником та прийняття кредитором виконання за допомогою засобів електронного зв'язку необхідною є наявність справних технічних пристроїв, належного програмного забезпечення, доступу до каналів зв'язку, а також знань, умінь та навичок їх використання. Тому належний спосіб виконання в умовах електронної взаємодії включатиме також дотримання певних технічних вимог. З урахуванням викладеного ще раз необхідно вказати на те, що в інтересах обох сторін врегулювати в договорі або в додатку до договору усі технічні аспекти його виконання.

Зобов'язання має бути виконане належним боржником належному кредитору. Як нами було з'ясовано, одним із проблемних питань динаміки електронних правочинів є встановлення автентичності його сторін, як на момент укладення, так і на стадії виконання. Відповідно до ЦК України кожна із сторін у зобов'язанні має право вимагати доказів того, що обов'язок виконується належним боржником або виконання приймається належним кредитором чи уповноваженою на це особою, і несе ризик наслідків непред'явлення такої вимоги (ч. 2 ст. 527). Однак при виконанні правочину за допомогою електронних засобів зв'язку не завжди є можливим отримання боржником гарантій виконання належній особі. Адже виконання боржником зобов'язання неналежному кредитору (наприклад, внаслідок недбалості при перевірці законності його вимоги) за загальними правилами зобов'язального права не звільняє його від здійснення передбачених зобов'язанням дій (чи необхідності стримування від дій) на користь належного кредитора. У цьому разі належний кредитор має право вимагати виконання зобов'язання боржником (з огляду на зроблене неналежному кредитору виконання повторно) на його користь [182, с. 182]. Окреслені вище способи ідентифікації сторін при укладанні електронного правочину (електронний аналог власноручного підпису, встановлення обов'язку сторони надавати достовірну та достатню ідентифікуючу інформацію) повною мірою можуть бути застосовані і при його виконанні.

Так, одним із видів доказів може бути введення певного паролю, набору символів, який би однозначно ідентифікував особу, що приймає виконання. У цьому випадку боржник може відправити інформацію, що є предметом зобов'язання (наприклад, оновлення комп'ютерної програми) на вказану кредитором електронну адресу. Прийняття ж виконання буде прив'язано до моменту введення відповідних символів. При цьому обов'язковою умовою є вимога про те, щоб пароль був відомий тільки кредитору та асоціювався тільки з ним. Якщо в подальшому кредитор заявить про невиконання боржником зобов'язання, боржник може бути звільнений від відповідальності, якщо буде доведено, що інформація про пароль була передана третій особі кредитором або він не вжив належних заходів для збереження пароля в таємниці. Таку умову доцільно передбачити в договорі [147, с. 55]. При цьому необхідно зазначити, що електронна адреса стає засобом індивідуалізації учасників цивільних правовідносин. Більше того, вітчизняне законодавство закріплює непоодинокі випадки можливої, а подекуди й обов'язкової ідентифікації особи за допомогою електронної адреси. Наприклад: банки, агенти банків та учасники платіжних систем, які приймають готівку (у тому числі за допомогою платіжних пристроїв) для подальшого її переказу, зобов'язані забезпечити розміщення в доступному для огляду клієнтів місці або на моніторі платіжного пристрою інформації щодо електронної адреси (ст. 24.7 Закону

України "Про платіжні системи та переказ коштів в Україні" [210]); адреса електронної пошти заявника належить до відомостей, які має містити заява на участь в аукціоні, на якому здійснюється продаж майна боржника в провадженні у справі про банкрутство (ч. 1 ст. 60 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" [184]); в оголошенні про проведення закупівлі за процедурою електронного реверсивного аукціону обов'язково зазначаються адреса електронної пошти замовника (ч. 1 ст. 39-6 Закону України "Про здійснення державних закупівель" [205]).

Суттєва специфіка виконання правочину за допомогою електронних засобів зв'язку виявляється в такій умові, як місце виконання. Завдяки доступності послуг зв'язку та мобільності технічних пристроїв фактичне виконання електронного правочину може бути здійснено практично в будь-якому місці. Більше того, місце знаходження інформаційних систем (адреса сайту, адреса електронної пошти) не пов'язано з фактичним місцем знаходження сторін (місцем проживання фізичної особи, місцем знаходження комерційного підприємства). Тому, на думку окремих науковців, з погляду правових наслідків юридично значущих дій фактичне географічне місцезнаходження для електронної взаємодії не має значення, а традиційна теза про те, що місцем виконання обов'язку слід вважати місце, де належна дія здійснюється відповідною особою, не має практичного значення [163, с. 118]. Однак здається, що така категоричність у вирішення цього питання є принаймні передчасною. А тому доцільніше говорити про застосування до правочинів, що вчиняються за допомогою електронних засобів зв'язку, норми про можливість відступу від загальних правил визначення місця виконання зобов'язання, якщо це випливає із суті самого зобов'язання (ч. 2 ст. 532 ЦК України).

Як показує практика, способи розрахунків, що використовуються при оплаті фізичними та юридичними особами товарів, робіт та послуг, придбаних внаслідок укладення електронного правочину, можна розділити на такі групи: розрахунки поза електронною мережею (оплата на підставі виставленого рахунку – банківський переказ, оплата готівкою по факту доставки); розрахунки за допомогою електронної мережі (розрахунки за допомогою корпоративних банківських карт – розрахункових і кредитових, розрахунки за допомогою спеціальних електронних розрахункових систем, наприклад Cyberplat, Netcheque, Mondex, Digicash, Netcash, Cybercoin) [234]. Розглянемо детальніше специфічні способи здійснення розрахунків між сторонами електронного правочину.

Суттєва особливість виконання електронного правочину випливає із можливості здійснення платежу за допомогою електронних засобів зв'язку. Також безготівкові розрахунки з використанням платіжних документів на паперових носіях не повною мірою відповідають сучасним потребам цивільного обороту. Тому значна частина безготівкових розрахунків здійснюється за допомогою телекомунікаційних засобів зв'язку.

Останнім часом зростає кількість пропозицій здійснювати платежі за товари та послуги за допомогою платіжних пристроїв. Зручне розташування платіжних пристроїв та цілодобовий режим їх роботи дає змогу громадянам скоротити час для здійснення оплати послуг операторів фіксованого і стільникового зв'язку, а також комунальних та інших послуг, поповнення поточних і депозитних рахунків у банках, погашення заборгованості за кредитами тощо. За допомогою таких платіжних пристроїв населенню надаються послуги як банками, так і іншими юридичними особами, тому є потреба унормувати питання щодо надання юридичними особами (комерційними агентами) послуги з приймання платежів для подальшого переказу на користь третіх осіб.

За допомогою електронних засобів зв'язку можуть реалізовуватись як традиційні форми безготівкових розрахунків, та і новітні електронні платіжні засоби. Відповідно до легального визначення під безготівковими розрахунками розуміють перерахування певної суми коштів з рахунків платників на рахунки отримувачів коштів, а також перерахування банками за дорученням підприємств і фізичних осіб коштів, внесених ними готівкою в касу банку, на рахунки отримувачів коштів. Ці розрахунки проводяться банком на підставі розрахункових документів на паперових носіях чи в електронному вигляді [196]. Порядок здійснення безготівкових розрахунків регулюється ЦК України, іншими законодавчими актами та банківськими правилами.

При здійсненні безготівкових розрахунків допускаються розрахунки із застосуванням платіжних доручень, акредитивів, розрахункових чеків (чеків), розрахунки за інкасо, а також інші розрахунки, передбачені законом, банківськими правилами та звичаями ділового обороту. Сторони у договорі мають право обрати будь-який вид безготівкових розрахунків на свій розсуд. Безготівкові розрахунки провадяться через банки, інші фінансові установи, в яких відкрито відповідні рахунки, якщо інше не випливає із закону та не обумовлено видом безготівкових розрахунків. Безготівкові розрахунки проводяться на підставі розрахункових документів на паперових носіях чи в електронному вигляді. Під електронним розрахунковим документом розуміють документ, інформація в якому представлена у формі електронних даних, включаючи відповідні реквізити розрахункового документа, який може бути сформований, переданий, збережений і перетворений у візуальну форму представлення електронними засобами.

Слушним вважаємо висловлене в літературі зауваження, що не має підстав розглядати здійснення безготівкових розрахунків електронним способом як самостійну форму розрахунків. Як відомо, під формою розрахунків розуміють встановлені законодавством способи виконання грошових зобов'язань через банк. Форми розрахунків відрізняються один від одного видом розрахункового документа та порядком документообігу. Останній термін слід розуміти як встановлену законодавством процедуру відправлення, отримання, оплати, обліку, зберігання та опрацювання розрахункових документів всіма учасниками розрахункових документів. Перехід на здійснення електронних платежів не змінює ні виду розрахункових документів, встановленого законом, ні порядку документообігу. Змінюється тільки спосіб виготовлення і передачі самих розрахункових документів, а також початковий механізм введення справи по платіжному документу з ручного (паперового) на автоматизований (комп'ютерний) [270, с. 48]. Однак такий висновок не можна поширювати на здійснення розрахунків за допомогою електронних платіжних засобів.

Нормативне забезпечення електронних розрахунків було започатковано в останній декаді минулого століття. Так, ще в 1987 році в Європейському кодексі поведінки при здійсненні електронних платежів останні визначали як будь-які платіжні трансакції (операції), здійснені за допомогою картки, яка має магнітну стрічку або мікросхему та застосовується на терміналі електронних платежів (ЕРТ) або на торговому (оплата на місці) терміналі (POS) [215]. Серед вітчизняних нормативно-правових актів, які регулюють електронні розрахунки, слід зазначити Закон України "Про платіжні системи та переказ коштів в Україні" [210]. Відповідно до цього акта під електронним платіжним засобом розуміють платіжний інструмент, який надає його держателю можливість за допомогою платіжного пристрою отримати інформацію про належні держателю кошти та ініціювати їх переказ. Електронний платіжний засіб може існувати в будь-якій формі, на будь-якому носії, що дає змогу зберігати інформацію, необхідну для ініціювання електронного переказу. Електронний платіжний засіб має містити обов'язкові реквізити, які дають змогу ідентифікувати платіжну систему та емітента. Користувачем електронного платіжного засобу може бути юридична або фізична особа. Електронний платіжний засіб, за допомогою якого можна ініціювати переказ з рахунку користувача, має давати можливість ідентифікувати користувача.

На сьогодні відсутня єдина класифікація електронних платіжних засобів. У літературі прийнято за характером дії виділяти такі основні групи електронних систем розрахунків, як системи дистанційного банківського обслуговування, платіжні картки, електронні сертифікати (електронні гроші) [116, с. 156]. Така позиція цілком може бути сприйнята в межах нашого дослідження з тим лише уточненням, що вказаний перелік електронних платіжних засобів не є вичерпним та з розвитком інформаційних технологій може змінюватись та доповнюватись.

Системи дистанційного банківського обслуговування набули поширення останнім часом через низку очевидних переваг (висока швидкість і зручність розрахунків, відсутність необхідності фізичної присутності в банку при кожній банківській операції, простота дистанційного керування). Вказані системи створені для забезпечення клієнту можливості управління на відстані банківським рахунком і реалізуються при виконанні контрактів банківського рахунку. Функціонування систем віддаленого доступу засноване на застосуванні електронного підпису, що використовується для підписання повідомлень, якими обмінюються сторони. Виділяють наступні різновиди систем дистанційного банківського обслуговування: "Банк-Клієнт (обмін між банком і клієнтом здійснюється при з'єднанні комп'ютера клієнта через модем з розрахунковим центром банку комутованими каналами зв'язку)", "Інтернет-банк" (взаємодія клієнта з банком здійснюється через Інтернет, що не вимагає організації виділеного каналу зв'язку), "Мобільний банк" (взаємодія банку і клієнта здійснюється за допомогою мобільного стільникового зв'язку) [116, с. 156].

Найпоширенішим електронним платіжним засобом є платіжна картка – електронний платіжний засіб у вигляді емітованої в установленому законодавством порядку пластикової чи іншого виду картки, що використовується для ініціювання переказу коштів з рахунку платника або з відповідного рахунку банку з метою оплати вартості товарів і послуг, перерахування коштів зі своїх рахунків на рахунки інших осіб, отримання коштів у готівковій формі в касах банків через банківські автомати, а також здійснення інших операцій, передбачених відповідним договором. Наступним видом електронних платіжних систем є системи електронних чеків. У сучасних умовах електронні чеки широко поширені, оскільки є практично повними аналогами реальних чеків, зберігаючи всі їхні переваги (наприклад, вимагають

обмеженої інформації про одержувача), а також не потребують обов'язкового on-line-режиму платника у момент покупки [248]. Також достатньо перспективним, з урахуванням зручності при використанні, є мобільний платіжний інструмент – електронний платіжний засіб, реалізований в апаратно-програмному середовищі мобільного телефону або іншого бездротового пристрою користувача.

В еру розвитку електронної комерції загальновживаним стає поняття "електронні гроші". Так, електронна комерція не може функціонувати без відповідної процедури здійснення розрахунків між контрагентами. Саме наявність досконалої системи здійснення розрахунків у процесі електронної взаємодії клієнтів та компаній, компаній та компаній, державних органів з іншими учасниками відносин є в сучасних умовах необхідною складовою електронної комерції та забезпечується запровадженням систем обігу електронних грошей. Користувачеві для отримання та використання електронних грошей не потрібно йти до банку, він може за допомогою комп'ютера активізувати електронний гаманець і здійснювати з нього платежі. Електронні гроші надають користувачам високу ступінь анонімності, для них застосовується складний криптографічний захист, при їх застосуванні не використовується банківський рахунок власника електронних грошей.

В економічній теорії електронні гроші поділяються на дві основні категорії: електронні гроші карткового типу; електронні гроші програмного типу. Електронні гроші виникли та набули поширення як гроші карткового типу, сам термін "електронні гроші" стосувався сум, що відображалися на чипах карток традиційних платіжних систем. Порівняно з картками з магнітною смугою платіжні картки з чипом підвищували захист персональної інформації, зазначеної на картці, та надавали користувачам можливість здійснення трансакцій за відсутності їх авторизації з боку банку. Таким чином, з самого початку свого існування електронні гроші карткового типу за своїми індивідуальними ознаками належали до певної платіжної системи, певного банку та були пов'язані з певним банківським рахунком. Науково-технічний прогрес, втілений у становленні телекомунікаційного середовища, зокрема Інтернету та мобільних технологій, сприяли подальшому розвитку електронних грошей у формі грошей програмного типу. Ці гроші є засобом розрахунків у специфічній для мереж і телекомунікацій електронній комерції, відомій як "е-комерція", або "Інтернет-комерція", який включає всі фінансові та торгові транзакції та бізнес-процеси, пов'язані з проведенням цих транзакцій. Провідні компанії світу все ширше використовують електронну комерцію у своєму бізнесі, здійснюють моніторинг нових перспективних моделей і форм торгівлі. Такі моделі і форми потребують розробки ефективних і надійних платіжних рішень. Засобом, який обслуговує такі платіжні рішення, є електронні гроші (network money), що дають змогу здійснювати платежі в комп'ютерних мережах у режимі реального часу. Ці платежі стають можливими завдяки спеціальному програмному забезпеченню, тому електронні гроші, які при цьому використовуються, виділяються в окрему категорію електронних грошей програмного типу [126]. Отже, економічна природа електронних грошей повинна бути врахована при визначенні їх правового режиму.

Питання електронних грошей в силу їх практичного застосування вже стало предметом наукового дослідження та нормативного регулювання. Зокрема, доктрина цивільного права під електронними грошима розуміє платіжний інструмент, який відображає кількісний вираз вартості грошового еквівалента, що забезпечується реальними грошовими коштами та має статус безстрокових грошових зобов'язань емітента на пред'явника в електронній формі; зберігаються та передаються на спеціальному електронному пристрої (носії), при цьому відповідна передача може сприйматися як здійснення платежу [248]. Таке розуміння електронних грошей цілком узгоджується з їх визначенням на рівні інституцій ЄС як грошової вартості, як представлено у вимозі до емітента, які зберігаються на електронному пристрої, в тому числі магнітному, випускаються для отримання коштів з метою здійснення платіжних операцій та приймаються фізичною або юридичною особою, відмінною від установи-емітента електронних грошей [107]. Таким чином, визначення електронних грошей нейтральне з технологічної точки зору. Це визначення передбачає всі варіанти емісії постачальником платіжних послуг попередньо оплаченого засобу розрахунку в обмін на грошові кошти, який можна використовувати для оплати, оскільки він приймається третіми особами як засіб платежу. А також охоплює такі електронні гроші, що зберігаються або на платіжному пристрої, який знаходиться у розпорядженні власника електронних грошей, або на віддаленому сервері та управління якими здійснюється власником електронних грошей через передбачений для цього спеціальний рахунок. Це визначення є достатньо широким, щоб уникнути затримки у впровадженні технологічних нововведень та охопити не тільки всі види електронних грошей, наявні на сучасному ринку, а також і ті продукти, які можуть з'явитися у майбутньому.

Абсолютно протилежним є підхід до регулювання діяльності небанківських електронних платіжних систем, що застосовується у США. Федеральна резервна система виробила принципи і підходи до регулювання діяльності емітентів електронних грошей. Зокрема, нормативними актами даної установи встановлено загальні правові межі функціонування систем електронних грошей, що характеризуються відсутністю строгої регламентації діяльності емітентів електронних грошей та створенням умов для вільної конкуренції в цьому секторі економіки. У США емітентами електронних грошей можуть бути будь-які фінансові інститути (не тільки банківські). Для емісії електронних грошей їм не потрібний спеціальний дозвіл. Діяльність емітентів не регламентується спеціальними нормативними актами, хоча окремі штати можуть вводити нормативи, які частково регулюють діяльність небанківських емітентів електронних грошей. Іншими словами, органи регулювання в США стоять на позиції невтручання в розвиток приватних систем електронних грошей [153]. Тому вже зараз можна констатувати, що правове регулювання обігу електронних грошей потребує уніфікації на міжнародному рівні.

Законодавче регулювання правового режиму електронних грошей в Україні вперше було здійснено на рівні актів Національного банку України, серед яких чинним на сьогодні є Положенням про електронні гроші в Україні, затверджене Постановою Правління Національного банку України від 4 листопада 2010 року № 481 [178]. У подальшому правовий режим електронних грошей було врегульовано Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо функціонування платіжних систем та розвитку безготівкових розрахунків" [ 185], який набрав чинності 18 жовтня 2012 року та визначив їх засобом платежу.

Відповідно до чинного законодавства електронні гроші – це одиниці вартості, які зберігаються на електронному пристрої (чипі, що міститься на пластиковій картці або на іншому носії, пам'яті комп'ютера тощо, які використовуються для зберігання електронних грошей), приймаються як засіб платежу іншими, ніж емітент, особами і є грошовим зобов'язанням емітента, тобто особи, яка здійснює випуск електронних грошей і бере на себе зобов'язання з їх погашення.

Випуск електронних грошей в Україні, тобто операцію із введення в обіг електронних грошей емітентом шляхом їх надання користувачам або агентам в обмін на готівкові або безготівкові кошти, мають право здійснювати лише банки. Емітенти мають право здійснювати випуск електронних грошей, виражених лише в гривнях. Емітент зобов'язаний забезпечити, щоб сума випущених ним електронних грошей не перевищувала: суми отриманих ним від користувачів та агентів (крім агента з поповнення) готівкових або безготівкових коштів та суми отриманих агентом з поповнення готівкових коштів, які мають бути перераховані емітенту. Електронні гроші є випущеними з часу їх завантаження емітентом або оператором на електронний пристрій, що перебуває в розпорядженні користувача або агента. Користувачем електронних грошей може бути суб'єкт господарювання або фізична особа. Користувач – суб'єкт господарювання має право використовувати електронні гроші для здійснення оплати товарів, робіт та послуг. Користувач – фізична особа має право використовувати електронні гроші для здійснення оплати товарів, робіт та послуг і переказувати електронні гроші іншим користувачам – фізичним особам. Користувач – суб'єкт господарювання має право отримувати електронні гроші та пред'являти їх до погашення лише в обмін на безготівкові кошти. Користувач – фізична особа має право отримувати електронні гроші та пред'являти їх до погашення в обмін на готівкові або безготівкові кошти.

Разом з тим емітент зобов'язаний здійснювати погашення випущених ним електронних грошей на вимогу пред'явника. Під погашенням електронних грошей розуміють операцію з вилучення електронних грошей з обігу з одночасним наданням їх пред'явникові готівкових або безготівкових коштів. Емітент може здійснювати погашення електронних грошей, пред'явлених користувачами – фізичними особами, готівковими коштами або шляхом переказу на банківський рахунок пред'явника. Емітент зобов'язаний здійснювати погашення електронних грошей, пред'явлених користувачами – суб'єктами господарювання, торговцями, агентами, виключно шляхом переказу на їх банківські рахунки. Електронні гроші є погашеними емітентом з часу зарахування суми переказу на рахунок пред'явника або видачі йому готівкових коштів.

Щоб стати власником електронного рахунку (електронного гаманця, як його зазвичай називають), необхідно пройти реєстрацію в системі платежів. Реєстрація є способом укладення договору між власником електронного рахунку і представниками електронної системи платежів. Після укладення договору користувач отримує електронний ідентифікатор, що дає йому змогу мати доступ до управління своїм гаманцем. Коли гаманець створений, його можна поповнити готівкою, наприклад через спеціальні автомати. Власник електронного рахунку має можливість оплачувати електронними грошима покупки в Інтернеті, передавати їх власникам інших гаманців. Викладене вище вказує на те, що порядок здійснення розрахунків у системі електронних платежів відрізняється від порядку здійснення розрахунків за допомогою банківських платіжних систем. Популярність електронних розрахунків постійно росте, оскільки цей процес швидший та економніший порівняно з банківськими розрахунками. Збільшення швидкості операцій досягається за рахунок зниження вимог до документації, відсутності перевірки даних клієнта тощо [105].

Науковці зазначають такі особливості електронних грошей:

  • 1. У понятті "електронні гроші" термін "гроші" умовний, у матеріальному вигляді вони не існують, проте використовуються як платіжний інструмент.
  • 2. Електронні гроші існують у вигляді інформаційного масиву даних. Відповідна інформація є кількісним виразом вартості грошового еквівалента, забезпечуються звичайними коштами.
  • 3. Електронні гроші є безстроковим грошовим зобов'язанням емітента на пред'явника в електронній формі.
  • 4. Фактично відповідний інформаційний масив даних зберігається на спеціальному пристрої або передається на спеціальному електронному носії. При цьому передача інформації (інформаційного масиву даних) може бути сприйнята як здійснення платежу з відповідними юридичними наслідками.
  • 5. Використовуються для розрахунків через комп'ютерні мережі, зокрема Інтернет [247].

Правова природа електронних грошей недостатньо досліджена. Можна виділити принаймні три підходи, відповідно до яких електронні гроші розглядаються як: різновид грошей; вид зобов'язань, передбачених законом; грошове зобов'язання особливого роду [116, с. 159]. На наш погляд, електронні гроші не є грошима у буквальному розумінні цього слова, оскільки не можуть виконувати функцію законного платіжного засобу, обов'язкового до приймання за номінальною вартістю (ч. 1 ст. 192 ЦК України). Так само "електронні гроші" не охоплюються існуючими юридичними конструкціями: вони навряд чи можуть бути кваліфіковані в рамках договору банківського вкладу до запитання або в рамках факторингу чи як договір безпроцентної позики. Тому найбільш виправданою є третя точка зору на правову природу електронних грошей як грошове зобов'язання емітента особливого роду. Дане зобов'язання виникає з договору з користувачем і має виконувати субституційну функцію стосовно грошових зобов'язань користувача перед третіми особами, які виникли на підставі правочинів. При цьому інформація про розмір грошових зобов'язань емітента зберігається на спеціальних технічних засобах (картах, в пам'яті комп'ютера) і використовується для складання електронного повідомлення, яке містить суму вимоги до емітента в межах вартості, що зберігається. Вказана вимога виконується емітентом шляхом сплати певної грошової суми утримувачеві або третій особі у разі відступлення останньому прав вимоги до емітента [116, с. 160].

Оскільки електронні гроші виконують функцію засобу платежу, навряд чи сфера їх використання обмежиться виключно розрахунковими правовідносинами. Вже на сьогодні в Україні складається практика виникнення з приводу електронних грошей договірних правовідносин, що може бути підтверджено судовими рішеннями. Так, Деснянський районний суд м. Києва розглядав спір між учасниками системи обліку трансферу майнових прав вимог цифровими титульним знаками "WebMoney Transfer", яка є системою on-line-платежів і середовищем для ведення електронного бізнесу між учасниками в мережі Інтернет. За укладеними між сторонами у справі договорами позики титульних знаків у системі "WebMoney Transfer" мережі Інтернет в електронній формі позивач надав відповідачу у власність титульні знаки у загальному обсязі 450,00 WMZ, а відповідач зобов'язався повернути титульні знаки з урахуванням плати за користування в обсязі, що дорівнює 553,19 WMZ у визначений договорами строк [216].

Таким чином, щодо електронних грошей можна зробити такий висновок. Електронні гроші, незважаючи на свою назву, не є за правовою природою грошима в розумінні ст. 192 ЦК України. Хоча електронні гроші й приймаються як засіб платежу, проте відрізняються від грошей цілою низкою відмінних ознак, а саме: за правовою природою (електронні гроші є грошовими зобов'язаннями); за суб'єктом, який здійснює випуск (емісія гривні – виключне право Національного банку України; випуск електронних грошей можуть здійснювати лише банки); за функціями (як засіб платежу за товари електронні гроші можуть прийматися суб'єктом господарювання, зареєстрованим відповідно до законодавства України, лише на підставі договору, укладеного з емітентом або агентом з розрахунків); електронні гроші мають безпосередній зв'язок із грошима, оскільки випускаються та погашаються шляхом обміну на готівкові чи безготівкові кошти.

 
Якщо Ви помітили помилку в тексті позначте слово та натисніть Shift + Enter
< Попередня   ЗМІСТ   Наступна >
 
Дисципліни
Агропромисловість
Банківська справа
БЖД
Бухоблік та Аудит
Географія
Документознавство
Екологія
Економіка
Етика та Естетика
Журналістика
Інвестування
Інформатика
Історія
Культурологія
Література
Логіка
Логістика
Маркетинг
Медицина
Менеджмент
Нерухомість
Педагогіка
Політологія
Політекономія
Право
Природознавство
Психологія
Релігієзнавство
Риторика
РПС
Соціологія
Статистика
Страхова справа
Техніка
Товарознавство
Туризм
Філософія
Фінанси
Інші