Навігація
Головна
ПОСЛУГИ
Авторизація/Реєстрація
Реклама на сайті
 
Головна arrow Економіка arrow Економіка
< Попередня   ЗМІСТ   Наступна >

Фінансові інструменти

Підприємства, які здійснюють такі екзотичні операції як факторинг, поступлення боргу, випуск цінних паперів, купівлю-продаж цінних паперів і похідних фінансових інструментів, надання (отримання) фінансових гарантій тощо використовують П(С)БО 13 "Фінансові інструменти" [38].

До фінансових інструментів відносяться договори, в результаті яких одночасно виникає фінансовий актив у одного підприємства та фінансове зобов'язання або інструмент власного капіталу - у іншого.

До фінансових активів відносяться:

  • - кошти та їх еквіваленти (тобто готівка, кошти на поточних рахунків, депозити до запитання, дорожні чеки);
  • - контракт, що надає право отримати кошти або інший фінансовий актив від іншого підприємства (пайові цінні папери іншого підприємства, фінансові гарантії, дебіторська заборгованість, позики, отримані підприємством);
  • - контракт, що надає право обмінятися фінансовими інструментами з іншим підприємством на потенційно вигідних умовах (придбання похідних фінансових інструментів: опціони, свопи, ф'ючерси, форвардні контракти тощо, якщо вони вигідні для підприємства);
  • - інструменти власного капіталу іншого підприємства. До фінансових зобов'язань відносяться (п.4 [38]):
  • - зобов'язання надати кошти або інший фінансовий актив іншому підприємству (позики отримані, кредиторська заборгованість, власні пайові цінні папери);
  • - зобов'язання обмінятися фінансовими інструментами з іншим підприємством на потенційно невигідних умовах (придбані чи продані похідні фінансові інструменти: опціони, свопи, ф'ючерси, форвардні контракти тощо, якщо вони стають невигідними для підприємства).

Інструмент власного капіталу (п.4,8 [38]) - це контракт, який підтверджує право на частину в активах підприємства, що залишилася після відрахування сум за всіма зобов'язаннями. До цієї категорії відносяться акції, права та паї, а також похідні від акцій цінні папери (варанти, опціони, ф'ючерси).

Фінансові інструменти - цінні папери, строкові контракти (ф'ючерси), інструменти грошового обігу, відсоткові строкові контракти (форварди), строкові контракти на обмін (на певну дату в майбутньому) у разі залежності ціни від відсоткової ставки, валютного курсу або фондового індексу (відсоткові, курсові чи індексні свопи), опціони, що дають право на купівлю або продаж будь-якого із зазначених фінансових інструментів, у тому числі тих, що передбачають грошову форму оплати (курсові та відсоткові опціони).

Історія розвитку та регулювання банківської системи в Україні

Банківська система в Україні формувалася протягом двох століть. Історія розвитку банківської системи показує, що в царський час і в період із 1917 року по 1992 рік, і в наступні роки банківська система піддавалася жорсткому регулюванню - і ця міра була виправдана [67].

Першими учасниками фінансового ринку були лихварі. У літописах згадується, що ще в X ст. позивачі, обурені надзвичайними процентами по "кредиту", влаштовували погроми в будинках "благодійників". Після таких акцій протесту Володимир Мономах встановив кредитну ставку - не більше 20% на рік.

Основними клієнтами лихварів були дворяни. На початку XVIII ст. в заставі у кредиторів було близько 100 тис. дворянських маєтків. Ринок лихварства, який активно розвивався, все більше сприяв масовому розоренню дворян. У зв'язку з цим Петро Шувалов, брат фаворита імператриці Єлізавети Петрівни, запропонував створити банк, щоб зупинити процес розорення дворян і дати стимул для розвитку торгівлі.

У середині XVIII ст. в Росії починають відкриватися перші банки. До речі, у створенні фінансових установ Російська імперія відставала від Європи рівно на 167 років. Однак, благі наміри залишилися лише на словах. На ділі банки створювалися для того, щоб найближче оточення царського двору отримало доступ до пільгових кредитів.

У 1754 р. в країні з'явилися Дворянські банки при Сенаті, а також Купецький банк під егідою торгівлі. Банківська система повністю фінансувалася державою. На оборотний капітал для перших банків було виділено більше 1 млн. крб. Дворянські банки видавали кредити під 6% річних під заставу дорогоцінних металів, будинків, заміських маєтків. Строк кредитування міг варіюватися від 1 року до 15 і навіть 33 років. Для порівняння: зараз в Україні середня ставка по кредитах складає 1623% у гривні, а строк кредитування, наприклад, на покупку житла, у більшості банків не перевищує 21 рік. Умови, запропоновані створеними в XVIII ст. банками, були вигідні й підприємцям. Купецький банк надавав кредити під 6% річних на строк від 1 місяця до 1 року. А в 1764 р. йому було дозволено видавати купцям позики без застави товару - за поручительством магістратів і ратуші. Завдяки настільки пільговим умовам банків чекала незавидна доля. Для покриття збитків від масового неповернення кредитів у встановлений строк фінансування з казни було недостатньо. Головні позичальники - дворяни не були привчені до банківської дисципліни і часто "забували" про те, що брали в борг. Продаж прострочених застав (в основному маєтків і земель) на ділі не здійснювався. Поміщики, використовуючи всі свої зв'язки, умудрялися відтягувати строки розрахунків. Багато дворян брали позики в банку у тому числі для того, щоб викупити вже закладені маєтки. Повернення ж коштів у їх плани ніяк не входило. У 1764 р. виплата майже половини позик дворянських банків була прострочена. Багато кредитів так і не були погашені навіть через 20 років. Дворяни сприймали кредити як дотації і витрачали кошти аж ніяк не на покращення господарств, а на поїздки за кордон, гру в карти та інші розваги.

Неповернення кредитів призвело до того, що в 1768 р. дворянські банки були реорганізовані в один Державний позиковий банк. Через два роки фактично припинив свою діяльність майже розорений Купецький банк.

"Учреждённые для дворянства и купечества банки должны были служить для вспоможения всему обществу, но банковские деньги оставались, по большей части, в одних руках, в кои были розданы с самого начала", - так прокоментував у своєму наказі рішення закрити перші банки імператор Петро III. Перший етап роботи банківської системи в Росії був завершений із значно обтяжуючими для казни результатами.

У кінці XVIII ст. на зміну першим кредитним установам прийшли нові. Принцип їх роботи зберігся старим, однак держава виділила на утримання Державного позикового банка 33 млн. крб. З цих казенних коштів банк видавав довгострокові кредити, причому не тільки дворянам, а й міським обивателям (міщанам, купцям, ремісникам). За рахунок дешевих ресурсів кредитування в банках було вигідним. Позики видавалися під 5-8% річних на 22 роки під заставу земель, фабричних споруд і кам'яних будинків. Якщо по закінченню строку позичальник не розраховувався з банком, то заставний маєток переходив у розпорядження не банку, а органів дворянської опіки, які визначали опікунів для його управління. Протягом кількох років борг повинен був погашатися за рахунок доходів з маєтка, а залишок коштів повертався власнику. Продавалися маєтки лише в найкритичніших ситуаціях.

Через 15 років після ліквідації Купецького банка для кредитування "торгуючого купецтва" були створені облікові контори. Вони займалися обліком векселів, кредитуванням купців, заводчиків та іноземних підприємців. Контори видавали кредити на строк не більше ніж на 9 місяців, а під золото й срібло - не більше ніж на 6 місяців. Купці, які потребували довгострокових кредитів, посилено лобіювали створення банківських структур. Відомо, що прохання про заснування Купецького позикового банку Олександру І подавав харківський купець Іван Лобов. Основний капітал цього банку він пропонував створити зі зборів з купців третьої гільдії за утримання трактирів, лазень, постоялих дворів.

А крупний купець Ксенофонт Анфілатов не став звертатися за підтримкою до держави: на початку XIX ст. він створив у В'ятській губернії громадський банк для кредитування торгових людей і ремісників. Операції цього банку з обліку векселів і по кредитах успішно розвивалися.

За 25 років банк Анфілатова збільшив свій основний капітал майже в п'ять разів - з 28 тис. крб. до 133 тис. крб. Банк усіляко підтримував купців, у тому числі фінансував перші торгові операції між Росією та США. Завдяки цьому росіяни отримали багато колоніальних товарів -кава, шоколад, какао, цукровий пісок тощо. За прикладом Панфілова громадські банки почали створюватися в інших містах. Основний капітал вони отримували від купців-благодійників. Організовувалися банки також на кошти міст, у яких вони відкривалися.

У 1818 р. на базі облікових контор був створений Державний комерційний банк. Він знаходився під повним контролем держави, але купці вже мали право входити до складу його керівних органів. Облікова ставка Держкомерцбанку складала в 1830 р. 6,5-8% річних, у той час як у Західній Європі - усього 3-4%. Однак проценти за вкладами в Росії були вище - 4-5% (у Європі 1,5-3%). До середини XIX ст. обсяг депозитів у російських банках досяг 1,2 млн. крб. Розміри вкладів не обмежувалися. Майже всі накопичення були зосереджені в казенних структурах.

Активно розвивалися й державні кредитні операції. К 1856 р. заборгованість поміщиків державним банкам складала 427 млн. крб. Майже 61% усіх кріпаків перебували в заставі. Через масове розорення дворян за наказом Олександра II видача позик із державних кредитних установ під заставу нерухомості була заборонена.

Монополістом на ринку банківських послуг держава залишалася майже 100 років.

Після відміни кріпацького права в Росії була проведена банківська реформа - скасовані всі казенні банки і замість них відкритий Державний банк Російської імперії. Щоб забезпечити землею більше 20 млн. колишніх кріпаків, держава запропонувала брати позику в розмірі 80% вартості наділу. Позика видавалася на 49 років під 6% річних. Для обслуговування такого великого ринку почали створюватися приватні кредитні установи. Вони активно займалися біржовими спекуляціями, державними залізничними позиками та вексельним кредитуванням торговців і промисловців.

Для дворян у кінці XIX ст. держава заснувала Дворянський земельний банк, який видавав позики в розмірі 60% вартості їх маєтків строком до 66 років. Процентна ставка при цьому була дуже низькою -3,5%. Однак заходи для примусу позичальників до сплати прострочених платежів так і не були передбачені - дворянам просто надавалась відстрочка без утримання процентів. Завдяки пільговому кредитуванню в Дворянський банк були закладені 11 тис. маєтків, або 8,4% земель, які знаходилися у приватній власності. Ці засоби дворяни, як і раніше, витрачали на проведення балів по три рази на рік, на будівництво будинків у столицях і життя за кордоном.

У 1875 р. у країні вибухнула банківська криза. Початок йому поклало банкрутство Московського комерційного й позикового банку, який втратив 7 млн. крб. унаслідок шахрайства його директорів. Намагаючись запобігти масовій паніці серед вкладників інших банків, Держбанк повернув постраждалим % засобів. Тим паче населення почало масово забирати гроші з банків. Тільки протягом 1882 р. було вилучено вкладів на суму більше ніж 40 млн. крб. Щоб утриматися на плаву, банки були вимушені продавати свої активи, які складалися переважно з облікованих векселів (до 70% загального обсягу). І тоді виявилося, що багато з них фіктивні. Кризова ситуація змусила уряд прийняти по відношенню до фінансових інститутів достатньо жорсткі міри. Для банків були встановлені обмеження на проведення ризикових операцій і кредитування банкірів у власних структурах, визначені норми видачі кредита одному позичальнику (не більше 10% власного капіталу банку), а також співвідношення між власним капіталом і зобов'язаннями. Багато з цих обмежень діють на фінансовому ринку досі.

Переборовши кризу, банки знову почали активно нарощувати капітали. З 1894 р. по 1915 р. зростання акціонерних капіталів російських банків склало 340%. На 1 січня 1893 р. в банках було закладено 102 тис. маєтків на 46,3 млн. десятин (загальна кількість земель, яка знаходилася в приватній власності - 114,1 млн. десятин). Сприяла розвитку фінансової системи й грошова реформа 1895-1897 рр., проведена міністром фінансів Сергієм Вітте. Головним підсумком реформи стало переведення карбованця на золотий стандарт - країна отримала тверду, вільно конвертовану валюту. Кредитні білети Держбанку без обмежень обмінювалися на золото, співвідношення сумарних обсягів паперових грошей і золотих монет, які знаходилися в обігу, склало 1:1. Головний банк країни став емісійним центром і самим вигідним кредитором промислових підприємств. На кредитування торговельно-промислового обігу Держбанк у різні роки направляв від 28% до 63% засобів, отриманих від комерційних операцій. Напередодні Першої світової війни Держбанк Російської імперії став одним із самих великих і впливових європейських кредитних установ. Джерелом фінансових ресурсів для його операцій служили кредитні білети та казенні кошти.

Введення твердої валюти сприяло також росту збережень населення. К 1900 р. загальна сума вкладів досягла 660 млн. крб.

До початку Жовтневої революції в країні працювали 52 акціонерних комерційних банка з загальною сумою капіталів 883,5 млн. крб. Росія була єдиною імперіалістичною державою, яка не тільки не вивозила капітали за кордон, але й сама була об'єктом пильної уваги іноземних інвесторів. До кінця XIX ст. у Росії нараховувалося 511 установ короткострокового та довгострокового кредитування. З них тільки 5 були державними: Державний банк, Державний дворянський земельний банк, Селянський поземельний банк і дві позикові казни. До 1914 р. усього в заставі у банків знаходилися 60% усіх земельних ділянок імперії.

7 листопада 1917 р. о 6.00 озброєні моряки Гвардійського флотського екіпажу зайняли будову правління Держбанку - до цього моменту досвід роботи банківської системи в Російській імперії нараховував більше ніж 160 років.

Незабаром усі банки були націоналізовані. Наслідки цього всім відомі.

 
Якщо Ви помітили помилку в тексті позначте слово та натисніть Shift + Enter
< Попередня   ЗМІСТ   Наступна >
 
Дисципліни
Агропромисловість
Банківська справа
БЖД
Бухоблік та Аудит
Географія
Документознавство
Екологія
Економіка
Етика та Естетика
Журналістика
Інвестування
Інформатика
Історія
Культурологія
Література
Логіка
Логістика
Маркетинг
Медицина
Менеджмент
Нерухомість
Педагогіка
Політологія
Політекономія
Право
Природознавство
Психологія
Релігієзнавство
Риторика
РПС
Соціологія
Статистика
Страхова справа
Техніка
Товарознавство
Туризм
Філософія
Фінанси
Інші