Навігація
Головна
ПОСЛУГИ
Авторизація/Реєстрація
Реклама на сайті
 
Головна arrow Культурологія arrow Люба моя Україна. Свята, традиції, звичаї, обряди, прикмети та повір'я українського народу
< Попередня   ЗМІСТ   Наступна >

Як дівую, то й курей не годую (дошлюбне спілкування)

Дошлюбне молодіжне спілкування має вирішальне значення для вибору нареченого (нареченої) й подальшого сімейного життя. Недаремно ж кажуть: як склався у людини шлюб, так піде й усе її життя. Ця народна мудрість виходить з того величезного значення, що його надають шлюбу в сім'ї.

Сьогодні, як і раніше, дівчина прагне зустріти обранця, котрий припав би їй до душі, батьки бажають отримати помічника у домі, громада – голову міцного господарства.

Система дошлюбного спілкування передбачає певні норми залицяння та сватання. Раніше молодь спілкувалася переважно в межах свого села, а в містах – у межах вулиці. Згодом цей принцип був порушений, і молодь нерідко шукала собі пару не тільки у своєму селі, а й у навколишніх. Хлопці та дівчата зустрічалися на вулицях, ігрищах, вечірніх сходах, ярмарках.

Тепер у молоді немає жодних обмежень – аби було бажання. Така розповсюджена й надзвичайно популярна форма спілкування, як листування за допомогою найглобальнішого надбання прогресу – Інтернету – долає будь-які географічні відстані та перешкоди, як психологічного плану, так і фізичного тощо. Не менш характерним для сучасності є й "залицяння" за допомогою мобільного зв'язку – так звані SMS і MMS. Але таким атрибутам сучасності не поступаються й більш-менш традиційні форми дошлюбного спілкування.

Так, колись це були вулиці, забави, годенки, вечорниці тощо. На забавах молодь розважалась, співала, танцювала, водила хороводи. Сьогодні ж у молоді, особливо в місті, можливостей для міжстатевого спілкування незрівнянно більше. Це дискотеки, нічні клуби, кафе, парки, театри, музеї, кінопалаци тощо. Не можемо забувати й про спільні святкування в межах робочого колективу, що на сьогодні практикується повсюдно.

Але якщо раніше хлопці та дівчата спілкувалися на людях, тобто перебували під певним соціальним контролем і, за звичаєм, дівчина наодинці з хлопцем могла бути лише до заходу сонця, то тепер свободи в молоді дещо більше, змінилося ставлення й старшого покоління до можливого спільного життя пари ще до шлюбу, що за життя наших прабатьків було просто неприпустимим, ганебним явищем (випадки, коли дівчата давали волю нестримному коханню, траплялися рідко, тому що вся система виховання молоді ґрунтувалася на дбайливому, лицарському ставленні хлопців до дівчат і наречених, на романтизації почуттів і на цнотливості й ревному оберіганні своєї честі дівчиною).

Сьогодні ж молоді мають змогу "перевірити почуття" протягом тривалого часу, здійснюючи, так би мовити, репетицію подружнього життя. Не будемо на сторінках цієї книги сперечатися про те, засуджувати такий стан речей чи вітати його, обмежимося лише констатацією факту.

Спільне проведення часу дає змогу молоді не лише розважитися, але й поспілкуватися з представниками протилежної статі, придивитися до когось із них, зблизитися, якщо є спільні інтереси, симпатія й потяг, визначитися у своїх намірах зв'язати свою долю з певною людиною. У цьому й полягає сутність дошлюбного спілкування, адже, в цей час кожен виявляє свою вдачу, розум і т. ін., висловлює своє світобачення та світовідчуття.

Лихо моє чубатеє – ніхто мене не сватає (сватання)

Сватання (світанки, змовини, брання рушників, рушники, згодини, слово) – перша зустріч представників молодого з молодою та її батьками для досягнення згоди на шлюб. Коли пара визначилася, саме Час для того, щоб посли від молодого йшли до батьків обранки укладати попередню угоду про. шлюб. Колись свататися було прийнято у вільний від польових робіт час (на М'ясниці та від Пасхи до Трійці). Зі старостами до дівчини йшов парубок, на Поділлі ходили і його батьки, а на Закарпатті – ще й брат або сестра. Сьогодні такі моменти не є принциповими.

В Україні посередників при сватанні найчастіше називають "старостами", але трапляються також назви "сват", "посланець", "сватач", "говорун". У старости просять, як правило, близьких родичів, поважних одружених чоловіків. Оскільки успіх сватання залежить і від уміння вести розмову, то при виборі старшого старости беруть до уваги такі риси вдачі, як комунікабельність і дотепність.

Заздалегідь передбачаючи іронію та сарказм скептиків, мусимо наголосити: якщо й не повсюдно дотримуються сучасні українці всіх обрядових елементів сватання, та все ж у тій чи іншій формі сватання практикують як на селі, так і в місті, у будь-якому регіоні нашої країни.

Зайшовши до хати з хлібом у руках і привітавшись, старости починають традиційну розмову про мисливців, які натрапили на слід куниці (олениці) – красної дівиці, чи купців, які дізнаються про товар, тощо. Після традиційних вітань і промов старостів кличуть дівчину та прилюдно питають її згоди на шлюб. Відповідь нареченої є обов'язковою та вирішальною. На знак згоди сватів перев'язують рушниками або підносять їм на хлібі хустки чи рушники. Нареченого дівчина перев'язує хусткою.

Бувають, однак, випадки, коли дівчина не дає згоди на одруження. На знак відмови вона повертає старостам принесений ними хліб або ж підносить молодому гарбуза чи макогона. Тоді про хлопця говорять, що він ухопив гарбуза або облизав макогін.

У деяких селах це доволі поширений звичай і зараз. Щоб уникнути сорому, часом посилають "розвідника", котрий має довідатися про наміри дівчини та її батьків. Або ж сватати дівчину вирушають пізно ввечері, щоб на випадок відмови зберегти сватання у таємниці.

"Прийміть мене, мамо, я ваша невістка", – такими словами два століття Тому дівчина починала сватання. Згідно з існуючими звичаями, вона мала на це таке саме право, як і хлопець. А ще раніше хлопці лише подекуди наважувалися свататися до коханої.

Часто до самостійного сватання дівчина вдавалася переважно тоді, коли хлопець її ошукав. У такому разі дівчина приходила до хати хлопця та, звертаючись до нього, казала: "Я бачу по тобі, що ти людина добра, що дружина твоя буде щасливою й матиме дбайливого господаря. Прощу тебе, одружися зі мною" . Таке ж прохання вона адресувала батькам парубка. Коли сватання відбувалося за допомогою свахи дівчини, та вела класичну для своєї ролі розмову про куницю та мисливця або про красну дівицю та доброго молодця: "Йду з далекої сторонушки, не рідної, але від родичів красної дівиці. Знемагає її серденько по доброму молодцю; вона сохне в самотності, мов трава на горючому піску..."

Часто дівчина пропонувала хлопцеві руку, не заручаючись його згодою, причому їй дуже рідко відмовляли, бо це могло накликати нещастя. Проте вже наприкінці XIX ст. ініціатива у сватанні цілком перейшла до парубків, а роль дівчини звелася до сором'язливого колупання печі та подавання старостам весільних рушників.

Але хіба сьогодні дівчата, як то кажуть, не беруть ініціативу у свої руки? Таке трапляється й навіть не вважається неприродним.

Хай там як, але головне у сватанні, аби збіглися інтереси як молодих, так і батьків, адже братися без батьківського благословення вважається якщо не гріхом, як колись, але вельми неприємним і небажаним явищем.

Поступово, щоправда, зникає звичай попереднього розвідування на згоду взяти шлюб, тобто подекуди сватання як таке втрачає свою силу, оскільки молоді самі наперед домовляються про шлюб і сповіщають про це своїх батьків. Але все одно без знайомства з батьками не обійтись. Тож, якщо й без чіткого дотримання певних ритуалів, сватання в тій чи іншій формі побутує зараз.

 
< Попередня   ЗМІСТ   Наступна >
 
Дисципліни
Агропромисловість
Банківська справа
БЖД
Бухоблік та Аудит
Географія
Документознавство
Екологія
Економіка
Етика та Естетика
Журналістика
Інвестування
Інформатика
Історія
Культурологія
Література
Логіка
Логістика
Маркетинг
Медицина
Менеджмент
Нерухомість
Педагогіка
Політологія
Політекономія
Право
Природознавство
Психологія
Релігієзнавство
Риторика
РПС
Соціологія
Статистика
Страхова справа
Техніка
Товарознавство
Туризм
Філософія
Фінанси
Інші