Навігація
Головна
ПОСЛУГИ
Авторизація/Реєстрація
Реклама на сайті
 
Головна arrow Культурологія arrow Люба моя Україна. Свята, традиції, звичаї, обряди, прикмети та повір'я українського народу
< Попередня   ЗМІСТ   Наступна >

Просили по дорозі, щоб ие були на порозі (запросини)

Запросини – це збір весільного поїзда для запрошення гостей, їх проводять у неділю зранку. У супроводі дружків молоді йдуть по оселях тих, кого хотіли б бачити на своєму весіллі. Молода повинна бути пишно вбрана – у національному вбранні, прикрашена квітками та стрічками, але сьогодні, мусимо визнати, цього зрідка дотримуються.

Запрошуючи, дарують господарям шишку, вручають запрошення, промовляючи: "Просили вас батьки, і я вас прошу прийти на малий час – на весілля до нас".

Характерно, що не годиться запрошувати під час випадкових зустрічей на вулиці, а лише в домівці майбутнього весільного гостя. У народі навіть глузливо кажуть про такі випадки: "Просили по дорозі,-щоб не були на порозі". І це природно, адже шлюб і, відповідно, всі обряди та звичаї не терплять поспіху – усе має бути обставлено урочисто та з гідністю.

Урядили молодого – вивели до порога (урядження молодого)

Мати молодого напинає на нього вивернутого вовною наверх кожуха й обсипає зерном і дрібними грішми – виряджає сина. Молодий у супроводі весільного почту їде по наречену.

Мати молодої зустрічає почет, благословляє заручених на вінчання, а потім зустрічає їх після нього. Біля домівки нареченої молоді тричі вклоняються батькам, а ті підносять їм хліб-сіль. Часто мати зустрічає молодих у вивернутому кожусі: щоб зять був багатий.

Має місце й обряд викупу нареченої. Перший викуп влаштовують у вигляді перейми неодружені хлопці на знак того, що відпускають дівчину з молодіжної громади; другий викуп відбувається біля воріт хати нареченої (ворітна) – за право вступу молодого на територію іншого роду; третій у сінях – за місце біля нареченої, четвертий – весільний пропій – відбувається наприкінці весілля.

Але будь-хто може вимагати відкупу, якщо "переллє" дорогу: сусіди, односельці та просто незнайомі можуть вилити цебро води впоперек шляху, яким рухається весільна процесія. Не зупинитися й не відкупитися є гріхом: на весіллі не годиться виявляти скупість.

Але слід пам'ятати, що ніхто не може перейти дорогу молодятам. Голова й ноги – найвразливіші в організмі, адже ноги – це те, що стикається з нижнім світом, підземеллям, а голова – з верхнім: "Ой ви, вороги, не переходьте дороги. Хай перейде родина, щоб була (наприклад, Галя) щаслива", – приспівують часом гості. "Перейде хтось дорогу – життя не складеться", – кажуть у народі.

Сядемо рядком та поговоримо ладком (посад)

Посад – це обрядові дії, що символізують остаточне закріплення шлюбу та об'єднання родів: спільна трапеза родин, які родичаються, викуп місця біля нареченої, обмін дарами між родинами молодого та молодої, розподіл короваю й обдарування молодят.

Якщо ми у парі завжди, то й біда нам – півбіди (вінчання)

Вінчання – це форма церковного шлюбу. Цікаво, що в наших предків було прийнято, щоб повінчані молоді (якщо вінчання не збіглося з традиційним весіллям) жили окремо одне від одного, аж поки не справлять "народне" весілля, яке мало більше сили.

Перед тим як іти до церкви, молоді просять у батьків благоеловіння. Ця церемонія відбувається із хлібом-сіллю та поклонами. У деяких регіонах нашої країни вінчання зветься прощею: молодий і молода тричі обходять довкола стола та просять батьків пробачити за все, чим завинили перед ними; ідучи до церкви, молода часто кладе собі за пазуху залізного ключа або цілушку хліба. Виходячи з церкви молоді з'їдають хліб, щоб жилося не вбого.

З вінчанням пов'язано багато різних повір'їв чи то забобонів. Наприклад, вважається, що той, хто з молодих першим переступить церковний поріг або першим вступить на килимок перед аналоєм, буде керувати в домашньому житті.

Під час вінчання дружки мусять тримати на правому плечі молодого хлібину зі свічкою, а над лівим плечем молодої перемітку.

Погано, якщо в когось із молодят впаде обручка з руки.

Обручка – то дуже давній символ життєвого кола. Здавна вважається поганою ознакою, коли під час вінчання будь- що падає на підлогу, бо воно може торкнутися тих сил, що живуть під землею, потривожити їх, а тоді вони можуть скоїти щось погане.

Недобре, якщо згасне свічка: вогонь, тобто свічка – це символ життя. Як погасне свічка, так може погаснути й

сімейне життя. Виходячи після шлюбної церемонії з церкви наречені мусять дати гостям цукерки, бо так підсвідомо вони задобрюють солодощами того, хто має злі, погані думки.

Молоді пари просять Бога, щоб у день одруження та вінчання він послав їм багато сонця та короткочасного, але рясного дощу. Мовляв, тоді пара буде багатою й щасливою до кінця життя. І це природно: вода й сонце – це ті стихії, що забезпечують цикл життя на Землі. Саме тому вважається, що вони є доброю прикметою для молодят. Адже саме дощ і сонце дають нам врожай, а отже – й добробут.

Узагалі, мусимо визнати, що вінчання збагачує традиційне народне весілля ідеєю освячення шлюбу, закріплюючи цінності сімейного життя.

 
Якщо Ви помітили помилку в тексті позначте слово та натисніть Shift + Enter
< Попередня   ЗМІСТ   Наступна >
 
Дисципліни
Агропромисловість
Банківська справа
БЖД
Бухоблік та Аудит
Географія
Документознавство
Екологія
Економіка
Етика та Естетика
Журналістика
Інвестування
Інформатика
Історія
Культурологія
Література
Логіка
Логістика
Маркетинг
Медицина
Менеджмент
Нерухомість
Педагогіка
Політологія
Політекономія
Право
Природознавство
Психологія
Релігієзнавство
Риторика
РПС
Соціологія
Статистика
Страхова справа
Техніка
Товарознавство
Туризм
Філософія
Фінанси
Інші