Навігація
Головна
ПОСЛУГИ
Авторизація/Реєстрація
Реклама на сайті
 
Головна arrow Культурологія arrow Люба моя Україна. Свята, традиції, звичаї, обряди, прикмети та повір'я українського народу
< Попередня   ЗМІСТ   Наступна >

Молодий може вмерти, а старий мусить (похорон неодружених)

Певною своєрідністю в Україні визначається похорон неодружених. На знак того, що померла молода людина, на селі біля її тіла встановлюють деревце (весільне гільце). Вбирають неодружених померлих у весільний одяг.

Молоду дівчину ховають у фаті (або ж у весільному вінку), на середній палець правої руки одягають перстень із воску, до руки прив'язують весільного рушника, а волосся розплітають. Родичі дівчини роздають усім присутнім подарунки, як на весіллі, на труну кладуть весільний коровай. Неодруженого хлопця так само прибирають у весільний одяг з усіма атрибутами.

Колись під час похорону неодружених виконувалися й суто весільні звичаї та обряди: обирали весільний поїзд, запрошували бояр і дружок. Померлих дівчину або хлопця називали "князем" і "княгинею". Іноді для них обирали з числа живих нареченого або наречену, котрі виконували ці ролі з дотриманням усіх весільних обрядів. На могилі дівчини обов'язково закопували весільне деревце.

Не витерпіла душа – на той світ пішла (поминки)

Поминки – система звичаїв, пов'язаних із вшануванням померлого та всіх предків. Вони поділяються на дві групи: родові та вселенські. Перші присвячуються пам'яті близьких, другі – вшануванню померлих узагалі (ці дні визначені народним або церковним календарем).

До родових поминок, крім згаданого вище звичаю "будити покійного", належать третини, дев'ятини, сороковини та роковини – вшанування померлого у відповідні ритуальні дні, а також Русальний Великдень – спеціальний день (четвер перед Трійцею) поминання "нечистих" покійників (самогубців, утоплеників, померлих нехрещених дітей).

Відзначення окремих поминальних днів пов'язується з народними світоглядними уявленнями про життя та смерть.

Отже, вважається, що на третій день тіло покидає душа, на дев'ятий – дух, на сороковий же день тіло перестає існувати. Богослови ж цю символіку трактують інакше: цифра три, на їхню думку, пов'язана з вірою у Трійцю (Отця, Сина та Святого Духа); дев'ять – із прилученням померлого до дев'яти чинів ангелів; сорок – із біблійними сюжетами, зокрема із сорокаденними мандрами Ісуса Христа.

Кожні родові поминки влаштовуються за єдиним сценарієм і включають три основні дії: заупокійну службу Божу, поминальну трапезу та відвідини могили. Як і на похороні, на поминках дотримуються традиційних звичаїв залишати на підвіконні склянку горілки з окрайцем хліба та готувати ритуальну кутю (коливо, канун). Единим винятком з усталеного сценарію є звичай випікання з тіста на сороковий день після смерті так званої драбинки – символу сходження померлого на небо.

Відвідини можуть також включати ритуальну трапезу біля покійного, але, крім неї, ще й голосіння – символ віддання шани померлому.

До вселенських поминок належать такі основні дні, як родительські суботи, що мають місце перед Масницею та Трійцею, Різдвяна вечеря (25 грудня), Великдень, проводи, що влаштовуються на початку Фоминого тижня (другий понеділок після Великодня)..

Крім названих днів, покійних поминають у день У січення глави св. Іоанна Предтечі (11 вересня) та у Дмитрівську суботу (26 жовтня).

Сьогодні в ці дні люди сім'ями йдуть до кладовищ – прибирають могили, влаштовують ритуальне прощання, залишають страви, квіти та стеблини "татарського зілля", яким здавна квітчали не тільки могили, а й власну оселю у клечану суботу.

До раю проситься, а смерті боїться (смерть в уявленні українця)

Узагалі, наша мова багата на слова, якими позначають поняття, пов'язані зі смертю. Покійного скрізь в Україні

називають небіжчиком, покійником, померлим, змерлим, мерцем, мертвяком, тілом. У слова "померти" теж є багато синонімів: переставитися, упокоїтися, опочити, віддати Богові душу, минутися (щоправда, є й зневажливі вирази: дати дуба, гигнути, скочуритися, дригнути, витягти ноги тощо). І все ж про людину, близьку до смерті, найчастіше кажуть: "вона стає на Божу дорогу", а Божа дорога – це шлях із цього світу на той.

Др речі, визнання двох світів не є рисою лише, здавалось б, спрощеної народної філософії – воно одвічно було та й нині є проблемою і релігійних учень, і світоглядних концепцій, і суто наукових теорій. Отже, цей феномен, мабуть, усе ж таки не є вигадкою наших мрійливих і богобоязливих пращурів, а чи здатні ми збагнути його?

Як уже зазначалося, багато хто вірить, ніби світ предків здатен впливати на земне життя залежно від конкретної поведінки людей. Тим більшещо фізична смерть, за повір'ям, ще не означає зникнення людини.

У світі живих людина – лише гість, "своєю" вона ставала на "тому світі". У районах, де особливо стійкими тривалий час залишалися язичницькі уявлення, наприклад на Гуцульщині та Бойківщині, існував навіть інститут посередників – так звані непрості (віщуни, віжлуни), які мали регулювати стосунки між живими й дуЩами померлих, між звичайними людьми та земними богами– демонами.

Якщо душа після смерті людини спокійно покидає тіло, то і стосунки є нормальними. Душі померлих піклуються про живих, допомагаючи їм порадами, а в особливі дні, зокрема поминальні, прилітають до живих і частуються.

Коли ж душа не може покинути тіло (а це може бути результатом неприродної смерті або смерті опойців, нехрещених, чаклунів), то до живих уже не дух прилітає, а повертається сам мрець.

Через це стає цілком зрозумілим різне ставлення людей до небіжчика та його душі. Найчастіше до мерців ставляться з певною долею остраху, хоча й вважають смерть природним явищем. Куди більше бояться душі померлого, і вже зовсім панічний жах викликає тіло нечистого (заломного мертвяка), а іноді і його душа.

Боязнь тіла померлого належить до найдавніших дещо примітивних повір'їв, згідно з якими залежні мерці мали властивість покидати труну та шкодити людям. Християнізовані ж повір'я визнають існування у нечистих душі, приреченої, однак, блукати безпритульно, оскільки її тілесна субстанція не приймається землею.

Найбільший жах у людей викликають упирі – особливо поширений в українській демонології образ мерця, котрий нібито виходить із труни та ссе кров живих. Цей образ має загальнослов'янську основу, зустрічаючись у повір'ях багатьох народів.

Щоправда, цей дуже поширений у ранньому середньовіччі демон поступово втрачає свою виразність; лише в українській демонології він залишається головним представником нечистих сил.

Для забезпечення захисту від упирів і залежних мерців існує ціла система дій, пов'язаних насамперед зі способами їх поховання. Хоч це вже й не є активною практикою, але подекуди нечистих досі ховають або на окремому цвинтарі, або найчастіше на межі ланів, перехресті доріг, на пустищах, болотах чи в яругах, або ж просто за межами звичайного цвинтаря – за огорожею.

За повір'ям, їх навіть не засипали землею, а закидували сміттям чи закладали камінням (звідси й назва "заложні", або "заложені").

Більш сувору систему оберегів за давніх часів застосовували щодо упирів: коли довідувалися, що похований – упир, його викопували з могили та пробивали груди осиковим кілком чи зубцями від борони.

Отже, живі лю́ди могли спілкуватися з духами померлих, викликаючи їх під час різдвяних і русальних ворожінь, під час поминань або ж зустрівши їх у подобі зозулі, лелеки, сови, горлиці чи жаби.

Можливі були зустрічі й з душами залежних мерців, які блукали або у вигляді звичайної людини, або перевтілювалися в образ якоїсь нечистої сили; лісовика, водяника, русалки тощо. Слід думати, що в уявленнях про душу та її посмертну долю найближче перетинаються дохристиянські та християнські погляди.

 
Якщо Ви помітили помилку в тексті позначте слово та натисніть Shift + Enter
< Попередня   ЗМІСТ   Наступна >
 
Дисципліни
Агропромисловість
Банківська справа
БЖД
Бухоблік та Аудит
Географія
Документознавство
Екологія
Економіка
Етика та Естетика
Журналістика
Інвестування
Інформатика
Історія
Культурологія
Література
Логіка
Логістика
Маркетинг
Медицина
Менеджмент
Нерухомість
Педагогіка
Політологія
Політекономія
Право
Природознавство
Психологія
Релігієзнавство
Риторика
РПС
Соціологія
Статистика
Страхова справа
Техніка
Товарознавство
Туризм
Філософія
Фінанси
Інші