Навігація
Головна
ПОСЛУГИ
Авторизація/Реєстрація
Реклама на сайті
 
Головна arrow Культурологія arrow Люба моя Україна. Свята, традиції, звичаї, обряди, прикмети та повір'я українського народу
< Попередня   ЗМІСТ   Наступна >

Польовик

Міфічний володар полів, степів і лук. Може набирати різного вигляду та вводити людей в оману. Змальовується польовик переважно в образі чоловіка з численними звіриними ознаками (шерсть, хвіст, великі кігті, маленькі ріжки, крила, телячі вуха та великі зуби). Польовику приписуються й позитивні риси: зокрема, на Бойківщині його вважають охоронцем польових меж.

Щодо образу водяника, то він описаний Лесею Українкою так, як сприймався людьми: "Він древній сивий дід, довге волосся й довга біла борода в суміш з баговинням звисають аж по пояс. Шати на ньому – барви мулу, на голові корона із скайок. Голос глухий, але дужий. Любить усе живе засмоктувати" . Ще більшою мірою олюднений образ лісовика, який уявляється українцям у вигляді трохи здичавілого пастуха. Він пасе свою череду – вовків, зайців, оленів – і полюбляє жартувати й кепкувати з людини: відбере в неї пам'ять, і людина заблукає в лісі, а лісовик радіє, гучно сміється та плескає в долоні. А втім, його витівки не злі й рідко коли закінчуються драматично.

Водяник

Різновид нечистої сили. Коріння вірувань у водяника сягає давнього язичницького поклоніння слов'ян божествам, пов'язаним із водною стихією.

Водяник має вигляд старезного діда, покритого водоростями, з довгою бородою та хвостом. Може перевтілюватися в різні істоти – дитину, козла, собаку, качура, рибу тощо.

Цей володар річок, ставків і водоймищ головує над русалками та опікується рибами. Живе здебільшого у вирах річок, коло млинів. Розгнівавшись, може руйнувати греблі, млини, розливати ріки, топити людей.

Земляний дук

Різновид нечистої сили, покараної Богом і приреченої жити під землею. Такі духи можуть жорстоко помститися тому, хто порушить їхній спокій. Щоб уберегтися від них, треба, зокрема, вилити у викопану ямку чарку горілки, що має задобрити духів.

Чугайстер (лісовий чоловік)

Виступає в досить невизначеному окресленні: іноді як високий чоловік, одягнутий у біле, іноді як покритий довгим волоссям.

Поведінкою нагадує лісовика. За повір'ями, чугайстер колись був звичайною людиною, але його закляли чаклуни. У лісі він ловить нявок і поїдає їх. Проте до людей чугайстер ставиться доброзичливо. Поспілкувавшись із ними при зустрічі, він відпускає їх, не заподіявши шкоди.

Чорт (біс, диявол, дідько, люципер, сатана, осинавець, щезник, злий)

Він уважається уособленням усієї нечистої сили, хоча належить до її нижчого розряду. Створення узагальненого образу нечистої сили – чорта – сягає найдавніших часів. Протягом віків він значно трансформувався, як і його функції та назви. Спочатку він називався бісом, кудесником, пізніше – чарівником, демоном, за християнських часів – дияволом, сатаною, чортом тощо. Тих прізвиськ – зневажливих, глузливих і породжених острахом, – що їх дав чорту народ, важко перелічити. Таким же розмаїттям відзначаються й назви, що характеризують окремі його властивості: чорт – це і ворог, бо нашіптує людині злі думки; лихий, адже робить лихі справи; пекельник, оскільки є господарем пекла; перелесник, бо підбиває людей на перелюб; куций, адже має куцого хвоста; а ще він – лукавий, нечистий і, звичайно ж, дідько.

У народній уяві ця одіозна фігура нечистого світу постає у вигляді оброслої шерстю істоти з хвостом та невеликими ріжками. Його звірину природу також видають баранячі або козлячі роги, кігті, собача морда чи свиняче рило, іноді курячі ноги або крила кажана.

Характерні прикмети – довгий ніс, палаючі очі, густе чорне волосся. Іноді чорт може перетворюватись на тварину, іноді він набуває форм якоїсь чудернацької істоти, що більше нагадує мавпочку. Подекуди ж чорта уявляють у вигляді іноземця, убраного у коротеньку куртку або фрак, вузенькі панталони, з кумедним капелюхом на голові та люлькою в зубах. Звичайне помешкання чорта – млини, глибоке провалля, напівзруйновані будівлі, зарості бузини тощо.

Зустріч із чортом не віщує нічого доброго. Після такого побачення людина може серйозно захворіти й навіть померти. Тому якщо вам на шляху трапилась якась дивна істота, яка говорить людською мовою, то треба неодмінно сходити до знахарки, яка силою Божого слова відверне від вас усілякі напасті.

У народних прикметах чорт змальовується як істота, яка завжди робить лише шкоду. Коли на вулиці дме сильний вітер, що знищує все на своєму шляху, то говорять "чорт жениться". Святий пророк Ілля на своїй небесній колісниці, озброївшись блискавкою, ганяє нечистих по небу й по землі. Тож місце, куди потрапляє блискавка, вважається зазвичай проклятим, а ставлення до людини, враженої громом, неоднозначне.

Чорт насилає хвороби, зводить жінок, полює на людські душі, штовхає на злочини та прикрі вчинки, після чого людина схильна до мук сумління та шкодує про скоєне. Вірять, що з чортом можна укласти договір і найняти його на службу, заклавши йому, втім, свою душу.' Такі договори, як правило, треба укладати вночі на перехресті доріг і затверджувати кров'ю з мізинця.

Чорт часто вдається до перевтілень, причому набуває подоби не лише людей і тварин, а й неживих предметів. В українських апокрифічних легендах чорт виступає суперником і антиподом Бога та робить свій внесок у творення світу: саме він навчив людей ковальства, винайшов вогонь, млин, скрипку, дуду, тартак, горілку й тютюн. Йому навіть приписують такі плоди технічного прогресу, як фабрики, залізниці^ телефон, велосипед тощо.

Для традиційної народної свідомості чорт – уособлення таємничої сили, якою клянуть своїх ворогів: "Бодай тебе чорт узяв"; "Іди під три чорти". За повір'ями, він боїться хреста, громових стріл святого Іллі та взагалі всього свяченого; захиститися від нього можна за допомогою спеціальної молитви та магічного кола.

Усяка згадка про чортів супроводжується зазвичай, приказкою: "Не при хаті/не при нас згадуючи". Чортів не бажано називати напряму, а вибирати яке-небудь інше слівце: "нечистий", "патлатий", "той, хто греблі рве", "ворог", "дідько", "спокусник", " лукавий" тощо. Іноді просто говорять "той". Для боротьби з бісами, які норовлять поганити те, що їсть і п'є людина, є спеціальні молитви – як для очищення їжі, так і для тих, хто вжив такі продукти.

Серед інших властивостей чорти мають і здатність вселятися в людей. При цьому вважається, що сам одержимий невинний у тому, що в нього проник біс. Молитва, всесильна та свята, здатна подолати чорта й вигнати його.

Багато хто вірить, що таїнство хрещення – це вигнання демона з людини. Тому-то й репетує так дитина під час цього обряду.

У таїнстві ж покаяння дух Божий посідає місце чорта в душі грішника, який покаявся.

Поряд з усім цим чорт – досить комічна й безталанна фігура. У фольклорі українців він слугує постійною мішенню для жартів і анекдотів. У боротьбі з чортом люди звичайно виходять переможцями. Звідси відоме прислів'я: "Не такий страшний чорт, як його малюють".

За народними уявленнями, чорт нерідко перетворюється на звичайнісінького дрібного капосника. Він здатен збити з пантелику п'яних людей, любить сварити, особливо тих, хто сильно дружний, закоханим шкодить ревнощами. Так .само не упускає він випадку заволодіти розумом і нашіптувати всякі гидоти тим, хто впав у відчай: "Хто вішається, тому дідько мотуза подає".

Тож український чорт, не має таких магічних і містичних властивостей, як у демонології, скажімо, західних країн. Він майже в усьому подібний до звичайної людини, але наділеної переважно негативними рисами – лукавством, підступністю, впертістю тощо, тобто уособлює те, чого їй не личить робити. Саме тому нерідко чорт програє у Двобої з доброчинною людиною, постаючи іноді у зовсім жалюгідному вигляді. А святі відлюдники взагалі ловлять бісів у кухлі з водою, перехрестивши її своєчасно, їздять на них верхи.

Відповідно багатоликим є й образ біса, якого часто не ототожнюють із чортом. Найчастіше він з'являється у людській подобі, але з цапиними чи собачими ногами, з ріжками на лобі та цапиною борідкою. Любить він і перевтілюватися у чорного пса, свиню або цапа. Звичайні місця його перебування – перехрестя доріг, болота, бур'яни або кущі бузини, порожні хати тощо – взагалі непридатні для проживання людей місця. Поблизу них традиційно розташовували млини, кузні, гончарні, майстерні, й, отже, не випадково мірошники, ковалі та гончарі вважалися пов'язаними з нечистою силою. Особливо це стосувалося ковалів і гончарів, котрі подібно до чортів, що пекли вогнем грішників, також "мучили" у полум'ї металеві вироби чи глиняний посуд. До того ж їхнє ремесло завжди вважалося священнодійством, утаємниченим заняттям, мовляв, неможливим без допомоги нечистої сили.

 
Якщо Ви помітили помилку в тексті позначте слово та натисніть Shift + Enter
< Попередня   ЗМІСТ   Наступна >
 
Дисципліни
Агропромисловість
Банківська справа
БЖД
Бухоблік та Аудит
Географія
Документознавство
Екологія
Економіка
Етика та Естетика
Журналістика
Інвестування
Інформатика
Історія
Культурологія
Література
Логіка
Логістика
Маркетинг
Медицина
Менеджмент
Нерухомість
Педагогіка
Політологія
Політекономія
Право
Природознавство
Психологія
Релігієзнавство
Риторика
РПС
Соціологія
Статистика
Страхова справа
Техніка
Товарознавство
Туризм
Філософія
Фінанси
Інші