Навігація
Головна
ПОСЛУГИ
Авторизація/Реєстрація
Реклама на сайті
 
Головна arrow Філософія arrow Історія філософії
< Попередня   ЗМІСТ   Наступна >

ЕКЛЕКТИЗМ

Еклектика (від грец. - здатний обирати) (II ст. до н.е. — ІІ ст. н. е.) - філософія пізньої античності, що містила в собі елементи різних філософських систем, які не мали єдиного теоретичного підґрунтя.

З часом теоретичні розбіжності між філософськими системами Академії, перипатетиків і стоїків згладжувалися і ставала очевидною спорідненість цих шкіл. Вирішальне значення мали два фактори: успіх скептицизму Карнеаду (Нова академія) і зближення Греції та Риму. Критикою різних догматичних споруд Карнеад поставив під сумнів принциповість відмінностей між ними. У тому ж напрямку діяв римський дух, який починав набувати впливу на грец. філософську думку, що швидко поширювалась серед освічених кіл Риму. Саме римський дух поступово витіснив наукову ґрунтовність грец. науки, замінивши її ідеєю практичної доцільності. У пізній античності Е. мав подвійний прояв. З одного боку, практично усі школи того часу були "вторинними", тобто відтворювали в собі певні ідеї античної класики. Але вони не просто повторювали їх, а ніби відроджували в нових умовах, під впливом нових ідей і тенденцій. Вони поєднували різні підходи, знаходячи власну філософську позицію і формуючи завершену цілісність, — стоїцизм, епікуреїзм, неоплатонізм тощо. Так, в епікуреїзмі ми знаходимо атомістичні мотиви Демокріта в поєднанні з ідеями чуттєвої насолоди кіренаїків, хоча і перетворені в самостійний філософський світогляд. Отже, тут Е. постає як плідна філософська тенденція, яка сповна проявила себе в неоплатонізмі. З іншого боку, можна свідчити про Е. як стратегію, що найбільш показово віддзеркалилась у творчості Цицерона, Варрона, Секстія. Вони не були самостійними і оригінальними мислителями, не створили власної філософської системи, але майстерно адаптували для Риму грец. філософську думку, подаючи її чітко, просто і зрозуміло. Так, мотив скептицизму Цицерона (106-43 до н. е.) міститься не стільки в наукових засадах, скільки у суперечностях між філософськими авторитетами, а тому йому властиве намагання свідомо оминати сумніви там, де для них немає підстав. Наприклад, він рішуче виступає проти епікурейського атомізму, проте не може знайти певної позиції відносно стоїчного і академіко-перипатетичного вчень. Будучи прихильником вчення стоїків про доцільність, провидіння і безсмертя душі, він не наважується однозначно висловитися про природу бога, або, всупереч їм, відстоює ідею безпосередньої достовірності і загальності вроджених моральних понять.

ЕЛЕАТИ (ЕЛЕЙСЬКА ШКОЛА ФІЛОСОФІЇ)

Філософська школа, осн. спрямування якої були започатковані Парменідом з Елеї в 2-й пол. VI ст. до н. е. та 1-й пол. V ст. до н. е. Парменід вважається учнем Ксенофана, хоча є посилання на тісний світоглядний зв'язок мислителя з пітагореїзмом (зокрема, згадується пітагореєць Амейній). Осн. твердження щодо єдиного та однинного буття та істинного шляху пізнання, розвинені Парменідом, обстоювались та розвивались у творчості Зеї юна та Мелісса.

Т. П. Кононенко

ЕЛЛІНІСТИЧНО-РИМСЬКА ФІЛОСОФІЯ

(III ст. до н. е. -VI ст. н. е.). Початком пізньої античності, або доби еллінізму (грец. від - грек) вважають царювання Александра Македонського, який започаткував розповсюдження античної цивілізації на простори Передньої Азії (IV ст. до н. е.). Цей період пов'язують з діяльністю таких видатних шкіл античності, як платонізм, арістотелізм, стоїцизм, епікуреїзм, а також скептицизм і кінізм. Вплив перелічених шкіл відчуває і Стародавній Рим ще в роки Римської республіки, а в перші віки нової ери Рим отримує філософську пальму першості від Афін, долучаючись до Александрії, Перга му, Антіохії, де продовжують діяльність вже відомі філософські школи, а також формує свій вплив нова, найвизначніша школа пізньої античності - неоплатонізм. Доба еллінізму змінюється добою Римської імперії, яка окреслюється кін. Іст. до н. е. (перемога майбутнього імператора Августа і падіння Єгипту) і закриттям імператором Юстініаном у 529 Афінської Академії — останнього оплоту античної філософської культури.

Змінився загальний настрій епохи, що віддзеркалював нове положення людини в новому суспільстві. Імперії (спочатку Александра Македонського, а потім і Римська) зруйнували простоту і безпосередність, що були характерні для грец. класики, і перш за все, самодостатність поліса (міста-держави), який формував в елліна певний спосіб життя, бо надавав йому і можливість праці в полі або в майстерні, і залучав до активної громадської діяльності та участі в політичному житті і воєнних походах. Еллінізм імперських часів вніс зміни як на макрорівні, так і в життєдіяльності одиничної людини. Державний устрій виштовхнув людину з середини громадського життя, перетворюючи активного учасника на пасивного виконавця чужої волі, що сформувало нове світовідчуття і свідомість, змінило стан, інтереси одиничної людини в цілому. Вона залишилась ніби наодинці з собою, відчуваючи власну безпорадність у великому, але чужому світі. Філософія замислилась над цим становищем, і чаша філософських терезів схилилась у бік індивідуальності.

Головними рисами нового світогляду можна визначити індивідуалізм і діалектично пов'язаний з ним космополітизм. Особливості філософування полягали, по-перше, у вторинності багатьох ідей. Так, перипатетики наслідували Арістотеля, епікурейці -атомістів і кіренаїків, стоїки - Геракліта, сократичні школи, платонізм. То були самостійні системи мислення, що виникали і функціонували в річищі певних духовних традицій. По-друге, методологією виступає філософська еклектика (синтез різних елементів, настанов, ідей), що використовує раніше відпрацьовані образи з метою виразу самобутніх духовних і теоретичних побудов. По-третє, філософське мислення поєднується з іншими видами духовного досвіду: містикою, релігією, міфологією; відбувається сакралізація філософії. По-четверте, філософія поділяється на теоретичну і практичну частини, і перша виступає підґрунтям другої. Саме в пізньоантичний період філософія була структурована на логіку, фізику і етику, але при цьому зосереджена на проблемах людського існування і мала яскравий етичний характер. По-п'яте, Е.-р. ф. стала теоретичним підґрунтям для здійснення філософської інтерпретації нового духовного досвіду християнства.

О. В. Алєксандрова

 
Якщо Ви помітили помилку в тексті позначте слово та натисніть Shift + Enter
< Попередня   ЗМІСТ   Наступна >
 
Дисципліни
Агропромисловість
Банківська справа
БЖД
Бухоблік та Аудит
Географія
Документознавство
Екологія
Економіка
Етика та Естетика
Журналістика
Інвестування
Інформатика
Історія
Культурологія
Література
Логіка
Логістика
Маркетинг
Медицина
Менеджмент
Нерухомість
Педагогіка
Політологія
Політекономія
Право
Природознавство
Психологія
Релігієзнавство
Риторика
РПС
Соціологія
Статистика
Страхова справа
Техніка
Товарознавство
Туризм
Філософія
Фінанси
Інші