Навігація
Головна
ПОСЛУГИ
Авторизація/Реєстрація
Реклама на сайті
 
Головна arrow Філософія arrow Історія філософії
< Попередня   ЗМІСТ   Наступна >

СОФІОЛОГІЯ

Релігійно-філософське вчення, яке розв'язує проблему взаємозв'язку відносного, створеного світу з Богом, Абсолютом через покладання певної проміжної ланки — Софії, яка постає своєрідною інтенцією Бога щодо власного творіння, або вічним, висхідним першообразом тварного світу. Тема С. у різних варіаціях притаманна гностицизму, неоплатонізму, християнському містицизму. С. постає одним із варіантів метафізики всеєдності (власне, її космологією), спрямованим на уникнення пов'язаних з ідеєю всеєдності рис пантеїзму. У рос. філософії С. набула не тільки містично-профетичного, але й раціонально-систематичного, і навіть догматично-богословського забарвлення. До софіологічних конструкцій відносяться, перш за все, філософські системи Вол. Соловйова, П. Флоренського та найбільшою мірою - С. Булгакова. Останній, зокрема, визначав свою С. як "вчення про досвітний початок світу", про "боготварний чи боголюдський характер буття". Сучасний нім. філософ Міхаель Френч, відштовхуючись, зокрема, від Вол. Соловйова та євр. містики, будує С. як всебічний синтез "традиції Премудрості" та персоналізму Нового часу, як персоналізацію премудрості.

СОФІЯ

(грец. - знання, мудрість) - поняття-міфологем; античної та середньовічної філософії, пов'язане з уявленням промислову наповненість і улаштованість речей. У Гомера - розумні вміння, що реалізує себе в доцільній творчості; в Арістотеля -"знання про сутність", про "причини і наслідки". В іудаїзмі її християнстві - уособлена мудрість Бога. У старозавітних книга; (Премудрість Соломона, Приповісті Соломонові, Премудрість Ісуса сина Сірахова) виступає образ "Премудрості Божої", змальований як особиста істота, як цнотливе породження верховного Отця, у своєму відношенні до нього — деміургічна, світовпорядковуюча воля У ранню епоху християнства С. ототожнювалась з Логосом, тобто сприймалась як ім'я Христа, Сина Божого; пізніше - з третьою іпостассю Св. Трійці - Духом Святим.

Уявлення про С. як "Премудрість Божу" отримали особливого розвитку у Візантії та на Русі, при цьому особисте обличчя С. поступово зближується з образом Діви Марії як просвітленої тварі, в якій стає "софійним", вшляхетнюється весь космос. Втім, на думку Г. Флоровського, жіночий образ С. (зокрема, іконописний - Новгородська та Київська ікони) формується лише в ХУІ-ХУІІ ст., в чому він вбачав вплив нім. містики (Г. Сузо), а також католицької ідеї непорочного зачаття діви Марії. Дійсно, до символу С. звертались нім. містики - Г. Сузо, Я. Бьоме. Спеціально цій темі присвячений містичний трактат пієтиста Г. Арнольда (1700). З язичницьким (плотсько-материнським) ухилом образ С. використовував Ґете.

Спекулятивною розробкою поняття С. переймався рос. ідеалізм. Для Вол. Соловйова С. є "істинна єдність, яка не протиставляє себе множинності, не виключає її, але все в собі охоплює". Соловйов розумів С. як "Боже тіло, матерію Божества, просякнуту началом божественної єдності". Як ідея вона існувала до створення світу Богом, і Він її "має перед собою у своїй творчості і здійснює". Це також ідеальне, досконале людство, яке вічно міститься в цілісній божественній істоті, тобто Христос. На думку Соловйова, в рос. розумінні С, поруч з індивідуальним, людським образом Божества, поруч з Богоматір'ю і Сином Божим, вшановується і соціальне втілення Божества і Вселенської Церкви.

У П. Флоренського С. - первинна природа тварі, іпостасне зібрання божих першообразів - "ідеальна особистість світу" як четверта іпостась. Вона є поєднанням космосу і Абсолюту у всеєдності. Одночасно С. як душа і сумління тварі є Людством, Церквою, Церквою Святі їх, Матір'ю Божою. С. є тим коренем, через який тварь переходить в Бога. Флоренський зробив суттєвий внесок у наукове вивчення історії образа С. (історико-філософський та іконографічний екскурси).

Систематичним розвитком цього кола ідей переймався С. Булгаков, який підкреслював непристосованість до С. антитез "абсолютне і відносне", "вічне і часове", "божественне і тварне". Поступово, так би мовити, підвищуючи онтологічний статус С, Булгаков розглядає її в "Світлі невечірньому" як Янгола всієї тварі в її всеєдності, згодом - як енергійну фотосферу буття (спираючись на вчення се. Григорія Палами про божественні енергії як "незавершену софіологію"), зрештою - як саму Божественну природу. У богословський період своєї творчості Булгаков намагався надати вченню про С. догматичного значення, що викликало критику з боку православної церкви, і навіть звинувачення в єресі з боку Московської патріархії. Вчення про С. піддавалось критиці такими рос. православними філософами, як Г. Флоровський, В. Лосський.

 
Якщо Ви помітили помилку в тексті позначте слово та натисніть Shift + Enter
< Попередня   ЗМІСТ   Наступна >
 
Дисципліни
Агропромисловість
Банківська справа
БЖД
Бухоблік та Аудит
Географія
Документознавство
Екологія
Економіка
Етика та Естетика
Журналістика
Інвестування
Інформатика
Історія
Культурологія
Література
Логіка
Логістика
Маркетинг
Медицина
Менеджмент
Нерухомість
Педагогіка
Політологія
Політекономія
Право
Природознавство
Психологія
Релігієзнавство
Риторика
РПС
Соціологія
Статистика
Страхова справа
Техніка
Товарознавство
Туризм
Філософія
Фінанси