Навігація
Головна
ПОСЛУГИ
Авторизація/Реєстрація
Реклама на сайті
 
Головна arrow Педагогіка arrow Педагогіка вищої школи
< Попередня   ЗМІСТ   Наступна >

ОСНОВИ ДИДАКТИКИ ВИЩОЇ ШКОЛИ

Сутність процесу навчання у вищій школі

Цілеспрямована і планомірна підготовка майбутніх фахівців різного профілю у вищих навчальних закладах є основним завданням процесу навчання. Розв'язуючи його, вищі навчальні заклади водночас досягають і загальної цілі, яка передбачає всебічний розвиток студентів, виховання активних і свідомих громадян України.

Дидактика як галузь педагогіки вищої школи

Термін "дидактика" запровадив у науковий обіг німецький педагог Вольфганг Ратке (1571–1635), який назвав свій курс лекцій "Короткий звіт із дидактики, або Мистецтво навчання Ратихія". У такому самому значенні вжив його і чеський педагог Ян-Амос Коменський (1592– 1670), який опублікував у 1657 р. в Амстердамі свою працю "Велика дидактика", що представляє універсальне мистецтво навчання усіх усьому. Дидактику вищої школи слід розглядати не як окрему науку, а як розділ педагогіки вищої школи, який вивчає питання змісту, методів, форм і технологій підготовки майбутнього фахівця в умовах вищого навчального закладу.

Дидактика (грец. didaktikosповчальний) вищої школигалузь педагогіки вищої школи, яка розробляє теорію освіти і навчання у вищих навчальних закладах, а також виховання у процесі навчання.

Як педагогічна дисципліна дидактика оперує загальними поняттями педагогіки: "виховання", "педагогічна праця", "освіта" тощо. Однак як теорія освіти і науки вона послуговується власними поняттями. До них належать "навчання", "викладання", "зміст освіти", "форми", "методи навчання" та ін.

Навчання розглядається дидактикою як об'єкт вивчення і як об'єкт конструювання. З огляду на це виокремлюють науково-теоретичну і конструктивно-технологічну функції дидактики (В. Попков і А. Кожухов). Науково-теоретична функція полягає у вивченні, систематизуванні та узагальненні педагогічного досвіду, його науковому обґрунтуванні, поясненні на основі психологічних закономірностей і механізмів пізнавального, психомоторного розвитку особистості. Конструктивно- технологічна функція дидактики – це розроблення змісту, ефективних методів, прийомів і засобів навчання, конструювання навчальних технологій. Вона допомагає з'ясувати, як, враховуючи об'єктивні закономірності пізнавального розвитку студентів, організувати навчальний процес для забезпечення його максимальної ефективності; які форми, методи і засоби є оптимальними в конкретних ситуаціях; якими принципами і правилами слід керуватися викладачу та ін.

Сучасна дидактика вищої школи спрямована на забезпечення ефективної підготовки майбутніх фахівців. Цьому мають сприяти такі методологічні підходи (В. Лозова):

  • – особистісний, який полягає у визнанні особистості як продукту соціального розвитку, носія культури, інтелектуальної і моральної свободи, права на повагу. Він передбачає опору на природний процес саморозвитку, самореалізацію, самоствердження, створення для цього відповідних умов;
  • – діяльнісний, спрямований на організацію діяльності суб'єкта, яка б забезпечувала його активність у пізнанні, праці, спілкуванні, саморозвитку;
  • – системний, який орієнтує на визначення навчання як цілеспрямованої творчої діяльності його суб'єктів, мета, завдання, зміст, форми і методи якої взаємопов'язані;
  • – гуманістичний, який передбачає духовно-особис- тісну спрямованість кожного навчального предмета, формування відносин між студентами, викладачами й студентами на основі поваги, довіри, чуйності, доброзичливості, уваги, співчуття, віри у можливості людини;
  • – ресурсний, що зосереджений на питаннях організації навчання, орієнтованого на виявлення і розвиток потенційних можливостей кожного студента;
  • – синергетичний (грец. synergos – той, що діє разом), який полягає в здійсненні самореалізації і саморозвитку особистості на основі постійної взаємодії із навколишнім середовищем, яка сприяє формуванню нових якостей особистості;
  • – аксіологічний (грец. ахіа – цінність), який забезпечує вивчення явищ з метою виявлення їх можливостей задовольняти потреби людини, розв'язувати завдання гуманізації суспільства, в якому людина є найвищою цінністю;
  • – компетентнісний (лат. competentis – належний, відповідний), що передбачає аксіологічні, мотиваційні, рефлексивні, когнітивні, операційно-технологічні та інші результати навчання, які відображають розширення не тільки знань, умінь і навичок, а й досвіду емоційно- ціннісного ставлення до дійсності.

Міжнародний департамент стандартів навчання та освіти розглядає поняття "компетентність" як здатність кваліфіковано й успішно реалізовувати діяльність, виконувати завдання або роботу. При цьому воно охоплює знання і навички, що дають змогу особистості ефективно здійснювати функції, спрямовані на досягнення певних стандартів у професії або діяльності. Компетентність оцінюють за такими показниками: знання, вміння, навички, навчальні досягнення.

Професійну компетентність спеціаліста визначають ціннісні орієнтації, мотиви його діяльності, розуміння себе та навколишнього світу, сталі взаємини з людьми, здатність до розвитку свого творчого потенціалу.

Найважливішими завданнями дидактики вищої школи є:

  • – розкриття педагогічних закономірностей, що діють у межах освіти і навчання, і використання їх з метою вдосконалення навчального процесу у вищій школі;
  • – розроблення теорії вищої освіти;
  • – конструювання (модернізація) освітніх технологій;
  • – удосконалення змісту підготовки фахівців різних профілів (визначення оптимальних шляхів, вибір методів, форм, технологій навчання).

За Р. Піоновою, сучасні концепції та програми розвитку вищої освіти передбачають:

  • 1) досягнення фундаментальності знань, що є основою освіти і навчання у вищих навчальних закладах і забезпечується шляхом фундаменталізації знань з усіх дисциплін загальнонаукової, загальнопрофесійної та спеціальної підготовки студентів. Основними ознаками фундаментальних знань і змісту освіти повинні бути забезпечення цілісності сприйняття наукової картини світу, розкриття суті фактів у галузі професії і спеціальності; розвиток здатності до синтезу знань із різних галузей; забезпечення високого рівня універсальності, що сприяє розумінню і поясненню суті, взаємозв'язків фактів і явищ з різних галузей науки і практики;
  • 2) підвищення рівня інтелектуалізації змісту вищої освіти, найбільш перспективними й ефективними напрямами якого за теперішніх умов є використання сучасної методології, що відображає характер і динаміку науково- філософського прогресу; забезпечення єдності системного стилю мислення і моделюючого пізнання; розвиток інтуїції, асоціативного мислення;
  • 3) створення умов для розвитку творчої самостійності студентів шляхом формування здібностей і вмінь творчої інноваційної діяльності, що охоплюють формулювання і перевірку гіпотези основної мети виконуваної роботи; пошук адекватних засобів і способів розв'язання педагогічних завдань підвищеної складності; широку варіативність способів дій; стимулювання розвитку фантазії, вміння виокремлювати загальні ознаки в різних педагогічних явищах, помічати суттєві відмінності в подібних ситуаціях завдяки використанню синтезу й аналізу;
  • 4) забезпечення готовності майбутніх спеціалістів до самостійного розв'язання професійних завдань стратегічного характеру відповідно до рівня і профілю навчання, для чого необхідно розвивати у студентів готовність і вміння самоосвіти (планування, загальні прийоми самоосвітньої діяльності, володіння методами пошуку і використання сучасної інформації); озброювати їх методологією ефективного пошуку рішень науково-дослідних і педагогічних завдань; розвивати сміливість та ініціативу при ознайомленні з психологічними і педагогічними явищами, відповідальність і наполегливість у вирішенні конфліктної ситуації;
  • 5) розширення змісту екологічної освіти, за якої обов'язковою складовою підготовки студентів повинно стати оволодіння фундаментальними природничо-науковими, правовими та іншими знаннями екологічної безпеки і природоохоронної діяльності; формування екологічної відповідальності і відповідного світобачення; розвиток почуття прекрасного через сприйняття природи і навколишнього світу;
  • 6) поглиблення гуманітарного напряму вищої освіти з урахуванням профілю і спеціалізації професійної підготовки студентів.

Будучи теоретичною наукою, дидактика вищої школи водночас займається формуванням дидактичних відношень в педагогічній практиці. Йдеться про дидактичні знання. Вони, а також їх творче застосування сприяють формуванню педагогічної майстерності викладача вищої школи. Просте вивчення, засвоєння і використання педагогічного досвіду інших викладачів – необхідна, але недостатня умова педагогічної творчості, а просте копіювання навіть найунікальнішого досвіду без знання об'єктивних закономірностей педагогічного процесу може призвести до негативних результатів.

Отже, найнадійнішим шляхом удосконалення педагогічної майстерності викладача вищої школи є дидактичне осмислення свого викладацького досвіду і звернення до дидактики як галузі знань, що є основним орієнтиром у питаннях навчання у вищій школі.

 
Якщо Ви помітили помилку в тексті позначте слово та натисніть Shift + Enter
< Попередня   ЗМІСТ   Наступна >
 
Дисципліни
Агропромисловість
Банківська справа
БЖД
Бухоблік та Аудит
Географія
Документознавство
Екологія
Економіка
Етика та Естетика
Журналістика
Інвестування
Інформатика
Історія
Культурологія
Література
Логіка
Логістика
Маркетинг
Медицина
Менеджмент
Нерухомість
Педагогіка
Політологія
Політекономія
Право
Природознавство
Психологія
Релігієзнавство
Риторика
РПС
Соціологія
Статистика
Страхова справа
Техніка
Товарознавство
Туризм
Філософія
Фінанси
Інші