Навігація
Головна
ПОСЛУГИ
Авторизація/Реєстрація
Реклама на сайті
 
Головна arrow Педагогіка arrow Педагогіка вищої школи
< Попередня   ЗМІСТ   Наступна >

Методи і форми виховання у вищому навчальному закладі

Виховання як цілеспрямований процес формування майбутнього фахівця здійснюється за допомогою певних методів і форм, від добору яких, а також від врахування особливостей студентської молоді та умов навчально-виховної діяльності вищого навчального закладу значною мірою залежить формування особистості майбутнього спеціаліста.

Загальні методи виховання

Виховання є цілісним процесом формування особистості й реалізовується за допомогою різноманітних методів виховання.

Метод виховання – спосіб взаємопов'язаної діяльності вихователя і вихованців, спрямований на формування в них певних поглядів, переконань, навичок і звичок поведінки.

Виховний вплив методів виховання посилюється за умови використання відповідних прийомів виховання.

Прийом вихованнячастина, елемент методу виховання, необхідний для ефективного застосування методу в конкретній ситуації.

Крім методів і прийомів, у виховній роботі використовують засоби виховання.

Засіб виховання – вид суспільної діяльності, який впливає на особистість у певному напрямі.

До засобів виховання відносять працю, мистецтво, засоби масової інформації, колектив та ін.

У процесі виховання вдаються до загальних методів (використовують в усіх напрямах виховання) і часткових (застосовують переважно в одному з них – правовому, економічному, естетичному тощо).

Залежно від функцій, які виконують методи виховання у формуванні особистості, їх поділяють на методи формування свідомості, методи формування суспільної поведінки, методи стимулювання діяльності й поведінки, методи контролю й аналізу ефективності виховання (Ю. Бабанський).

Методи формування свідомості

Це методи різнобічного впливу на свідомість, почуття і волю з метою формування поглядів і переконань. До них належать бесіда, лекція, диспут і метод прикладу.

Бесіда. Особливість її полягає в тому, що педагог, спираючись на наявні у студентів знання, моральні, етичні норми, підводить їх до засвоєння нових. Успішне проведення бесіди забезпечується обґрунтуванням актуальності теми; формулюванням питань, які спонукають до розмови; спрямуванням розмови у потрібному напрямі; залученням студентів до оцінювання подій, вчинків, явищ суспільного життя. Це сприяє формуванню у них відповідного ставлення до дійсності, до своїх моральних і громадських обов'язків. Важливим є підсумовування розмови, прийняття конкретної раціональної програми дій для втілення її в життя.

Дещо складнішою для педагога є індивідуальна бесіда, мета якої полягає в тому, щоб викликати співрозмовника на відвертість. Педагог повинен дбати про те, щоб пропоновані ним моральні сентенції (судження) не тільки були усвідомлені, а й пропущені через внутрішній світ особистості, тобто пережиті. Цього можна досягти наведенням переконливих прикладів. Одночасно студент має відчути, що педагог є союзником, щиро прагне допомогти йому і знає, як це зробити. Якщо йдеться про порушення правил поведінки, то спершу слід з'ясувати причини і мотиви, а відтак визначати форму педагогічного впливу. Не можна індивідуальну бесіду зводити до розвінчання негативних вчинків. Слід її вибудовувати так, щоб людина, яка здійснила цей вчинок, сама усвідомила його аморальність.

Лекція. Сутність її полягає в послідовному, систематичному викладі певної проблеми. Вона може мати епізодичний характер або належати до певного тематичного циклу, кінолекторію. Успіх лекції залежить від добре продуманої композиційної побудови, вдало дібраних переконливих аргументів, необхідних для оцінювання подій і фактів, особистих якостей лектора, його здатності володіти спеціальними психологічними прийомами.

Теоретичні положення лекції розкриваються у тісному взаємозв'язку з практикою, з життям колективу, що дає змогу встановити довірливий контакт з аудиторією. Найскладнішим моментом лекції є відповіді на запитання студентів, які потребують уточнення фактів, оцінювання лектором певного явища, його думки щодо певної проблеми. Запитання можуть мати полемічний характер. Лектор не повинен ухилятися від відповідей на них, оскільки це може бути підставою хибного тлумачення певного факту або його нерозуміння.

Диспут. Як метод формування свідомості особистості передбачає вільний, невимушений обмін думками, колективне обговорення різноманітних питань. Під час диспуту його учасники обстоюють свою позицію, переконуються в правильності чи помилковості своїх поглядів. Тут розкриваються їх ерудиція, культура мови, розвивається логічне мислення. Тематику диспутів слід добирати так, щоб спонукати його учасників до роздумів над серйозними світоглядними питаннями: про мету життя, щастя, обов'язок людини перед суспільством та ін. На диспуті можна обговорювати й факти з життя групи, виробничого колективу, літературний твір, газетну чи журнальну статтю, якусь актуальну проблему.

Питання диспуту повинні викликати інтерес, змушувати замислюватися над суттю проблеми, сприяти формуванню власного ставлення до неї. Важливо у процесі диспуту створити атмосферу невимушеності: всі повинні почуватися рівними, ніхто не має права повчати і ображатися, виступи мають бути відвертими й аргументованими. Метою диспуту є не прийняття остаточних рішень, а надання можливостей для самостійного аналізу проблеми його учасниками, аргументація власних поглядів, спростування хибних аргументів інших.

Метод прикладу. Його використовують для конкретизації певного теоретичного твердження, доведення істинності моральної норми. Він є переконливим аргументом і часто спонукає до наслідування. Інтенсивність виховного впливу прикладу зумовлена його наочністю і конкретністю. Чим він ближчий і зрозуміліший, тим потужніша його виховна сила.

Використання прикладу у вихованні потребує врахування вікових та індивідуальних особливостей молодих людей. Вони вже не сліпо наслідують приклад, а критично ставляться до нього, однак через брак життєвого досвіду іноді прикладом вважають не те, що гідне наслідування.

Виховання на позитивному прикладі не можна зводити до переліку позитивних героїв художніх творів, кінофільмів, кращих студентів тощо. Необхідний емоційний, детальний, образний аналіз, щоб викликати захоплення ними, прагнення їх наслідувати.

Негативні приклади використовують, зокрема, у правовому, антинаркогенному вихованні, намагаючись продемонструвати шкідливість наслідування певних явищ. Прийомами використання негативних прикладів є громадський осуд негативних явищ; пояснення суті негативного, протиставлення аморальним вчинкам кращих зразків високоморальної поведінки, показ на конкретних прикладах наслідків аморальної поведінки, залучення студентів до боротьби з проявами зла.

Дбаючи про формування свідомості особистості, необхідно впливати не тільки на розум, а й на емоційну сферу, наводити близькі й зрозумілі приклади, домагатися, щоб молода людина не лише зрозуміла почуте, а й сприйняла його. Важливим чинником у цьому є переконаність, тактовність, майстерність педагога.

Методи формування суспільної поведінки. Ці методи передбачають організацію діяльності студентів та формування досвіду суспільної поведінки. До них належать педагогічна вимога, громадська думка, вправляння, привчання, доручення.

Педагогічна вимога. Це педагогічний вплив на свідомість вихованця з метою спонукання його до позитивної діяльності або гальмування його негативних дій чи вчинків. Вимога впливає на свідомість студента, активізує вольові якості, перебудовує мотиваційну і почуттєву сфери діяльності в позитивному напрямі, сприяє формуванню позитивних навичок поведінки. Вона повинна бути доцільною, зрозумілою і посильною. Для цього роз'яснюють її сутність, переконують у її необхідності, користі. Водночас слід домогтися позитивної реакції на неї, щоб бути впевненим, що колектив підтримає педагога, позитивно вплине на студента, якщо той з якоїсь причини не захоче виконувати його вимоги.

У процесі виховання рівень вихованості студентів змінюється. Відповідно повинні зростати вимоги. Якщо до студента не підвищувати вимог, то він може зупинитися на досягнутому. Педагогічна вимога має випереджати розвиток особистості.

Ефективність вимоги значною мірою залежить від її чіткості, лаконічності, щоб було зрозуміло, де, в якому обсязі, до якого часу, якими засобами і кому саме слід и виконати. Така вимога виховує персональну відповідальність, дисциплінує. Якщо ж вимога сформульована розпливчасто, непереконливо, неконкретно, то й виконання її буде безвідповідальним.

Вимоги можуть стосуватися всіх сфер життя і діяльності особистості і мають бути єдині, що сприятиме формуванню певних навичок і звичок. Не можна, наприклад, вимагати чистоти і порядку тільки в навчальній аудиторії, а на гуртожиток не зважати. Щоденне дотримання таких вимог всіма членами колективу створює умови для ефективності виховного процесу.

Громадська думка. Як метод виховання вона є колективною вимогою. Адже, обговорюючи вчинок конкретної людини, колектив прагне, щоб вона усвідомила свою провину. При цьому аналізувати чи критикувати слід не особистість, а вчинок, його шкідливість для колективу, суспільства і самого порушника. Розмова має бути вибудованою так, щоб молода людина сама назвала причину свого вчинку. Під час обговорення обов'язково визначають шляхи подолання недоліків.

За допомогою громадської думки людину легше переконати в хибності поглядів чи в неналежній поведінці, ніж в індивідуальній бесіді. Вона бачить, як реагують товариші на поради педагога і членів колективу, пересвідчується, що її поглядів ніхто не підтримує, і починає прислухатися до порад. Тому, організовуючи обговорення поведінки, педагогу слід уникати надмірного втручання в розмову. Якщо колектив сам дає оцінку й ухвалює рішення, молода людина сприймає це серйозніше, оскільки переконується, що ніхто не налаштовував одногрупників проти неї, вони мають власну думку.

Педагог повинен формувати громадську думку заздалегідь, а не тоді, коли необхідно обговорити певний вчинок. Успішності цього процесу сприяють єдність педагогічних вимог, чітка система самоврядування, систематична робота зі студентським активом. Важливу роль відіграють і стимулювання студентів до висловлювання власної думки, колективний аналіз конфліктних ситуацій та їх вирішення, привчання критично оцінювати думки і явища, аргументовано обстоювати власну думку.

Вправляння. Сутність його полягає у створенні умов для формування і закріплення позитивних форм поведінки особистості. Вправлянням людина займається протягом усього життя, але найчастіше – у молодому віці. У вищому навчальному закладі студентові щоденно доводиться вправлятися у виконанні розпорядку дня, дотриманні навчальної і трудової дисципліни. Якщо студент завжди і у всьому намагатиметься дотримуватись вимог, постійно вправлятиметься у позитивній поведінці, то в нього сформуються і зміцніють відповідні навички і звички.

Привчання. Воно ґрунтується на вимозі виконати певні дії. Йдеться насамперед про режим життя і діяльності молодої людини. Саме режим виховує безперервність зусиль щодо влаштування життя студента, заощаджує його енергію; привчає вчасно виконувати будь-яку роботу, а також неухильно дотримуватися встановлених вимог. У такий спосіб формуватиметься характер і правильна поведінка молодої людини.

Доручення. Як метод виховання має своєю метою вправляння людини в позитивних діях і вчинках. Для цього педагог чи студентський колектив дає студентові певне завдання, виконання якого вимагає певних дій або вчинків. Використання цього методу потребує врахування індивідуальних особливостей особистості. Передусім доручення підбирають так, щоб його виконання сприяло розвитку ще не сформованих якостей. Наприклад, неорганізованим корисно давати завдання підготувати і провести захід, який вимагає самостійності, ініціативи, зібраності. Доручення має бути посильним: нескладне виховує самовпевненість, непосильне – підриває віру в свої сили. Педагог повинен не лише дати доручення, а й допомогти його виконати.

Доручення можуть бути постійними або епізодичними. Постійні доручення доцільно давати молодим людям, які вже мають досвід їх виконання і розвинуте почуття відповідальності. Доручення з часом доцільно ускладнювати за змістом і методикою його виконання, а також контролювати. Відсутність контролю породжує безвідповідальність.

 
Якщо Ви помітили помилку в тексті позначте слово та натисніть Shift + Enter
< Попередня   ЗМІСТ   Наступна >
 
Дисципліни
Агропромисловість
Банківська справа
БЖД
Бухоблік та Аудит
Географія
Документознавство
Екологія
Економіка
Етика та Естетика
Журналістика
Інвестування
Інформатика
Історія
Культурологія
Література
Логіка
Логістика
Маркетинг
Медицина
Менеджмент
Нерухомість
Педагогіка
Політологія
Політекономія
Право
Природознавство
Психологія
Релігієзнавство
Риторика
РПС
Соціологія
Статистика
Страхова справа
Техніка
Товарознавство
Туризм
Філософія
Фінанси
Інші