Навігація
Головна
ПОСЛУГИ
Авторизація/Реєстрація
Реклама на сайті
 
Головна arrow Педагогіка arrow Педагогіка вищої школи
< Попередня   ЗМІСТ   Наступна >

Структура управління вищим навчальним закладом

Управління вищим навчальним закладом вимагає вирішення стратегічних, практичних та оперативних завдань.

Стратегічні завдання управління визначаються дов- готривалістю наслідків, істотним впливом на всі напрями діяльності вищого навчального закладу. Прикладами стратегічних управлінських завдань є відкриття нових спеціальностей, кафедр, факультетів, філіалів, будівництво приміщень, придбання дорогого навчального обладнання тощо. До стратегічних завдань управління належить також розроблення і впровадження принципів і правил оплати праці та додаткових заохочень, підбору кадрів, розподіл фінансових потоків тощо.

Практичні завдання управління вирізняються конкретною прив'язкою до часу виконання. Це складання річних робочих планів, семестрового розкладу, планів ремонту, розподіл навчального навантаження між викладачами, друкування навчальних посібників та ін.

Оперативні завдання управління вирішуються кожного дня і пов'язані із забезпеченням процесу життя вищого навчального закладу.

Безпосереднє управління діяльністю вищого навчального закладу здійснює його керівник – ректор (президент). Він у межах наданих йому повноважень вирішує усі питання діяльності вищого навчального закладу: затверджує його структуру і штатний розпис; видає накази і розпорядження, обов'язкові для виконання всіма працівниками і структурними підрозділами вищого навчального закладу; представляє вищий навчальний заклад у державних та інших органах, відповідає за результати його діяльності перед органом управління, у підпорядкуванні якого перебуває вищий навчальний заклад; є розпорядником майна і коштів; виконує кошторис, укладає угоди, дає доручення, відкриває банківські рахунки; приймає на роботу та звільняє з роботи працівників; забезпечує охорону праці, дотримання законності та порядку; визначає функціональні обов'язки працівників; формує контингент осіб, які навчаються у вищому навчальному закладі; відраховує та поновлює на навчання осіб, які навчаються у вищому навчальному закладі; контролює виконання навчальних планів і програм; контролює дотримання всіма підрозділами штатно-фінансової дисципліни; забезпечує дотримання службової та державної таємниці; здійснює контроль за якістю роботи викладачів, організацією навчально-виховної та культурно-масової роботи, станом фізичного виховання і здоров'я; організовує побутове обслуговування учасників навчально-виховного процесу та інших працівників вищого навчального закладу; разом із профспілковими організаціями подає на затвердження вищому колегіальному органу громадського самоврядування вищого навчального закладу правила внутрішнього розпорядку та колективний договір і після затвердження підписує його.

Керівник вищого навчального закладу відповідає за провадження освітньої діяльності у вищому навчальному закладі, за результати фінансово-господарської діяльності, стан і збереження будівель та іншого майна. Для вирішення основних питань діяльності відповідно до Статуту він створює робочі та дорадчі органи, а також визначає їх повноваження. Згідно зі Статутом він може делегувати частину своїх повноважень своїм заступникам і керівникам структурних підрозділів.

Керівник вищого навчального закладу щорічно звітує перед власником (власниками) або уповноваженим ним (ними) органом (особою) та вищим колегіальним органом громадського самоврядування вищого навчального закладу. Він несе повну відповідальність за результати діяльності ВНЗ і діє відповідно до існуючого законодавства від імені вищого навчального закладу, представляє його у всіх органах, установах і підприємствах. У межах своєї компетенції видає накази, обов'язкові для виконання всіма працівниками і студентами.

У демократичній моделі ректор управляє через консультації, делегування рішень і експертний аналіз варіантів дій.

Керівництво факультетом здійснює декан. Він організовує виконання розпоряджень адміністрації ВНЗ і контролює хід її виконання, підготовку і реалізацію навчальних планів і навчальних програм, контролює якість їх виконання; керує складанням розкладу навчальних занять і здійснює контроль за його виконанням; здійснює контроль за навчальним процесом, використанням технічних засобів і технологій навчання; управляє прийомом на перший курс, формує академічні групи; організовує цільове і контрактне навчання студентів; організовує облік успішності студентів, представляє студентів до переведення на наступний курс, допускає до складання державних іспитів і захисту дипломних робіт (проектів); представляє студентів на призначення стипендій і надбавок до них, на академічну відпустку, на індивідуальний графік навчання, на відчислення із ВНЗ; контролює виконання науково-дослідної і пошуково-конструкторської робіт, якість їх виконання, використання їх результатів для вдосконалення навчального процесу; розподіляє бюджетні засоби із наукової тематики; визначає контингент аспірантів; організовує роботу державних атестаційних і екзаменаційних комісій, представляє склад дисертаційних рад, контролює якість підготовки аспірантів, докторантів, стажерів і пошукувачів; розвиває форми самоврядування серед студентів факультету, підтримує зв'язки з громадськими організаціями; проводить роботу із сприяння працевлаштуванню випускників; управляє формуванням штатного складу завідуючих кафедрами, викладачів, навчально-допоміжного і науково-дослідного персоналу; організовує атестацію персоналу; контролює навчальне навантаження викладацького складу і якість його виконання; здійснює планування видання навчальної і методичної літератури, контролює рівень методичного забезпечення на кафедрах; видає вказівки і розпорядження по факультету,

Декан видає розпорядження, що стосуються діяльності факультету. Вони є обов'язковими для виконання всіма працівниками факультету і можуть бути скасованими лише керівником вищого навчального закладу, якщо суперечать закону, статутові чи завдають шкоди інтересам вищого навчального закладу.

Керівництво кафедрою здійснює завідувач. Він організовує підготовку і реалізацію навчальних планів і навчальних програм, контролює якість їх виконання; керує розподілом навантаження викладачів кафедри і контролює його; здійснює контроль за навчальним процесом, використанням технічних засобів і технологій навчання; бере участь у прийомі на перший курс, формуванні академічних груп; організовує цільове і контрактне навчання студентів кафедри; допускає до складання державних іспитів і захисту дипломних робіт (проектів); узгоджує представлення студентів на академічну відпустку, на індивідуальний графік навчання, на відрахування з ВНЗ; контролює виконання науково-дослідних і пошуково-конструкторних робіт, якість їх виконання, використання їх результатів для вдосконалення навчального процесу; визначає контингент аспірантів, докторантів, стажерів і пошукувачів кафедри; розвиває форми самоврядування серед студентів кафедри, підтримує зв'язки з громадськими організаціями; проводить роботу по сприянню працевлаштування випускників, організує підтримку зв'язків з випускниками; управляє формуванням штатного складу кафедри (викладацьким, навчально-допоміжним і науково-дослідним персоналом); проводить засідання кафедри при підготовці конкурсного обрання викладачів і наукових працівників; здійснює планування видання навчальної і методичної літератури та ін.

Проаналізувавши особливості управлінської діяльності, психолог В. Третьяченко сформулював специфічні чинники, що об'єднують низку диференційованих якостей і утворюють модель особистісних якостей керівника.

  • 1. Адапційна мобільність. Це чинник, який визначає роль і місце особистості в динаміці міжособистісної взаємодії у малих соціальних групах, її соціометричний статус та позицію у функціональній структурі ділових відносин (прагнення впливати на інших, схильність до безперервних якісних змін умов праці, здатність протистояти дестабілізуючому впливу негативних форм поведінки тощо).
  • 2. Емоційне лідерство. Воно передбачає домінування по "вертикалі" і "горизонталі" у неформальних групах усередині організаційної структури та ділове лідерство у неформальній групі свого підрозділу при розв'язанні більшості проблемних ситуацій.
  • 3. Здатність до інтеграції соціальних функцій (ролей). Вона характеризується пристосуванням своєї поведінки до рольових очікувань інших учасників соціального контакту (вміння бути і формальним емоційним лідером, і адміністратором, регламентованим посадовими інструкціями, правовими установами та неформальними нормами, які склались у певній організації).
  • 4. Контактність. Це здатність до встановлення позитивних соціальних контактів. Її зумовлюють такі соціально-психологічні властивості особистості, як "відкритий" характер у спілкуванні, прагнення до поінформованості, високий рівень домагань, честолюбне прагнення до утвердження своєї особистості, здатність встановлювати ділові зв'язки, здатність вислуховувати та переконувати, схиляти людей до себе, вміння поглянути на конфліктну ситуацію очима тих, хто конфліктує тощо.
  • 5. Стійкість до стресу. Управлінська діяльність висуває високі вимоги до вольових та емоційних регуляторних механізмів у структурі поведінки та діяльності керівника. При кожному вольовому напруженні відбуваються емоційні перенапруження, що призводить, з одного боку, до зривів, неврозів та інших захворювань, а з іншого – як компенсаторна реакція у людини з'являються прагнення всупереч ситуації та логіці приймати рішення за виробленими заздалегідь алгоритмами, які не можна застосовувати у певній ситуації.

Ці якості, на думку В. Третьяченка, забезпечують управлінську діяльність, яка виявляється в когнітивній, емоційно-комунікативній та регулятивній функціях, що доводять ідентичність складу управлінської діяльності та психіки (психологічної структури) особистості керівника.

Американські дослідники пропонують таку модель особистісних якостей керівника:

  • 1) яскраво виражена здатність до стратегічного планування та прогнозування;
  • 2) прийняття правильних і своєчасних перспективних рішень про виділення та розподіл ресурсів;
  • 3) прагнення збільшити кількість своїх обов'язків шляхом розширення масштабів діяльності або переходу на роботу вищого рівня;
  • 4) уміння приймати творчі та раціональні пропозиції за умов високого ступеня ризику. Уникнення тривалого перебування у "зоні комфорту";
  • 5) упевненість у власних силах, сприйняття невдач як тимчасових негараздів;
  • 6) прагнення мати значні права і, відповідно, нести відповідальність. Самонавчання в кабінетах і навчання з керівниками вищого рівня;
  • 7) висока схильність до інтуїтивного передбачення та абстрактного аналізу розвитку складних процесів і критичних ситуацій;
  • 8) використання максимальної кількості здібностей та сил у роботі. Внутрішнє оцінювання власних дій, уникнення постійного узгодження їх з оточенням;
  • 9) концентрація уваги на розв'язанні проблеми, а не на виявленні винуватців; бажання працювати з підлеглими, які не бояться ризику та вміють приймати самостійні рішення;
  • 10) власницьке ставлення до реалізованих ідей та результатів їх упровадження; використання за критичних умов перевірених ідей; економія часу при обґрунтуванні та підготовці рішень.

Проаналізувавши вітчизняну та зарубіжну психологічну літературу, Л. Орбан-Лембрик виділяє суб'єктивні чинники, які утруднюють і стримують управлінську діяльність:

  • 1) невміння керувати собою, незнання своїх психофізіологічних можливостей, соціально-професійного потенціалу, що призводить до нездатності справлятися зі стресами, які виникають у житті управлінців, керувати собою і максимально ефективно використовувати свій потенціал;
  • 2) нечіткі особисті цінності, які є причиною того, що керівнику не вистачить підстав для суджень, які можуть сприйматися оточенням як необґрунтовані. Ефективна концепція управління загалом орієнтована на такі цінності, як успішність, реалізація потенціалу працівників, висока готовність до нововведень тощо;
  • 3) невиразні особисті цілі, за яких керівники рідко досягають успіху. Вони не можуть оцінити успіх інших, оскільки обмежені нечіткістю особистих цілей;
  • 4) зупинений саморозвиток, який є причиною того, що деякі керівники не вміють подолати свої слабкості й працювати над власним зростанням. Вони недостатньо динамічні, схильні уникати проблемних ситуацій, не розвивають усі свої здібності, втрачають природну співчутливість, їх ділове життя стає рутиною настільки, наскільки вони в інтересах особистої безпеки виключають зі своєї діяльності ризик;
  • 5) невміння розв'язати проблеми, що призводить до їх нагромадження та привнесення у дії управління хаосу, непорозумінь;
  • 6) брак творчого підходу, за якого керівник з низьким рівнем винахідливості рідко висуває нові ідеї, нездатний змусити інших бути творцями й використовувати нові підходи в роботі. Він часто не ознайомлений з методами підвищення винахідливості;
  • 7) невміння впливати на людей, коли у своїх недоліках і труднощах вони звинувачують інших, критикують їх через те, що підлеглі, на їх думку, до них не прислуховуються;
  • 8) недостатнє розуміння особливостей управлінської діяльності, що призводить до невміння прогнозувати поведінку підлеглих, їх можливі помилки та реакції. Труднощі виникають при налагодженні зворотного зв'язку, що у практиці управління є інформацією, яка надходить від виконавців;
  • 9) слабкі навички керівництва, за яких ефективність методів роботи керівника стає причиною того, що люди почувають себе незадоволеними і працюють, не використовуючи свій інтелектуально-професійний та соціально- психологічний потенціал;
  • 10) невміння навчати, яке проявляється, коли управлінець не може передати власний досвід молодому керівникові, підвищити показники працівників і допомогти їм у саморозвитку;
  • 11) низька здатність формувати групу (команду), внаслідок чого керівникові не вдається перетворити її на кваліфікований і результативний колектив однодумців, робота групи зазвичай супроводжується труднощами або не дає віддачі.

Колегіальним органом вищого навчального закладу третього або четвертого рівня акредитації є вчена рада, яку формують строком до п'яти років (для національного вищого навчального закладу – до семи років). До її компетенції належать: подання до вищого колегіального органу громадського самоврядування проекту статуту, а також змін і доповнень до нього; ухвалення фінансових плану і звіту вищого навчального закладу; подання пропозицій керівнику вищого навчального закладу щодо призначення та звільнення з посади директора бібліотеки, а також призначення та звільнення з посади проректорів (заступників керівника), директорів інститутів та головного бухгалтера; обрання на посаду таємним голосуванням завідувачів кафедр і професорів; ухвалення навчальних програм та навчальних планів; ухвалення рішень з питань організації навчально-виховного процесу; ухвалення основних напрямів наукових досліджень; оцінювання науково-педагогічної діяльності структурних підрозділів; прийняття рішень щодо кандидатур для присвоєння вчених звань доцента, професора, старшого наукового співробітника та ін.

Вчену раду вищого навчального закладу очолює голова – керівник вищого навчального закладу. До складу вченої ради вищого навчального закладу входять заступники керівника вищого навчального закладу, декани, головний бухгалтер, керівники органів самоврядування, а також виборні представники, які представляють науково-педагогічних працівників і обираються з числа завідувачів кафедр, професорів, докторів наук; виборні представники, які представляють інших працівників вищого навчального закладу і працюють у ньому на постійній основі відповідно до квот, визначених у Статуті вищого навчального закладу. При цьому не менш як 75% загальної чисельності її складу мають становити науково-педагогічні працівники вищого навчального закладу і не менше як 10% – виборні представники з осіб, які навчаються у вищому навчальному закладі. Виборні представники обираються вищим колегіальним органом громадського самоврядування вищого навчального закладу за поданням структурних підрозділів, в яких вони працюють.

Рішення ради реалізуються через накази і розпорядження органів виконавчого керівництва ВНЗ. Вони обов'язкові для виконання керівниками підрозділів, персоналом і студентами. У випадку незгоди з рішеннями ради ректор може повернути їх для повторного розгляду.

План роботи ради приймається на кожен навчальний рік. Засідання ради проводяться ректором або його заступниками один раз на місяць. Рішення ради приймаються голосуванням і вважаються прийнятими, якщо за них проголосувало не менше половини присутніх.

Вчена рада факультету є колегіальним органом факультету вищого навчального закладу третього і четвертого рівнів акредитації. Її очолює голова – декан факультету. До складу вченої ради факультету входять заступники декана, завідувачі кафедр, керівники органів самоврядування факультету, а також виборні представники, які представляють науково-педагогічних працівників і обираються з числа професорів, докторів наук, виборні представники, які представляють інших працівників факультету і які працюють у ньому на постійній основі відповідно до квот, визначених у Статуті вищого навчального закладу. При цьому не менш як 75% загальної чисельності її складу мають становити науково-педагогічні працівники факультету. Виборні представники обираються органом громадського самоврядування факультету за поданням структурних підрозділів, в яких вони працюють.

До компетенції вченої ради факультету належать: визначення загальних напрямів наукової діяльності факультету; обрання на посаду таємним голосуванням асистентів, викладачів, старших викладачів, доцентів, декана; ухвалення навчальних програм та навчальних планів; вирішення питань організації навчально-виховного процесу на факультеті; ухвалення фінансових плану і звіту факультету.

Рішення вченої ради факультету вводяться в дію розпорядженнями декана факультету, а скасувати їх може лише вчена рада вищого навчального закладу.

У вищому навчальному закладі третього або четвертого рівня акредитації можуть працювати вчені ради інших структурних підрозділів. їх повноваження визначаються керівником вищого навчального закладу.

Засідання кафедр призначаються і проводяться не рідше одного разу на місяць. На їх засіданнях обговорюються плани діяльності; підводяться підсумки за минулий період; розглядаються звіти про діяльність окремих працівників; обмінюються досвідом методичної, навчальної і наукової діяльності; заслуховуються наукові доповіді та повідомлення; інформується колектив про останні рішення керівництва ВНЗ і факультету; розглядається успішність студентів і стан робіт в аспірантів і докторантів; розробляються рекомендації з підвищення якості навчального процесу і розширення навчальних і наукових зв'язків кафедр; оголошується навчальне навантаження викладачів на наступний період.

У національному вищому навчальному закладі обов'язково створюється наглядова рада. Вона розглядає шляхи перспективного розвитку закладу, надає допомогу його керівництву в реалізації державної політики у галузі вищої освіти і науки, здійснює громадський контроль за діяльністю керівництва вищого навчального закладу, забезпечує ефективну взаємодію його з органами державного управління, науковою громадськістю, суспільно-політичними та комерційними організаціями в інтересах розвитку вищої освіти.

Склад наглядової ради національного вищого навчального закладу затверджується Кабінетом Міністрів України. Положення про неї затверджує голова наглядової ради за погодженням із спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади в галузі освіти і науки. Термін повноваження наглядової ради становить не менше трьох років, але не більше п'яти.

Наглядова рада може бути створена також за погодженням із спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади у галузі освіти і науки або іншим центральним органом виконавчої влади, у підпорядкуванні якого перебуває вищий навчальний заклад.

Для розв'язання поточних питань діяльності вищого навчального закладу третього або четвертого рівня акредитації створюються робочі органи: ректорат, деканати, приймальна комісія. Положення про робочі органи затверджуються наказом керівника вищого навчального закладу відповідно до Статуту вищого навчального закладу.

 
Якщо Ви помітили помилку в тексті позначте слово та натисніть Shift + Enter
< Попередня   ЗМІСТ   Наступна >
 
Дисципліни
Агропромисловість
Банківська справа
БЖД
Бухоблік та Аудит
Географія
Документознавство
Екологія
Економіка
Етика та Естетика
Журналістика
Інвестування
Інформатика
Історія
Культурологія
Література
Логіка
Логістика
Маркетинг
Медицина
Менеджмент
Нерухомість
Педагогіка
Політологія
Політекономія
Право
Природознавство
Психологія
Релігієзнавство
Риторика
РПС
Соціологія
Статистика
Страхова справа
Техніка
Товарознавство
Туризм
Філософія
Фінанси
Інші