Навігація
Головна
ПОСЛУГИ
Авторизація/Реєстрація
Реклама на сайті
 
Головна arrow Література arrow Українське літературознавство постколоніального періоду
< Попередня   ЗМІСТ   Наступна >

Повернення до неоміфологічних (міфокритичних) способів тлумачення

Неоміфологізм (міфологічна критика) використовував епістемологічні ресурси діалогу літературної творчості із фольклорною та міфологічною традиціями, інколи наближаючись до прямих ототожнень літератури та міфу. Українська міфокритика базувалась на класичному досвіді романтичного та позитивістського міфологізму ХГХ ст., ідеях аналітичної психології К.-Ґ. Юнга, етнології, символічної філософії Е. Кассірера та ін . Активно зверталися до потенціалу західного неоміфологізму XX ст. — архетипної, міфоритуальної та семантико-символічної критик із відповідною термінологією: "міф", "символ", "архетип", "семантика", "міфопоетика", "ритуал", "міфологема", "колективне підсвідоме" та ін. Міжпредметна налаштованість неомі-фологічних студій проявлялася в активному комунікуванні із семіотикою, христологією, феноменологією, націоцен-тризмом, постструктуралізмом, історичними школами, психоаналізом, компаративізмом та ін.

Міфокритичний метод часто брали за основу досліджень С. Андрусів, І. Бетко, Л. Голомб, Г. Грабович, В. Дани-ленко, О. Забужко, Л. Задорожна, І. Зварич, С. Кирилюк, Н. Колесніченко-Братунь, Т. Колотило, М. Ласло-Куцюк, Т. Мейзерська, С. Мишанич, Ю. Мосенкіс, В. Нарівська, В. Пахаренко, Я. Поліщук, Л. Плющ, Л. Скупейко, О. Сло-ньовська, Н. Слухай, Т. Шестопалова, Н. Ярмоленко та ін. Серед помітних неоміфологічних монографій — "Вогонь і слово. Космогонічний міф на Україні" М. Ласло-Куцюк (Бухарест, 1992), "Художественный образ в зеркале мифа этноса: М. Лермонтов, Т. Шевченко" Н. Слухай (Молотає-вої) (К., 1995), "Проблеми індивідуальної міфології.- міфотворчість Т. Шевченка" Т. Мейзерської (Одеса, 199В)" "Міфологічний горизонт українського модернізму" Я. Поліщука (Івано-Франківськ, 1998) та ін.

Чи не найпосутнішим внеском у розпрацювання теорії української міфологічної критики стали роботи професора Одеського університету Тетяни Мейзерської, передусім її монографія "Проблеми індивідуальної міфології...". У ній дослідниця вибудувала оригінальну й ґрунтовну методологічну базу, що доречно синтезувала класичну й новітню термінологію і мала всі ознаки інтердисциплінарності та плюральності (філософія, естетика, етнологія, юнгівський психоаналіз, вісниківська націософія, семіотика, психологічна інтерпретація, феноменологія, христологія, екзистенціалізм, філологізм, класичні академічні методи та ін.). На її основі авторка вивчала специфіку "індивідуальних законів творчості" Кобзаря в межах таких теоретичних проблем: "трансісторичний рух художнього твору і символічна природа індивідуальної творчості", "екзистен-ційна природа художньої творчості і способи її експлікації", "буття художньої ідеї та проблеми індивідуальної міфології", "співвідношення метафори і символу в міфо-мисленні: структура художньої міфотворчості" та ін.

Дослідниця актуалізувала класичні та формулювала оригінальні концепції, обґрунтовуючи те, що "трансісторичний рух художніх творів можливий в силу природи творчості, що експлікує свідомі та несвідомі інтенції автора". За її словами, "художня творчість є не що інше як прояв інтенції духу самого художника; його світогляду, інтелекту, почуттів"? "у творах художник ніби помножує себе/свою духовність, що імпліцитно проявляється в цілісності його розчиненої в конкретних формах ідеї"; "міф є частиною індивідуальної словотворчості, він цілком входить у сферу вислову, при цьому ж, звичайно, значно перекриваючи її"; "міф як замкнута в межах індивідуальних можливостей автора оповідна (словесна) структура завжди тотожна її автору" тощо. Плідною вона вважала ідею Н. Слухай (Молотаєвої), згідно з якою етнічний міф є наслідком еволюції міфу народно-поетичного, "своєрідним образом, що відбиває загальнолюдську дійсність через дзеркало етнічних та індивідуальних уподобань".

У світлі неоміфологічної методології очевидними поставали суперечності політично забарвлених постструк-туральних тлумачень. Тому Т. Мейзерська аргументовано та системно полемізує із деконструктивними прочитаннями творчості Т. Шевченка передусім Г. Г^абовичем: "Художня свідомість Шевченка, попри ЇЇ явно міфологічні ознаки... є наскрізь історичною, замкненою в межах національної історії, з яскравими виходами в її етичну та філософську площини"; "Ні в історії, ні в релігії Шевченко міфу не творить, залишаючись продуктом і носієм не свого, а національно-культурного міфу, яким дихала прогресивна українська інтелігенція його часу"; "Словотворчу акцію Шевченка можна розглядати як певний "автономний комплекс" його психічного життя", котрий дозволяє "розглянути творчу особистість Кобзаря як певну цілісність, при всій видимій зовнішній різнорідності його творчих проявів, як і цілісність, об'єднану, в першу чергу, іманентною субстанцією душі, символічним позначенням якої якраз і виступає глибинна міфотворчість". Не погоджувалася вона і з тезою Д. Чижевського про антропоцентризм Т. Шевченка, характеризуючи його творчий метод як синтетичний Бого- чи космоцентричний, де "характерною є постійна система екстраполяцій—художніх і філософських" [125,4,22, 61,123,118—119,121,124].

Для методологічного стимулювання українського нео-міфологізму багато працював Ярослав Поліщук — монографія "Міфологічний горизонт українського модернізму" (К, 2000); вдруге вона побачила світ у доповненому та переробленому варіанті в 2002 р. Я. Поліщук ототожнював поняття міфологічної та архетипної критики і вважав її "загальновизнаною науковою методологією", особливо "актуальною й перспективною в нашій літературознавчій науці" з огляду на необхідність "перегляду концепції історії літератури". Гносеологічний потенціал міфокритики бачився авторові у "з'ясуванні динаміки форм через окреслення сталих першооснов, культурних кодів, архетипів, міфологем". При цьому "визнання спільних культурних кодів світового мистецтва, яке належить до постулатів міфологічної критики, не хвилює індивідуальності у мистецтві, а, навпаки, унаочнює сферу ЇЇ проявлюваності, конкретизує її функції та значення".

Я. Поліщук заперечував цінність класичного розуміння міфу на користь близького до понять "ідеологія", "ментальність" чи "суспільний світогляд" — "як універсального культурного феномена, значення якого виходить поза конкретні часові виміри... як певний код символів, смислів, світоглядних уявлень чи, за узвичаєним у науці терміном, архетипів". Враховуючи невивіреність неоміфологічної термінології, він пропонував власні дефініціювання, узгоджуючи різні теоретичні позиції: "міфологія — універсальний культурний код буття, який екзистенційно конституює нашу свідомість та гармонізує суперечність між марнотністю й сенсом буття"; "міф — одиничний факт такого конституювання та гармонізування"; "ритуал — забезпечує міфові механізм реактуалізації через дію"; "архетип — певна модель (матриця) героя, сюжету чи мотиву, яка в літературній традиції набула статусу константної моделі", "створення письменником цілісної, органічної, естетично самоцінної картини буття на підставі розгортання міфологічного концепту означується як візійний (фіктивний, віртуальний) світ" та ін. Намагання ототожнювати міф і літературу Я. Поліщук не поділяв. Міфологізм допоміг йому осмислити основні трактування міфу в модерній культурі, в архетипному контексті проінтерпретувати ранній український модернізм, котрий, на відміну від С. Павличко, не розглядав як невдалий проект: "Раніше ми мали на місці модерну білу пляму, тепер вона загрожує стати плямою сірою через надто категоричну й прозахідну інтерпретацію своєрідності явища. Це тим більше прикро, що культурне життя українського помежів'я було досить активним і різнобічним..." [166,5, 20—22,15].

 
Якщо Ви помітили помилку в тексті позначте слово та натисніть Shift + Enter
< Попередня   ЗМІСТ   Наступна >
 
Дисципліни
Агропромисловість
Банківська справа
БЖД
Бухоблік та Аудит
Географія
Документознавство
Екологія
Економіка
Етика та Естетика
Журналістика
Інвестування
Інформатика
Історія
Культурологія
Література
Логіка
Логістика
Маркетинг
Медицина
Менеджмент
Нерухомість
Педагогіка
Політологія
Політекономія
Право
Природознавство
Психологія
Релігієзнавство
Риторика
РПС
Соціологія
Статистика
Страхова справа
Техніка
Товарознавство
Туризм
Філософія
Фінанси