Навігація
Головна
ПОСЛУГИ
Авторизація/Реєстрація
Реклама на сайті
 
Головна arrow Екологія arrow Техноекологія
< Попередня   ЗМІСТ   Наступна >

Тваринництво

Тваринництво України включає кілька галузей виробництва. Найбільш важливими серед них є скотарство, свинарство, птахівництво, вівчарство. Структуру, розміщення та спеціалізацію тваринництва визначає кормова база. Головними джерелами відгодівлі свійських тварин є кормові рослини (конюшина, люпин, люцерна, кукурудза на силос, кормові буряки, соя), зернофуражні культури, природні угіддя (луки та пасовища). У приміських зонах відгодівля тварин здійснюється на основі відходів харчової промисловості (сироватка, жом тощо) та продовольчих відходів міст.

Скотарство займається розведенням великої рогатої худоби. Залежно від виробленої продукції в ньому виділяють кілька напрямів: молочний, молочно-м'ясний, м'ясо-молочний, м'ясний.

Певний напрям скотарства визначається породою худоби та кормовою базою. Молочне та молочно-м'ясне розміщені у приміських зонах з орієнтацією на споживача. У степовій зоні розвивається м'ясо-молочний та м'ясний напрями скотарства.

Свинарство дає більше третини загального виробництва м'яса. Розміщується воно повсюдно з найбільшою концентраціє у приміських зонах, що зумовлено характером кормової бази. Розрізняють такі напрями свинарства: сальний, м'ясо-сальний, беконний.

Птахівництво є інтенсивно-перспективною галуззю, що орієнтується на споживача та розвивається у передмістях. Саме ця галузь є найбільш механізованою в Україні. Основною продукцією птахівництва є м'ясо, яйця, пір'я, пух. У поголів'ї переважають кури. Вони мають такі напрями: яйценосний, бройлерний, загального користування (змішаний), декоративний. Також розводять качок, індиків, гусей, страусів Ему, перепілок та фазанів.

Вівчарство набуло поширення переважно в гірських та степових районах на природних пасовищах. Основними напрямами вівчарства в Україні є: тонкорунне та напівтонкорунне, м'ясо-вовняне, овчино- шубне.

Рибне господарство України представлене ставковим та річковим рибництвом (тобто розведенням і виловом промислово цінних видів риб: коропа, ляща, форелі) та рибальством.

Певну роль у тваринництві відіграють бджільництво, шовківництво, кролівництво, хутрове звірівництво, конярство.

Технологія у тваринництві передбачає сукупність процесів та операцій розмноження та утримання тварин, спрямованих на одержання якомога більшої кількості дешевої та доброякісної продукції.

У скотарстві розрізняють два основні способи утримання худоби чи тварин: прив'язний і безприв'язний, останній поділяють на вільно- вигульне (утримання на глибокій підстилці), безприв'язно-боксове, комбібоксове. Взимку тварини знаходяться у приміщеннях, їх випускають лише на прогулянки. У літній час застосовують різні форми утримання корів з використанням зеленого корму пасовищ та сіяних культур. Пасовищне утримання економічно вигідне і корисне для здоров'я тварин. Прив'язне утримання має свої переваги: постійне місце годування, напування, відпочинку та доїння, індивідуальний підхід до годівлі. Недоліки: малопродуктивна ручна праця. Безприв'язне утримання корів вимагає дотримання технологічної дисципліни та підвищення витрат кормів. У кормоцехах передбачаються такі технологічні лінії:

  • • прийому та дозованого вивантаження з накопичувальних бункерів-дозаторів вихідних кормових компонентів, подрібненого грубого корму, сінажу, силосу, концентратів;
  • • прийому, миття, подрібнення та дозованої видачі коренеплодів;
  • • приготування та дозованої видачі макро- та мікродомішок;
  • • подачі компонентів на змішування;
  • • змішування компонентів з додатковим подрібненням;
  • • подачі готової суміші у роздавач.

Розрізняють такі групи корів: тільні сухостійні корови, дійні корови у зимовий період, ремонтний молодняк, телята у молозивний період, телиці у молочний період, телиці у післямолочний період, нетелі. До великої рогатої худоби також відносяться племенні бики та воли.

Ступінь реалізації генетичного потенціалу тварин визначається рівнем їх енергетичного живлення як основного показника повноцінності раціону. Підвищення цього рівня в раціонах корів сприяє збільшенню молочної продуктивності корів та зниженню витрат кормів (кормових одиниць) на одиницю продукції. Одержаний приплід від корів дослідних груп має вищу енергію росту. Підвищена енергетична цінність кормів сприяє кращому збереженню живої маси та перерозподілу спожитої енергії на користь нагромадження запасів поживних речовин в організмі, які в подальшому використовуються на утворення молока та м'яса.

Кормові групи корів називають класами годівлі. До одного класу годівлі відносять тих корів, потреба яких у поживних речовинах однакова. Годівлю за класами проводять на основі середнього на групу удою за останнє контрольне доїння. Індивідуальну потребу худоби задовольняють додатковим згодовуванням комбікорму під час доїння.

Поряд з оптимальним енергетичним рівнем годівлі тварин важливе значення має достатнє забезпечення їх протеїном та вуглеводами. У випадку нестачі протеїну в раціонах тварин спостерігаються нераціональні витрати кормів – збільшення їх витрат з розрахунку на одиницю продукції на 20 – 50%, зниження продуктивності тварин.

Велике значення в годівлі тварин, особливо жуйних, мають клітковина, цукор та крохмаль. Нестача або надлишок у раціоні легкоперетравних вуглеводів, а також неправильне їх співвідношення з протеїном зумовлюють порушення білкового та жирового обміну та ацидоз. Винятково важливе значення для здоров'я та продуктивності тварин мають кількість спожитої води, частота напувань, чергування годівлі та напування тварин. Споживання води залежить від виду, віку, продуктивності та використання тварин, а також від типу годівлі та якості води. Тваринам дають воду досхочу, не порушуючи звичного для них режиму напування. Молодому організму на 1 кг живої маси потрібно удвічі більше води, ніж дорослому. Об'єм випитої води залежить також від її якості. Експериментально встановлено середнє споживання води на кожний кілограм сухої речовини корму: для великої рогатої худоби 4 – 6 л, для свиней – 6 – 8 л, для коней – 2 – 3 л і для овець – 2 л. Молодняк усіх видів тварин потребує води на 1 кг сухого корму значно більше – від 7 до 9 л. Посилене споживання води, яке не перевищує фізіологічних норм, не завдає шкоди організмові.

Процес доїння поділяється на 3 періоди: латентний, інтенсивного виділення молока, гальмування молоковиділення. Технологія доїння передбачає: підготовчі операції безпосереднього доїння та заключні операції. До підготовчих відносяться: обмивання та обтирання вимені з одночасним масажем, здоювання перших цівок, надівання стаканів. Заключні операції включають: машинне додоювання, зняття доїльного апарата. Після всього цього дійки змащують антисептичною емульсією. На сучасних молочних фермах корів доять двічі на день. Причому, як правило, застосовується машинне вакуумне доїння. Молоко з доїльних апаратів безпосередньо потрапляє у цех первинної обробки, де воно охолоджується перед транспортуванням на молокозавод. На заводі молоко пастеризують та розливають для відправлення за призначенням. Решту використовують для одержання молочних продуктів – сиру, йогурту, кефіру, масла та ін. Сьогодні кожна молочна корова може дати надої молока від 6 000 до 9 000 л на рік, але за умови достатнього рівня утримання.

Відхід життєдіяльності тварин – гній після компостування стає перегноєм, комплексним органічним добривом, яке включає практично всі поживні елементи, необхідні для росту рослин – азот, фосфор, калій, кальцій, магній, сірку, а також мікроелементи – марганець, мідь, бор, залізо, молібден, кобальт та інші. Окрім того, перегній позитивно впливає на фізичні та біологічні властивості ґрунту. Внесення перегною – це надійний спосіб збагачення ґрунту органічною речовиною, яка, перетворюючись у гумус, збільшує ґрунтовий вбираючий комплекс та посилює буферні властивості ґрунту. Нагромадження та ефективне використання перегною для удобрення полів має важливе господарське значення. Для видалення та транспортування гною на тваринницьких фермах застосовуються різні механічні способи з використанням мобільних та стаціонарних машин як з частковою, так і з повного автоматизацією. Вибір технологічної схеми залежить від способу утримання тварин, типу годівлі, конструкції приміщень, природно-кліматичних умов та виробничих можливостей господарства.

Інтенсивна технологія виробництва яловичини в молочному скотарстві включає три періоди: вирощування телят, дорощування та відгодівля молодняку і кінцева вигодівля. Перший період включає молочну і післямолочну фази. Існують також інтенсивна технологія дорощування та відгодівлі молодняка, а також кінцевої відгодівлі. Технологія середньоінтенсивного вирощування передбачає підготовку молодняка до забою у віці 17-18 місяців з живою масою 450-470 кг. Технологічний процес поділяють на три періоди: вирощування телят в молочний період (до 4-6 місяців віку), дорощування і відгодівля молодняка до одержання запланованої кінцевої живої маси.

Технологія виробництва яловичини у м'ясному скотарстві включає три основні виробничі ланки: репродукція і вирощування м'ясних телят методом підсосу, вирощування ремонтного молодняка, дорощування і відгодівля понадремонтного молодняка. Перша система ґрунтується на максимальному використанні пасовищ, а друга – на стійловому утриманні.

 
Якщо Ви помітили помилку в тексті позначте слово та натисніть Shift + Enter
< Попередня   ЗМІСТ   Наступна >
 
Дисципліни
Агропромисловість
Банківська справа
БЖД
Бухоблік та Аудит
Географія
Документознавство
Екологія
Економіка
Етика та Естетика
Журналістика
Інвестування
Інформатика
Історія
Культурологія
Література
Логіка
Логістика
Маркетинг
Медицина
Менеджмент
Нерухомість
Педагогіка
Політологія
Політекономія
Право
Природознавство
Психологія
Релігієзнавство
Риторика
РПС
Соціологія
Статистика
Страхова справа
Техніка
Товарознавство
Туризм
Філософія
Фінанси
Інші