Навігація
Головна
ПОСЛУГИ
Авторизація/Реєстрація
Реклама на сайті
 
Головна arrow Екологія arrow Техноекологія
< Попередня   ЗМІСТ   Наступна >

Паливно-енергетичне господарство

До складу паливно- енергетичних господарств як галузі комунальної енергетики входять підприємства та організації, що забезпечують електроенергією, газом, теплом населення міста, промисловість та інших споживачів.

Електропостачання

Для споживачів, розташованих на території міста, передбачається система електропостачання як сукупність трансформаторних підстанцій та електричних мереж різних напруг. Загальну систему електропостачання завжди поділяють на дві частини. До першої відносять електричні мережі та знижуючі підстанції 35–110 кВ. Сукупність цих мереж називається електропостачальними мережами. Збірні шини підстанцій на 10 (6) кВ є центрами живлення міських мереж. Електропостачальні мережі призначені для розподілу енергії між районами міста.

До другої частини системи електропостачання відносять мережі живлення 10 (6) кВ та мережі розподілу 10-0,38 кВ. Ця частина системи електропостачання призначена для розподілу енергії безпосередньо серед споживачів. Межі цієї частини починаються на збірних шинах 10 (6) кВ центрів живлення і закінчуються на вводі до споживача.

Для великих міст побудову мережі 10 (6) кВ виконують за дволанцюговим принципом: мережі живлення 10 (6) кВ та мережі розподілу такої ж напруги. Цей принцип передбачає спорудження так званих розподільних пунктів. Розподільним пунктом міської електричної мережі називається розподільна мережа, яка починається безпосередньо з шини 10 (6) кВ ЦЖ. Головним завданням міських електромережевих підприємств є постачання споживачів електричною енергією нормованої якості та необхідного ступеня надійності та безпеки.

Практично всі промислові мережі змінного струму трифазні. Трифазні системи знайшли місце у практиці експлуатації електроенергетичних систем в процесі конкурентного змагання з двофазними системами. Перша трифазна промислова система була продемонстрована публічно у 1891 р. німецькою компанією АБО під час електротехнічної виставки у Франкфурті-на-Майні, яка складалася з трифазного генератора, трифазних трансформаторів та трифазного асинхронного двигуна, розроблених М.О. Доліво- Добровольським, який працював у фірмі АБО.

Теплопостачання

Теплова енергія є одним з основних видів енергії, що споживає людство. Вона забезпечує роботу та розвиток промислового та сільськогосподарського виробництва, створює сприятливі умови для Життя та діяльності людей. Джерелами теплопостачання житлового та нежитлового громадського фонду та деяких невеликих приватних підприємств у містах та селищах є теплоелектроцентралі (ТБЦ) та котельні.

Кожна система централізованого теплопостачання незалежно від розмірів включає три основні елементи: джерело тепла, теплову мережу та споживача.

Система теплопостачання – це комплекс пристроїв, що продукують теплову енергію і доставляють її у вигляді пари, гарячої води або підігрітого повітря споживачеві. Елементом системи теплопостачання є теплогенеруючий пристрій. Теплогенеруючий пристрій- це сукупність пристроїв та механізмів для виробництва теплової енергії у вигляді водяної пари, гарячої води або підігрітого повітря.

Котельні. Котельні – це комплекс пристроїв та агрегатів, призначених для одержання пари або гарячої води за рахунок спалювання палива або використання інших джерел теплоти. Сучасна котельня складається з котельного агрегату та допоміжного обладнання, що служить для підготовки та подавання палива, води та повітря, видалення та очищення димових газів, видалення золи та шлаку (у випадку спалювання твердого палива) тощо. Первинними джерелами енергії можуть бути: органічне паливо, теплові відходи промислових підприємств, сонячна енергія, біогазове паливо.

Котельний агрегат – це комплекс пристроїв для вироблення пари або гарячої води відповідних параметрів. Котли, які призначені для одержання пари, називають паровими, а для одержання гарячої води – водогрійними. Котли, що використовують теплоту відхідних газів якогось виробництва, називають котлами – утилізаторами. Котли, що використовують енергію Сонця – геліокотлами. За видом спалюваного палива розрізняють котли, що працюють на твердому, рідкому та газоподібному паливі.

Котельні установки, що постачають парою турбіни електричних станцій, називають енергетичними, котельні установки, що виробляють пару для промислових підприємств – виробничими, або промисловими. Якщо котельня виробляє пару та нагріває воду для потреб підприємства, її називають виробничо-опалювальною.

Основними характеристиками парових котлів є: паропродуктивність, тиск пари, температура пари та живильної води; водогрійних котлів – теплова потужність, температура гарячої та зворотної води, розрахунковий тиск у котлі. Номінальною продуктивністю котла називають його найбільшу продуктивність (т/год або кг/с), яку забезпечує котел у процесі тривалої експлуатації та спалювання основного виду палива для цього котла, за номінальних параметрів пари та температури живильної води. Теплова потужність водогрійних котлів визначається кількістю теплоти, мВт, що відпускається котлом за одиницю часу. Під номінальним тиском (Па, кПа) та температурою (°С) пари розуміють їх значення перед паропроводом за номінальної паропродуктивності котла. У водогрійних котлах основною характеристикою гарячої води є її температура на виході з котла.

Залежно від номінального тиску пари парові котли поділяють на котли низького (до 1 МПа), середнього (1-10 МПа), високого (10- 22,5 МПа) та понадкритичного тиску (вище 22,5 МПа). Залежно, від типу, призначення та розмірів котельної установки вона може містити у своєму складі ті чи інші елементи основного та допоміжного обладнання.

У більшості міст та населених пунктів для комунальних потреб в основному використовують гарячу воду, відповідно для її виробництва застосовують водогрійні котли, які переважно працюють на газу.

У зв'язку з холодним кліматом на більшій частині території України витрата палива на виробництво теплоти для опалення, гарячого водопостачання та нагріву повітря в житлових будівлях

дуже велика – приблизно 30% від усього видобутого твердого та газоподібного палива.

У нашій країні житлові будинки в містах та робітничих селищах отримують тепло від теплоелектроцентралей. У Києві, наприклад, централізоване теплопостачання задовольняє більше 80% теплових потреб всіх житлових будівель. Подальше розповсюдження систем централізованого теплопостачання є головним напрямком розвитку цієї галузі, оскільки воно дозволяє отримати значну економію палива (до 20 – 30%). Одночасно останнім часом набули значного розвитку автономні системи опалення.

На вироблення 1 Гкал тепла в Україні питомі витрати палива в комунальній енергетиці складають 180 – 200 кг умовного палива (у.п.), а у розвинених державах – 140 – 160 кг у.п. На теплопостачання існуючого житлового фонду в середньому на людину за рік витрачається близько 5,6-5,7 т у.п., що в 1,5-2,2 рази більше, ніж у США, Данії та інших країнах. Всього річна потреба України в енергетичному паливі, за даними 1994 року, становить приблизно 300 млн. т. у.п., що відповідає 8,8•1010 Дж/рік. Всього у світі споживається приблизно 460•1010 Дж/рік. Таким чином, частка України складає близько 1%. Якщо звернутись до досвіду західноєвропейських держав, наприклад Данії, то комплексне вирішення проблем енергозбереження призвело до того, що країна домоглась скорочення потреби в енергії на 43% за одночасного зростання будівництва житлового фонду. Досвід західних країн свідчить, що встановлення одного терморегулятора на опалювальний прилад призводить до 15% економії тепла, а зниження температури повітря в житловому будинку на 1°С дає економію до 7% теплової енергії.

Одним з недоліків систем гарячого водопостачання, приєднаних до централізованого теплопостачання, є досить великі витрати гарячої води. В житлових будинках вони в 2-3 рази більші, ніж у випадку використання індивідуальних газових водонагрівачів. Відчутний ефект дає встановлення лічильників холодної та гарячої води – витрати води зменшуються на 20 – 40%.

Господарство з озеленення населених пунктів

У комплексі заходів щодо очищення атмосферного повітря сучасного міста від забруднень та зниження рівня шуму особливе значення надається міським зеленим насадженням – гігантським зеленим фільтрам (паркам, садам, бульварам). У деяких випадках зелені насадження захищають міські об'єкти від шкідливих викидів, що проникають з суміжних районів, в інших випадках – локалізують та поглинають викиди промислових підприємств та транспорту. Зелені насадження сприяють утворенню постійних повітряних течій, які перемішують та розбавляють повітря, виносячи шкідливі гази у верхні шари атмосфери. Підраховано, що хвойний ліс з площі в 1 га за добу виділяє в атмосферу 4 кг летких фітонцидів, листяний ліс – біля 2 кг, тому в лісовому повітрі порівняно з міським значно менше хвороботворних мікроорганізмів. Так, в 1 м3 лісового повітря міститься 490 бактерій, а в 1 м3 міського їх число досягає 3600.

Міські озеленені площі – це посадки чотирьох типів: газони, що складають 70% площі, відведеної під насадження; дерева займають біля 9% площі; кущі до 6%; квіти – 1%. На озеленених площах розташовані садові форми та майданчики, які займають 14% озелененої площі.

Транспортне господарство

До міського транспорту відносяться автобуси, трамваї, тролейбуси, метрополітен (в містах країни з населенням більше 1 млн. чоловік).

Електротранспорт функціонує у 53 (трамвай – у 24, тролейбус – у 46) містах України. Через відсутність палива та обумовлене цим простоювання автобусів, трамвай та тролейбус у багатьох містах (в Макіївці, Алчевську, Сєвєродонецьку, Костянтинівці, Дзержинську та інших) довгий час залишались майже єдиним видом міського транспорту. У 1995 році міським електротранспортом перевезено 2075,5 млн. пасажирів. За станом на 01.01.1996р. протяжність ліній електротранспорту на 1000 жителів і 1 км3 загальної забудованої території в містах була різна, і в середньому на Україні становила 0,4 і 1,2 км, а кількість рухомого складу 0,7 одиниць на 1000 жителів. В Івано-Франківську, Рівному, Кіровограді, Полтаві, Євпаторії,

Кривому Розі ці показники значно нижчі. В останні роки значно погіршився технічний стан рухомого складу міського електротранспорту. Через дефіцит коштів у міських органах влади в останні 5 років купівля імпортних трамвайних вагонів і тролейбусів та запчастин до них практично не здійснювалась, що призвело до скорочення інвентарного парку більш як на 1800 одиниць трамваїв і 3330 одиниць тролейбусів, які відпрацювали встановлений термін, 33% простоюють, як технічно несправні. Передбачувані темпи оновлення інвентарного парку трамваями та тролейбусами вітчизняного виробництва дещо затримуються, створені потужності їх виробництва, які не використовуються.-

Перевагою автобусів є їх повна автономність, вони можуть рухатися за будь-яким маршрутом за умови нормального шляхового покриття. Однак недоліками автобусного транспорту е забруднення повітря вихлопними газами. Трамваї та тролейбуси отримують електроенергію від енергосистем, що обумовлює високий ККД транспорту. Недоліком цих видів транспорту є залежність пересувного складу від системи електропостачання. Окрім того, трамвайні лінії є джерелом блукаючих струмів, котрі викликають корозію підземних металевих споруд.

 
Якщо Ви помітили помилку в тексті позначте слово та натисніть Shift + Enter
< Попередня   ЗМІСТ   Наступна >
 
Дисципліни
Агропромисловість
Банківська справа
БЖД
Бухоблік та Аудит
Географія
Документознавство
Екологія
Економіка
Етика та Естетика
Журналістика
Інвестування
Інформатика
Історія
Культурологія
Література
Логіка
Логістика
Маркетинг
Медицина
Менеджмент
Нерухомість
Педагогіка
Політологія
Політекономія
Право
Природознавство
Психологія
Релігієзнавство
Риторика
РПС
Соціологія
Статистика
Страхова справа
Техніка
Товарознавство
Туризм
Філософія
Фінанси
Інші