Навігація
Головна
ПОСЛУГИ
Авторизація/Реєстрація
Реклама на сайті
 
Головна arrow БЖД arrow Безпека життєдіяльності
< Попередня   ЗМІСТ   Наступна >

Біологічні фактори небезпеки

Людині, тваринам і природному середовищу загалом можуть загрожувати біологічні чинники, можливі як на робочих місцях, так і в домашніх умовах. Тому запобігання ураженню ними є дуже важливим завданням.

Біологічні (грец. biosжиття і logos –слово, вчення) фактори небезпекичинники, зумовлені дією різноманітних живих організмів.

До них належать макроорганізми (рослини і тварини) та патогенні мікроорганізми, збудники інфекційних захворювань (бактерії, віруси, грибки, рикетсії, спірохети, найпростіші).

Макроорганізми (отруйні рослини і тварини). Токсичною речовиною отруйних рослин е різні сполуки, що належать переважно до алкалоїдів, глюкозидів, кислот, смол, вуглеводнів тощо (табл. 1.2).

Таблиця 1.2

Характеристика дії отруйних рослин на організм людини

Назва отруйної рослини

Час початку дії

Характеристика дії на організм людини

Цикута

Через 5 хв.

Часте блювання, сильна слинотеча, запаморочення, блідість шкіри, сильні судоми

Гриби

Від 15 хв. до 2–3 діб

Нестерпний біль під грудьми, постійне блювання, згущення крові, судоми, летальні випадки

Білена чорна

Через 30–40 хв.

Почервоніння обличчя і шиї, збуджений стан, судоми рук та ніг, галюцинації, слинотеча, а згодом сухість у роті

За ступенем токсичності рослини поділяють на отруйні (біла акація, бузина, конвалія, плющ тощо), дуже отруйні (наперстянка, олеандр та ін.) і смертельно отруйні (білена чорна, беладона, дурман звичайний).

Серед тваринних організмів отруйні форми трапляються частіше, ніж серед рослин. Отрути, вироблені тваринами, є хімічними чинниками, які беруть участь у міжвидових взаємодіях. Представники фауни всіх етапів еволюційного розвитку використовують хімічні речовини для нападу або захисту (табл. 1.3).

Таблиця 1.3

Характеристика дії отрути тварин на організм людини

Назва тваринного організму

Дія на організм людини

Павук (тарантул)

Надзвичайно сильні больові відчуття, головний біль, слабкість, порушення свідомості, судоми, тахікардія, підвищення тиску, летальні випадки

Кліщі

Укуси, почервоніння, свербіж, стан загального отруєння

Комахи (оси, бджоли, мурашки, жуки)

Алергічні реакції, анафілактичний шок, запалення, больові відчуття, летальні наслідки

Риби (скати, морські дракони, скорпени)

Уколи, слабкість, можлива втрата свідомості, діарея, судоми, порушення дихання, зниження тиску, летальні випадки

Рептилії (кобри, змії)

Параліч скелетної та дихальної мускулатур, пригнічення функцій нервової і дихальної систем, в'ялість, апатія, гальмування рефлексів, патологічний сон, летальні випадки

Патогенні мікроорганізми. Збудники інфекційних захворювань є носіями певних властивостей, до найголовніших з яких належать патогенність, вірулентність, стійкість у навколишньому середовищі, мінливість, специфічність.

Патогенність – це здатність живих істот (як правило, мікроорганізмів), а також продуктів їх життєдіяльності викликати захворювання інших організмів. Залежно від розмірів, будови та властивостей патогенні організми поділяють на бактерії, віруси, рикетсії, гриби тощо.

Вірулентність – агресивні властивості мікроорганізмів стосовно організму тварини і людини. Вірулентність різних штамів мікроорганізмів неоднакова. Мірою її є мінімальна кількість живих мікроорганізмів, здатних спричинити смерть піддослідних тварин (мінімальна летальна доза). Частіше застосовують середню смертельну дозу, що зумовлює 50% загибелі тварин.

За стійкістю у навколишньому середовищі, тобто здатністю протистояти його впливам, мікроорганізми класифікують на малостійкі, середньостійкі та стійкі.

Мінливість – здатність живих організмів набувати нових ознак, відмінних від властивих предкам, у процесі індивідуального розвитку. Вона забезпечує появу певних особливостей, завдяки чому утворюються нові види і відбувається історичний розвиток біосфери.

Важливою властивістю патогенних мікроорганізмів є специфічність, яка виявляється у тому, що кожний вид по-різному діє на організм, викликає специфічну хворобу та імунологічну стійкість організму. Тому інфекційні захворювання мають характерні симптоми.

До збудників інфекційних захворювань належать різні види мікроорганізмів – бактерії, віруси, грибки тощо. Спричинені ними інфекції можуть поширюватися на великі території, що призводить до виникнення епідемій, які охоплюють значну кількість населення.

Складовими епідемічного процесу є джерела інфекції (людина, тварини, рослини), шляхи її передавання і сприйнятливість населення. Інфекційні хвороби поширюються переважно при контакті (дотик, поріз на шкірі, через рот чи статевим шляхом) та диханні. Най- ризикованіший прямий контакт із кров'ю або виділеннями хворого. Інфекції також можуть передаватися за допомогою предметів, забруднених кров'ю або виділеннями хворого, і через переносників (непрямий контакт) – комарів, вошей, мух та ін.

Відносини, які виникли у процесі еволюції між мікроорганізмом і біологічним господарем, проявляються по-різному (коменсалізм, мутуалізм, симбіоз, паразитизм).

Різновид патогенних мікроорганізмів, різні патогенність і вірулентність, проникання в організм у неоднаковій кількості, неоднакова резистентність проявляються у різних перебігах інфекції. Тому зважають на прояви не тільки типових, а і безсимптомних (прихованих) форм. Ступінь прояву інфекційного процесу, тобто взаємодії між збудником і організмом людини, поділяють на три види: типова, атипова і прихована форми інфекції. Типовому виду перебігу інфекційного процесу властиві типові форми захворювання. Видозміну суттєвих ознак типової інфекції або інтенсивності її прояву визначають як атипову (амбулаторну, абортивну) форму. До групи прихованих (латентних, дрімаючих) інфекцій належать усі форми, за яких відсутній клінічний прояв захворювання. З епідеміологічного погляду важливо, що незалежно від ступеня прояву інфекції її носій становить загрозу для оточуючих.

Від інфекційних захворювань захищає шкірний покрив та імунітет – несприйнятливість до інфекційних захворювань. Він може бути природним та штучним, пасивним і активно набутим.

Групи інфекційних захворювань. Залежно від загальних характерних ознак інфекційних хвороб, пов'язаних із локалізацією збудника в організмі людини і механізмом передавання інфекції, всі інфекційні захворювання поділяють на чотири основні групи (табл. 1.4).

Таблиця 1.4

Групи інфекційних захворювань

Групи захворювань

Захворювання

Локалізація збудника

Шляхи передавання інфекції

Інфекції дихальних шляхів

Гострі

респіраторно- вірусні захворювання (грип, парагрип, аденовірусна інфекція та ін.), ангіна, дифтерія, кір, коклюш, туберкульоз

Верхні дихальні шляхи

Повітряно-крапельний

Кишкові інфекції

Дизентерія, черевний тиф, паратифи, холера, вірусний гепатит, поліомієліт

Кишечник

Через продукти харчування, воду, землю, побутові предмети, мух

Кров'яні інфекції

Малярія, сипний і зворотний тиф, кліщовий енцефаліт

Кровоносна система

Через укуси переносників (комарів, кліщів, бліх, вошей, москітів та ін.)

Інфекції зовнішніх покривів

Короста, стовбняк

Шкіра, слизові оболонки

Контактний шлях

Інфекційні хвороби та інвазії, що трапляються в аграрному комплексі, класифікують за їх збудником:

  • – бактеріальні (туберкульоз, бруцельоз, сальмонельоз, лептоспіроз, сибірка, листеріоз, еризипелоїд, чума, туляремія);
  • – вірусні (сказ, орнітоз, холера);
  • – рікетсіози (лихоманки);
  • – грибкові (актиномікоз, бластомікоз, кандидоз, кокцидіоїдоз, криптококоз, мікроспорія, трифофітія, гістоплазмоз, епідермофітія);
  • – найпростіші (ехінококоз, теніоз, трихінельоз).

Особливо небезпечними інфекціями є холера, сибірка, чума, туляремія.

Профілактика інфекційних захворювань. Вона передбачає вплив на джерела інфекції, шляхи її передавання та людину, яка контактує з інфекційним хворим. До заходів профілактики належать: імунізація, раннє, активне і повне виявлення хворих, їх своєчасна ізоляція, карантин і обсервація, госпіталізація та лікування, проведення дезінфекційних заходів у вогнищі інфекції тощо.

Основним методом профілактики інфекцій є імунізація – введення в організм ослаблених збудників або токсинів з метою набуття імунітету. У разі встановлення факту виникнення масових інфекційних захворювань запроваджують карантин – комплекс режимних, адміністративних та санітарних протиепідемічних заходів, спрямований на попередження поширення інфекційних хвороб і ліквідацію вогнища ураження. Обсервацією називають заходи, що передбачають посилене медичне спостереження за вогнищем інфекції. Дезінфекція (знезаражування) – комплекс спеціальних заходів, що передбачають знищення збудників заразних захворювань у навколишньому середовищі. Видами дезінфекції є:

  • а) дезінсекція – знищення комах – переносників інфекційних захворювань;
  • б) дератизація – винищування епідемічно небезпечних гризунів.

Ці заходи проводять з метою запобігання передачі збудника від хворих людей до здорових.

Розрізняють дезінфекцію профілактичну, поточну і заключну. Для дезінфекції використовують фізичні і хімічні методи, а також комбінований, за якого фізичні та хімічні методи знезаражування застосовують одночасно (наприклад, прання білизни в гарячій воді з милом).

Фізичні методи дезінфекції. Фізичну дезінфекцію здійснюють за допомогою механічних, термічних і променевих засобів. Механічні засоби (чищення, протирання, миття, прання, витрушування, підмітання, провітрювання) забезпечують видалення мікроорганізмів, але не їх знищення. Використовування пилотягів дає змогу видалити до 98% мікроорганізмів. Вентиляція ефективна, якщо її тривалість становить не менше 30–60 хв.

Термічні засоби (гаряче повітря, водяна пара, кип'ятіння, пастеризація, спалювання, пропалювання, висушування та ін.) ґрунтуються на застосуванні високих та низьких температур. Прасування білизни є дезінфікуючим засобом, однак він діє поверхнево. Заморожування не спричинює загибелі мікроорганізмів, але з часом зменшує їх кількість.

Променеві засоби знезаражування полягають у використанні сонячного світла, ультрафіолетових променів, радіоактивного випромінювання. Прямі сонячні промені згубно діють на збудників інфекційних захворювань, проте цей метод залежить від пори року, погоди і є допоміжним. Ультрафіолетове опромінення (бактерицидні лампи) знезаражує повітря в операційних, процедурних тощо. Радіоактивне випромінювання діє на всі види мікроорганізмів та їх спори. Найчастіше іонізуючим випромінюванням у заводських умовах стерилізують інструмент для одноразового використання. У деяких випадках дезинфікують ультразвуком.

Хімічні методи дезінфекції. Вони основані на використанні різних хімічних речовин, що мають неоднакову дію на мікроорганізми: бактерицидну (вбивають бактерії), бактріостатичну (пригнічують їх життєдіяльність), віруліцидну (знищують віруси), фунгіцидну (боряться з грибками);

Засоби м'якої дезінфекції застосовують для дезінфекції шкіри рук, одягу, білизни, засоби сильної дезінфекції – для знезараження дуже забруднених матеріалів (випорожнень, взуття, туалетів тощо).

До хімічних дезінфікуючих засобів належать: хлор і його сполуки (розчини хлорного вапна, хлорамін), галогени (спиртйод, йодонат, розчин Люголя), окисники (перекис водню, перманганат калію), феноли (фенол, лізол), спирти (етиловий, метиловий), альдегіди (формалін, формальдегід), кислоти, луги, барвники, солі важких металів та ін.

Антисептика. Уникнути негативного впливу біологічних вражаючих чинників дають змогу методи антисептики (грец. anti – проти і septikos – гнійний) – комплекс заходів, спрямованих на знищення мікробів у рані, патологічному вогнищі або організмі загалом.

Розрізняють фізичні, механічні, хімічні та біологічні методи антисептики. Фізичні методи дають змогу створити в рані несприятливі умови для розвитку бактерій і всмоктування токсинів та продуктів розпаду. Цьому сприяють зовнішнє дренажування інфікованої рани тампонами, дренажами, а також її висушування за допомогою світлових і теплових процедур (опромінення солюксом, кварцом). Механічні методи охоплюють прийоми, спрямовані на якнайшвидше (в перші години) видалення з рани некротичних тканин, згустків крові, сторонніх тіл, а разом із ними мікроорганізмів. Хімічні методи забезпечують знищення мікробів у рані за допомогою антисептичних засобів (бактерицидних або бактеріостатичних). Біологічні методи (антисептики) спрямовані на підвищення захисних сил організму і створення несприятливих умов для розвитку мікроорганізмів (антибіотики, ферменти, імунні сиворотки).

Обмеженню контактів з інфекційним агентом також сприяє дотримання правил особистої гігієни при догляді за хворим.

 
Якщо Ви помітили помилку в тексті позначте слово та натисніть Shift + Enter
< Попередня   ЗМІСТ   Наступна >
 
Дисципліни
Агропромисловість
Банківська справа
БЖД
Бухоблік та Аудит
Географія
Документознавство
Екологія
Економіка
Етика та Естетика
Журналістика
Інвестування
Інформатика
Історія
Культурологія
Література
Логіка
Логістика
Маркетинг
Медицина
Менеджмент
Нерухомість
Педагогіка
Політологія
Політекономія
Право
Природознавство
Психологія
Релігієзнавство
Риторика
РПС
Соціологія
Статистика
Страхова справа
Техніка
Товарознавство
Туризм
Філософія
Фінанси
Інші