Навігація
Головна
ПОСЛУГИ
Авторизація/Реєстрація
Реклама на сайті
 
Головна arrow БЖД arrow Безпека життєдіяльності
< Попередня   ЗМІСТ   Наступна >

Екологічний ризик

Поняття "екологічний ризик" нині трактують по- різному. Багато авторів його складовими вважають не тільки ризик для здоров'я населення, а й інші види ризику, наприклад: ризики руйнування природних систем, здоров'я населення, збоїв техногенних систем на конкретних підприємствах, керування природними ресурсами, природних катастроф, впливу регіональних військових конфліктів, ризик екологічного тероризму (С. Пирожков).

У межах медико-екологічних досліджень також наявне неоднакове розуміння оцінювання ризику. Одні вчені пов'язують екологічний ризик із певними чинниками навколишнього середовища і досліджують ризик для здоров'я окремої людини (імовірність реалізації конкретних несприятливих дій з боку навколишнього середовища), інші – розглядають ризик як поняття, визначене на популяційному рівні.

Екологічний ризик – імовірність негативних змін у навколишньому середовищі, спричинених антропогенним чи іншим впливом; заподіяння шкоди природному середовищу у вигляді можливих втрат за визначений час.

Будь-які господарські чи інші рішення слід приймати з таким розрахунком, щоб не перевищувати межі шкідливого впливу на навколишнє середовище. Встановити їх іноді складно, бо пороги впливу багатьох антропогенних і природних чинників невідомі.

Стратегія управління екологічним ризиком може ґрунтуватися на виборі рівня ризику в межах від мінімального до максимально допустимого. Так, у Нідерландах при плануванні промислової діяльності, яка впливає на довкілля, разом із географічними, економічними та політичними картами використовують карти ризику для території країни. Перед будівництвом промислового підприємства та введенням його в експлуатацію конструктори кількісно визначають рівень ризику експлуатації цього підприємства та обґрунтовують його прийнятність. При ліцензуванні нового підприємства додатково потрібна карта ризику регіону, у якому воно розташоване.

Основою для побудови карт ризику має бути аналіз спільного вияву в просторі та часі екзо- чи ендогенних катастрофічних процесів і картографування різних видів небезпек. Природні та антропогенні чинники ризику вивчають з урахуванням стійкості територій, поєднуючи геологічні та екологічні карти. З накопиченням інформації застосовані в перших варіантах карт ризику якісні характеристики перетворюють на кількісні. Кінцевим результатом побудови карт ризику є його оцінювання та зазначення на картах природного потенціалу – здатності ландшафту території до само- відновлення після антропогенного чи стихійного лиха.

Розроблено кілька стратегій управління екологічною безпекою:

  • – запобігання виникненню катастроф аж до відмови від продукції небезпечних виробництв, закриття аварійних об'єктів;
  • – недопущення надзвичайних ситуацій, коли неможливо відвернути заподіяну катастрофу (будівництво захисних споруд, дамб, створення підземної інфраструктури, завчасна евакуація населення);
  • – пом'якшення наслідків катастроф, упровадження стабілізаційних компенсаційних заходів.

Стратегія управління екологічною безпекою має спиратися на концепцію прийнятного (ненульового) ризику. Згідно з нею не тільки вивчають чинники і джерела підвищеного ризику, а й передбачають перебіг подій, оцінювання наслідків природних і техногенних катастроф. У багатьох випадках це дає змогу уникнути значних катастроф, знайшовши альтернативні рішення.

Оцінювання екологічного ризику передбачає:

  • – вивчення сценаріїв можливих аварій і їхніх наслідків для навколишнього середовища і населення;
  • – аналіз заходів запобігання наслідкам аварій та їх обмеження;
  • – обчислення ймовірних збитків, завданих діяльністю підприємства;
  • – деталізацію засобів зменшення збитків;
  • – оцінювання впливу на середовище залишкового забруднення;
  • – систему інформування наглядових організацій і громадян про можливу аварію.

Для оцінювання екологічного ризику використовують такі основні підходи:

  • 1) інженерний. Основні зусилля зосереджують на збиранні статистичних даних про аварії та пов'язані з ними викиди токсичних речовин у навколишнє середовище з метою розрахунку ймовірності аварій;
  • 2) модельний. Розробляють математичні моделі процесів, які призводять до появи небезпек для людини та довкілля внаслідок використання шкідливих хімічних речовин та сполук;
  • 3) експертний. Якщо статистичних даних недостатньо або деякі принципові залежності не з'ясовано, то звертаються по допомогу до експертів, які оцінюють наслідки подій, пов'язаних з аналізом ризику;
  • 4) соціологічний. Визначають рівень ризику для різних груп населення.

Оскільки ризик (RZ) характеризується комплексно, можна оцінити ймовірні негативні наслідки – результати (NN) для об'єкта управління і варіативну імовірність їхнього настання (Р):

RZ = NN • Р.

На зростання рівня ризику впливають об'єктивні і суб'єктивні чинники. До об'єктивних чинників зараховують передумови, що не залежать безпосередньо від характеристик проекту (наприклад, зміни політичних, економічних, соціальних і екологічних станів), до суб'єктивних – особливості самого проекту (технічне оснащення, кваліфікацію виконавців, організацію виробництва тощо).

За допомогою методів теорії ймовірності і математичної статистики ризик можна оцінити кількісно. Ймовірність розвитку сценарію визначають об'єктивним методом (обчисливши частоту, з якою відбуваються події) чи суб'єктивним (шляхом експертного оцінювання).

Ризик оцінюють за критеріями очікуваного значення результатів і їх розкиду. Очікуване значення результату розраховують як середньозважене всіх можливих результатів. При цьому імовірність використовують як частоту чи вагу відповідного значення:

де Pi – можливість і-го результату; Xi- значення і-го результату; п – кількість можливих результатів.

Розкид результатів характеризує ступінь відхилення можливих результатів від очікуваних на основі статистичних методів (середньозважене відхилення, дисперсія, середньоквадратичне відхилення).

Ступінь екологічної небезпеки виробництва обчислюють за формулою:

,

де Yi – функція екологічного стану; Ui – обсяг випуску продукції; Vi – витрати на екологічні заходи.

Екологічна безпека залежить також від того, які реципієнти потрапляють у зону дії аварії. На це впливають місце розташування об'єкта, кліматичні умови, доаварійний стан навколишнього середовища.

Управління екологічним ризиком передбачає прийняття комплексу рішень: політичних, соціальних, технічних, економічних і спрямованих на зниження ризику до прийнятного рівня. Для аналізу ризику, встановлення його припустимих меж у зв'язку з вимогами безпеки і прийняттям управлінських рішень необхідні:

  • – інформаційна система, що дасть змогу оперативно контролювати існуючі джерела небезпеки і стан об'єктів можливого ураження;
  • – звітність про передбачувану господарську діяльність, проекти, технічні рішення, що можуть впливати на рівень екологічної безпеки, а також програми для вірогідного оцінювання пов'язаного з нею ризику;
  • – експертиза безпеки і складання альтернативних проектів та технологій, що є джерелами ризику;
  • – розроблення техніко-економічної стратегії посилення безпеки і з'ясування оптимальної структури витрат для управління величиною ризику;
  • – складання ризикологічних прогнозів і аналітичне визначення рівня ризику, за якого припиняється зростання кількості екологічних уражень;
  • – вплив на суспільну думку і пропаганда наукових даних про рівні екологічного ризику.

З'ясовуючи рівень екологічного ризику, також обов'язково оцінюють прогнозований стан здоров'я людей і можливу кількість постраждалих, біоту за біологічними інтегральними показниками, вплив забруднювальних речовин на людину і навколишнє середовище;

 
Якщо Ви помітили помилку в тексті позначте слово та натисніть Shift + Enter
< Попередня   ЗМІСТ   Наступна >
 
Дисципліни
Агропромисловість
Банківська справа
БЖД
Бухоблік та Аудит
Географія
Документознавство
Екологія
Економіка
Етика та Естетика
Журналістика
Інвестування
Інформатика
Історія
Культурологія
Література
Логіка
Логістика
Маркетинг
Медицина
Менеджмент
Нерухомість
Педагогіка
Політологія
Політекономія
Право
Природознавство
Психологія
Релігієзнавство
Риторика
РПС
Соціологія
Статистика
Страхова справа
Техніка
Товарознавство
Туризм
Філософія
Фінанси
Інші