Навігація
Головна
ПОСЛУГИ
Авторизація/Реєстрація
Реклама на сайті
 
Головна arrow БЖД arrow Безпека життєдіяльності
< Попередня   ЗМІСТ   Наступна >

Техногенний ризик

Найінтенсивнішим і найпотужнішим джерелом генерування нових видів ризиків є техносфера – частина навколишнього середовища, створена і перетворена людиною для задоволення власних потреб.

Кількість і наслідки великих промислових катастроф сучасності свідчать про тенденцію до постійного підвищення техногенних ризиків.

Техногенний ризикризик для населення, соціальних, техногенних і природних об'єктів, спричинений негативними подіями техногенного походження.

Захищаючись від техногенних аварій, суспільство використовує різні правові, організаційні, управлінські, технічні, науково-методологічні засоби. Однак такі катастрофи продовжують загрожувати стабільному розвитку і можуть істотно вплинути на стан національної безпеки і життєдіяльності держави.

Термін "техногенна безпека" стосується практично всіх небезпечних об'єктів техносфери, у т. ч. військових, сільськогосподарських, штучних космічних об'єктів та ін., аварії на яких становлять загрозу для населення та довкілля.

Техногенна безпекаступінь (рівень) захищеності життєво важливих інтересів особи, суспільства і держави від техногенних надзвичайних ситуацій на потенційно небезпечних об'єктах.

У превентивному сенсі технологічну безпеку розглядають у стратегічному і тактичному вимірах. Стратегічний вимір стосується розвитку нових вітчизняних технологій та імпортування закордонних, а також імплементації принципу захисту від реалізації потенційно небезпечних технологічних проектів, тактичний – управління технологічною безпекою діючих технологічних комплексів та потенційно небезпечних об'єктів (ПНО).

Метою системного забезпечення техногенної безпеки у розвинутих країнах є запобігання великим промисловим аваріям. Ці питання регулюють Директиви Європейського Співтовариства 82/501/ЕЕС "Про запобігання великим промисловим аваріям" (1982), Кодекс практичних правил щодо запобігання великим промисловим аваріям, Директиви Ради ЄС 96/82/ЕС "Про запобігання великим аваріям на об'єктах, де використовують небезпечні речовини" (1996).

Оскільки техногенез є процесом зміни природних комплексів під впливом виробничої діяльності людини, існують певні засоби і способи цієї діяльності. У сучасному розумінні вони є аналогами технологічних процесів. Під час реалізації технологічного процесу на практиці рівень комплексної технологічної безпеки зумовлюють його складові:

1. Природа технологічного процесу. Від методів оброблення, виготовлення, зміни властивостей, форми

сировини, матеріалів чи напівфабрикатів, застосовуваних у технологічному процесі, залежить рівень його потенційного ризику. Наприклад, перехід на сучасні технології виробництва вибухових речовин дав змогу знизити ймовірну шкоду. Перевагою нової вибухівки (паургелю, україніту, емоніту анеміксу) є те, що всі її окремі компоненти безпечні. Лише через 15 хв. після їх з'єднання безпосередньо у свердловині утворюється вибухова суміш, яка в разі невикористання впродовж 30 днів втрачає руйнівні властивості і перетворюється на безпечну речовину. Відповідно новітній технологічний процес безпечніший ніж виробництво тротилу.

  • 2. Споруди, конструкції, устаткування, технічні пристрої та інженерні мережі, за допомогою яких реалізують технологічний процес (основні фонди). Від надійності і безпечності цих компонентів залежить безпека технологічного процесу. Оскільки показники безпечності основних фондів змінюються протягом життєвого циклу, то для підтримання їх на визначеному нормативному рівні застосовують превентивні заходи. Рівень безпеки техніки, яку використовують у технологічному процесі, насамперед залежить від відповідних конструкційних рішень.
  • 3. Помилкові дії персоналу, який обслуговує технологічний процес (людський чинник). Помилки можуть бути технічні, організаційні та управлінські. Нині вони спричинюють такі відхилення параметрів робочого режиму устаткування або його пошкодження, що призводять до великих промислових аварій. Для послаблення негативного впливу людського чинника використовують різні запобіжні технічні засоби і системи управління безпекою небезпечних об'єктів.

Донедавна управління техногенною безпекою передбачало розвиток служб і видів забезпечення поставарійної стадії. Головним був принцип цивільної оборони "Вчасно реагувати і ліквідовувати". Однак нині необхідно розробляти превентивну політику, концептуалізація якої є основою розбудови національних систем управління техногенною безпекою. Стабілізація техносфери ґрунтується на таких положеннях: управління техногенним ризиком, системний аналіз і застосування моделей ПНО як складних технічних систем, організація об'єктових систем управління безпекою (СУ Б).

Неможливість досягнення абсолютної техногенної безпеки і застосування концепції ненульового (прийнятного) ризику – сучасні засади розв'язання проблем безпечної життєдіяльності. Це означає формування нової ідеології стосовно протидії техногенним аваріям і катастрофам, зародження галузі управління техногенним ризиком.

Концепцію управління техногенним ризиком реалізують з огляду на такі загальновизнані принципи:

  • – зменшувати ризик, наскільки це можливо;
  • – зменшувати ризик, наскільки це прийнятно;
  • – вживати всі необхідні превентивні заходи;
  • – застосовувати найбезпечніші технології.

Особливого значення набуває системний аналіз,

який розглядає ПНО як складну технічну систему і сприяє формуванню знань про нього як єдиний цілісний об'єкт, що функціонує в умовах багатофакторних ризиків. Такий аналіз дає змогу створити систему моделей і методів для управління безпекою об'єкта як у штатних, так і позаштатних критичних і надзвичайних ситуаціях, технічного діагностування і постійного моніторингу ризиків.

Отже, формування сучасної методології управління техногенною безпекою потребує нових принципів і підходів. Так, у державній науково-технічній програмі Росії "Безпека" для забезпечення надійної і безпечної експлуатації ПНО запропоновано застосовувати такі принципи:

  • – одиничної відмови (незалежно від рівня надійності і безпеки система має залишатися дієвою за відмови будь-якого її елемента);
  • – безпечної відмови (найімовірніші відмови системи проти аварійного захисту повинні бути безпечними, тобто сприяти хибному включенню захисту швидше, ніж небезпечній відсутності реагування);
  • – багаторівневого захисту (створення послідовних рівнів безпеки, що зменшують імовірність аварій та їхні наслідки);
  • – комбінованого захисту (об'єднання систем жорсткого та функціонального захисту ПНО від аварій і катастроф);
  • – самозахищеності систем (створення систем із пасивними і внутрішньопритаманними характеристиками безпеки);
  • – обґрунтованого доведення потрібної безпеки (узгодження критеріїв і методів забезпечення безпеки з діючими правовими і нормативно-технічними документами);
  • – захисту від реалізації потенційно небезпечного проекту (відмова на державному рівні втілити в життя проект, що за результатами експертизи не має належного рівня безпеки).

З метою запобігання великим аваріям створюють СУБ, що діють на управлінському і організаційному рівнях. Статистика свідчить, що у 70% випадків причини аварій організаційні, у 20% – технічні, 10% – психофізіологічні .

СУБ має бути інтегрована з такими системами менеджменту ПНО: управління якістю, екологічного управління, забезпечення здоров'я працівників, технологічного управління тощо. Ідеологія системи управління безпекою передбачає організування її впливу як протягом превентивної стадії, так і після виникнення надзвичайної ситуації.

Вимогами до удосконалення технологій є зниження матеріало-, ресурсо- та енергомісткості, екологічність і безпечність. Нині технології стали товаром, і до них, як і до будь-якої продукції, слід застосовувати стандарти безпеки.

Забезпечення стійкої динамічної рівноваги держави як системного утворення можливе лише завдяки реалізації постійного і системного моніторингу. Як механізм контролю і коригування він особливо необхідний під час втілення в життя національної стратегії безпечного технологічного розвитку. Згідно з цією моделлю, суб'єкти управління (Президент України; Верховна рада України; Кабінет Міністрів; Рада національної безпеки і оборони України; міністерства та інші центральні органи виконавчої влади; Національний банк; суди загальної юрисдикції; прокуратура України; місцеві державні адміністрації та органи місцевого самоврядування; Збройні сили України, Служба безпеки України та інші військові формування, утворені відповідно до законів України (Абзац 11 ст. 4 із змінами, внесеними згідно із Законом №3200-IV (3200-15) від 15 грудня 2005 року); громадяни та об'єднання громадян України) мають здійснювати управлінський вплив (концепції, стратегії, закони, укази, підзаконні нормативні акти, постанови, накази, програми тощо) на об'єкти управління (держава, суспільство, громадяни), які, відповідно до управлінського впливу, змінюють кількісні та якісні параметри технологічної політики у контексті безпеки.

Визначення та оцінювання стратегічних техногенних ризиків на Україні є складною проблемою, що потребує ґрунтовних досліджень. До основних ризиків, наприклад, можна зарахувати архаїчність технологічного укладу, відсутність розвинутих систем управління безпекою потенційно небезпечних об'єктів, старіння основних фондів та ін.

У 2003–2004 рр. було розроблено Державну програму забезпечення технологічної безпеки в основних галузях економіки України і Державну науково-технічну програму "Ресурс" як її складову. Брак у найближчій перспективі необхідних фінансових ресурсів для підвищення безпеки промислових об'єктів шляхом оновлення їх технологічного парку, зумовив обрання головним науково-технічним підходом прогнозування залишкового ресурсу, встановлення прийнятного рівня ризику і продовження проектного терміну експлуатації. Це започаткувало в Україні управління техногенним ризиком функціонування господарського комплексу.

Забезпечення техногенної безпеки тісно пов'язане із загальним управлінням галузями економіки. Управління техногенною безпекою має бути інтегроване як у структури управління окремими галузями, так і в загальнодержавну систему управління економікою держави загалом.

 
Якщо Ви помітили помилку в тексті позначте слово та натисніть Shift + Enter
< Попередня   ЗМІСТ   Наступна >
 
Дисципліни
Агропромисловість
Банківська справа
БЖД
Бухоблік та Аудит
Географія
Документознавство
Екологія
Економіка
Етика та Естетика
Журналістика
Інвестування
Інформатика
Історія
Культурологія
Література
Логіка
Логістика
Маркетинг
Медицина
Менеджмент
Нерухомість
Педагогіка
Політологія
Політекономія
Право
Природознавство
Психологія
Релігієзнавство
Риторика
РПС
Соціологія
Статистика
Страхова справа
Техніка
Товарознавство
Туризм
Філософія
Фінанси
Інші