Навігація
Головна
ПОСЛУГИ
Авторизація/Реєстрація
Реклама на сайті
 
Головна arrow БЖД arrow Безпека життєдіяльності
< Попередня   ЗМІСТ   Наступна >

Соціальні ризики та способи їх державного забезпечення

Проблема соціальних ризиків має історичний характер, а в ринкових відносинах вона набуває особливої актуальності. Інтерес до неї виник у правознавців, соціологів, психологів, економістів, філософів.

Соціальний ризик – події в типі людини, за яких виникає небезпека втрати матеріальних засобів для задоволення її першочергових (базових) потреб, необхідних для збереження і відтворення повноцінного життя як члена людського суспільства.

Загальна декларація прав людини проголошує право кожного "на такий життєвий рівень, включаючи їжу, одяг, житло, медичний догляд та необхідне соціальне обслуговування, який є необхідним для підтримання здоров'я і добробуту її самої та її сім'ї". Подібний за змістом соціальний стандарт закріплює і Конвенція МОП "Про основні цілі і норми соціальної політики" № 117 1962 р. З урахуванням змісту поняття "життєвий рівень" до першочергових (базових) потреб належать потреби в їжі, одязі, житлі, медичній допомозі та соціальному обслуговуванні.

У широкому розумінні усі ризики, які спіткають людину протягом її життя, є соціальними, оскільки зумовлені суспільним буттям. Проте серед них вирізняється група ризиків, які у світовій юридичній практиці розуміють як певні події в житті людини, що зумовлюють її матеріальну підтримку соціумом. Загальновизнані міжнародні стандарти передбачають певні життєві обставини, за яких особа, котра в них потрапила, може очікувати забезпечення саме від людської спільноти.

Соціальні ризики як підстава для набуття людиною права на соціальне забезпечення встановлено у міжнародних актах: Конвенціях і Рекомендаціях "Про мінімальні норми соціального забезпечення" МОП № 102 (1952), "Про допомогу по інвалідності, старості і в разі втрати годувальника" № 128 (1967) та ін., а також у Європейському кодексі соціального забезпечення (Рада Європи, 1964 р., переглянуто у 1990 р.), Європейській соціальній хартії (Рада Європи, 1961 р., переглянуто у 1996 р.), Європейській хартії про основні соціальні права трудящих (Європейський Союз, 1989 р). Згідно з цими міжнародними актами до соціальних ризиків, які утворюють основу для набуття людиною права на соціальне забезпечення, належать: тимчасова непрацездатність; вагітність і пологи; необхідність догляду за малолітньою дитиною, дитиною-інвалідом або інвалідом, престарілим членом сім'ї; хвороба; інвалідність; старість (досягнення пенсійного віку); смерть годувальника; безробіття із незалежних від людини причин; нещасний випадок на виробництві, професійне захворювання; смерть тощо. Ці ризики найтиповіші і найвірогідніші у житті кожної людини, тому вони стали основою для надання соціальних виплат через системи соціального страхування, у фінансуванні яких беруть участь самі застраховані особи.

Соціальні ризики є наріжним каменем соціального захисту. За зміною переліку ризиків, визначених на законодавчому рівні, можна простежити розвиток соціального захисту. Лише наприкінці XIX ст. у країнах Європи тимчасова непрацездатність і трудове каліцтво були кваліфіковані як соціальні страхові ризики, і відшкодування витрат, пов'язаних із настанням такого ризику, було розподілено між працівником і роботодавцем. Із часом до соціальних ризиків почали зараховувати інші обставини, зокрема бідність, сирітство, самотність тощо. Після Жовтневої революції радянські вчені розробили теорію соціальних ризиків, відповідно до якої соціальне забезпечення розглядали як надання благ при перерозподілі колективного продукту членам суспільства, котрі перебувають у складній життєвій ситуації.

Поступово було опрацьовано механізми забезпечення соціальних ризиків, соціальні стандарти, встановлено певні державні соціальні гарантії їх забезпечення. Так, для такого абстрактного поняття, як "старість" у кожній країні було конкретизовано певний вік і необхідний мінімальний період страхового стажу, досягнення яких давало право особі на трудову пенсію чи соціальну допомогу. Було деталізоване розуміння понять "трудове каліцтво", "безробіття" та ін. Соціальні стандарти мають суттєві відмінності не лише в законодавствах різних країн, а й у законодавстві однієї держави в різні періоди. Наприклад, безробіття як соціальний ризик було визнано Положенням про страхування на випадок безробіття (1917). Допомогу по безробіттю держава виплачувала до початку 30-х років XX ст., коли було визнано повну його ліквідацію. Лише 1 березня 1991 року Верховна Рада УРСР ухвалила Закон "Про зайнятість", у котрому визнано існування безробіття, визначено правовий статус безробітного і передбачено виплату соціальної допомоги.

Основами законодавства про загальнообов'язкове державне соціальне страхування (1998) передбачено: страховий ризик – обставини, внаслідок яких громадяни та (або) члени їх сімей можуть втратити тимчасово або назавжди засоби для існування і потребують матеріальної підтримки або соціальних послуг за загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням; страховий випадок – це подія, з настанням якої виникає право застрахованої особи на отримання матеріального забезпечення або соціальних послуг, передбачених законами України з певних видів загальнообов'язкового державного соціального страхування.

Дедалі частіше підставами для надання різноманітних соціальних допомог визнають інші життєві обставини, що порушують нормальну життєдіяльність особи, наслідки яких вона не може подолати самостійно (догляд за малолітніми дітьми, хворими, додаткові витрати на утримання, виховання та освіту дітей та ін.). Підтримка сімей із дітьми є найважливішим завданням соціальної держави.

У Законі України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" від 9 липня 2003 року, зазначено, що "кожна малозабезпечена людина має право па соціальну та медичну допомогу" (ст. 13), "кожна людина має право на захист від убогості та соціального відчуження" (ст. ЗО). Малозабезпеченість та убогість тісно пов'язані з бідністю. За стандартами ООН безумовною бідністю вважають дохід від 1 до 2 дол. США у день на 1 особу (відповідно 376–750 дол. на рік), а дохід до 1 дол. у день (до 375 дол. на людину в рік) розцінюють як абсолютні злидні. Європейська комісія встановила поріг бідності для країн ЄС: 30% чистого середнього доходу в країні. Така бідність не абсолютна, оскільки йдеться не про фізичне виживання, а про гідне життя.

У законодавстві України передбачено соціальний захист особи також у разі настання "нетрадиційних" соціальних ризиків (зокрема у Законі України "Про соціальні послуги" від 19 червня 2003 року): складних життєвих обставин, що об'єктивно порушують нормальну життєдіяльність особи, наслідки яких вона не може подолати самостійно. До них законом зараховано інвалідність, часткову втрату рухової активності у зв'язку зі старістю або станом здоров'я, самотність, сирітство, безпритульність, відсутність житла або роботи, малозабезпеченість тощо.

У законодавствах зарубіжних країн і в національному законодавстві України передбачено статуси "жертва війни", "інвалід війни", "учасник війни", "ветеран війни", або "жертва політичних репресій", "потерпілий від Чорнобильської катастрофи" тощо. Такі правові статуси дають право на додаткову державну соціальну допомогу.

Іноді вважають, що соціальний захист стосується тільки непрацездатних. У національному законодавстві "непрацездатність" розуміють як фактичну фізіологічну непрацездатність і юридичне визнання такого стану. Зі змісту актів випливає, що непрацездатними є особи, котрі досягли пенсійного віку або визнані інвалідами І, II або III групи. Однак у широкому розумінні суб'єктом права на соціальний захист стають також люди, які не належать до зазначених категорій: працездатні жінки- матері або інші члени сім'ї, які доглядають за малолітніми дітьми до 3-х років (у певних випадках – до 6 і навіть 12 років); члени сім'ї, змушені здійснювати догляд за хворими членами родини згідно з медичним висновком; а також особи, які не мають роботи через незалежні від них обставини і визнані безробітними. Отже, йдеться не про неспроможність заробляти на життя, що передбачає конкретно-суб'єктивну, вольову залежність, а про об'єктивні обставини, які людина на певний момент фізично подолати не може. Суспільство (держава) має матеріально забезпечити таку особу або матеріально її підтримами. У такому разі суб'єктом права на соціальний захист стає людина, не здатна до праці (тимчасово або постійно) із соціально значущих причин, яка не позбавлена можливості власними зусиллями заробляти на життя. Тому "непрацездатність до праці" є точнішим виразом, ніж "нездатність".

Існує також велика група соціальних ризиків, спричинених воєнними, політичними, техногенними та екологічними явищами. Вони зумовлені силою, що значно перевищує можливості окремої людини протистояти їм; характеризуються високим рівнем небезпеки і невідворотними фізичними, матеріальними і моральними втратами.

Спочатку у світі сформувалися дві основні моделі захисту населення на випадок соціальних ризиків: система Бісмарка (континентальна), основна ідея якої полягала в організації соціального захисту на основі взаємної допомоги і соціального страхування працюючого населення; система Веверіджа (атлантична), що ґрунтувалася на принципі забезпечення мінімального споживчого бюджету всього населення держави. Нині спостерігається тенденція до злиття та удосконалення цих систем. Натепер діють різні модифікації систем соціального захисту: соціально-демократична модель Скандинавських країн, за якою держава бере на себе значну частку відповідальності за соціальний захист населення і прагне забезпечити повну зайнятість; неоліберальна модель (США), згідно з якою проблеми соціального захисту переважно розв'язуються між підприємцями (роботодавцями) та найманими працівниками за посередництва профспілок; неоконсервативна модель (Німеччина), основана на змішаному державно- приватному розв'язанні соціальних проблем; система колективної відповідальності під контролем держави; система Веверіджа.

Незалежно від конкретної концепції поширені такі організаційно-правові форми соціального захисту: соціальне страхування, фінансування за рахунок податкових надходжень, державна соціальна допомога, недержавне соціальне забезпечення. Складові соціального захисту у кожній країні суттєво різняться за складом та обсягом соціальних виплат, трансфертів, субвен- цій. Ці параметри змінні і у часі.

Отже, соціальний захист безпосередньо пов'язаний із соціальною політикою держави. Системи соціального захисту мають пристосовуватися до потреб людини. Ідеться як про необхідність захисту від традиційних ризиків (бідність, хвороби, інвалідність), так і від нових, пов'язаних із демографічними процесами, соціальною дезінтеграцією, зайнятістю тощо.

 
Якщо Ви помітили помилку в тексті позначте слово та натисніть Shift + Enter
< Попередня   ЗМІСТ   Наступна >
 
Дисципліни
Агропромисловість
Банківська справа
БЖД
Бухоблік та Аудит
Географія
Документознавство
Екологія
Економіка
Етика та Естетика
Журналістика
Інвестування
Інформатика
Історія
Культурологія
Література
Логіка
Логістика
Маркетинг
Медицина
Менеджмент
Нерухомість
Педагогіка
Політологія
Політекономія
Право
Природознавство
Психологія
Релігієзнавство
Риторика
РПС
Соціологія
Статистика
Страхова справа
Техніка
Товарознавство
Туризм
Філософія
Фінанси
Інші