Мобільна версія
Навігація
Головна
ПОСЛУГИ
Авторизація/Реєстрація
Реклама на сайті
 
Головна arrow БЖД arrow Безпека життєдіяльності
< Попередня   ЗМІСТ   Наступна >

Природні стихійні явища, що загрожують життєдіяльності людини

Надзвичайні ситуації природного походження в Україні поділяють на геологічні, метеорологічні, гідрологічні, природні пожежі. їх виникненню сприяють особливості географічного розташування, атмосферні процеси, наявність гірських масивів, близькість теплих морів та ін. Стихійні лиха зумовлені різноманітністю кліматичних умов: від надлишкового зволоження в Західному Поліссі до посушливого в південній степовій зоні. Виняткові кліматичні умови на Південному березі Криму, в горах Українських Карпат і Криму.

Як правило, природні явища зумовлені ендогенними, екзогенними та гідрометеорологічними чинниками.

Стихійні лиха класифікують на прості, що мають один елемент (наприклад, сильний вітер, зсув ґрунту, землетрус) та складні, утворені кількома процесами (негативні атмосферні та геодинамічні екзогенні процеси, ендогенні, екзогенні та гідрометеорологічні процеси у поєднанні з техногенними).

Геологічно небезпечні явища. До них належать землетруси, вулкани, селі, карсти, зсуви, обвали, осипи, абразія тощо.

Землетрус – коливання земної кори, що виникає внаслідок вибухів вглибині землі, розламів шарів земної кори, активної вулканічної діяльності. Підземний удар спричинює пружні коливання землі (сейсмічні хвилі), що поширюються у всіх напрямках. Ділянку землі, з якої виходять хвилі землетрусу, називають його центром, а розташовану на поверхні – епіцентром.

Інтенсивність землетрусу вимірюють у балах за шкалою Ріхтера або за 12-бальною міжнародною шкалою МЗК-64. Вона зменшується до периферії зони катастрофи. Осередки землетрусів містяться на глибині ЗО–60 км, інколи – до 700 км. Залежно від причин і місця виникнення землетруси поділяють на тектонічні, вулканічні, обвальні і моретруси.

Землетруси охоплюють великі території і супроводжуються:

  • – руйнуванням будівель і споруд, під уламки яких потрапляють люди, виникненням масових пожеж і виробничих аварій;
  • – затопленням населених пунктів і цілих районів;
  • – отруєнням газами при вулканічних виверженнях;
  • – ураженням людей і руйнуванням будівель уламками гірських порід;
  • – ураженням людей і виникненням осередків пожеж у населених пунктах від вулканічної лави;
  • – провалом населених пунктів при обвальних землетрусах;
  • – руйнуванням і змиванням населених пунктів хвилями цунамі;
  • – негативною психологічною дією.

Сейсмоактивні зони оточують Україну на південному заході і півдні: Закарпатська, Кримсько-Чорноморська та Південно-Азовська. Небезпечними є Закарпатська, Івано-Франківська, Чернівецька, Одеська області та Автономна Республіка Крим.

Запобігти землетрусам поки що неможливо, прогнози підтверджуються лише у 80% випадків. За даними ЮНЕСКО, землетруси посідають перше місце у світі за заподіяною економічною шкодою і кількістю загиблих.

Вулканізм – сукупність явищ, зумовлених проникненням магми з глибини землі на її поверхню. Процеси грязьового вулканізму локалізовані в південній частині території України, на Керченському півострові та прилеглій акваторії Азовського моря, на заході та півдні Севастополя в акваторії Чорного моря. Матеріальні втрати від вивержень грязьових вулканів значні – вони знищують будівлі і цілі селища. Активні вулкани продукують пари ртуті, що призводить до геохімічних аномалій, шкідливих для здоров'я людини. Активізація грязьових вулканів у зоні Південно-Азовського розлому може погіршити умови судноплавства.

Причинами виникнення селевих потоків майже завжди стають сильні зливи, інтенсивне танення снігу та льоду, прорив гребель водойм, землетруси та виверження вулканів, а також антропогенні фактори (вирубування лісів і деградація ґрунтів на гірських схилах, вибухи гірських порід при прокладанні доріг, роботи в кар'єрах, неправильна організація обвалів та підвищень, загазованість повітря, що згубно діє на ґрунтово-рослинний покрив).

Сель – грязьовий потік, раптово сформований унаслідок різкого підняття рівня води в руслах гірських річок. Це суцільний потік із каміння, бруду та води, що рухається зі швидкістю від 2 до 10 м/с. Об'єми селевого потоку можуть сягати сотень тисяч і навіть мільйонів кубічних метрів, а розміри уламків – до 3–4 м у діаметрі і масою майже 100–200 т. Поширені селеві процеси переважно в гірських районах Карпат та Криму, на правому березі Дніпра. Нині уражено від 3 до 25% території України.

Карстовий процес – явище, пов'язане з розчиненням природними водами гірських порід. У деяких областях України ступінь ураженості карстовими процесами сягає 60–100% території. Особливо небезпечні ділянки розвитку відкритого карсту (вирви, колодязі, провалля), що становлять 27% від усієї площі карстоутворення. Найрозвинутіший відкритий карст на території Волинської області на площі 594 км2, Рівненської – 214 км2, Хмельницької – 4235 км2.

Зсув – зміщення вниз під дією сил тяжіння великих ґрунтових мас, що формують схили гір, річок, озерних та морських терас. Це явище можуть зумовити як природні, так і штучні (антропогенні) причини. До природних належать: збільшення крутизни схилів, підмивання їх основи морською чи річковою водою, сейсмічні поштовхи. Штучними причинами є: руйнування схилів дорожніми канавами, надмірний винос ґрунту, вирубування лісів, неправильний вибір агротехніки для сільськогосподарських угідь на схилах. До 80% сучасних зсувів призвела діяльність людини. Швидкість руху зсуву становить від 0,06 м/рік (до 3 м/с).

Площі зсувонебезпечних процесів за останні 30 років збільшились у п'ять разів. Вони поширені майже на половині території України, зокрема в Закарпатській, Івано-Франківській, Чернівецькій, Миколаївській, Одеській, Харківській областях та Криму. Найчастіше трапляються зсуви-видавлювання (розміром до 5 км) та зсуви-потоки.

Обвали – відрив і катастрофічне падіння великих мас гірських порід, їх дроблення і скочування з круч, урвищ та схилів. Вони спостерігаються в горах, на берегах морів, обривах річкових долин унаслідок послаблення зв'язаності гірських порід під дією процесів вивітрювання, підмивання, розчинення та сил тяжіння. Їх виникненню сприяє геологічна будова місцевості, наявність на схилах тріщин та зон дроблення гірських порід. Однак найчастіше (до 80%) сучасні обвали зумовлені антропогенними чинниками. Вони виникають переважно під час неправильного проведення робіт, при будівництві та гірських розробках.

Осип – нагромадження щебеню чи ґрунту біля підніжжя схилів. У Карпатських і Кримських горах деякі осипи призводили до людських втрат (Демерджнський обвал, 1896 р.).

Абразія – процес руйнування хвилями прибою берегів морів, озер та водосховищ. Цей процес поширений на Чорноморському узбережжі. У береговій зоні Криму щорічно зникає 22 га узбережжя, між дельтою Дунаю та Кримом – 24 га, у північній частині Азовського моря – 19 га. Абразії піддаються до 60% берегів Азовського та 30% Чорного морів. Швидкість її становить у середньому 1,3–4,2 м/рік.

Метеорологічно небезпечні явища. Протягом останнього десятиріччя в Україні зафіксовано приблизно 240 випадків виникнення катастрофічних природних явищ метеорологічного походження зі значними матеріальними збитками. До них належать: сильні зливи (Карпатські та Кримські гори); град (на всій території України); спека (степова зона); суховії, посухи (степова та східна лісостепова зони); урагани, шквали, смерчі (більша частина території); пилові бурі (південний схід степової зони); сильні тумани (південний схід степової зони); заметілі (південний схід степової зони); снігові заноси (Карпати); значні ожеледі (степова зона); сильний мороз (північ Полісся та схід лісостепової зони).

Уздовж узбережжя та в акваторіях Чорного і Азовського морів відбуваються шторми, ураганні вітри, смерчі, зливи, обмерзання споруд та суден, сильні тумани, заметілі, ожеледі. Найбільше потерпає від впливу стихійних метеорологічних явищ степова зона, де вони спостерігаються і в теплий період року (сильна спека, пилові бурі, суховії, лісові пожежі), і в холодний (морози, ожеледь).

Для Українських Карпат характерні сильні зливи (спричинюють селеві та зливові потоки), град, вітри, тумани, заметілі, значні снігопади. Узбережжя Чорного та Азовського морів перебувають у зоні впливу атмосферних явищ, притаманних морському клімату.

Найчастішим стихійним лихом є сильні дощі (зливи). Вони спостерігаються щорічно і охоплюють значні території, особливо в Карпатах та горах Криму. У теплий період року сильні дощі супроводжуються градом, що завдає збитків сільськогосподарським культурам. У степовій зоні особливо поширена сильна спека (перевищує 40 °С).

В Україні інтенсивні суховїі – вітри з високою температурою і низькою відносною вологістю повітря. Вони призводять до в'янення та загибелі рослин. Найбільше суховії вражають степову зону, частково – зону лісостепу.

Посухи знижують запаси вологи у ґрунті, погіршують ріст рослин, а іноді призводять до їх загибелі. Найчастіше вони трапляються на півдні степової зони.

Ураган – це вітер силою 12 балів за шкалою Бофорта. На більшій частині території України вітри зі швидкістю понад 25 м/с бувають майже щорічно. Найчастіше – в Карпатах, горах Криму та на Донбасі.

Циклон – вихровий рух атмосфери зі зменшенням тиску від периферії до центру. За властивостями, походженням та наслідками вони схожі на тропічні урагани. На Азовському морі циклони часто призводять до штормів.

Шквали – різке короткочасне посилення вітру, іноді до ЗО–70 м/с зі зміною його напрямку. Найчастіше це явище спостерігається під час грози. Шквалонебезпечна ситуація може виникнути на всій території України.

Атмосферний вихор, що виникає у грозовій хмарі та поширюється у вигляді темного рукава або хобота (частіше декількох) за напрямком до поверхні суші або моря, називають смерчем. Руйнівну дію цієї стихії можна порівняти з дією ударної хвилі ядерної зброї, однак смерчі трапляються рідко.

Пилові бурі – це складні атмосферні явища, що супроводжуються переносом пилу та піску сильними та тривалими вітрами, які знищують поверхню ґрунту, завдаючи особливо великої шкоди сільському господарству.

Морози, заметілі, ожеледі ймовірні на всій території України. Тумани погіршують видимість на шляхах, створюють перешкоди для роботи різних видів транспорту, сприяють забрудненню повітря.

Гідрологічно небезпечні явища. До них належать небезпечні підйоми та спади рівня моря, повені (в басейнах річок), селі (в Карпатських і Кримських горах), маловоддя.

Підйоми та спади рівня моря відбуваються (вздовж узбережжя та в акваторії Чорного і Азовського морів). Протягом майже 20 років береги Саксько-Євпаторійської системи внаслідок дії техногенних факторів руйнуються зі швидкістю 3,5 км щороку. За рік безповоротно втрачається більше 100 га прибережних територій, зменшується пляжна смуга, знижується біологічна продуктивність моря. Під постійною загрозою руйнування перебувають розташовані в береговій зоні матеріальні цінності.

Основними причинами посилення темпів руйнування морських берегів є як природні фактори, пов'язані з тектонічними зануреннями (опусканнями) Північного Приазов'я, так і антропогенні, до яких належать зарегульованість твердого стоку рік, забруднення водних басейнів і зниження їх продуктивності, безсистемна забудова берегової смуги та кіс, зведення берегозахисних споруд, які не відповідають гідродинамічним процесам, використання малоефективних або навіть шкідливих берегозакріплювальних заходів і конструкцій при "самобудах", відступи від проектних рішень, безконтрольні вивезення піску, порушення протизсувного режиму при забудові терас та інша шкідлива господарська діяльність на узбережжі.

Значна кількість грошових та матеріальних ресурсів щороку витрачається на ліквідацію наслідків повеней на річках України. Вони виникають під час тривалих злив та внаслідок танення снігу, вітрових нагонів води, при заторах та підтопленнях. Зонами можливих повеней на території України є басейни Дніпра, Прип'яті, Десни, Дністра, Тиси, Пруту, Західного Бугу, (Тверського Донця, Псла, Ворскли, Сули, Дніпра, Дунаю, Південного Бугу та їхніх приток. Повені (затоплення) тривають від 7 до 20 діб і більше. При цьому можливе затоплення не тільки 10–70% сільгоспугідь, а й великої кількості техногенно небезпечних об'єктів.

Маловоддя – період (фаза) гідрологічного режиму водного об'єкта, за якого спостерігається зменшення його водності (на 20% більше норми), унаслідок чого погіршується забезпечення потреб населення та економіки.

Природні пожежі. Щорічно в суху, жарку погоду небезпека лісових та торф'яних пожеж різко зростає. Вони виникають із вини людини та внаслідок дії деяких природних чинників. Вогонь може швидко поширюватися і, підхоплений вітром, знищувати населені пункти, людей, домашніх тварин, матеріальні цінності. Найнебезпечнішими є жаркі та сухі літні дні з відносною вологістю повітря ЗО–40%.

Залежно від характеру горіння, швидкості поширення вогню та розмірів пошкодження лісу розрізняють чотири категорії лісових пожеж: низові (низинні), верхові (повальні), підземні (торф'яні або ґрунтові), пожежі дуплистих дерев.

Найчастіше виникають низові пожежі (майже 80% усіх випадків), за яких згорає хвойний підлісок, живий надґрунтовий покрив, тобто рослини та рослинні залишки. Верхові лісові пожежі розвиваються із низових, при цьому згорає не тільки надґрунтовий покрив, а й нижні яруси дерев та крони жердняків. Підземні пожежі часто виникають наприкінці літа як продовження низових або верхових. Вони охоплюють величезні площі, їх важко гасити.

Отже, виникненню надзвичайних ситуацій природного походження в Україні сприяють географічне розміщення, атмосферні процеси, клімат, а особливо людська діяльність. Техногенне навантаження на природне середовище у 5–6 разів більше, ніж у розвинутих країнах, тому ймовірними є природно-техногенні небезпечні явища, пов'язані з експлуатацією гребель, водосховищ, меліорацією і водопостачанням, гірничими видобувними роботами. Стихійні явища можуть вплинути на різні промислові об'єкти, споруди тощо, призвести до пожеж, вибухів, викидів небезпечних речовин, затоплення територій, радіоактивного забруднення, транспортних катастроф, аварій в електроенергетичних спорудах.

 
Якщо Ви помітили помилку в тексті позначте слово та натисніть Shift + Enter
< Попередня   ЗМІСТ   Наступна >
 
Дисципліни
Агропромисловість
Банківська справа
БЖД
Бухоблік та Аудит
Географія
Документознавство
Екологія
Економіка
Етика та Естетика
Журналістика
Інвестування
Інформатика
Історія
Культурологія
Література
Логіка
Логістика
Маркетинг
Медицина
Менеджмент
Нерухомість
Педагогіка
Політологія
Політекономія
Право
Природознавство
Психологія
Релігієзнавство
Риторика
РПС
Соціологія
Статистика
Страхова справа
Техніка
Товарознавство
Туризм
Філософія
Фінанси
Інші