Навігація
Головна
ПОСЛУГИ
Авторизація/Реєстрація
Реклама на сайті
 
Головна arrow БЖД arrow Безпека життєдіяльності
< Попередня   ЗМІСТ   Наступна >

Бідність, бродяжництво, безпритульність і безробіття як соціальні загрози безпеці людини

Про соціальне становище населення і соціальну політику, яку проводить влада, свідчать рівні бідності, безпритульності та бродяжництва.

Бідність як соціальна загроза. Основною причиною бідності населення є низький рівень доходів. Людину вважають бідною, якщо в неї не вистачає коштів для повноцінного харчування, оплати житла і послуг, життєдіяльності у тій соціальній групі, до якої вона себе зараховує.

Бідністьсоціальні відносини, що характеризуються відсутністю необхідних матеріальних засобів для "нормального" (відповідно до норм, прийнятих суспільством) життя, наприклад, неможливість прогодувати свою родину, дати освіту дітям чи забезпечити сім'ю якісним медичним обслуговуванням.

В Україні бідність має специфічні особливості:

  • – низький рівень життя населення загалом;
  • – психологічне неприйняття економічної нерівності;
  • – висока питома вага людей, які вважають себе бідними;
  • – поширеність бідності серед працюючого населення.

Натепер використовують концепцію абсолютної

бідності, за якою прожитковий мінімум є основним критерієм оцінювання потреби. Його розраховують для всього населення, працездатних чоловіків і жінок, пенсіонерів і дітей. Як показник рівня життя застосовують також мінімальний споживчий бюджет і бюджет високого статку. Згідно з концепцією абсолютної бідності до бідних можна зарахувати 32% населення, що мають середньостатистичні доходи, нижчі прожиткового мінімуму. До них належать працівники бюджетної сфери (медичні, соціальні працівники, працівники культури, освіти), багатодітні родини, самотні батьки, інваліди, пенсіонери, студенти. Використання прожиткового мінімуму як критерію оцінювання бідності передбачає, що витрати на освіту, медобслуговування, житло є ознаками достатку.

Бідність є не тільки характеристикою об'єктивних умов життя, а й суб'єктивним станом, тому існує відносна бідність, зумовлена істотним розшаруванням суспільства і суб'єктивними переживаннями, пов'язаними з цим розшаруванням.

Основними причинами бідності в Україні є неефективна зайнятість і низька результативність керування економікою. Про неефективну зайнятість свідчить значна кількість працівників, що отримують заробітну плату, нижчу прожиткового мінімуму. Великий відсоток працівників, зайнятих неповний робочий тиждень, а також тих, які перебувають в адміністративних відпустках, дає змогу збільшити кількість вакансій на підприємствах із заробітною платою, меншою прожиткового мінімуму. Неефективна зайнятість відіграє подвійну роль: вона вигідна державі, тому що підтримує певний рівень зайнятості і забезпечує мінімальні доходи для значної частини населення, однак зайнятість стримує зростання виробництва та заробітної плати і за різкої зміни економічної ситуації загрожує перетворитися на структурне безробіття застійного характеру, масштаби якого можуть бути величезні. Неефективна зайнятість призводить до втрати кваліфікації, конкурентоздатності, зниження самооцінки. Ця проблема особливо актуальна для невеликих міст і сільських населених пунктів із моноекономічною структурою, де альтернативи зайнятості обмежені.

В основі стратегії подолання бідності має бути визнання того, що цієї мети не можна досягти винятково шляхом підтримки знедолених. Необхідний комплексний підхід, орієнтований як на бідні, так і на відносно забезпечені верстви суспільства. Зусилля держави повинні забезпечити стійке економічне зростання, всебічний розвиток і максимально повне використання трудового потенціалу країни, поліпшення ситуації на ринку праці. Слід відмовитися від практики регулювання оплати праці лише підвищенням мінімальної зарплати. Вона не може стимулювати ефективну працю, творчу активність, оскільки фактично перетворилася на засіб соціальної підтримки працівників бюджетних галузей.

Однак економічне зростання як таке не розв'язує соціальних проблем. Необхідні впровадження гнучкої податкової політики, раціональних соціальних трансфертів, стимулювання малого та середнього бізнесу, захист прав дрібних акціонерів, реформи в пенсійній системі і системі пільг.

Система соціальної підтримки вразливих верств населення має бути зорієнтована на справді нужденних. Необхідно затвердити офіційні критерії і межі бідності, розробити механізми державної підтримки бідних верств населення. Метою соціальної підтримки має бути максимально повне охоплення усіх, хто потребує допомоги.

Бродяжництво, безпритульність. За матеріалами державної доповіді про становище дітей в Україні за підсумками 2010 р., кількість дітей, які бродяжать і жебракують, затриманих працівниками органів внутрішніх справ, зростає: 36 тис. – у 2001 р., 37 тис. – у 2005 р., 39 тис. – у 2011 р.

Бродяжництвостиль життя, що характеризується прагненням уникнути соціального контролю, дистанціюватися від соціальних відносин, бути вільним, незалежним у виборі власного оточення і способів життя.

Схильність до бродяжництва зумовлюють макросоціальні, мікросоціальні та індивідуально-психологічні чинники. До макросоціальних чинників належать погіршення соціально-економічної і політичної ситуації, стихійні лиха, екологічні і житлові проблеми; до мікросоціальних – несприятливі впливи, пов'язані із сім'єю і дитячими установами, існування певних "вуличних" традицій у спільноті однолітків та готовність вуличної компанії прийняти дитину; до індивідуально-психологічних – життєві установки, емоційна нестійкість, акцентуації характеру, відхилення в психічному розвитку.

Актуальним є розроблення програми психопрофілактичної допомоги підліткам "групи ризику" з метою запобігання втечам із дому та розроблення семінарів- тренінгів щодо підготовки психологів і педагогів у системі післядипломної педагогічної освіти для роботи з підлітками, схильними до бродяжництва.

В Україні діє багато громадських організацій, які опікуються "дітьми вулиці": Дитячий фонд ООН (ЮНІСЕФ), Центр соціальної опіки дитини Міжнародної благодійної фундації "Отчий дім", Благодійний фонд "Самарянин", Всеукраїнський благодійний фонд Надії і Добра та ін. Однак можливості громадських організацій недостатні. Необхідно об'єднати зусилля держави і громадськості для захисту прав цих дітей, шукати нові ефективні форми роботи з ними, використовуючи позитивний досвід минулого, апробовані методи запобігання бродяжництву, заходи, спрямовані на поліпшення становища дітей в Україні.

Безпритульністьсоціальний стан, що характеризується: відсутністю постійного місця проживання; розривом відносин з батьками, родичами, близькими; відчуженням від усіх інститутів соціалізації особистості; відсутністю зайнятості суспільно корисною працею.

Загрозою для нормального розвитку не лише особистості і держави загалом є дитяча безпритульність. Серед безпритульних поширені різні форми девіантної поведінки: пияцтво, наркоманія, токсикоманія, ранні статеві контакти. Не маючи засобів до існування, вони займаються жебрацтвом, злодійством, нерідко втягуються в організовані групи, де стають об'єктами сексуальної, кримінальної та іншої експлуатації. Поширеність безпритульності пов'язана з соціальними явищами різного рівня, насамперед процесами, що змінюють традиційний спосіб життя значної частини населення, збільшують напруженість, підвищують рівень деадаптадії. До таких процесів належать урбанізація, міграція, війни, революції, періоди широкомасштабних соціальних реформ тощо.

Безробіття. Воно є джерелом численних загроз нормальній життєдіяльності людини.

Безробіттянезайнятість частини економічно активного населення у господарчій діяльності.

До економічно активного зараховують населення, зайняте суспільно корисною діяльністю, що приносить прибуток. Зайнятими вважають осіб віком від 17 до 70 років, які протягом тижня відпрацювали хоча б одну годину (у сільському господарстві не менше 30 годин), незалежно від того є ця робота постійною чи тимчасовою.

Причинами безробіття є: структурні зрушення в економіці, що втілюються у впровадженні нових технологій, згортанні виробництва в традиційних галузях, закритті технічно відсталих підприємств (це призводить до скорочення зайвої робочої сили); економічний спад чи депресія, що змушують роботодавців знижувати потребу у всіх ресурсах, у т. ч. і трудових; економічна конкуренція, зокрема на ринку праці; політика уряду в галузі оплати праці: підвищення мінімального розміру заробітної плати (збільшує витрати виробництва і тим самим знижує попит на робочу силу); сезонні зміни в рівні виробництва в окремих галузях економіки; зміни в демографічній структурі населення, зокрема зростання чисельності населення в працездатному віці збільшує попит на працю, а отже, зростає імовірність безробіття.

Проблема безробіття дуже актуальна у ринковій економіці, не подолавши її, неможливо налагодити ефективну діяльність економіки. Особливо гостро проблема безробіття постає перед Україною, оскільки стан її економіки складний.

Отже бідність, бродяжництво, безпритульність, безробіття є основними соціальними проблемами суспільства і загрожують безпеці людини.

 
Якщо Ви помітили помилку в тексті позначте слово та натисніть Shift + Enter
< Попередня   ЗМІСТ   Наступна >
 
Дисципліни
Агропромисловість
Банківська справа
БЖД
Бухоблік та Аудит
Географія
Документознавство
Екологія
Економіка
Етика та Естетика
Журналістика
Інвестування
Інформатика
Історія
Культурологія
Література
Логіка
Логістика
Маркетинг
Медицина
Менеджмент
Нерухомість
Педагогіка
Політологія
Політекономія
Право
Природознавство
Психологія
Релігієзнавство
Риторика
РПС
Соціологія
Статистика
Страхова справа
Техніка
Товарознавство
Туризм
Філософія
Фінанси
Інші