Навігація
Головна
ПОСЛУГИ
Авторизація/Реєстрація
Реклама на сайті
 
Головна arrow Література arrow Українські та зарубіжні письменники
< Попередня   ЗМІСТ   Наступна >

МИКОЛА ВОРОНИЙ (1871-1934)

Микола Кіндратович Вороний (літературні псевдоніми – Арлекін, Віщий Олег, Микольчик, Сіріус та ін.) був людиною надзвичайно різносторонньою – театрознавцем і актором, літературознавцем і поетом, перекладачем і редактором. Але насамперед він був патріотом своєї Вітчизни.

Народився Микола Вороний 24 листопада 1871 року на Катеринославщині. Його батько походив з кріпаків, сам був ремісником. Мати ж вела родовід від ректора Києво-Могилянської академії П. Колачинського. Навчався в Харківському і Ростовському реальних училищах, згодом – у гімназії в Ростові-на-Дону.

Ще гімназистом почав писати вірші, захопився творчістю Т. Шевченка, театром М. Кропивницького, політичною літературою. Потрапив у поле зору поліції (арешти, обшуки). М. Вороному заборонили вступати до вищих навчальних закладів Російської імперії, проживати в Петербурзі та університетських містах.

З драгомановцем С. Єрастовим організував у Ростові-на-Дону "Українську громаду". У Харкові перебував під впливом таємного "Братства тарасівців". Мав намір виїхати до Болгарії та вступити до Софійського університету, куди вабила його постать улюбленця революційної молоді М. Драгоманова. Але в день його приїзду до Львова надійшла телеграма, що М. Драгоманов помер.

Навчався у Віденському університеті, потім у Львівському, заприязнився з І. Франком, входив до редколегії журналу "Жите і слово", працював режисером у театрі "Руська бесіда". З 1897 до 1900 року – актор трупи М. Кропивницького.

Видав збірки віршів "Ліричні поезії" (1911), "В сяйві мрій" (1913), виступав з театрознавчими статтями.

Восени 1917 року став директором і режисером "Національного театру", який відкрив своєю постановкою "Пригвожденних" В. Винниченка. "Були перспективи вступити до уряду, я поздержався, захоплений театральним хаосом, – пише він в автобіографії. – Далі: голод, морози, пайки і ускладнення моєї хвороби неврастенії кишок".

Змучений і виснажений, поет у 1920 році емігрував до Варшави ("їхав з неохотою, з мусу"), де працював "старшим аташе з правами радника" при УНР-івському уряді (для зв'язку з культурними колами Польщі). У Варшаві видав збірку поезій "За Україну" (1921).

Переїхав до Львова, де викладав у консерваторії та в організованій ним драматичній школі, видав театрознавчі книги "Режисер", "Драматична примадонна", мистецтвознавчу – "Пензлем і пером".

Повернувся в Радянську Україну 1926 року. Працював викладачем на кафедрі художнього читання Харківського музично-драматичного інституту. Переїхав до Києва, працював у ВУФКУ, в Укртеатрокіновидаві, писав статті, кіносценарії, перекладав лібрето.

Перу М. Вороного належить низка перекладів зі світової поезії, зокрема "Інтернаціоналу", "Марсельєзи", "Варшав'янки", творів Дайте, Словацького, Пушкіна, Гумильова, Верлена Метерлінка та ін.

У цей період Вороний не вів ніякої політичної, а тим більше антидержавної діяльності, був уже людиною похилого віку. Однак і його не оминула хвиля репресій. 1934 року було розпочато попереднє слідство у справі Μ. К. Вороного, якому інкримінувалася "контрреволюційна діяльність". М. Вороний під час допиту рішуче заперечував висунуті проти нього обвинувачення. З нього взяли підписку про невиїзд. Цього разу поет уникнув ув'язнення.

31 березня 1934 року Миколу Кіндратовича було засуджено до заслання у Казахстан. Не маючи надії на повну свободу, хворий поет прохав визначити місце заслання десь ближче. Несподівано над ним зглянулися й замінили трирічне заслання в Казахстан висилкою на той же термін – із забороною проживати в Україні, Білорусії, Московській та Ленінградській областях. Отже, М. Вороний змушений був жити у Воронежі, пізніше у Бежиці.

Улітку 1937 року він з'явився в с. Глиняне Піщанобрідського району на Кіровоградщині (тоді Одеської області), а восени переїхав до міста Новоукраїнка. Тут почав працювати коректором у районній газеті, але невдовзі його було звільнено.

Останній акт трагедії М. Вороного зафіксовано в архівній слідчій оправі №3945. Ця справа Одеського УНКВС була групова. Як і всіх його посправників (12 селян Глиняного та інших сіл), М. Воронового було заарештовано "за участь у контрреволюційній військово-повстанській організації". Обвинувачення були вигадані й неконкретні. Усім тринадцяти винесли вирок "розстріляти", який було виконано 7 червня 1938 року о 24.00.

1989 року М. Вороного, за клопотанням Спілки письменників України, було реабілітовано. Після реабілітації М. Вороного вийшли такі його книги: "Вибрані поезії", "Твори", "Театр і драма".

 
Якщо Ви помітили помилку в тексті позначте слово та натисніть Shift + Enter
< Попередня   ЗМІСТ   Наступна >
 
Дисципліни
Агропромисловість
Банківська справа
БЖД
Бухоблік та Аудит
Географія
Документознавство
Екологія
Економіка
Етика та Естетика
Журналістика
Інвестування
Інформатика
Історія
Культурологія
Література
Логіка
Логістика
Маркетинг
Медицина
Менеджмент
Нерухомість
Педагогіка
Політологія
Політекономія
Право
Природознавство
Психологія
Релігієзнавство
Риторика
РПС
Соціологія
Статистика
Страхова справа
Техніка
Товарознавство
Туризм
Філософія
Фінанси