Навігація
Головна
ПОСЛУГИ
Авторизація/Реєстрація
Реклама на сайті
 
Головна arrow Література arrow Українські та зарубіжні письменники
< Попередня   ЗМІСТ   Наступна >

СЕРГІЙ ВОСКРЕКАСЕНКО (1906-1979)

Ім'я поета-сатирика Сергія Воскрекасенка було добре відоме українському читачеві у 1950-1980-х роках.

Син хлібороба, Сергій Іларіонович Воскрекасенко народився 19 жовтня 1906 року у с. Лазірцях Канівського району. У 1928 році закінчив Київський педагогічний технікум, пізніше – Інститут народної освіти. У 30-ті роки видав перші збірки своїх поезій. Працював в українських газетах та журналах, зокрема журналі "Перець".

Сергій Воскрекасенко мав дар сатирика, гумориста, лірика.

За життя у С. І. Воскрекасенка вийшло тридцять книжок поетичної сатири. Серед них варто відзначити такі збірки, як "Кому хвала, а кому хула" (1952), "Березова каша" (1955), "З перцем" (1957), "І всерйоз, і жартома" (1960), "Подивись на себе збоку" (1962), "Плями на совісті" (1966), "Не криви душею" (1966), "Рвись увись, але й під ноги дивись" (1973). У віршованих фейлетонах, мініатюрах, епіграмах поет викривав негативні явища, що стояли на дорозі суспільного поступу.

Своєрідно переплелися ліричний та гумористичний дар С. Воскрекасенка в його піснях "Шахтарочка", "Від душі", "Новосільна".

Коли поет брався до перекладів, то перекладав теж переважно гумор і сатиру. Особливе місце в його доробку посідає переклад поеми О. Твардовського "Василь Тьоркін".

Півстоліття чесно і натхненно трудився письменник на ниві рідної літератури. Багаторічна дружба пов'язувала його з багатьма видатними художниками слова, серед яких – О. Довженко, О. Вишня, А. Малишко. Спогади про побратимів склали книгу "Портрети зблизька".

На думку С. Олійника, заслуга Сергія Воскрекасенка перед українською літературою полягає в тому, що він одним з перших почав освоювати і утвердив жанр віршованої сатири.

За спогадами друзів, Сергій Іларіонович Воскрекасенко жив по правді, по совісті, його ідеалом була скромна людина-трудівник. Таким був і він сам.

ПАВЛО ГЛАЗОВИЙ (1922-2004)

Павло Глазовий народився ЗО серпня 1922 року в так званому історичному козацькому Дикому полі у смт Новоскалювата (тодішня Кіровоградщина) Миколаївської області у родині хлібороба. Його предки носили козацьке прізвище Окань. Але, напевно, хтось із багатого роду змінив його з "ока" на "глаз", щоб отримати якісь привілеї. Існує версія, що слово "Окань" пов'язане з мірою довжини в Київській Русі.

11-річним хлопчаком Павло пережив голодомор. У страшний час геноциду української нації помер і його рідний молодший брат.

Після восьмирічки закінчив педучилище в Новомосковську Дніпропетровської області, мріяв бути учителем української мови. Один рік попрацював учителем молодших класів. В армію пішов добровольцем, адже тоді забирали із ВНЗ після першого курсу, тому він вирішив не переривати навчання, та й вступити до інституту демобілізованому солдату було значно легше.

Це його і врятувало, бо з початком війни мав кваліфікацію авіаційного механіка, закінчивши школу сержантів-старшин, отримав звання сержанта.

Згодом потрапив у блокадний Ленінград, нагороджений медаллю "За оборону Ленінграда". Звичайно, солдатам давали більший пайок, ніж цивільному населенню, але набідувалися й вони добряче. Після блокади Павло став недобачати на ліве око, у нього був ледь помітний крововилив, а в окулярах на тому боці – сильніше скельце. Це – наслідок незначного опіку під час рятування дітей із підвалів, що не добігли до катакомб, адже недалеко у склад боєприпасів потрапила бомба.

І після всього пережитого молодий юнак, викоханий українським степом, не замикається в собі, не черкає пером, описуючи трагічні сторінки воєнних лихоліть, а створює сатиричні та гумористичні твори, народні усмішки, фейлетони, а згодом, вже будучи знаменитим, писатиме репризи для цирку, авторські діалоги для популярних Штепселя й Тарапуньки.

Вишу освіту Павло здобув у Київському педагогічному інституті (1950 р.). З 1950 до 1961 р. працював заступником редактора журналу "Перець", згодом – заступником головного редактора журналу "Мистецтво".

Був членом Спілки письменників України з 1968 р. Автор поеми "Слався, Вітчизно моя!", 13 книжок сатири та гумору, 6 книжок для дітей. Заслужений діяч мистецтв України (1993). Нагороджений Орденом "За заслуги" III ступеня (1997).

Його гумористичні та сатиричні твори, особливо народні усмішки, знають мільйони українців по обидва боки океану. Життя письменника було сповнене болю за рідну землю, її природу, мову, історію, мистецтво... Постать визначного українського сміхованця Павла Прокоповича Глазового ще розкриється своєю багатогранністю в майбутніх дослідженнях науковців- критиків. У виконанні маститих та молодих артистів естради, що працюють у розмовному жанрі, заграє новими барвами його творчий доробок. Він був лауреатом Літературної премії імені Остапа Вишні, проте не став чомусь ще за життя "шевченківським лауреатом". Можливо, цей заслужений титул біля імені видатного українця незабаром допишуть, проте вже посмертно.

 
Якщо Ви помітили помилку в тексті позначте слово та натисніть Shift + Enter
< Попередня   ЗМІСТ   Наступна >
 
Дисципліни
Агропромисловість
Банківська справа
БЖД
Бухоблік та Аудит
Географія
Документознавство
Екологія
Економіка
Етика та Естетика
Журналістика
Інвестування
Інформатика
Історія
Культурологія
Література
Логіка
Логістика
Маркетинг
Медицина
Менеджмент
Нерухомість
Педагогіка
Політологія
Політекономія
Право
Природознавство
Психологія
Релігієзнавство
Риторика
РПС
Соціологія
Статистика
Страхова справа
Техніка
Товарознавство
Туризм
Філософія
Фінанси