Навігація
Головна
ПОСЛУГИ
Авторизація/Реєстрація
Реклама на сайті
 
Головна arrow Література arrow Українські та зарубіжні письменники
< Попередня   ЗМІСТ   Наступна >

ОЛЕСЬ ГОНЧАР (1918-1995)

Народився Олесь (Олександр) Терентійович Гончар 3 квітня 1918 р. у робітничому селищі Ломівка на лівому березі Дніпра на околиці Катеринослава (тепер Дніпропетровськ) у родині Тетяни та Терентія Біличенків. Олесь Гончар згадував: "Народився, певне, не 3 квітня, а десь біля Трійці, бо Шурасестракаже, що бігала мене шукати в картоні і (де мене знайшли) і картопля була вже велика. Отже, метрики, видно, вже пізніше тато зробили по Щуриних (бо вона народилася 4 квітня)". Коли Терентій Сидорович,

солдат, повернувся після Першої світової війни, у нього на грудях золотом сяяли два георгіївські хрести. Недовго тривало щастя родини. Через три роки після війни, надірвавшись на будівництві нової хати, померла мати. Незабаром в хаті вже була мачуха. "Вона, мачуха, всі роки порядкувала в хаті, а не георгіївський кавалер", – зізнався на схилі літ письменник. На щастя, малого Сашка забрав дядько Яків. Дитинство майбутнього письменника минало в родині дідуся й бабки (слобода Суха на Полтавщині), в атмосфері доброти, серед пісень, казок, народних переказів та легенд. Працьовита і щира в ставленні до людей, бабуся замінила майбутньому письменникові матір. Чому ж Гончар? "Материн брат, дядько Яків (Гончар), повів у школу, як настав час, і записав: Гончар. Ось і усе. По-маминому, бабусиному, дідусевому... Так і прижилось", – пояснював Олесь Терентійович.

Тридцяті роки в житті Олеся Гончара – період формування його як громадянина й митця. До вступу в Харківський університет (1938) він навчався в технікумі журналістики, працював у районній (на Полтавщині) та обласній комсомольській газеті в Харкові й дедалі впевненіше випробовував свої творчі сили як письменник. Ранні оповідання й повісті ("Черешні цвітуть", "Іван Мостовий" та ін.) Гончар присвятив людям, яких добре знав, з якими не раз стрічався в житті.

1936 р., коли почалася громадянська війна в Іспанії, молодий Гончар гаряче мріяв потрапити в саму гущу тих подій. Цьому бажанню тоді не судилося збутися, але через п'ять літ він таки разом з іншими студентами Харківського університету пішов добровольцем на фронт. Улітку 1942 року на Білгородщині Олесь Гончар, як і тисячі солдатів, опинився у фашистському полоні, звідки був звільнений у 1943 році.

І знову О. Гончар на фронті. Кіровоградщина, Надбужжя, Бессарабія, Румунія, Трансільванія, Чехія, Австрійські Альпи, Дунай, Словаччина. Орден Червоної Зірки, орден Слави, три медалі "За відвагу". Мінометник ("Просився у розвідку, послали в мінометники"). Звання – старший сержант.

Воєнні умови були не дуже сприятливі для творчості. Але й за таких нелегких обставин О. Гончар не розлучався з олівцем та блокнотом. Вірші, що народжувалися в перервах між боями, сам письменник назве згодом "конспектами почуттів", "поетичними чернетками для майбутніх творів".

Робота над романом "Прапороносці" тривала три повоєнних роки. У цей час, правда, Олесь Гончар публікує ще кілька новел і повість "Земля гуде". У 1946-му, долаючи навчальні цикли екстерном, із відзнакою захистив дипломну роботу "Новели В. Стефаника" у Дніпропетровському університеті, був запрошений в аспірантуру Інституту літератури імені Т. Г. Шевченка в Києві, але головним підсумком цих років стає трилогія "Прапороносці". На сторінках журналу "Вітчизна", а згодом і окремим виданням з'явилися всі три частини роману ("Альпи", 1946; "Голубий Дунай", 1947; "Злата Прага", 1948).

З 1946 р. – член Спілки письменників України. Високу оцінку роману "Прапороносці", відзначеному двома Державними преміями СРСР, дали тоді Ю. Яновський, П. Тичина, Остап Вишня.

Після завершення роботи над трилогією "Прапороносці" героїка війни і далі хвилювала митця. Наприкінці 40-х і на початку 50-х років він пише низку новел ("Модри Камень", "Весна за Моравою", "Ілонка", "Гори співають", "Усман та Марта" тощо), багато в чому суголосних з "Прапороносцями".

Видані протягом 50-х років книги новел "Південь" (1951), "Дорога за хмари" (1953), "Чари-комиші" (1958), повісті "Микита Братусь" (1951) і "Щоб світився вогник" (1955) присвячені мирному життю людей, важливим моральним аспектам їхніх взаємовідносин, а романна дилогія "Таврія" (1952) і "Перекоп" (1957) – історико-революційній проблематиці.

Якісна новизна романів "Людина і зброя" (1960) та "Циклон" (1970) полягала в тому, що акцент у них зроблено на найсокровенніших питаннях життя і смерті людини, на проблемах її незнищенності.

Свіжість погляду на світ, незвичайну заглибленість у життя продемонстрував автор "Прапороносців" у своїх нових творах, що з'явилися протягом 60-70-х років. Серед них – романи "Тронка" (1963), "Собор" (1968), "Берег любові" (1976), "Твоя зоря" (1980), повість "Бригантина" (1972), новели "Кресафт" (1963), "На косі" (1966), "Під далекими соснами" (1970), "Пізнє прозріння" (1974) тощо.

"Тронку" 1964 р. було відзначено Ленінською премією, і це віщувало письменнику нібито цілковите благополуччя в житті та творчості. Але в 1968 р. з'явився його новий роман "Собор". Як зазначає Михайло Наенко, "від того "офіційного" благополуччя не залишилося й сліду: письменника було піддано вульгарній, в основі своїйдалекій від творчості, критиці". Тільки гучне ім'я врятувало від арешту. Твір було вилучено з літературного процесу на два десятиліття.

Працю на ниві художньої прози Олесь Гончар постійно поєднував із літературно-критичною діяльністю. Почавши ще в студентські роки з досліджень творів М. Коцюбинського і В. Стефаника, він згодом написав десятки статей.

Твори О. Гончара широко відомі не лише в нашій країні, а й за кордоном. Книги письменника перекладалися 67 мовами народів світу. Окремі твори виходили у сімдесяти шести країнах. У жовтні 1990 року на XXII Міжнародному науковому з'їзді Американської Асоціації для розвитку славістичних студій (у столиці США) відбулася окрема міжнародна конференція "Людина і її місія у творчості Олеся Гончара". Біографічний центр у Кембриджі (Англія) визнав його "Всесвітнім інтелектуалом 1992/93 років".

Помер письменник 14 липня 1995 р.

"Кажуть: життя коротке... А мені воно здається таким довгим! Бачу отого солдата-студента в окопі над Россю, а то ж я! І той, що блукає в оточенні десь за Білгородом,і то я. І гину від спраги в холодногірській тюрмі 1942 року, де нас 100 тисяч невільників,теж я. А потім ті фронтовістрашні й чаруючі Альпи... І молода слава "Прапороносців"... І голгофа "Собору"... 1 госпітальна палата десь на Єнісеї, і асамблея ООН в Нью- Йорку та Сан-Франциско, і диво правічного секвоєвого лісу, і шум океану, і ласкавість полтавської Ворскли та місячні розбурхані ночі на Азовівсе, все це увібрало одне-єдине людське життя..." – записав Олесь Гончар у березні 1994 року.

У 2005 р. Президент України присвоїв Олесю Гончару звання Героя України (посмертно).

 
Якщо Ви помітили помилку в тексті позначте слово та натисніть Shift + Enter
< Попередня   ЗМІСТ   Наступна >
 
Дисципліни
Агропромисловість
Банківська справа
БЖД
Бухоблік та Аудит
Географія
Документознавство
Екологія
Економіка
Етика та Естетика
Журналістика
Інвестування
Інформатика
Історія
Культурологія
Література
Логіка
Логістика
Маркетинг
Медицина
Менеджмент
Нерухомість
Педагогіка
Політологія
Політекономія
Право
Природознавство
Психологія
Релігієзнавство
Риторика
РПС
Соціологія
Статистика
Страхова справа
Техніка
Товарознавство
Туризм
Філософія
Фінанси