Навігація
Головна
ПОСЛУГИ
Авторизація/Реєстрація
Реклама на сайті
 
Головна arrow Література arrow Українські та зарубіжні письменники
< Попередня   ЗМІСТ   Наступна >

АНАТОЛІЙ ДРОФАНЬ (1919-1988)

Анатолій Павлович народився в місті Ічня на Чернігівщині в сім'ї залізничника. Батько письменника був завзятим мисливцем. Багато років він головував у місцевому товаристві мисливців та рибалок. Маленькому Толі нерідко випадала нагода побувати з батьком на полюванні, посидіти біля вечірнього вогнища, заночувати під копицею пахучого сіна.

В Ічні хлопець закінчив семирічку, відвідував музичний і фотогурток. Та найбільше любив уроки літератури, і насамперед читання творів свого земляка Степана Васильченка.

Перше оповідання А. Дрофаня "Перепел" з'явилося у 1945 році, а через одинадцять років вийшла збірка оповідань "Журка з Сонцеграда".

Особливо плідними для письменника були останні три десятиліття. За цей час він видав півтора десятка своїх книжок. Завоювали симпатії читачів романи "Таїна голубого палацу", "Буремна тиша"; повісті "У кожному камені – іскра", "Біла криниця", "Загадка старої дзвіниці"; документальна повість "Коли ми красиві"; збірки оповідань "Троянди", "Альбіон", "Земля для квітів", "Сонцелюби"; збірка сатиричних оповідань "Іменини"; книги для дітей "Про Барона, Мавру і Мале Вушко", "Коли я виросту", "Янехо" та інші твори.

Доповнюють образ Анатолія Дрофаня як людини спогади Миколи Самійленка, який вчився разом з Анатолієм Павловичем на філологічному факультеті Київського університету. Він згадує, що вже тоді юнак помітно відрізнявся з-поміж студентів своєю дорослістю: зібраний, урівноважений, розсудливий. Відчувалося, що мав більший життєвий досвід, мабуть, тому, що його тато був хворобою прикутий до ліжка і батьківські обов'язки в сім'ї рано лягли на плечі сина. А ще, як згадує Микола Самійленко, він усе вмів і за все брався. Журналіст і письменник, Анатолій Павлович мав чималу сім'ю, ніколи не цурався фізичної праці: із завзяттям порався біля землі, будував, досконало знав автосправу, з любов'ю і вміло користувався автомашиною, як тільки міг і чим тільки міг, помагав людям у їхніх скрутах. Анатолій Дрофань був завзятим мисливцем і рибалкою, захоплювався бджільництвом, вирощував сад (на батьківщині, в Ічні, вивів навіть власний сорт яблук і жартома назвав його "дрофанівкою").

Дорога письменника обірвалася на творчому злеті. Він саме здав до друку новий роман "Музи кохання". В останній день свого життя Анатолій Павлович зайшов до видавництва "Радянський письменник" і поклав на стіл редакторові доопрацьований з урахуванням зауважень рецензентів рукопис, сказавши, що роботу завершено. Того ж дня його не стало.

ОЛЕКСАНДР ЄФІМОВ (1937-1999)

Єфімови з діда-прадіда були військові. Дід-полковник служив у Харкові, батько-капітан ніс військову службу у Білорусі. Саме там, у місті Слуцьку, яке на весь світ славилося своїми шовками, народився Олександр Миколайович Єфімов. Та життя військових – це постійні переїзди. Невдовзі молодого капітана перевели на Кавказ, за ним "помандрувала" й дружина з маленьким сином на руках. Але війна відірвала батька від родини. Коли хлоп'яті йшов п'ятий рік, прийшла "похоронка" – Микола Єфімов загинув у боях на Україні. Невісткою й онуком став опікуватися дідусь. Він допоміг їм евакуюватися на Урал і влаштуватися там на роботу. Згодом, коли Київ був визволений від німецьких окупантів, Сашко з мамою переїжджає туди.

У Києві він закінчив школу, університет (російське відділення філологічного факультету), став працювати в українській пресі. Був на видавничій і редакторській роботі, у тому числі працював у видавництві "Веселка", у журналі "Барвінок". Якийсь час письменник очолював Будинок дитячої книги, запровадивши там свято Рідної мови.

Свою літературну діяльність Олександр Єфімов розпочав як критик, виступаючи з численними оглядами, рецензіями, літературно-критичними статтями. Та одне відрядження різко змінило його творчу діяльність. Перебуваючи якось у містечку Зелений Гай, що в Запорізькій області, письменник відвідав братську могилу, старанно доглянуту місцевими школярами-слідопитами, які розшукували родичів тих, хто загинув у боях, визволяючи їхню землю. Як з'ясувалося, у цій могилі був похований і Микола Єфімов. Так, через двадцять років після одержання "похоронки" син вклонився батьковій могилі.

З того часу Олександр Миколайович став іншими очима дивитися на дітей. Він захопився художньою прозою для наймолодших, і проявив у цьому неабиякі здібності. Окремими виданнями вийшли його книжки "Скоріше б вирости", "Задачі трапляються різні", "Ордени бойової слави", "Я – сам!", "Таємниця одна на всіх". Не покинув, звичайно, і літературно-критичної діяльності, але в поле зору найчастіше потрапляли твори письменників, які теж писали для дітей.

 
Якщо Ви помітили помилку в тексті позначте слово та натисніть Shift + Enter
< Попередня   ЗМІСТ   Наступна >
 
Дисципліни
Агропромисловість
Банківська справа
БЖД
Бухоблік та Аудит
Географія
Документознавство
Екологія
Економіка
Етика та Естетика
Журналістика
Інвестування
Інформатика
Історія
Культурологія
Література
Логіка
Логістика
Маркетинг
Медицина
Менеджмент
Нерухомість
Педагогіка
Політологія
Політекономія
Право
Природознавство
Психологія
Релігієзнавство
Риторика
РПС
Соціологія
Статистика
Страхова справа
Техніка
Товарознавство
Туризм
Філософія
Фінанси