Навігація
Головна
ПОСЛУГИ
Авторизація/Реєстрація
Реклама на сайті
 
Головна arrow Література arrow Українські та зарубіжні письменники
< Попередня   ЗМІСТ   Наступна >

ВОЛОДИМИР ЗАБАШТАНСЬКИЙ (1940-2001)

Володимирові Омеляновичу Забаштанському випала важка доля, тим вище цінується його мужність і стійкість, із якими він ніс тягар земного життя.

Народився Володимир Омелянович у см'ї Браїлів Жмеринського району Вінницької області.

Після закінчення школи він працював підручним кочегара, різноробом у радгоспі, у кар'єрах добував граніт. У віці 18 років внаслідок вибуху втратив зір і руки. Та Володимир не скорився недолі – почав писати вірші. Згодом він вступає на філологічний факультет Київського університету ім. Т. Г. Шевченка. Щодня до його жовтого корпусу Володю приводила дружина й передавала буквально з рук у руки однокурсникам. Сторонньому спостерігачеві й на думку не спадало, що за темними скельцями окулярів – незрячі очі, а замість рук – протези.

Поезія стала сенсом його життя: зболене і ніжне серце народжує слова любові до людей, до рідної землі, слова, які стають на сторожі України, українського духу та моралі.

Дебютна збірочка Володимира Забаштанського "Наказ каменярів", яка вийшла в 1960 році, сколихнула київську літературну спільноту: в Україні з'явився справжній поет. Земляки з Вінниччини не повірили, що отой хлопчина, котрий разом із ровесниками бігав босоніж браїлівськими стежками, став письменником. Та ще й закінчив університет з червоним дипломом.

Володимир Забаштанський – взірець чесності та відваги, чистоти й мужності в українському письменстві другої половини XX століття. Він був провидцем для багатьох зрячих. По ньому залишилися книжки віршів та спогади друзів. Саме в них Поет увічнив себе й свій час, щиро привітавши незалежність своєї Вітчизни, яку він самовіддано любив.

З'являлися одна за одною книжки справжнього поета: "Віра в людину", "Крицею рядка", "Грані краплі", "Вага слова", "Запах далини", "Жага життя", "Мужністю завдячую тобі"... Тема тяжкої долі українців стала визначальною для нього. За збірку "Запах далини" Володимира Омеляновича Забаштанрького 1986 року удостоєно найвищої нагороди – Державної премії імені Тараса Шевченка.

Чимало зробив В. Забаштанський і на перекладацькій ниві. Завдяки його старанням вийшли українською мовою книги письменників багатьох країн.

Володимир Омелянович був чуйним і вимогливим побратимом на літературному полі, духовним батьком багатьох молодих поетів. У його літературній школі-студії "Кобза" молоді навчалися не тільки поезії, розкриваючи свої таланти, а й жити – чесно й мужньо.

НАТАЛЯ ЗАБІЛА (1903-1985)

Є письменники, що цілком віддали своє життя дитячій літературі – дуже важкій, іноді малопомітній, літературній роботі. Серед них, ніби айсберг, височіє постать чудової поетеси Наталі Львівни Забіли, чиє життя покладено на олтар служіння Дитячій Музі.

Народилася письменниця 5 березня 1903 року в місті Петербурзі у дворянській родині з великими мистецькими традиціями. Старовинний козацько-старшинський рід Забіл був багатим на яскраві постаті. Його засновник Петро Забіла (1580-1689) славний не тільки рідкісним (особливо на ті часи) довгим віком, а й багатьма справами: як борзнянський полковник у часи Богдана Хмельницького, як генеральний суддя в адміністрації Івана Брюховецького, нарешті як 105-річний генеральний обозний. Рідний дід Наталі – Пармен Забіла (1830-1917) – прославився як скульптор, академік Петербурзької академії мистецтв, автор відомих творів: бюстів Т. Шевченка, М. Гоголя, пам'ятника О. Герцену в Ніцці. Парменів дядько Віктор Забіла (1808-1869) був відомим українським поетом-романтиком, другом Тараса Шевченка, автором популярних пісень "Не щебечи, соловейку", "Гуде вітер вельми в полі". А Надія Забіла (1868-1913) – це не просто Наталчина тітка та дружина видатного художника Михайла Врубеля (1856-1910), а й відома російська співачка з чудовим Дірико-колоратурним сопрано. Саме її ми бачимо на знаменитій врубелівській картині "Царівна-лебідь" (1900 р.).

Батьки Наталі вчилися в художньому училищі Штігліца. Отже, дівчинка зростала в атмосфері захоплення художнім словом, музикою, живописом, і це, певна річ, вплинуло на її розвиток, художні смаки. Вона багато читала, зокрема, твори Т. Шевченка, і вже в дитинстві пробувала писати вірші, казки, оповідання. Писала, як пізніше зазначить Наталя Львівна, "сама для себе, не надаючи серйозного значення цій справі і аж ніяк не гадаючи робити з цього свою основну професію".

1917 року сім'я переїжджає в Україну й оселяється в невеличкому селищі Люботин Харківської області. Батько залишився в Петербурзі, тому старшим дітям довелося працювати, щоб якось вижити. Наталя закінчує прискорений курс гімназії, працює на різних посадах, кілька років вчителює в селі Старий Люботин під Харковом. Роки вчителювання багато дали майбутній письменниці – вона дістала чимало безпосередніх вражень про учнівське життя, навчилася бачити в кожному малюкові особистість. У 1925 році Наталя Забіла закінчила історичне відділення Харківського інституту народної освіти. Ще в студентські роки Наталя пише твори для дітей, прозу та поезію. У 1924 році у кам'янець-подільській газеті "Червоний кордон" був надрукований перший вірш Наталі, який мав назву "Війна – війні".

Після закінчення інституту працювала співробітником редакції журналу "Нова книга", в Українській книжковій палаті.

У 1926 році вийшла перша книжка її поезій "Далекий край", а 1927 – перша книжка для дітей – оповідання "За волю" та "Повість про Червоного звіра".

Видавши 1928 року віршоване оповідання для малюків "Про маленьку мавпу", Наталя Забіла твердо стає на шлях творення дитячої літератури. І хоч час від часу у неї виходять книги й для дорослого читача, однак твори для дітей стають її покликанням, її щоденною турботою і з часом приносять їй заслужений успіх і любов мільйонів юних читачів. У 1930 році вона остаточно переходить на творчу роботу, маючи вже десяток – хай здебільшого й невеличких за обсягом – книжок. Більше половини з тих поетичних і прозових збірочок адресувалися юному читачеві: "Пригоди з автобусом" (1928), "У морі" (1929), "Про Тарасика й Марисю" (1930), "Ясоччина книжка" (1934). Пізніше, вже в повоєнний час, вона випустила кілька ліричних збірок поезії для дорослих.

Одним з найкращих творів Наталі Забіли є цикл віршованих оповідань "Ясоччина книжка" (1934). Ця невеличка за обсягом збірка складається з восьми коротких оповіданнячок, об'єднаних однією героїнею – маленькою дівчинкою Ясею. Від першого оповідання "Ясоччин садок" до заключного "Ведмедикова хатка" проходить рівно рік – від зими до зими.

У роки Вітчизняної війни Наталя Забіла жила й працювала в Казахстані. Повернувшись в Україну, очолювала Харківську письменницьку організацію, до 1947 року редагувала журнал "Барвінок". Близько 200 книжок для дітей, переважно для дошкільного та молодшого шкільного віку, видала Наталя Забіла за час своєї літературної діяльності. Великою популярністю у юних читачів користуються збірки: "Під ясним сонцем" (1949), "Веселим малюкам" (1959), "У широкий світ" (1960), "Оповідання, казки, повісті" (1962), "Стояла собі хатка" (1974), "Рідний Київ" (1977, 1982), а також "Вибрані твори" в чотирьох томах (1984).

Творчий доробок Наталі Забіли характеризується різноманітністю тем і жанрів. Не випадково український поет Валентин Бичко назвав її творчість "материнською піснею, цікавою, барвистою, розумною, клопіткою, дбайливою". Не забувала письменниця і про набутий в інституті фах історика. Просто і дохідливо розповіла письменниця малюкам про життя наших далеких предків у п'єсі-фантазії "Перший крок" (1968) та у драматичній поемі "Троянові діти", яка є поетичним переказом "Слова про Ігорів похід", присвятивши її 1500-річчю заснування Києва. У 1972 році ці твори були відзначені літературною премією імені Лесі Українки.

Поетеса широко відома як перекладач та популяризатор в Україні дитячої літератури інших народів. їй належать переклади творів О. Пушкіна, М. Некрасова, С. Михалкова, А. Барто, С. Маршака, К. Чуковського. Плідно вона працювала і в галузі перекладу з французької, польської та інших мов. Твори самої письменниці перекладалися багатьма мовами.

Крім того, Наталя Забіла була автором підручників "Читанка" для 2 класу (1933) і "Читанка" для 3 класу (1939), які перевидавалися кілька разів.

Наталя Львівна вела велику громадську роботу. Протягом багатьох років була головою комісії дитячої літератури у Спілці письменників України, членом редколегії дитячих журналів, редакційної ради Дитвидаву, виступала на письменницьких з'їздах і нарадах з питань дитячої літератури як критик і літературознавець.

Померла Наталя Забіла 6 лютого 1985 року.

 
Якщо Ви помітили помилку в тексті позначте слово та натисніть Shift + Enter
< Попередня   ЗМІСТ   Наступна >
 
Дисципліни
Агропромисловість
Банківська справа
БЖД
Бухоблік та Аудит
Географія
Документознавство
Екологія
Економіка
Етика та Естетика
Журналістика
Інвестування
Інформатика
Історія
Культурологія
Література
Логіка
Логістика
Маркетинг
Медицина
Менеджмент
Нерухомість
Педагогіка
Політологія
Політекономія
Право
Природознавство
Психологія
Релігієзнавство
Риторика
РПС
Соціологія
Статистика
Страхова справа
Техніка
Товарознавство
Туризм
Філософія
Фінанси