Навігація
Головна
ПОСЛУГИ
Авторизація/Реєстрація
Реклама на сайті
 
Головна arrow Література arrow Українські та зарубіжні письменники
< Попередня   ЗМІСТ   Наступна >

ІВАН СВІТЛИЧНИЙ (1929-1993)

"Поезія – свобода серця..." – саме так розпочинається один із сонетів Івана Світличного. Для нього поезія стала тим притулком душі, що дав змогу зберегти свободу в неволі, здоровий глузд у божевіллі, гумор у безнадії.

Навряд чи можна собі уявити "шестидесятництво" – літературно-мистецьке та політико-культурне відродження України 1960-х років без не ординарної та геніальної постаті Івана Олексійовича Світличного, літературознавця, літературного критика, поета, перекладача.

Іван Світличний народився на Донеччині в селі Половинкине Старобільського району Луганської області 20 вересня 1929 року. Після закінчення середньої школи в 1947 вступив на українське відділення філологічного факультету Харківського університету. 1. Світличний був неординарною особистістю. Ф. Пустова, викладач Донецького національного університету, яка в той час була студенткою Харківського університету, згадує: "Всі ми ставились до Івана з глибокою симпатією та повагою, дехто називав його "светлой личностью". Це пов'язувалося не стільки з прізвищем, скільки з тим, що він, як правило, був усміхненим, привітним, випромінював доброзичливість. Людей до себе Іван притягував не тільки ерудицією, а й кришталевою моральною чистотою, щедрістю. На перший погляд здавався м 'якою, беззахисною людиною, але в полеміці на морально-етичні, світоглядні питання виявляв твердість".

Згодом, після закінчення університету, вступив до аспірантури Інституту літератури ім. Т. Г. Шевченка. Навчався у відділі теорії літератури, темою його кандидатської дисертації була теорія художнього образу. Його покликанням стали теоретичні студії в галузі літературознавства. Під час перебування в Інституті літератури опублікував низку літературознавчих статей у періодичних виданнях.

В Івана Світличного був дар відчувати талант і всіляко його підтримувати. Тому не дивно, що до нього тягнулась творча молодь, і не лише поети і прозаїки, а й художники – Алла Горська, Галина Севрук, Панас Заливаха та інші.

У 1962-1963 роках розпочинається кампанія, спрямована проти творчої інтелігенції, яка через десятиліття виросте в хвилю масових репресій. За це десятиліття, перебуваючи під суворим наглядом, Світличний усе одно пише і часом навіть публікує статті, здійснює переклади Беранже, Лафонтена, Бодлера, Верлена, перекладає з польської, турецької, сербської.

Наставали часи, коли вже палке слово критика Світличного боялися друкувати. У цей час його звинувачують в тому, що він передав за кордон вірші В. Симоненка. Після чого – перший арешт (1965 р.) та тимчасове помилування. 1972 року починаються нові переслідування української інтелігенції. 13 січня Івана Світличного було заарештовано. Вирок за звинуваченням в антирадянській пропаганді та агітації, що полягала у виготовленні та поширенні самвидаву, був такий: сім років таборів суворого режиму та п'ять років заслання. Уже в таборі й на засланні Іван Світличний продовжує віршувати, і на світ з'являються його власні поезії – такі особливі, гострі, насмішкуваті, саркастичні та ні на що не схожі.

У своєму листі з Колими Василь Стус писав: "На превелику радість мою, кожна подача Іванових віршів сповнює мене вдячністю до благословенної Пермі, що змусила-таки Івана до писання віршів, які він, на жаль, покинув був десь на початку 60-х. Тоді зайшов час молодої генераціїІван чемно дав їм місце, як прекрасний зичливий критик-літератор... Він пускав сльози добрі, читаючи Симоненка, Драча, Вінграновського, Ліну. Він оцінював усіх усмішкою, тактом, добрістю, людяністю, з того радіючи і тим живучи... Все кращого в меніце Іван. Усе кращого в багатьох іншихвід Івана. Він роздаровував себе по просвирах. Виняткова роль, виняткове самопожертвуваннябез тіні докору. Бог дав мені колись назвати його "вусатим сонечком моїм"тоді я й не розумів головою того, що чуло серце!..."

Іван Дзюба у вступному слові до збірки творів Івана Світличного писав: "Ще "на волі" Іван Світличний писав і вірші, тільки не публікував їх і мало кому показував... Жорстокий факт: каторга вбила його тіло, але розкрила нові можливості душі. Несправедлива кара породила не лише біль і страждання, а й високий стан духу, надзвичайне його напруження, що вилилося в слово справжньої поезії".

Із заслання Іван Світличний повернувся дуже хворим, інвалідом, назавжди втративши працездатність. Однак, наскільки було можливо, він працював: перекладав, писав. Недовго він прожив на свободі, не встиг надивитись на оновлювану незалежну Україну. У жовтні 1992 року Івана Світличного не стало.

Зі спогадів Ігоря Калинця: "Він був носієм любові. До багатьох. І в першу чергу до України, за яку боровся і страждав". Саме гострота правди і сила любові об'єднує весь творчий спадок Івана Світличного – поета, перекладача, літературознавця, громадянина, людини.

 
Якщо Ви помітили помилку в тексті позначте слово та натисніть Shift + Enter
< Попередня   ЗМІСТ   Наступна >
 
Дисципліни
Агропромисловість
Банківська справа
БЖД
Бухоблік та Аудит
Географія
Документознавство
Екологія
Економіка
Етика та Естетика
Журналістика
Інвестування
Інформатика
Історія
Культурологія
Література
Логіка
Логістика
Маркетинг
Медицина
Менеджмент
Нерухомість
Педагогіка
Політологія
Політекономія
Право
Природознавство
Психологія
Релігієзнавство
Риторика
РПС
Соціологія
Статистика
Страхова справа
Техніка
Товарознавство
Туризм
Філософія
Фінанси