Навігація
Головна
ПОСЛУГИ
Авторизація/Реєстрація
Реклама на сайті
 
Головна arrow Література arrow Українські та зарубіжні письменники
< Попередня   ЗМІСТ   Наступна >

ВІКТОР ТЕРЕН (Віктор Васильович Таран) (нар. 1941)

Віктор Васильович Тара́н-Те́рен народився 9 липня 1941 р. в с. Павлиш, Онуфріївського району Кіровоградської області. Український політик та письменник. Народний депутат Верховної Ради України кількох скликань. Член президії Національної спілки письменників України.

З 1959 до 1965 року навчався на радіотехнічному факультеті Харківського авіаційного інституту за фахом інженер-електронник (після чого кілька років працював за фахом), а з 1983 до 1985 року студіював словацьку мову в Братиславському університеті імені Коменського.

Протягом 1978-1994 років був позаштатним кореспондентом газети "Молода гвардія", редактором відділу видавництва "Дніпро", відповідальним секретарем Спілки письменників України, головним редактором журналу "Розбудова держави". Мав виклики в КДБ, у 1971 році вилучався зі Спілки письменників.

Автор збірок: "Причетність" (1969), "Переклик" (1975), "Лінія часу" (1978), "Сполохи" (1983), "Подих степу" (1982), "Тривога і обов'язок" (1985), "Ковила на вітрі" (1991), "Твій день на землі" (2000) та інших, книги повістей і оповідань "Костюмчик до осені" (1989), дитячої книжки "В лісі, в темному горісі" (1984) та інших.

Володіє словацькою та французькою мовами.

Лауреат премій імені Володимира Сосюри, імені Олександра Копиленка, "Благовіст".

ПАВЛО ТИЧИНА (1891-1967)

Павло Григорович Тичина народився 27(15) січня 1891 р. у селі Піски Козелецького повіту Чернігівської губернії (тепер Бобровицького району Чернігівської області). Походив зі старовинного козацького роду (його предок, за родинним переказом, був полковником у Богдана Хмельницького). Батько майбутнього поета був сільським дяком – вчителем "школи грамоти". Сім'я була багатодітна (народилося 13, зіп'ялося на ноги 9 дітей), жили впроголодь, зате гарно співали. Змалку Павло виявив хист до музики, малювання і віршування.

У 1900-1907 рр. навчався в Чернігівському духовному училищі (бурсі), в 1907-1913 – в Чернігівській духовній семінарії. Згодом, навчаючись у Київському комерційному інституті, працював у газеті "Рада". На цей час припало його ознайомлення з новітнім українським мистецтвом, особисте знайомство з найвідомішими його представниками.

У 1913-1914 рр. працював у редакції ліберального україномовного журналу "Світло", а після його закриття – в Чернігівському статистичному бюро. У 1916-1917 рр. був помічником хормейстера в українському театрі Μ. К. Садовського. 1920 року подорожував із капелою К. Стеценка "Думка" Правобережною Україною від Києва до Одеси. Того ж року організував хор (з 1921 р. – капела-студія імені М. Леонтовича), з яким виступав до 1923 року.

З 1923 до 1934 року був співредактором журналу "Червоний шлях" (Харків). Входив до заснованої 1923 р. Спілки пролетарських письменників України "Гарт". 1926 року взяв активну участь у створенні В АПЛІТЕ (Вільної Академії пролетарської літератури) на чолі з М. Хвильовим, куди увійшли й колишні члени "Гарту". З 1929 р. –дійсний член Академії наук Української РСР, у 1936-1939 рр. і в 1940-1943 рр. очолює Інститут літератури АН УРСР. З 1947 р. – член-кореспондент Болгарської АН, доктор філології. 1943-1948 рр. – міністр освіти УРСР. З 1953 до 1959 року – голова Верховної Ради УРСР, заступник голови Ради Національностей Верховної Ради УРСР; член багатьох товариств, комітетів, президій, кавалер орденів і медалей.

Лауреат Державної премії СРСР (1941), Державної премії УРСР імені Т. Г. Шевченка (1962). 1967 року отримав звання Героя Соціалістичної Праці.

Як поет Π. Г. Тичина починав у 1906-1910 рр. з наслідування народних пісень та творів Т• Г. Шевченка. Перші друковані твори молодого поета з'явилися 1912 р. Подією величезної ваги в новочасній українській літературі став вихід у світ першої збірки віршів "Сонячні кларнети" (1918), пройнятої сонячною вірою в життя, людину, в рідний знедолений народ. Ця книга одразу поставила 27-річного поета поруч із першорядними митцями новочасного українського відродження. За визначенням Г. Грабовича (США), рання символістська система Тичини побудована на злитті традиційного, народного й неповторного, індивідуального, на коливанні між реальністю і мрією...

Тичина рано утвердився в думці про поезію як синтетичний вид мистецтва. На практиці це обернулося перенесенням у площину поезії засобів суміжних мистецтв: у "Сонячних кларнетах" звук подається "забарвленим", колір – "озвученим", зорові образи чергуються зі слуховими.

У віршах цього періоду можна знайти перегуки з Рабіндранатом Тагором, Волтом Вітменом, Емілем Верхарном, однак при цьому ці вірші залишаються самобутніми і самодостатніми. Великий вплив на Π. Г. Тичину справили М. Коцюбинський (вони часто зустрічалися і спілкувалися в останній період життя Коцюбинського у Чернігові), Максим Горький. За трагічною напруженістю, емоційністю й філософічністю творчість П. Г. Тичини зіставляють із творчістю реформатора англійської поетичної мови Томаса С. Еліота, лауреата Нобелівської премії (1948 р.). Серед композиторів і художників йому були духовно близькими Ліст, Берліоз, Римський-Корсаков, Микалоюс Чурльоніс та Мартирос Сар'ян.

Протягом життя Π. Г. Тичини існував постійний і надзвичайний тиск на нього, на його творчу активність. Імпресіонізм і особливий композиційний характер його творів, починаючи зі збірок "Плуг" (1920) і "Вітер з України" (1924), дедалі більше пом'якшується і замінюється спершу риторичними, а далі й абстрактними формулюваннями. Переломною у творчості поета вважається збірка "Чернігів" (1931 р.), яка означила його перехід в число "офіціозних" авторів. Однак творчість Павла Тичини й після цього не вписується у прокрустове ложе простих схем: його приховане протистояння з тоталітаризмом на цьому не припиняється. Це засвідчують окремі поетичні, літературознавчі, публіцистичні твори пізнішого часу: "Григорій Сковорода" (1939), "Похорон друга" (1942), "Творча сила народу", "Геть брудні руки від України" (1943) та деякі інші.

У галузі поезії, прози, публіцистики, а також у науково-критичний працях Павло Тичина виявив себе одним із найосвіченіших радянських письменників, чия ерудиція охоплювала суміжні з літературою види мистецтва – музику і живопис. Павло Григорович чудово грав на кларнеті, та й у словах вловлював особливе, музичне звучання. Можливо, тому так легко давалося йому вивчення іноземних мов (він вільно володів п'ятнадцятьма).

Помер Π. Г. Тичина 16 вересня 1967 року в Києві. Похований на Байковому кладовищі в Києві.

 
Якщо Ви помітили помилку в тексті позначте слово та натисніть Shift + Enter
< Попередня   ЗМІСТ   Наступна >
 
Дисципліни
Агропромисловість
Банківська справа
БЖД
Бухоблік та Аудит
Географія
Документознавство
Екологія
Економіка
Етика та Естетика
Журналістика
Інвестування
Інформатика
Історія
Культурологія
Література
Логіка
Логістика
Маркетинг
Медицина
Менеджмент
Нерухомість
Педагогіка
Політологія
Політекономія
Право
Природознавство
Психологія
Релігієзнавство
Риторика
РПС
Соціологія
Статистика
Страхова справа
Техніка
Товарознавство
Туризм
Філософія
Фінанси