Навігація
Головна
ПОСЛУГИ
Авторизація/Реєстрація
Реклама на сайті
 
Головна arrow Література arrow Українські та зарубіжні письменники
< Попередня   ЗМІСТ   Наступна >

ЗАРУБІЖНІ ПИСЬМЕННИКИ

ГАНС КРІСТІАН АНДЕРСЕН (1805-1875)

...У невеликій країні Данії є маленький острів Фюн, а на ньому місто Оденсе, що може видаватися маленьким або великим, залежно як вважати. Тепер в одному хмарочосі можуть жити шість тисяч чоловік, а в 1805 році шість тисяч жили в усьому місті Оденсе, і при цьому він був столицею острова Фюн.

Тут 1805 року і народився один з найвидатніших казкарів світу Ганс Крістіан Андерсен.

Батька Ганса Крістіана Андерсена теж звали Ганс Крістіан Андерсен, і він був шевцем. Шевці бувають різні – бідні й багаті. Андерсен був бідним. Він же взагалі зовсім не хотів бути шевцем, він мріяв тільки про дві радощі – вчитися і подорожувати. А оскільки ні те, ні інше не вдалося, він увесь час читав і перечитував синові казки під назвою "Тисяча й одна ніч" і водив його гуляти в околиці тихого міста Оденсе, яке, напевно, все ж таки було маленьким, якщо вже за кілька хвилин можна було вийти в поля.

Хоч дитячі роки майбутнього письменника пройшли в бідності, та хлопчик не почувався знедоленим: батьки його дуже любили. Всі, хто знав малого Андерсена, були до нього уважними, чимало знайомих дивувалися з його здібностей, віщували йому блискуче майбутнє.

Старший Ганс Крістіан Андерсен дуже рано помер, але все ж таки встиг зробити ще одну велику справу – сходити із сином у театр, що, уявіть собі, був у дуже маленькому місті Оденсе.

От отут-то все і почалося!

Ви гадаєте, великий казкар Андерсен збирався стати казкарем або взагалі письменником? Нічого подібного. Він хотів стати актором і тільки актором, він хотів співати на сцені, танцювати і декламувати вірші. Причому все це в нього непогано виходило, і місцева знать міста Оденсе з цікавістю дивилася на худорлявого, цибатого і зовсім негарного хлопчиська, що так голосно співав, а вірші міг читати цілими годинами.

Справді, Андерсен був дуже обдарованою і незвичайною дитиною. Тихий, сором'язливий, він не грався з дітьми в галасливі ігри, як інші хлопчики, а багато читав, мріяв, складав п'єси і ставив їх у своєму ляльковому театрі, сам майстрував ляльок і шив для них театральні костюми.

Андерсен пішов з дому, коли йому було чотирнадцять років. О, як плакала його мама! Вона була пралею, вона знала, що вода в ріці Оденсе дуже холодна і заробляти на життя важко. Вона знала, як погано бути бідним і як було б добре, якби син вивчився на кравця і став, нарешті, заробляти... Він теж плакав, але міцно тримав у руці вузлик із кількома монетами та святковим вбранням. Вона говорила: "Навіщо?!" Він відповідав їй: "Щоб стати знаменитим!" 1 ще пояснював своїй мамі, що для цього потрібно багато пережити.

Якби він тільки знав, наскільки правий був тоді, у чотирнадцять років!..

Вам не здається, що все це дуже схоже на казку? Зараз станеться кілька пригод, потім герой усіх переможе, одружиться з принцесою...

Коли Ганс Крістіан Андерсен написав автобіографію, він так і назвав її – "Казка мого життя". Але, чесно кажучи, ця довга історія була не надто схожою на казкові пригоди з веселим фіналом.

Опинившись у 1819 р. у великому незнайомому місті Копенгагені без жодних засобів до існування, без освіти, не знаючи ні єдиної душі, Андерсен пережив тяжкі часи. Хоч і здобув він собі у цей час чимало знайомих серед датських артистів і літераторів, проте два роки життя в Копенгагені були для нього періодом голодування, моральних страждань і невдач. Пробував співати в хорі, та пропав голос. Працював у театрі, виконуючи непомітні ролі, але не мав успіху. Андерсен тоді багато читав, вивчав латину, та все ж йому бракувало систематичної освіти. Нарешті, один з його знайомих, директор столичного театру Коллін, не обмежився лише добрими порадами, як всі інші друзі Андерсена, а допоміг йому поступити на навчання у гімназію в місті Слягельзе і виклопотав для нього стипендію. Так шістнадцятирічний юнак Г.-К. Андерсен став учнем 2 класу і змушений був навчатися з малюками.

Гімназійні роки (1822-1826) були в житті Андерсена дуже тяжкими. Він був наполегливим, старанним, учився добре. У вільні від навчання хвилини писав вірші. Але директор гімназії, хоч і був задоволений успіхами Андерсена, не тільки не хвалив його, а й ставився деспотично, глузливо і забороняв юнакові писати вірші.

...Коли актора з нього не вийшло, Андерсен став писати. Спочатку вірші, п'єси й водевілі, потім романи. Писав багато, мучився жахливо, тому що твори його довго нікому не подобалися. Тільки в 1835 році Ганс Крістіан, уже тридцятирічний, ще бідний і майже не відомий, написав, нарешті, на аркуші паперу: "Йшов солдат по дорозі: раз-два! раз-два! Ранець за спиною, шабля на боці, він ішов додому з війни".

Це була казка "Кресало". І це був початок нового життя не тільки для довготелесого дивного датчанина на прізвище Андерсен, але для всіх людей, що вміють читати.

Виявилося, що казки не треба складати. їх треба тільки розбудити. "У мене маса матеріалу, – писав Андерсен, – іноді мені здається, начебто кожна огорожа, кожна маленька квітка говорить: "Глянь на мене, і тобі відкриється історія всього мого життя!" І варто мені так зробити, як у мене готова розповідь про кожне з них".

Перша збірка, що вийшла у 1835 році, називалася "Казки, розказані дітям". Потім з'явилися "Нові казки", "Історії" (насправді – теж казки), нарешті – "Нові казки й історії". Вони розбіглися по світу майже миттєво, їх переклали різними мовами. Андерсен знав про це.

Популярність Андерсена росла з кожним роком в усіх верствах народу. Особливо любили свого казкаря діти. Часто, побачивши його високу, худу, незграбну постать, діти підбігали і віталися з ним. Якось одна жінка зробила зауваження своєму синові: "Як ти насмілився заговорити з чужою людиною?" А хлопчик відповів: "Та це ж не чужий, це Андерсен, його всі хлоп'ята знають".

Цікава історія трапилась якось із паличкою Андерсена. У. письменника була улюблена паличка з пальми, яку він придбав в Італії. Він з нею ніколи не розлучався. Але якось він забув її в одному із закордонних готелів. Згадав він про неї тільки на пристані. Він попросив передати паличку через когось із земляків у Данію. Андерсен плив пароплавом, потім їхав омнібусом, потім знову поїздом, і в Единбурзі, коли мав пересісти на лондонський поїзд, його наздогнав кондуктор іншого прибулого поїзда і передав йому паличку. Вона проїхала одна тим же самим шляхом. На ній був лише причеплений папірець зі словами: "Датському письменникові Гансу Крістіану Андерсену". Паличка переходила з рук у руки, й усі, хто тримав її, згадували чудесні казки Андерсена і з любов'ю передавали її далі. Можна з упевненістю сказати, що ця супутниця казкаря могла б пройти всю Європу, бо казки Андерсена знали і любили всі.

От бачите: цей чоловік досяг свого! Він став всесвітньо знаменитим. В усіх європейських столицях готові були без кінця приймати й ушановувати "великого казкаря", а рідне місто Оденсе оголосило сина пралі своїм почесним громадянином, і в той день, коли відбулося це торжество, у місті гримів салют, усі діти були звільнені від шкільних занять, а юрба захоплених жителів кричала на площі "ура"! Найславетніші люди того часу, письменники і поети, стали друзями або принаймні знайомими Андерсена.

Андерсен багато подорожував. Він об'їздив свою батьківщину, побував за кордоном: в Італії, Німеччині, Англії, Франції та інших країнах. У Римі він зібрав матеріал для свого першого роману – "Імпровізатор" (1835). У чужих країнах він теж знайомився з талановитими людьми. До нього ставилися прихильно, він мав собі багато добрих друзів серед діячів культури різних країн. Андерсен стає близьким другом Чарльза Діккенса, познайомився з братами Грімм, із Генріхом Гейне, Віктором Гюго, Оноре де Бальзаком, батьком і сином Дюма, композитором і музикантом Ференцем Лістом та іншими.

Він помер у будинку друзів... Звичайно, добре, що друзів, але все ж таки не в себе вдома. Ним захоплювалися, з ним були ввічливі, але один з найближчих приятелів відмовився говорити Гансу Крістіану "ти", тому що приятель був аристократ, а прізвище Андерсена кінчалося на "сен" – як прізвища всіх простолюдинів у Данії. Що ж стосується принцеси...Він закохувався і неодноразово, але всі "принцеси" захоплювалися його творами, пропонували дружню підтримку – і тільки. Мама померла, коли він був у далекій подорожі. А в день смерті самого Андерсена в Данії була оголошена національна жалоба.

Символом творчості Андерсена та емблемою столиці Данії – міста Копенгаген – вважають Русалоньку, героїню його однойменної казки (їй навіть встановлено пам'ятник).

Український читач казки Андерсена відкрив 1872 року: у львівській газеті "Правда" було надруковано "Дівчинку з сірниками" та "Циганську голку" в перекладі Михайла Старицького. Активно перекладала Андерсена й Марко Вовчок. Через рік у Києві вийшла збірка 23-х казок Андерсена з ілюстраціями молодого Олександра Мурашка. Наступне видання українською з'явиться аж через 17 років, після сумнозвісного Ємського указу, і не в Києві, а у Львові. Перекладали Андерсена й Олена Пчілка, Павло Грабовський, Агатангел Кримський, родина Грінченків. Щоправда, більшість із них були не з оригіналів, а з німецьких, французьких чи інших перекладів.

Про світ казок Андерсена шведський драматург і прозаїк Август Стріндберг сказав так: "Андерсен належить нам і нашим батькам, віннаше дитинство, наша зрілість і наша старість".

 
Якщо Ви помітили помилку в тексті позначте слово та натисніть Shift + Enter
< Попередня   ЗМІСТ   Наступна >
 
Дисципліни
Агропромисловість
Банківська справа
БЖД
Бухоблік та Аудит
Географія
Документознавство
Екологія
Економіка
Етика та Естетика
Журналістика
Інвестування
Інформатика
Історія
Культурологія
Література
Логіка
Логістика
Маркетинг
Медицина
Менеджмент
Нерухомість
Педагогіка
Політологія
Політекономія
Право
Природознавство
Психологія
Релігієзнавство
Риторика
РПС
Соціологія
Статистика
Страхова справа
Техніка
Товарознавство
Туризм
Філософія
Фінанси