Навігація
Головна
ПОСЛУГИ
Авторизація/Реєстрація
Реклама на сайті
 
Головна arrow Екологія arrow Питання оцінки впливу на навколишнє середовище
< Попередня   ЗМІСТ   Наступна >

Галузеві та регіональні екологічні проблеми

Постановою Верховної Ради України "Про Основні напрями державної політики України у галузі охорони довкілля, використання природних ресурсів та забезпечення екологічної безпеки" екологічну ситуацію в державі було охарактеризовано як кризову, зумовлену тривалим нехтуванням об'єктивних законів розвитку і відтворення природно-ресурсного комплексу, структурними деформаціями народного господарства, що стало можливим за відсутності або низької ефективності діючих правових, адміністративних й економічних механізмів природокористування. Серед європейських держав Україна має найвищий інтегральний показник негативних антропогенних навантажень на довкілля практично на всій своїй території. Головні причини критичного стану довкілля наступні: застарілі технології виробництва; надто висока енергоємність і матеріаломісткість (насамперед водоємкість валового внутрішнього продукту - ВВП ), що у 2-3 рази перевищують відповідні показники розвинутих країн світу; високий рівень концентрації промислових об'єктів; залишковий принцип бюджетного фінансування екологічних потреб; несприятлива структура промислового виробництва з високою концентрацією екологічно небезпечних виробництв; низька ефективність природоохоронних систем і низький рівень експлуатації існуючих природоохоронних об'єктів; відсутність належного правового й економічного механізмів, які стимулювали б розвиток екологічно безпечних технологій І природоохоронних систем, а також ефективних методів управління і контролю за дотриманням екологічного законодавства суб'єктами підприємництва. Нині на території держави налічується 19 агломерацій (сформувались на основі великих адміністративних центрів - Києва, Харкова тощо, а також великих промислових центрів - Донбасу, Придніпров'я, Прикарпаття), в яких зосереджено значний виробничий і соціальний потенціал. У 90-х роках минулого століття у зв'язку із занепадом виробництва процес агломерування поселень практично припинився, агломераційні зв'язки в регіонах послабшали, що сприяло деякому зменшенню чисельності їх населення. Водночас, тривалий спад промислового виробництва викликав зменшення навантаження на природне середовище, хоча обсяги природокористування і забруднення довкілля не відповідали темпам падіння економіки. Зокрема, не функціонувало до 80...85% економіки, а обсяги споживання води знизилися тільки на 30% при зниженні шкідливих викидів в атмосферу у 2 рази (що також говорить про надмірну еколого-економічну затратність виробництва). Не використала Україна свій шанс для поліпшення екологічної ситуації впродовж наступних років. Тому очевидно, що еколого-економічна ситуація в країні вимагає вироблення нового понятійного апарату, методології, розвитку теорії й вдосконалення на цій основі механізму управління і законодавства щодо охорони довкілля.

Основні компоненти довкілля - атмосферне повітря, водні й земельні ресурси, надра. Атмосфера - газова оболонка, що оточує Землю і забезпечує можливість на ній життя. Склад атмосфери над поверхнею Землі являє собою газову суміш двох основних компонентів - азоту (78,09%) і кисню (20,95%), а також аргону (0,93%), вуглекислого газу (0,03%) і незначної кількості інертних газів (неон, гелій, криптон, ксенон), аміаку, метану, озону, двооксидів сірки й інших газів. В атмосфері знаходяться також тверді частки, які надходять з поверхні Землі та з космосу (космічний пил), а також різні продукти рослинного, тваринного чи мікробного походження. Окрім цього, важливу роль в атмосфері відіграє водяна пара. Найбільше значення для різних екосистем мають кисень, вуглекислий газ і азот, які беруть участь в основних біогеохімічних циклах (кисень (оксиген) потрібний для дихання, вуглекислий газ використовується в процесі фотосинтезу для створення органічних речовин, азот (нітроген) - входить до складу білків і нуклеїнових кислот). Існує два головних джерела забруднення атмосфери - природне (вулкани, пилові бурі, лісові пожежі, процеси розкладання рослин і тварин) і антропогенне.

Гідросфера - водна оболонка земної кори, яка представлена сукупністю океанів, морів і водних об'єктів суші (річок, озер, боліт, підземних вод), включаючи накопичення води в кріофазі (вічні сніги та льодовики). Проблеми, пов'язані з гідросферою, зумовлені нестачею (виснаженням) прісної води (вміст мінеральних солей не більше 1г на 1л), її забрудненням, порушенням природних колообігів і зменшенням продуктивності водних екосистем. Щодо водних ресурсів усі галузі господарства поділяють на дві групи; 1) споживачі, які забирають воду і використовують її для виготовлення продукції, а потім повертають у меншій кількості й гіршої якості (у вигляді стічних вод, майже третина яких скидається без належного очищення); 2) користувачі, які використовують воду як середовище (рибальство, водний транспорт, лікувальні установи чи курорти - для купання та відпочинку) або як джерело енергії (гідроелектростанції), але й вони погіршують якість води. Щорічно у водні об'єкти України з антропогенних джерел надходить велика кількість солей заліза, марганцю, міді, цинку, свинцю, олова, миш'яку, детергентів (миючі засоби), до складу яких входять як активна основа поверхнево-активні речовини (ПАР), лужних і нейтральні електролітів, перекисних сполуки, речовин, що запобігають ресорбції забруднювачів, нафтопродуктів, органічних речовин (їх розкладання зумовлює дефіцит кисню і накопичення сірководню, посилене розмноження синьо-зелених водоростей, що спричинює масові замори водних організмів (забруднення води органічними речовинами називається евтрофікацією)) тощо. Небезпечним є теплове забруднення води, що обумовлюється викиданням у відкриті водойми підігрітих вод. Тепла вода змінює термічний і біологічний режим водойм і негативно впливає на гідробіонти, а також посилює токсичну дію більшості шкідливих домішок. Водні організми та рослини відіграють величезну роль у процесах біологічного самоочищення водойм. Завдяки фотосинтезу зелені рослини виділяють багато кисню, що йде на окиснення розчинених у воді органічних речовин (синьо-зелені водорості можуть вбирати осмотичним шляхом органічні речовини). Порушення режиму водних систем - зміна процесів циркулювання водних потоків, яка погіршує підтримання стану рівноваги природних екосистем. Зарегулювання стоку річок виникає в результаті створення штучних перешкод, що погіршують їх природну течію (такими об'єктами, зокрема, є греблі, які зводяться для підвищення рівня води у водоймах). Первинними наслідками цього виду впливу є затоплення значних площ (це особливо суттєво для рівнинних умов території України), а також зниження рівня води на ділянках річок, розташованих за течією нижче від гребель. Вторинними ефектами цих явищ можуть бути підтоплення (заболочування) площ, які прилягають до затоплених територій, збільшення втрат води через посилення поверхневого випаровування, висушування земель, що прилягають до русла рік нижче за течією від гребель, блокування природних магістралей міграції риби і річкових тварин, деградація рослинного і тваринного світу річкових екосистем, замулення, заболочування й евтрофікація водойм. Вилучення води з водних об'єктів для різних цілей може спричинити значне зниження рівня води в річках чи озерах, що веде не тільки до економічних втрат (зростання дефіциту води), але й до деградації водних прибережних екологічних систем. Зміна русел річок - штучна деформація напрямку їх стоку. Одним із найбільш небезпечних наслідків цього є порушення усталеного режиму водообміну між водними об'єктами і прибережними екосистемами.

Зміна якості підземних вод під впливом господарської діяльності проявляється в зростанні їх загальної мінералізації та збільшенні окремих компонентів складу (хлоридів, сульфатів тощо), у появі токсичних речовин штучного походження (важких металів, нітратів, пестицидів, вуглеводнів, радіонуклідів), у зміні температури і кислотності. Деградація якості підземних вод найбільш яскраво проявляється в районах, де широко використовуються хімічні добрива. При плануванні використання підземних вод необхідно враховувати, що захищеність різних водоносних горизонтів від забруднення неоднакова. Практично повністю захищені від проникнення забруднюючих речовин з поверхні землі підземні води напірних водоносних горизонтів, %перекриті витриманими слабоводопроникними глинистими шарами. Будь-які зміни в режимі й балансі підземних вод призводять до змін в інших компонентах навколишнього середовища. Так, інтенсивна експлуатація підземних вод може спричинити неприпустиме скорочення річкового стоку, осідання поверхні землі, пригнічення і навіть загибель рослинності через пониження рівня ґрунтових вод. Інтенсивний відбір води може викликати підйом сильно мінералізованих глибоких підземних вод, не придатних для пиття, а в районах морських узбереж - проникнення солоних вод.

Територія нашої країни розташована в трьох ґрунтово- кліматичних зонах (степова, лісова і полісся) з різними типами ґрунтів (чорноземи - майже 50% світових чорноземів, сірі лісові ґрунти, дернисті й торф'яники). Загальний земельний фонд України становить 60,36 млн. га. Рівень освоєння території дуже високий - тільки 8% площі залишається в некультивованому природному стані (болота, озера, ріки, гори), площа цілинних земель складає 0,4% території, на частку площ під багаторічними насадженнями припадає близько 2%, косовицями - 6% і пасовищами - 13%, а сільськогосподарське освоєння земельного фонду складає близько 72% території країни, з яких на ріллю припадає близько 60%. Найбільший рівень сільськогосподарського освоєння територій мають землі Запорізької (88%), Миколаївської (87%), Кіровоградської (86%), Дніпропетровської й Одеської (по 83%), Херсонської (82%) областей. Трохи нижчий цей показник у лісостепових областях, у 1,5-2 рази менший у зоні Полісся (у США розораність території складає 19%, Франції й ФРН - 33%, Італії - 31%). Ґрунти - верхній тонкий шар континентальної земної кори, утворений під впливом рослин, тварин, мікроорганізмів і клімату з материнських гірських порід, на яких він знаходиться. Забруднення ґрунтів - привнесення і виникнення в ґрунті нових, нехарактерних для нього фізичних, хімічних чи біологічних агентів, або перевищення за певний час середньобагаторічного природного рівня (у межах його найбільших коливань) концентрації названих агентів. Забруднення ґрунтів змінює процес ґрунтоутворення, різко знижує родючість ґрунтів, викликає накопичення забруднювачів у рослинах. До найбільш небезпечних хімічних забруднювачів ґрунтів належить свинець і ртуть. До комплексних форм забруднення призводить поховання промислових і побутових відходів. Чинниками погіршення якості земель є перезволоження, заболочування, переосушення, подвійне засолення, підкислення, деградація, ерозія, осолонцювання. Вітрова та водна ерозія викликають розвіювання і видування ґрунту, утворення ярів, збільшення крутизни схилів і посилюють замулення заплав і водотоків, забруднення поверхневих і підземних вод; підкислення ґрунтів спричиняє підкислення водойм, а значить трансформацію в їх складі гідробіонтів і зменшення рибо продуктивності. Порушення (руйнування) ґрунтів - результат комплексу антропогенних і природних впливів на процеси зміни фізико-хімічних і механічних характеристик ґрунту (як правило, першопричиною порушення ґрунтів є механічна (агротехнічна) обробка ґрунтів, трансформація шарів землі під час будівництва, переущільнення ґрунтів транспортом, випас худоби, забруднення ґрунтів тощо). Ерозія ґрунтів - процес руйнування верхніх, найбільш родючих шарів ґрунту і порід, що його підстилають. Виділяють такі її форми: механічна (відбувається внаслідок механічної обробки ґрунтів); будівельна (спричиняється порушенням трав'яного покриву при будівельних роботах); транспортна (наслідок порушення рослинності транспортними засобами); пасовищна (відбувається через ослаблення трав'яного покриву під впливом витоптування чи виїдання тваринами); (вітрова відбувається внаслідок перенесення ґрунтових частинок повітряними потоками); водна (викликається перенесенням ґрунтових частинок під дією водних потоків); хімічна (наслідок нагромадження в ґрунтах окремих хімічних компонентів (мінеральних добрив, отрутохімікатів тощо), які руйнують структуру ґрунту). В Україні площа еродованих земель складає близько 50% загального фонду сільськогосподарських угідь (найгірші показники мають Донецька (70%), Луганська (62%) і Одеська (56%) області; більше половини продуктивних земель еродовано в Кіровоградській, Миколаївській, Харківській областях). У цілому площа еродованих земель в нашій державі збільшується на 80 тис. га щороку. Трансформація рельєфу - порушення форм земної поверхні, яке змінює природні процеси переміщення водних потоків і повітряних мас, а також шляхи міграції, біологічних об'єктів. Процеси антропогенної трансформації рельєфу класифікуються на дві групи: прямого впливу (первинні) та непрямого впливу (вторинні). Процеси прямого впливу, у свою чергу, поділяються на дві категорії: до першої належить утворення вироблених поглиблень - кар'єрів, шахт, котлованів, тунелів, каналів, ставків, водоймищ: другу категорію складає утворення насипних форм рельєфу - відвалів, валів, териконів, дамб, гребель, засипаних ярів. Процеси непрямого впливу на рельєф виявляються в активізації вторинних форм трансформації ландшафтів під впливом раніше спричинених антропогенних змін. До них належать утворення ярів, зсувів, осідання ґрунту в місцях підземного видобутку корисних копалин, ерозія морського берега внаслідок використання прибережних ґрунтів.

Надра - мінеральна основа біосфери; надра є традиційним об'єктом добування корисних копалин: паливних (вугілля, нафта, горючі сланці), рудних (залізо, алюміній, мідь, олово тощо), нерудних (фосфорити, апатити тощо), природних будівельних матеріалів (вапняки, піски, гравій тощо). Надра стали не тільки джерелом добування корисних копалин, але й місцем поховання шкідливих відходів виробництва, будівництва деяких підземних споруд, прокладання транспортних комунікацій тощо.

Для України розроблена схема районування території за комплексом несприятливих чинників, пов'язаних із господарською діяльністю. В її основу покладено фізико-географічне районування, а також враховано такі наслідки антропогенного впливу, як змив ґрунтового покриву, засолення ґрунтів, пилові бурі, суховії, заболочування, побутове забруднення ґрунтів, води, повітря, руйнування поверхні землі внаслідок шахтних, дорожніх, будівельних й інших робіт. Згідно цієї схеми комплекс несприятливих чинників найбільш складний у центральній частині Донецької обл. та степовому правобережжі Подніпров'я, де переважають забруднення води і повітря, змив ґрунту, яружність тощо. Дещо нижчий ступінь антропогенного впливу в районах північно-західної Полтавщини, лівобережжя Сіверського Дінця, степового Лівобережного Подніпров'я, Північного Криму, Придніпровської й північного заходу Подільської височини, Прикарпаття. В інших районах дія цих чинників значно менша, проте досить відчутна. Розроблені також екологічні мали про стан забруднення атмосфери, гідросфери і літосфери, про демографічну ситуацію, пов'язану зі станом довкілля, та здійснено еколого-економічне зонування території з урахуванням техногенного навантаження на довкілля, стійкості природного середовища та його екологічного потенціалу. їх аналіз показує, що найбільш напружена екологічна ситуація склалася в регіонах, що мають важливе соціально-економічне значення для країни. У Донецько-Придніпровському регіоні проживає близько 28% населення країни, розташовано майже 5 тис. підприємств, більшість з яких складають підприємства металургії, енергетики, хімії, виробництва будівельних матеріалів, машинобудування, гірничої й вугільної промисловості. Стан довкілля регіону знаходиться в кризовому стані. Високий рівень забруднення спостерігається у таких містах регіону, як Донецьк, Краматорськ, Єнакієве, Горлівка, Макіївка, Маріуполь, Алчевськ, Слов'янськ, Луганськ, а також Запоріжжя, Кривий Ріг.

Досить складна екологічна ситуація склалася на Поліссі й у Карпатах, хоча тут переважає сільськогосподарська діяльність. Значною проблемою цих регіонів є Інтенсивна експлуатація лісів. У районах видобутку корисних копалин (граніту, піску, торфу, нафти, газу) негативний вплив на довкілля здійснює гірничодобувна промисловість. Особливої шкоди завдають кар'єри, під час розробки яких відходять ґрунтові води, відчужуються великі площі земель. Значної шкоди Поліссю завдала меліорація. У кризовому стані опинилися не тільки території осушених боліт, а й сільгоспугіддя - близько 25% їх площ втрачають родючість через вітрову ерозію, 47% - через підкислення, 18% - через водну ерозію. Близько 50% малих річок незворотно змінили режим стоку. Окрім того, для Полісся характерні проблеми, що виникли внаслідок інтенсивного вирубування лісів, видобутку торфу, розробки гранітних кар'єрів, тощо. Кризова екологічна ситуація в лісах Карпат склалася в основному внаслідок лісорозробок, а також діяльності великих промислових центрів у містах Калуш, Стебник, Надвірна, Новий Розділ, Дрогобич, Бурштин, об'єктів на території Чехії, Словаччини, Польщі, Румунії та руйнівних повеней.

Одні з головних причин екологічних проблем Азовського моря такі: надмірний вилов риби; будівництво гребель і водосховищ на Дону й Кубані (основних річках, що живлять море); впровадження в басейнах річок, що мають стік у море, зрошуваного землеробства й інтенсивних технологій вирощування рису (це призвело до перехімізації й засолення ґрунтів, забруднення вод, істотного скорочення стоку річок); змивання пестицидів із полів і винесення їх у море з водами річок (концентрація пестицидів в морі збільшилася у 20 разів); скид неочищених стоків підприємствами хімічної й металургійної промисловості в містах Маріуполь. Ростов-на-Дону, Таганрог, Камиш-Бурун. У донних відкладеннях моря вміст отрутохімікатів і важких металів у багато разів перевищує норму.

Екосистема басейну Чорного моря зазнає значного антропогенного навантаження, а деякі ділянки акваторії втратили здатність до самоочищення. Одним із головних негативних чинників, що формують екологічний стан моря, с забруднення, які надходять зі стоками Дніпра. Південного Бугу, Дністра, Дунаю. Найбільше антропогенне навантаження спостерігається в прибережній частині - особливо в зонах діяльності портів і впливу великих міст. До основних забруднювачів морського середовища відносяться комунальні господарства міст Одеси, Севастополя. Феодосії, Іллічівська, Балаклави тощо. Шельф забруднюють побутові й каналізаційні стоки (супровідні курортної індустрії). Найбільш забрудненими за вмістом нафтопродуктів в Севастопольські бухти (у районі нафтогавані в поверхневих шарах моря вміст нафтопродуктів перевищував ГДК у 8-Ю разів) і порти Одеси. Значну небезпеку становлять потужні припортові заводи та Південний порт поблизу Одеси. Через порушення регіонального гідродинамічного, гідрохімічного і теплового балансів водних мас моря поступово підвищується межа насичених сірководнем глибинних вод (раніше вона проходила на глибині 150-200 м, а тепер піднялася до 80-110 м). Дуже складна екологічна ситуація склалася у Дніпровсько-Бузькому і Дністровському лиманах, у Каламітській і Каркінітській затоках та лимані-озері Сасик. Серйозне занепокоєння викликає екологічний стан р. Дніпро, водні ресурси якої складають близько 80% водних ресурсів України. У басейні Дніпра функціонує значний господарський комплекс, тому для сучасного стану його екосистеми характерні такі проблеми: зі стоками до Дніпра потрапляють щорічно десятки тисяч тонн органічних забруднень, нітратів, сотні тисяч тони нафтопродуктів, сульфатів, хлоридів тощо; ерозійні процеси охоплюють значну частину території басейну; внаслідок штучної трансформації річкового режиму Дніпра уповільнився водообмін, створилися зони застою, посилилося засолення ґрунтів, збільшилося забруднення підземних вод тощо: значною с радіаційна забрудненість донних відкладів Дніпра (особливо Київського водосховища). Вирішення екологічних проблем р. Дніпро потребує особливої уваги, враховуючи те. що його воду споживає більш ніж половина населення України (понад 50 великих міст і промислових центрів). Каналами дніпровська вода подасться в Крим. Донбас. Харківський промвузол. йде на зрошення земель, а високий антропогенний тиск на водні ресурси Дніпра негативно позначається на екологічному стані Чорного моря.

Нині значно загострилися регіональні екологічні проблеми і внаслідок процесів урбанізації (зростання кількості й густоти міських поселень). В Україні налічується 436 міст і 925 сслнщ міського типу (проживає близько 70% населення країни), де розташована значна частина промислових підприємств (понад 80%), що формують основне техногенне навантаження на довкілля (зокрема, до 90% різних видів відходів утворюється в містах і лише 10% - у сільській місцевості). Для багатьох міст країни характерна складна екологічна обстановка, обумовлена наявністю і концентрацією підприємств чорної й кольорової металургії, теплоенергетики, хімії і нафтохімії, гірничовидобувної промисловості, цементних заводів. Такі міста є беззаперечними лідерами за рівнем забрудненості повітря. Серед них Донецьк (разом з розміщеними поблизу нього Авдіївкою, Гордіївкою, Єнакієве, Макіївкою й іншими містами складає Донецьку промислову агломерацію). Дніпродзержинськ. Дніпропетровськ, Запоріжжя. Константинівка, Кривий Ріг. Маріуполь У великих українських містах вміст у повітрі канцерогенних речовин у 2-3 рази, а в центрах чорної металургії приблизно в 12 разів більший, ніж у малих містах чи сільській місцевості. Дуже важливою екологічною проблемою міст є стан очищення стічних вод і каналізаційного господарства. Практично у всіх містах України споруди з очищення загальноміських стічних вод перевантажені (існуючі потужності очисних споруд в декілька разів менші за необхідні). Близько половини стічних вод скидаються у водні об'єкти недостатньо очищені, з них 15% - взагалі без очищення. Без будь-якого очищення скидається до 70% виробничих стічних вод. Серед найбільш забруднених річок відзначають: р. Сіверський Донець на ділянці Лисичансько-Рубежанського промрайону; р. Інгулець в районі Кривого Рогу; р. Дніпро в районах Дніпродзержинська, Дніпропетровська, Запоріжжя, Херсона; р. Кальміус та її притоки Кальчик, що впадають в Азовське море.

Однією із найскладніших екологічних проблем більшості міст є поховання виробничих і побутових відходів. Нині загальна маса накопичених відходів (у поверхневих сховищах) перевищує 25 млрд. т (на одного жителя припадає понад 400 т). Загальна площа земель, зайнятих під скупченнями відходів (відвали, терикони, шлаконакопичувачі, різного роду смітники тощо), складає більше 160 тис. га. Щорічно в країні утворюється 35 млн. м побутових відходів (близько 0,8 м на одну людину). Ці відходи складуються в близько 800 сміттєсховищах (понад 80% з них не обладнані системами захисту від забруднення ґрунтів, води і повітря). Ландшафти, зумовлені наявністю кар'єрів, розрізів й інших місць видобутку корисних копалин, а також місць складування промислових і побутових відходів у вигляді відвалів, хвостосховищ, шлаконакопичувачів, териконів, звалищ, формують зони техногенного опустелювання, площа яких складає близько 8% загальної території України. Навколо великих центрів чорної й кольорової металургії ґрунти забруднені залізом, міддю, цинком, марганцем, нікелем, алюмінієм й іншими металами (у багатьох місцях їх концентрація в десятки разів перевищує ГДК).

Розглянемо погалузевий екологодеструктивний вплив на довкілля в - Україні на прикладі забруднення атмосфери, водних і земельних ресурсів. Найбільший антропогенний вплив на стан атмосфери чинять теплоенергетика (25,7%), чорна (23,4%) і кольорова (11,1%) металургія, нафтовидобувна і нафтохімічна галузі промисловості (13,7%), транспорт (11,6%), гірничовидобування (7,1%), будівельні підприємства (3,4%), машинобудування (2,8%), інші галузі (1,2%). Найбільшими

споживачами води в Україні є, промисловість (45%), сільське (39%) та житлово-комунальне господарство (16%). У промисловості найбільш водоємними є такі галузі: хімічна та нафтохімічна - понад 42%, харчова - 18%, машинобудівна - 14%, енергетична - понад 12%, нафтовидобувна - 8%, м'ясо-молочна - біля 5%. Значна частина води в результаті водоспоживання безповоротно втрачається. Такі втрати води поділяють на дві категорії: а) необхідні (у складі продукту та при приготуванні різних робочих розчинів тривалої дії; наприклад, на виробництво цукру з 1 т цукрового буряку витрачається 0,5-6 м3 води, 1 т паперу — 1,5-70 м3, 100 л пива - 5-21 м3, 1 т пряжі - до 200 м3, 1 т сталі - 25 м3,

1 автомобіля - 300 м води); б) невиправдані, пов'язані з природним випаровуванням (з поверхні водосховищ, відстійників, ставків- охолоджувачів), протіканням трубопроводів (у міських мережах водопостачання втрачається до 30-50% води) і каналів. Найбільшими забрудниками водних ресурсів є промисловість країни - 63,4%, комунальне господарство - 19,5%, сільське господарство — 16,6%, інші галузі - 0,5%. Велике негативне значення має забруднення підземних вод. Основними причинами забруднення є діяльність промисловості (37%), сільського (16%) і житлово-комунального господарств (10%), підтягування некондиційних підземних вод при порушенні режиму експлуатації водозаборів (13%). Основними джерелами забруднення ґрунтів є: забруднюючі речовини, що осідають з повітря; привнесені мінеральні й надмірна кількість органічних добрив, пестицидів чи інших хімічних речовин; речовини, що містяться у воді для поливу; речовини, що надходять внаслідок діяльності людини (витоки чи розливи матеріалів під час роботи машин, транспортних засобів тощо); виробничі й побутові відходи.

Підприємства паливно-енергетичного комплексу (ПЕК) - це передусім шахти з видобутку вугілля (більшість розміщені в Донецькій і Луганській областях). З їх діяльністю пов'язані накопичення пустої породи та скупчення хвостосховищ на значній площі родючої землі й забруднення поверхневих і ґрунтових вод солями, а також значні втрати останніх внаслідок осушення шахт тощо. Атмосферне повітря забруднюють вентиляційні викиди та оксиди сірки й азоту від згорання породних відвалів тощо.


Підприємства нафтодобувної й нафтопереробної промисловості забруднюють ґрунт, поверхневі й підземні води, засолюють землю, а також є головним джерелом забруднення атмосферного повітря органічними сполуками (викидають в атмосферу вуглеводень, пил сірчаного газу, фенол, аміак, метилстирол й інші шкідливі речовини). У середньому для будівництва великої теплової електростанції (потенціал електроенергетики України складають 14 потужних ТЕС) відводять 2-3 км2 земельної площі (не враховуючи золовідвалів і водосховищ-охолодників). На цій місцевості змінюється рельєф, порушуються поверхневий стік і структура ґрунту. Великі градирні в системі охолодження конденсаторів ТЕС суттєво змінюють мікроклімат у районі станції. Тепла вода, яку відводять від конденсаторів, турбін, впливає на флору і фауну водойм. З димових труб ТЕС, що працюють на вугіллі, в атмосферу надходить значна кількість золи, залишків палива, сірчаного ангідриду, азоту, газоподібних продуктів неповного згорання (запиленість димових газів складає 10-50 г/м3), а при спалюванні мазуту - сполуки ванадію, солі натрію та деякі інші шкідливі речовини (запиленість димових газів становить 20- 50 г/м3). Окремо взяті речовини, що забруднюють повітря, менш небезпечні, ніж їх суміші. Хімічні реакції, що протікають безпосередньо в повітрі, призводять до утворення димних туманів - смогів. Оксиди азоту і сірки, потрапляючи в атмосферу, вступають в реакцію з атмосферною водою й утворюють крапельки азотної й сірчаної кислоти - кислотний туман, який переноситься вітрами і випадає на землю у вигляді кислотних дощів. Вплив гідроенергетичних об'єктів на біосферу визначається створенням штучних водосховищ, що веде до затоплення і підтоплення значних територій, позначається на кліматичних умовах і рельєфі. При роботі підприємств ПЕК на поверхню землі викидається значна кількість природних радіонуклідів. Потенційними джерелами радіаційної небезпеки є, перш за все, вугільні шахти, що утворюють при видобутку вугілля терикони або відвали порід, і розрізи, нафтові й газові промисли, теплоелектростанції, золовідвали, нафтопродуктоводи й нафтосховища. Найбільшу радіоактивність має вугілля деяких шахт Донецького та Львівсько-Волинського басейнів (максимальна ефективна величина радіоактивності цього вугілля може сягати 150 Бк/кг). Існують фізичні, хімічні, радіаційні й інші чинники техногенного впливу атомних електростанцій (АЕС) на довкілля. Найсуттєвіші чинники: локальний механічний вплив на рельєф - при будівництві; негативний вплив на людей у технологічних системах - при експлуатації; стік поверхневих і ґрунтових вод, що Містять хімічні й радіоактивні компоненти; зміна характеру землекористування й обмінних процесів у безпосередній близькості від АЕС. Потужні джерела тепла у вигляді градирень, водойм, охолоджувачів при експлуатації АЕС змінюють мікрокліматичні характеристики прилеглих районів. Рух води у системі зовнішнього тепловідведення, скидання технологічних вод, що містять різноманітні хімічні компоненти, впливають на популяцію, флору і фауну екосистем. Неабияке значення має поширення радіоактивних і токсичних речовин із систем АЕС, які поділяють на газові й аерозольні (викидаються в атмосферу через трубу) і рідкі скиди (в них шкідливі домішки присутні у вигляді розчинів дрібнодисперсних сумішей, що потрапляють у водойми).

Металургія споживає 16% газу і 35% вугілля в цілому, а споживання води досягає 19 м3 на 1т нерафінованої сталі (у країнах ЄС воно не перевищує 5-10 м3 на т продукції). Технології підприємств галузі, як правило застарілі. Майже 60% продукції припадає на мартенівські печі, експлуатація яких постійно дорожчає, а викиди забруднюючих речовин значно більші порівняно з сучасними кисневими конвертерами. Тільки 4% продукції припадає на дугові електропечі та 10% на безперервне розливання сталі - ефективні технології, що дають змогу зберігати значну кількість енергії й інших ресурсів. Комбінати чорної металургії (включають доменне, сталеплавильне, прокатне виробництва, гірничорудні цехи, агломераційні фабрики, заводи коксохімічні й з переробки відходів основних виробництв, теплоенергетичні установки) викидають в атмосферу оксид вуглецю, сірчистий ангідрид, пил, оксиди азоту, сірководень, аміак, сірковуглець, аерозолі хрому і марганцю, бензол, фенол, піридин, нафталан. Кольорова металургія забруднює атмосферу сполуками фтору, кольорових і важких металів (часто у вигляді аерозолів), парами ртуті, сірчистим ангідридом, окислами азоту, оксидом вуглецю, поліметалічним пилом, смолистими речовинами, вуглеводнями, що містять бенз(а)пірен. Причинами забруднення водних ресурсів металургійними підприємствами є недостатнє очищення стічних вод перед їх скиданням у водойми чи каналізаційні системи. Особливо небезпечні стічні води коксохімічних підприємств, які містять феноли й ароматичні сполуки. Важкі метали, радіонукліди, інші тверді відходи, що не підлягають утилізації чи повторній обробці, спричиняють шкідливий вплив на довкілля.

Машинобудівні підприємства використовують до 10% від загальної кількості води, яку споживає промисловість (найбільше її використовують заводи з виробництва вантажних автомобілів - 240 м3 на одиницю продукції, а скиди стічних вод досягають 180 м3; прецизійне верстатобудування -90 і 55 м3; компресорне, холодильне і кисневе машинобудування - 66 і 59; важке верстатобудування - 59 і 45; підприємства з виробництва підшипників - 55 і 48; заводи з виробництва різальних інструментів - 45 і 26; ливарні заводи - 17 і 9 м3). У складі неочищених стічних вод підприємств машинобудування переважають кремнезем, оксиди заліза, алюмінію, кальцію, магнію (виробництво литва); мастила й окалина (прокатне виробництво); кальцинована сода, фосфат натрію, триетаноламін, металевий і абразивний пил, мінеральні мастила (механічне виробництво); ціаніди, сірчана й азотна кислоти, мідь, нікель, олово, хром, цинк (гальванічне і лакофарбове виробництво). На цих підприємствах накопичується значна кількість твердих відходів, зокрема, амортизаційний брухт (результат заміни зношених деталей і модернізації обладнання), відходи виробництва прокату і лиття, механічної обробки заготовок на верстатах. На машинобудівних і приладобудівних підприємствах джерелами викидів шкідливих речовин в атмосферу є технологічне обладнання й агрегати, які застосовуються у виробництві заготовок, у ковальсько-пресових, термічних, гальванічних, механоскладальних, зварювальних, лакофарбових і ливарних цехах. Внаслідок роботи технологічного устаткування в повітря надходять масла, пари, аміак, ціаністий водень, аерозолі, флориди, металевий і абразивний пил, уайт-спірит, сірководень, двооксид сірки, оксиди азоту й інші шкідливі речовини.

Підприємства хімічної промисловості - потужне джерело забруднення атмосферного повітря, водойм і ґрунтів газоподібними, рідкими і твердими відходами виробництва. Значної шкоди довкіллю завдають відходи виробництва фосфорних добрив (на 1 т продукту припадає майже 4 т фосфору). Технологія виробництва суперфосфату пов'язана з викидами в повітря пилу і сполук фтору. При виробництві сірчаної кислоти у газових викидах містяться сірчаний ангідрид, оксиди азоту, токсичний пил, літій і залишки миш'яку. В інших галузях хімічної промисловості в атмосферу викидають такі шкідливі речовини: при виробництві азотної кислоти - оксиди азоту, аміак, оксиди вуглецю; у виробництві хлору - хлор і соляну кислоту; при виробництві штучних волокон - сірковуглець, сірководень; при виробництві ацетилену, карбіду кальцію і феросплавів — вапняний пил, пил кремнієвої кислоти, що містять деякі метали і мають неприємний запах; при виробництві алюмінію електролізним методом - газоподібні сполуки фтору тощо. Відходи хімічної промисловості застосовуються в інших галузях. Із загального обсягу сировини, що використовується для виробництва сірчаної кислоти, близько 75% залишається у відходах - піритних недогарках, в 1 т. яких міститься заліза 40-63%, сірки 1-2%, міді 0,3-0,5%, цинку 0,4-1,4%, свинцю 0,3-0,6%. Ці недогарки застосовуються переважно при виробництві цементу. У промисловості будівельних матеріалів застосовуються гіпсові відходи хімічної промисловості. У сільському господарстві щороку використовується близько 1,5 млн. т. фосфогіпсу. Застосування фосфогіпсу в цементній промисловості заощаджує сировинні ресурси природного гіпсу. При виробництві цементу також використовують відходи сірчанокислотного виробництва,

борогіпс, відходи виробництва борної кислоти тощо. Підприємства хімічної промисловості споживають багато прісної води.

Целюлозно-паперова промисловість належить до джерел інтенсивного забруднення навколишнього середовища. Комбінат потужністю 180 тис. т/рік книжково-журнальної й паперової продукції на 15 тис. т/рік обгорткового і пакувального паперу споживає щороку 500 тис. м3 деревини, 95 тис. т мазуту (або 82 млн. м3 природного газу), 1070 МВт год електроенергії, 24,8 млн. м3 свіжої води; потребує вилучення із сільськогосподарського обороту майже 150 га земельних угідь під будівництво бетонного водосховища для збору річкової води, резервуарів місткістю 150 м3 кожний для забезпечення очисних споруд технічною водою. На целюлозно-паперових комбінатах джерелами газових викидів є содорегенеративні котлоагрегати, вапнянорегенеративні печі, варильні котли і випарні пристрої.

Підприємства багатьох галузей харчової промисловості інтенсивно забруднюють довкілля, особливо водні джерела. Це передусім стосується підприємств цукрової (споживає найбільше води), кондитерської, тютюнової й ефіроолійної промисловостей, які всі стічні води скидають у водойми практично без очищення (особливо небезпечними вважаються жомова і дифузійна вода). Вагомою причиною забруднення атмосферного повітря в харчовій промисловості є малоефективна робота газоочисного обладнання і пиловловлювачів, внаслідок чого в атмосферу викидається значна кількість сажі, сірчаного ангідриду, оксидів вуглецю й азоту, парів спирту, сухих кормових дріжджів тощо.

Підприємства з виробництва будівельних матеріалів забруднюють атмосферу монооксидом вуглецю, оксидами сірки, пилом, що містить сполуки важких металів, фтору, двоокису кремнію, азбесту, гіпсу, і тонкодисперсним скляним пилом, (питомі викиди монооксиду вуглецю на виробництво 1 т цементу, вапна і теплоізоляційних матеріалів досягають 20-60 кг, санітарно- технічного обладнання - 200 кг; викиди оксидів сірки на виробництві 1 т цементу складає 16 кг, вапна - 9 кг, будівельного гіпсу - 2 кг, санітарно-технічного обладнання - 3-8 кг). Вони також витрачають значну кількість води (виробництво цементу потребує 34%, промисловість нерудних матеріалів - 29%, скляна промисловість - 7,5%, підприємства з виробництва санітарно- технічного обладнання - 3%, силікатної цегли - 1,6%, від загальної кількості води, що витрачається в галузі). Необхідно зазначити, що в Україні накопичений певний досвід щодо використання вторинних матеріальних ресурсів відходів індустріального виробництва (кам'яновугільна зола і золошлакова суміш з теплоелектростанцій, відвальні шахтні породи, відходи вуглезбагачення тощо).

Екологодеструктивний вплив житлово-комунального господарства (ЖКГ) виявляється в потребі забезпечувати життєдіяльність людини. Мільйонне місто за добу споживає майже 625 тис. т води, 2 тис. т продуктів харчування, 9,5 тис. т пального. У навколишнє середовище без необхідної очистки й обробки надходить до 500 тис. т рідких, 2 тис . т твердих і 950 т газоподібних відходів. Обсяг твердих побутових відходів (ТПВ) зростає прямо пропорційно до зростання самих міст (їх обсяги щороку зростають на 1-1,5%). Накопичення значної кількості ТПВ потребує відведення нових земельних ділянок під звалища, спричинює подальше забруднення атмосферного повітря і водойм, є вибухо- і пожежонебезпечним, потенційним джерелом поширення інфекційних захворювань. Автомобільний, залізничний, морський, річковий, авіаційний, трубопровідний та інші види транспорту забруднюють повітря, воду, ґрунти тощо. На автомобільний транспорт припадає 94% викидів оксиду вуглецю, 44% оксиду азоту. Майже на 60% забруднення повітря у великих містах залежить від роботи пересувних транспортних засобів.

Сфера впливу сільського господарства - це перш за все земельні ресурси, тобто ґрунти. Сучасне сільське господарство внаслідок широкого використання добрив і пестицидів (кількість небезпечних речовин, що надходять у біологічний колообіг в результаті сільськогосподарської діяльності, приблизно дорівнює обсягу забруднень від промисловості) негативно впливає на хімічний склад ґрунтів. Зазначимо, що фосфатні руди радіоактивні й радіоізотопи, які знаходяться у вироблених з цих руд добривах (носії радіоактивних забруднень ґрунтів і ґрунтових вод), проникають із ґрунту в харчові культури. Радіоактивне забруднення зростає, якщо добрива вносять у ґрунт у рідкому вигляді. Водна ерозія особливо руйнівна в господарсько освоєних гірських районах, районах з різко почленованим рельєфом, сильним і нерівномірним стоком талих або зливових вод, а вітрова ерозія завдає руйнівної дії в посушливих степових районах з піщаними і супіщаними ґрунтами.

 
Якщо Ви помітили помилку в тексті позначте слово та натисніть Shift + Enter
< Попередня   ЗМІСТ   Наступна >
 
Дисципліни
Агропромисловість
Банківська справа
БЖД
Бухоблік та Аудит
Географія
Документознавство
Екологія
Економіка
Етика та Естетика
Журналістика
Інвестування
Інформатика
Історія
Культурологія
Література
Логіка
Логістика
Маркетинг
Медицина
Менеджмент
Нерухомість
Педагогіка
Політологія
Політекономія
Право
Природознавство
Психологія
Релігієзнавство
Риторика
РПС
Соціологія
Статистика
Страхова справа
Техніка
Товарознавство
Туризм
Філософія
Фінанси
Інші