Навігація
Головна
ПОСЛУГИ
Авторизація/Реєстрація
Реклама на сайті
 
Головна arrow Екологія arrow Питання оцінки впливу на навколишнє середовище
< Попередня   ЗМІСТ   Наступна >

Порівняння й адаптація екологічного законодавства України до чинного в ЄС

Вирішення основних екологічних проблем неможливе без міжнародного співробітництва, що зумовлено, насамперед, їх глобальним характером і транскордонним характером поширення забруднень. Тому у сфері національної політики міжнародна діяльність України спрямована на розробку та впровадження погодженої з міжнародними нормами стратегії гармонізації національного природоохоронного законодавства, вимог і стандартів екологічної безпеки господарської діяльності та всебічної їх адаптації до норм країн-членів ЄС. Поряд із цим екологічний стан довкілля, рівень і характер природокористування та природоохоронних заходів, екологобезпечність технологій також мають максимальною мірою відповідати західноєвропейським стандартам і нормативам (у 1995 р. Україна стала членом Ради Європи, однією л найбільш впливових європейських організацій, в діяльності якої вирішення проблем раціонального використання природних ресурсів і збереження довкілля займає належне місце). Екологічна політика ЄС закріплена в розділі XIX "Навколишнє середовище" Договору про створення Європейського Економічного Співтовариства (ст. 174-176). Ст. 174 визначає такі цілі Євросоюзу у сфері охорони довкілля: охорона, захист і поліпшення стану довкілля; захист здоров'я людей; розумне і раціональне використання природних ресурсів; забезпечення на міжнародному рівні заходів, пов'язаних із вирішенням екологічних проблем у регіональному і глобальному масштабі. Ця стаття також визначає принципи екологічної діяльності ЄС - принцип попередження і превентивних дій та принцип відшкодування шкоди, завданої довкіллю (головним чином шляхом ліквідації її причин і оплати за шкоду тими, хто її спричинив). Основні органи ЄС, що беруть участь у розробці й реалізації екологічної політики, такі: Екологічна рада (ще називають Радою міністрів навколишнього середовища), що діє в рамках Ради ЄС; Генеральний директорат з питань довкілля, очолюваний одним із членів Європейської Комісії; Комітет з питань довкілля й захисту споживача Європейського Парламенту. Спеціалізованою установою ЄС у сфері охорони довкілля є Європейська агенція з охорони навколишнього середовища (ЄАНС), основна функція якої - збір, аналіз і поширення інформації для сприяння в розробці й реалізації політики Союзу у сфері охорони довкілля. ЄАНС (входять також Ісландія Ліхтенштейн і Норвегія) створена як координаційний центр Європейської мережі обміну інформацією й спостереженнями у сфері охорони навколишнього середовища (EIONET), що поєднує 600 екологічних організацій Європи. У своїй роботі ЄАНС спирається на три основні інструменти: моніторинг і звітність, обмін у мережі EIONET, а також роботу інформаційного центру. У рамках EIONET діють 9 європейських тематичних центрів: спостереження за викидами в атмосферу, якістю повітря, внутрішніми водними об'єктами, земельними ресурсами, морським і береговим навколишнім середовищем, фунтами і водними ресурсами, охороною природи, а також реєстрації джерел інформації. ЄАНС тісно співпрацює з іншими організаціями як усередині, так і за межами ЄС, зокрема з Організацією ООН з питань навколишнього середовища (ЮНЕП) і Організацією економічної співпраці й розвитку (ОЕСР). Для безпосереднього обговорення актуальних екологічних проблем і необхідного для прийняття законодавства рішень слугують саміти (проводяться кілька разів на рік) з екологічних питань, на яких присутні міністри з навколишнього середовища держав-членів ЄС.

Законодавство ЄС - особливий тип наднаціонального законодавства з окремими національними елементами, у якому є кілька типів правових інструментів різної юридичної чинності, спрямованих на регулювання діяльності різних юридичних суб'єктів. Законодавчі акти - правові норми, обов'язкові для виконання всіма країнами-членами ЄС. Вони мають вищу юридичну чинність за національне законодавство, у зв'язку з чим не потребують трансформування в національні закони. Директиви не мають прямої юридичної сили, але закладені в них цільові показники обов'язкові для виконання всіма членами ЄС. При цьому форми і методи досягнення цільових показників визначають національні органи. Директиви потребують від країн-членів трансформування окремих положень у національне законодавство протягом визначеного часу. Отримавши відображення в національному законодавстві, директиви набувають строгої юридичної чинності й дають змогу гармонізувати правові системи різних держав. Рішення з окремих питань мають обов'язкову юридичну чинність для тих суб'єктів, на які вони спрямовані, наприклад на окремі країни-члени, компанії, особи. Рекомендації - не строгі правові інструменти, їх використовують як керівні принципи для установ і країн-членів ЄС. У деяких секторах охорони довкілля законодавство починає розвиватися з розробки рамкової директиви, з якої випливає набір дочірніх директив. Рамкові директиви визначають правові рамки, зокрема керівні принципи, інституційні основи, сферу компетенції й відповідальність залучених суб'єктів, процедури, тимчасові рамки.

Головна мета законодавства ЄС у сфері якості повітря полягає у скороченні Викидів шкідливих речовин в атмосферу і забезпеченні якості повітря, прийнятного з погляду здоров'я людей і охорони довкілля. У законодавстві визначено стандарти якості повітря, припустимі межі викидів з різних джерел (стаціонарних, рухомих, викидів у результаті поводження з продуктами, матеріалами тощо). Визначено також єдині базові адміністративні й управлінські принципи, зокрема принципи оцінки й моніторингу. Основу правових рамок становить Директива Ради ЄС 96/62/ЄС щодо оцінки й менеджменту якості повітря у навколишньому середовищі. Цілі директиви - розробити й установити нормативи якості повітря у довкіллі, оцінити його якість у навколишньому середовищі країн ЄС на основі спільних методів і критеріїв, одержати відповідну інформацію про якість повітря й забезпечити доступ громадськості до цієї Інформації, підтримувати і поліпшувати якість повітря. У директиві визначено групу атмосферних забруднювачів (діоксид сірки, оксиди азоту, тверді частинки, свинець, озон, бензол, чадний газ, кадмій, арсен, нікель, ртуть) щодо яких стандарти якості повітря будуть базуватися на додаткових дочірніх директивах. Для зазначених забруднювачів у дочірніх директивах буде визначено гранично допустимі норми, за можливості також граничні значення, аварійні рівні й межі допустимих відхилень. Країни-члени ЄС мають поділити свою територію на зони, для кожної з яких буде визначено фактичний або розрахунковий (на основі моделювання) вимір якості повітря. Для тих зон, де фактичний рівень забруднення однією або декількома речовинами перевищує допустимі норми і межі допустимих відхилень, слід розробляти й реалізовувати план дій щодо зниження рівня забруднення до гранично допустимих значень протягом певного часу. Цей план має містити, зокрема, деталі заходів і проектів, спрямованих на зменшення викидів забруднювача. У зонах, де рівень забруднення не перевищує гранично допустимих значень, країни-члени ЄС зобов'язуються підтримувати наявну якість повітря. Про перевищення гранично допустимих значень країни-члени ЄС мають інформувати громадськість через ЗМІ. У сфері адміністрування одна з вимог директиви - створення в кожній країні відповідної адміністративної структури для контролю за якістю повітря, зокрема, для компетентного контролю за виконанням директиви, оцінки якості повітря, схвалення засобів оцінки якості повітря й забезпечення її точності, аналізу методів оцінки та координації із загальноєвропейською системою забезпечення якості. Країни- члени зобов'язані звітувати про методи оцінки перевищення допустимих значень, а також про розробку і реалізацію планів дій.

Мета водного законодавства ЄС - досягти сталого використання водних ресурсів, включаючи забезпечення задовільного якісного й кількісного стану поверхневих і ґрунтових вод. Законодавство закладає основу комплексної системи управління водними ресурсами і вимагає від країн-членів створення відповідних адміністративних структур, розробки планів і моніторингу, а також визначає стандарти якості для поверхневих і ґрунтових вод для конкретних видів водокористування (наприклад, питного постачання або купання), нормативи щодо викидів окремих забруднювачів (наприклад, нітратів), технологічні стандарти (наприклад, для очищення міських стоків). Директива 2000/60/ЄС Європейського Парламенту і Ради з водної політики на місцевому рівні спрямована на запобігання погіршенню і поліпшення стану водних екосистем, сприяння довгостроковій охороні водних ресурсів, забезпечення поступового зменшення забруднення поверхневих і ґрунтових вод, сприяння пом'якшенню наслідків повеней і посух. Щодо поверхневих вод директива передбачає до 2015 р.: запобігання погіршенню стану всіх водних об'єктів; охорону й відновлення досконалого стану води, як це визначено в директиві, у всіх природних водних об'єктах; охорону й поліпшення позитивного екологічного потенціалу й прийнятного хімічного складу всіх штучних і сильно змінених водних об'єктів; відмову від викидів пріоритетних небезпечних речовин і поступове зменшення викидів інших пріоритетних речовин. Щодо ґрунтових вод директивою ухвалено: запобігати погіршенню стану всіх ґрунтових горизонтів; охороняти й відновлювати задовільний стан ґрунтових вод, як визначено в директиві, у всіх водних об'єктах до 2015 р.; запобігати значному підвищенню концентрацій будь-яких забруднювачів, спричиненому людською діяльністю. Щодо охоронних територій директива ставить завдання досягти всіх стандартів до 2015 р. Директива вимагає створення адміністративних одиниць і компетентних органів за принципом річкового басейну. У кожному річковому басейні компетентний орган має проаналізувати стан басейну, вплив людської діяльності на стан водних об'єктів, а також здійснити економічний аналіз водокористування. На підставі даних аналізу для кожного річкового басейну розробляють програму заходів і план управління з урахуванням принципів доступу громадськості до інформації й участі в консультаціях. Основні заходи реалізації цілей директиви такі: виконання законодавства ЄС у сфері водної політики; створення економічних стимулів, спрямованих на відшкодування витрат, пов'язаних з наданням послуг у сфері водокористування; виконання законодавства у сфері питного водопостачання, зокрема щодо забезпечення належної якості води для питних цілей; контроль забору води з поверхневих і ґрунтових об'єктів, зокрема санкціонування забору; контроль за штучним поповненням ґрунтових горизонтів; контроль за забрудненням із головних джерел, включаючи заборону або санкціонування викидів у водні об'єкти; контроль за забрудненням із розсіяних джерел, включаючи заборону, санкціонування і реєстрацію дій, що сприяють проникненню забруднювачів у водні об'єкти; заходи для забезпечення відповідності гідроморфологічних умов вимогам досягнення прийнятної екологічної якості або ефективного екологічного потенціалу; заходи для запобігання забрудненню, зокрема "пріоритетними" речовинами; заходи для запобігання ненавмисному забрудненню. У директиві передбачено розробку Європейською Комісією переліку "пріоритетних" небезпечних й інших речовин (під пріоритетними розуміють речовини, які являють найбільшу загрозу для водного середовища, і щодо них застосовують заходи для поступового згортання або зменшення їх викидів у водні об'єкти).

Директива Ради ЄС 91/271/ЕЕС з очищення міських стоків пропонує державам-членам ЄС налагодити збір і очищення рідких стоків у великих містах. Загальна вимога - вторинне очищення, окрім берегових районів, де може бути достатньо первинного очищення. Директива встановлює тимчасові рамки для впровадження відповідних систем збору й очищення стоків, насамперед у великих агломератах, а потім також у менших містах. Країни-члени ЄС зобов'язані виявляти території, на яких водні об'єкти піддаються евтрофікації, мають поганий водообмін або використовуються для забору з метою питного водо постачання і тут системи збору й очищення стоків тут слід впровадити у стислі терміни. Директива також установлює вимогу попереднього очищення промислових стоків, які надходять у системи міського водовідведення й очищення, що дозволить уникнути негативних екологічних наслідків від скидів очисних споруд; осадовий мул слід безпечно використати вдруге або поховати. Директива вимагає від держав-членІв створення адміністративних установ, що відповідатимуть за санкціонування скидів міських стоків у водні джерела і зберігання та використання осадового мулу. Директива 91/676/ЕЕС з охорони вод від забруднення нітратами із сільськогосподарських джерел спрямована на зменшення забруднення вод нітратами й запобігання йому. Відповідно до директиви держави-члени ЄС мають розробити Кодекс найкращих сільськогосподарських практик, спрямований на вирішення проблем забруднення води із сільськогосподарських джерел. Країни мають визначити зони, які зазнали найбільшого забруднення нітратами (наприклад, поверхневі води, що використовують для забору води, ґрунти з високим вмістом нітратів або водні об'єкти, піддані евтрофікації), а також розробити програми дій, які передбачали б заходи для виконання Кодексу найкращих сільськогосподарських практик, й інші заходи, спрямовані на зменшення забруднення вод нітратами та запобігання йому.

Мета законодавства ЄС у сфері поводження з відходами - скоротити обсяг відходів і забезпечити їх повторне використання або екологічно безпечну утилізацію. Його основні принципи - "Ієрархія" системи поводження з відходами (запобігання, повторне використання, переробка, використання як джерела енергії, утилізація), відповідальність виробника, віддаленість місця утилізації від джерела відходів, самодостатність ЄС в сфері поховання відходів. Правові рамки цього питання утворюють Директиву щодо відходів і Директиву щодо небезпечних відходів. Інші директиви спрямовані на регулювання потоків відходів конкретного типу: відходів від пакування, відпрацьованих нафто продуктів, діоксиду титану, поліхлорованих біфемілів (ПХБ), поліхлорованих трифенолів (ПХТ), осадового мулу, акумуляторів, автомобілів з терміном служби, що вже минув, електричних і електронних відходів. Є директиви, спрямовані на регулювання процесів переробки відходів, директива щодо полігонів поховання та спалювання відходів. Низка законів ЄС регулює ввезення й вивезення відходів з країн Євросоюзу. Директива 75/442/ЕЕС щодо відходів, зміни до якої було внесено Директивою 91/156/ЕЕС, спрямована на зменшення відходів і запобігання їм, а також зниження їх шкідливості за рахунок впровадження технологій чистого виробництва і поліпшення конструкторських якостей продукції, використання відповідних методів вилучення відходів, повторного використання матеріалів, що містяться в них, і використання відходів для виробництва енергії. Директива вимагає від країн-членів ЄС заборони безконтрольного поховання відходів, забезпечення дотримання екологічної безпеки під час відновлення матеріалів з відходів і контрольованої утилізації. Країни мають розробити взаємозалежну інфраструктуру для утилізації відходів, щоб забезпечити самодостатність ЄС у цій сфері. У директиві подано визначення відходів та їх категорій. Окрім того, Європейська Комісія видає Європейський каталог відходів, у якому наведено їх детальну класифікацію і встановлено загальну систему назв. Директива 9І/689/ЕЕС про небезпечні відходи, зміни до якої було внесено Директивою 94/31/ЄС, доповнює правове поле, створене Директивою про відходи. У директиві дано визначення небезпечних відходів і введено додаткові, більш строгі вимоги щодо поводження з такими відходами. Відповідно до Рішення Ради 94/904/ЄС періодично публікують перелік небезпечних відходів, у якому їх класифіковано, використовуючи єдину систему найменування небезпечних відходів.

Директива 96/61/ЄС щодо комплексних заходів запобігання забрудненню й контролю за ним спрямована на впровадження комплексного підходу до зменшення забруднення довкілля й запобігання йому за допомогою регулювання питань у таких сферах, як викиди в навколишнє середовище, забруднення води, утворення відходів і споживання енергії. Відповідно до вимог директиви всі ключові види промислової діяльності, визначені в додатку, слід проводити з дозволу компетентного органу, який має містити умови забезпечення високого рівня охорони довкілля загалом. За цих умов потрібно зазначати максимально допустимі норми викидів забруднювачів (особливо названих у додатку) у повітря, воду, а також норми наземного складування відходів з урахуванням потенціалу кожного забруднювача. Дозвіл також має містити вимоги до моніторингу для того, щоб існувала можливість відслідковувати відповідність ходу робіт умовам виданого дозволу. Граничні норми викидів й інших умов мають ґрунтуватися на концепції найкращих доступних технологій (НДТ). НДТ - найбільш ефективні й прогресивні методи операцій у різних типах промислового виробництва, які дають змогу досягти високого рівня захисту довкілля водночас практичні з технічного й економічного поглядів. На практиці НДТ для місцевого застосування визначають у процесі обміну інформацією між Комісією, органами влади країн-членів ЄС І залученими підприємствами. Країни-члени мають забезпечити виконання промисловими підприємствами умов дозволів. Зміст заяви промислового підприємства на одержання дозволу, сам дозвіл і результати моніторингу мають бути доступні широкій громадськості. Під егідою Європейської Комісії діє загальнодоступний Європейський реєстр викидів забруднювачів (Рішення Комісії 2000/479/ЄС), у якому подано інформацію країн про викиди й основні забруднювачі довкілля. Головна мета політики ЄС у сфері хімічних речовин полягає в забезпеченні високого рівня захисту здоров'я людей і довкілля водночас зі створенням умов для ефективного функціонування внутрішнього ринку, стимулювання новаторства й конкуренції в хімічній галузі. Законодавство у цій сфері визначає основи класифікації, правил пакування і маркування небезпечних речовин, контролю за загрозами внаслідок поводження з цими речовинами, обмеження торгівлі й використання певних небезпечних речовин і препаратів.

Порівняльний аналіз правових екологічних норм ЄС і України для наближення національного законодавства до чинного в ЄС передбачає проведення порівняльного аналізу всіх статей директив (Directives), що подані у спеціальному переліку, який називається "екологічне надбання" (environmental aquis), із статтями національного екологічного законодавства і внесення до нього відповідних змін і доповнень, а також виконання підготовчих робіт для забезпечення імплементації регуляцій (Regulations). Різноманіття географічних, історичних, політичних, соціально-економічних, національних і культурних особливостей різних країн накладає відбиток на структуру і зміст документів, які регулюють відносини у сфері охорони довкілля в ЄС, не даючи змоги подати чинні правові системи Співтовариства й України в єдиному форматі, який систематизував би всі правові норми (головні подібності та відмінності елементів законодавства ЄС і України наведені в таблиці 2.1).

Таблиця 2.1

Порівняння правових екологічних норм ЄС і України

Характеристика елементів законодавства

Оцінка стану в

ЄС

Україні

1

2

3

Обсяг

екологічного

законодавства

Прийнято понад 300 законодавчих актів, з яких першочерговому обов'язковому перенесенню в національне законодавство підлягають 86 директив; стосовно 33 регуляцій мають бути підготовлені умови для їх подальшої імплементації

Прийнято понад 80 актів законодавства (законів, постанов Верховної Ради), які частково охоплюють питання, що входять в обсяг екологічного законодавства ЄС (обсяг кожного із законів України в середньому істотно не відрізняється від законів ЄС)

1

2

3

Наявність у законах норм прямої дії

Норми всіх законів є переважно нормами прямої дії; є посилання на норми прямої дії в інших законах

Норми законів в основному не є нормами прямої дії, тому прийняття значної частини законодавчих норм делегується органам виконавчої влади, яка приймає підзаконні акти (фактично мають силу закону)

Спрямованість на досягнення конкретних цілей

У законах формулюються цілі й терміни їх досягнення (динамічні закони)

У законах цілі й терміни їх досягнення відсутні (статичні закони)

Ступінь

деталізації

законодавства

Висока (у більшості випадків закон супроводжується значною кількістю додатків, що коментують і доповнюють статті закону, дають кількісні характеристики норм і методи вимірів, їх частоту, вимоги до моніторингу результатів застосування закону тощо)

Невисока (як правило, додатки до законів відсутні, а значна частина статей законів має декларативний характер)

Наявність детально розробленого інструмента, забезпечення балансу інтересів, гласності та широкого охоплення учасників прийняття рішень

Значну увагу приділено забезпеченню балансу інтересів, прозорості законотворчої діяльності, визначенню в законах питань процедури імплементації законів

Питання процедур у законах зазвичай не висвітлюються (вони традиційно розглядаються в підзаконних актах)

1

2

3

Підхід до

Гнучкий і реалістичний;

Конкретні величини показ

встановлення

прагнення враховувати

ників, що приймаються як

екологічних

конкретні соціальні,

стандарти і мета, у законах

стандартів і

економічні й екологічні

відсутні; стандарти і мета

цілей

умови при визначенні числових значень нормативних показників

іноді наводяться в підзаконних актах, що затверджуються на рівні міністерств (підхід не гнучкий і не реалістичний, оскільки зазвичай відображає лише відомчі інтереси)

ВВикористання

Використовується в

Не використовується

принципу

управління

ризиком

зростаючому обсязі

Інтегрований підхід до зменшення забруднення довкілля на основі принципу найкращих доступних технологій

Введено директивою 3 1996 р.

Законом не передбачений

Моніторинг

результатів

застосування

Передбачається з чітким визначенням процедур

Не передбачається

законів

Характеризуючи асортиментну, структурну і змістовну відповідність українського екологічного законодавства прийнятому в ЄС, фахівці зазначають, що за жодним із цих компонентів не спостерігається навіть близька відповідність. Кількість законодавчих актів у ЄС майже в 4 рази перевищує кількість таких в Україні (більшість законодавчих актів у ЄС має значну кількість додатків, дотримання вимог яких є обов'язковим). Порівняння структур законодавств показує, що ці структури мають подібні складові частини (загальні положення, вода, атмосферне повітря, природні території*), а інші частини є різними. Структури екологічного законодавства України та ЄС мають відмінність, що пов'язано з недоліками структури українського законодавства, у якому, зокрема, відсутні розділи: управління відходами, контроль промислового забруднення й управління ризиком, хімічні речовини і генетично модифіковані організми, шум від машин і механізмів тощо. Структура законодавства ЄС більш прийнятна для класифікації законодавчих актів, ніж структура законодавства України.

Основою реалізації наближення чинного і майбутнього законодавства України до законодавства ЄС стало підписання у червні 1994 р. Угоди про партнерство і співпрацю між Євросоюзом й Україною. Ст. 63 Угоди визначає співпрацю України та ЄС у сфері навколишнього середовища. Вона стала основою узгодження чинного законодавства України зі стандартами ЄС. ВРУ затвердила загальнодержавну програму адаптації законодавства України до законодавства ЄС (2003 р.). Базовим документом для підготовки програми стала Стратегія інтеграції України до ЄС 1998 р., де наголошено, що охорона довкілля - пріоритет державної політики. Зі свого боку ЄС визначив Спільну стратегію щодо України. В основі реалізації вимог гармонізації законодавчої бази України із законодавством ЄС лежить якісна оцінка стану екологічних об'єктів, що базується на якості й кількості вимірів, за допомогою яких контролюють якість довкілля, здоров'я і життя, формують економічний інструмент екологічної політики. В Україні прийнято низку законів і постанов з питань метрології, стандартизації й сертифікації в галузі природокористування й охорони довкілля. їх гармонізовано на міжнародному рівні. Держспоживстандарт України у галузі стандартизації створив мережу технічних комітетів (ТК) зі стандартизації у різних галузях. Технічний комітет із стандартизації ТК-93 ще 1996 року започаткував підготовку до впровадження стандартів на системи управління якістю ІБО 9000 як національних, а також завершив підготовку до прямого впровадження в Україні міжнародних стандартів з управління навколишнім середовищем ІБО серії і 4000. Експертна оцінка наближення законодавства України до законодавства ЄС у сфері довкілля була проведена, зокрема, щодо вільного доступу до екологічної інформації, оцінки впливу на навколишнє середовище, захисту атмосферного повітря, водних ресурсів, навколишнього середовища від забруднення й відходів, генетично модифікованих організмів тощо. Визначено рівень наближення до відповідних нормативно-правових актів у ЄС. Адаптація законодавства України до ЄС у сфері правового регулювання охорони довкілля, використання природних ресурсів і забезпечення екологічної безпеки здійснюється шляхом створення адаптованої до європейської правової, нормативно-методичної й організаційної бази, що відповідає вимогам національної та загальноєвропейської екологічної безпеки, тобто в напрямку коректування існуючих, і розробки та затвердження нових (додаткових) екологічних норм природокористування (стосовно води, повітря, рослинності тощо), а також нормативно-правових актів щодо державного контролю за станом довкілля і діяльністю господарських структур. Проте адаптація природоохоронної законодавчої бази України до правових норм ЄС та їх гармонізація не вирішує проблему формування основних напрямів державної політики в галузі без конкретних вимог до підзаконних документів нормативного характеру.

 
Якщо Ви помітили помилку в тексті позначте слово та натисніть Shift + Enter
< Попередня   ЗМІСТ   Наступна >
 
Дисципліни
Агропромисловість
Банківська справа
БЖД
Бухоблік та Аудит
Географія
Документознавство
Екологія
Економіка
Етика та Естетика
Журналістика
Інвестування
Інформатика
Історія
Культурологія
Література
Логіка
Логістика
Маркетинг
Медицина
Менеджмент
Нерухомість
Педагогіка
Політологія
Політекономія
Право
Природознавство
Психологія
Релігієзнавство
Риторика
РПС
Соціологія
Статистика
Страхова справа
Техніка
Товарознавство
Туризм
Філософія
Фінанси
Інші