Навігація
Головна
ПОСЛУГИ
Авторизація/Реєстрація
Реклама на сайті
 
Головна arrow Екологія arrow Питання оцінки впливу на навколишнє середовище
< Попередня   ЗМІСТ   Наступна >

Екологічне нормування та елементи системи управління охороною довкілля

Екологічне нормування - розробка й апробація науково обґрунтованих критеріїв і норм гранично допустимого шкідливого впливу на довкілля і людину, а також норм і правил природокористування на основі загальних методологічних підходів, комплексного вивчення й аналізу екологічних можливостей екосистем та їх окремих компонентів. Основу системи правового екологічного нормування в Україні забезпечує ЗУ "Про охорону навколишнього природного середовища" (ст. 33). Екологічне нормування визначає кількісні показники, що мають зменшувати антропогенний вплив суспільства до меж, у яких допускається така зміна природного середовища, яка дає змогу механізмам саморегуляції екосистем здійснювати процес відновлення природних ресурсів і не призводить до деградації довкілля. Екологічні нормативи - закріплені законодавством норми, що регулюють природоохоронні й природоресурсові відносини, спрямовані на задоволення екологічних потреб суспільства й забезпечення оптимальної якості довкілля, мають кількісні значення і визначають рівень екологічної безпеки. За юридичною силою екологічні нормативи поділяються на законодавчі норми (закони) і підзаконні норми (входять до урядових правових актів), нормативні акти міністерств і відомств, акти місцевого рівня, а за змістом юридичного припису - на попереджувальні, заборонні, відновлювальні, заохочувальні й каральні. Екологічні нормативи (стандарти) поділяються на міжнародні, державні, галузеві й локальні.

Міжнародні стандарти затверджуються і впроваджуються Міжнародною організацією із стандартизації (її технічним комітетом), державні - спеціальними постановами Державного комітету України з питань технічного регулювання та споживчої політики, галузеві - наказом відповідного міністерства чи відомства, локальні -постановою відповідного територіального природоохоронного органу в межах його компетенції. Суб'єктами природоохоронного нормування, які розробляють і вводять в дію екологічні нормативи, є низка державних структур при загальному координуванні МЕПР. Державні екологічні стандарти регламентують інтеграцію екологічних аспектів у різні види діяльності суб'єктів господарювання. Ці стандарти обов'язкові для виконання.

В Україні визначено такі основні завдання екологічного нормування: регламентація (упорядкування) вимог, що попереджують негативний вплив забруднення довкілля на здоров'я людини і природні системи; встановлення методів спостереження і контролю за станом довкілля; встановлення режимів використання й охорони природних ресурсів. Об'єкт нормування - показники впливу виробничо-господарської діяльності на людину, природно- територіальні комплекси (ПТК) та їх компоненти. Система екологічних нормативів включає нормативи екологічної безпеки (НЕБ), обмежувальні нормативи викидів, скидів і розміщення забруднюючих речовин у навколишньому середовищі (НВСР), нормування вилучення і використання природних ресурсів (НВПР), еколого-економічні нормативи (ЕЕН) і природоохоронні технологічні нормативи (ПТН). НЕБ покликані забезпечувати екологічно сприятливі умови життя і діяльності людини, а також умови відтворення тваринного і рослинного світу. Вони поділяються за: об'єктом впливу (встановлюються для людини, інших живих організмів, рослин) і елементом довкілля (встановлюють якість атмосферного повітря, водного басейну, ґрунту та продуктів харчування); видом негативного впливу (регламентують хімічне, механічне, акустичне, електромагнітне та радіоактивне забруднення довкілля) і періодом (часом) негативного впливу (на постійні й тимчасові). Стосовно НВПР, то слід зазначити, що використання природних ресурсів здійснюється в порядку загального і спеціального користування. Загальне ресурсокористування здійснюється для задоволення життєво необхідних потреб суспільства (оздоровчих, матеріальних, естетичних, рекреаційних) безкоштовно і не потребує спеціального дозволу (окрім ресурсів природно-заповідного фонду), а спеціальне - на основі спеціальних дозволів на відшкодувальній основі для ведення виробничо-господарської діяльності (водокористування, землекористування тощо). До ЕЕН відносяться, зокрема: плата за викиди/скиди забруднюючих речовин у навколишнє середовище і складування відходів; плата за користування природними ресурсами; такси штрафних платежів на відшкодування збитку, заподіяного порушенням природоохоронного законодавства; нормативи замикаючих витрат (кадастрових цін) на окремі види природних ресурсів (замикаючі витрати - норматив гранично допустимих наведених витрат на приріст виробництва продукту (ресурсу), що встановлюється централізовано). До ПТН відносяться, зокрема: питомі витрати сировини на одиницю продукції; норми утворення відходів за стадіями техпроцесу на одиницю продукції; норми питомого викиду шкідливих речовин на одиницю продукції. Головне завдання цих нормативів полягає у підвищенні ефективності використання матеріальних і мінерально-сировинних ресурсів, зниження матеріало- і ресурсомісткості суспільного виробництва, раціональне використання природних благ і ресурсів.

Нормативна база охорони довкілля і раціонального використання природних ресурсів будується за ієрархічним принципом і включає три головних блоки - еколого-технічні й еколого-технологічні нормативи, природоохоронні норми і правила, еколого-економічні й соціально-екологічні нормативи. Комплекс природоохоронних норм і правил поділяють на такі три групи:

  • 1) нормативи і правила екологічної безпеки - гранично допустимі концентрації (ГДК) шкідливих речовин в атмосферному повітрі, поверхневих і підземних водах, ґрунтах, біооб'єктах тощо; гранично допустимі рівні й дози (ГДР, ГДЦ) акустичного, електромагнітного, іонізуючого й іншого шкідливого фізичного і біологічного впливу; розраховані на основі ГДК гранично допустимі викиди (ГДВ) І тимчасово узгоджені викиди (ТУВ) забруднюючих речовин в атмосферне повітря та гранично допустимі скиди (ГДС) і тимчасово узгоджені скиди (ГУС) забруднюючих речовин у водні об'єкти. Ці нормативи характеризують навантаження, яке спричиняє те чи інше підприємство на навколишнє середовище за одиницю часу; при вмісті в середовищі кількох токсичних агентів враховують їх спільну дію - ефект підсумовування негативного впливу;
  • 2) екологічні норми і правила (ЕН) - центральні нормативи в системі природоохоронних норм і правил (повинні стати провідними і в усій системі нормативного забезпечення у галузі охорони довкілля): а) ЕН якісного стану екосистем, ландшафтів, ПТК - нормативи збереження видової й ландшафтної різноманітності; нормативи забезпечення витривалості загального екологічного балансу; гранично допустимі зміни структурно-функціональних показників екосистем; нормативи збереження генофонду; вимоги до збереження унікальних екосистем, ландшафтів, ПТК; правила вилучення зон екологічного лиха, правила відновлення якісного стану екосистем; нормативи якості води водних об'єктів; нормативи якості ґрунтів тощо; б) ЕН охорони природних ресурсів - ГДР регулювання природних процесів; правила охорони умов відтворення природних ресурсів; правила охорони природно-ресурсного потенціалу регіону; в) ЕН антропогенного навантаження - ГДР навантаження на одиницю території; нормативи розміщення відходів; ГДС і ГДВ на одиницю часу, одиницю площі; гранично допустимі сумарні екологічні навантаження (ГДЕН); ГДР біологічного та фізичного впливу; нормативи на інфраструктуру території;
  • 3) ресурсогосподарські норми і правила: а) нормативи споживання природних ресурсів як сировини виробничого призначення - регіональні поресурсові нормативи раціонального природокористування (визначають максимально допустимі значення споживання тих чи інших природних ресурсів у природно обумовлених межах ПТК без загрози викликати незворотні зміни у довкіллі); галузеві поресурсові нормативи (обмежують вплив на довкілля через нормування кількості ресурсів, які витрачаються, та кількості відходів виробництва: газоподібних, рідких, твердих - на одиницю продукції, що виробляється, одиницю використаної енергії тощо); б) питомі нормативи створення відходів (на одиницю продукції, технологічного обладнання, використаного ресурсу тощо); в) нормативи граничного утворення забруднюючих речовин, які відводяться в атмосферне повітря при експлуатації технологічного й іншого обладнання, споруд і об'єктів; галузеві технологічні

нормативи утворення речовин, що скидаються у водні об'єкти (тобто нормативи ГДК речовин у стічних водах, які утворюються в процесі виробництва одного виду продукції при використанні однієї й тієї самої сировини); г) нормативи використання вторинних ресурсів; д) нормативи утилізації відходів виробництва тощо.

ГДК (первинні, постійно діючі стандарти якості навколишнього середовища) - та максимальна концентрація речовин у будь-якому середовищі і джерелах біологічного споживання (повітрі, воді, ґрунті, продуктах харчування), яка при білил чи менш тривалому впливі на організм (контакті, вдиханні, прийманні всередину) не шкодить здоров'ю і не викликає віддалених ефектів. Встановленню ГДК передує розробка таких нормативів тимчасової дії: тимчасово допустимі концентрації шкідливих речовин (ТДК); орієнтовно безпечний рівень впливу (ОБРВ); орієнтовно допустима концентрація шкідливих речовин (ОДК); допустима залишкова кількість шкідливих речовин (ДЗК); розрахункова ГДК шкідливих речовин (РГДК). ГДК в Україні (встановлені для понад 500 домішок у повітрі, 1000 - у воді, водоймах, 100-у харчових продуктах, 30-у ґрунтах; окрім того, науково обґрунтовані ГДР таких фізичних чинників, як шум, вібрація, електромагнітні поля різних діапазонів тощо) й інших країнах закріплені законодавчо.

Для кожної забруднюючої повітря речовини в Україні встановлюються три нормативи ГДК (мг/м3): ГДК робочої зони (ГДКр,) - кількість шкідливої речовини, яка при щоденній роботі протягом 8 год. за весь трудовий стаж не повинна викликати відхилень у стані здоров'я в поточному і віддаленому періодах життя працівника і його потомства (робоча зона - зона (простір) на робочому місці висотою до 2 м над рівнем підлоги); ГДК максимально разова (ГДКмр) - концентрація шкідливої речовини, яка при вдиханні протягом 20 хв. не повинна викликати рефлекторних реакцій в організмі людини - відчуття запаху, зміна біоелектричної активності головного мозку, світлової чутливості очей тощо; ГДК середньодобова (ГДКсА, 24 год.) - не повинна чинити на людину прямого або непрямого шкідливого впливу загальнотоксичного, канцерогенного (викликає ракові й інші пухлини), мутагенного (спадкових змін) й інших при невизначено довгому вдиханні. Усі шкідливі речовини поділяються на 4 класи небезпечності; І клас - надзвичайно небезпечні (бенз(а)пірен, свинець); II клас - високонебезпечні (двоокис азоту, фенол); 111 клас - помірно небезпечні (сірчаний газ, пил); IV клас - малонебезпечні (оксид вуглецю, аміак). Для зелених насаджень існують максимальні разові й середньодобові ГДК (вони більш жорсткі, ніж для людини, а в окремих випадках беруться такими, як для людини). Для водного басейну розрізняють два різновиди НЕБ - ГДКГП. у водоймах господарсько- побутового призначення - концентрація шкідливої речовини, яка не повинна чинити прямого чи непрямого впливу на організм людини протягом усього життя і погіршувати гігієнічні умови водокористування, та ГДКрг. у водоймах рибогосподарського призначення (зазвичай ГДКрг < ГДКГП, мг/л). Існують також розрахункові нормативи екобезпеки (ТДК, ОБРВ), які встановлюються на 3 роки. Для забруднювачів водойм ГДК встановлюється за 4 критеріями: 1) токсикологічним (відсутність впливу домішок на здоров'я населення); 2) органолептичним (відсутність впливу забруднювачів на смак, колір, запах води); 3) загальносанітарним (відсутність впливу забруднювачів на загальний санітарний режим водойм, тобто на процес самоочищення); 4) відтворювальним (відсутність впливу забруднювачів на відтворювання рибних ресурсів). Для забруднюючих воду речовин встановлено також 4 класи небезпеки. Для ґрунтів основним НЕБ є ГДКГ. (мг/кг) - концентрація шкідливих речовин в орному шарі, яка не повинна чинити прямого чи непрямого впливу на дотичні з ґрунтом середовища і здоров'я людини. При визначенні ГДКг., окрім загальносанітарного показника, використовуються також показники, що характеризують міграцію речовин з ґрунту в рослини, повітря, ґрунтові води. Для продуктів харчування встановлюються ГДКпр (чи ОДК, мг/кг) - гранично допустима концентрація (допустима залишкова кількість) речовини в продуктах харчування (ГДКпр встановлено для 7 груп продтоварів - риба, м'ясо, молочні продукти, хліб (зерно), овочі, фрукти, соки). Нормування домішок у продуктах харчування ґрунтується на загальних принципах нешкідливості допустимого рівня вмісту чужорідних речовин у харчових продуктах. Для твердих відходів існує система нормативів (лімітів) їх розміщення в навколишньому середовищі за класами небезпеки (IV класи) і видами відходів. Існують також нормативи внесення пестицидів і мінеральних добрив.

Таблиця 3.1

Структура й основні механізми екологічного нормування

Основна мета

Різновиди

нормування

Норматив

Механізм і критерії

1

2

3

4

Санітарно-гігієнічний напрям екологічного нормування

1. Безпека життєдіяльності людини і збереження генетичного фонду людини

Концентрації, рівні й дози шкідливих впливів; критерії якості компонентів довкілля

ГДК, ГДР, ОБРВ, ІЗВ, ІЗА, ІХЗ

Лімітування на основі принципу пороговості впливу і принципу прийнятного ризику

Ризик (захворювання, аварій тощо)

ГДВ індивідуального і групового ризику

Лімітування на основі концепції прийнятного ризику

Виробничо-ресурсове екологічне нормування

2 а. Екологічна безпека виробничих процесів і кінцевої продукції

Об'єми шкідливих впливів і відходи виробництва та споживання

Ліміти утворення і захоронения відходів, ГДРВ,

гдв,гдс

Лімітування,

ліцензування

Технології виробництва та якості кінцевої продукції

Декларація безпеки, норми якості продукції, сертифікат, ємність

Ліцензування,

екологізація,

сертифікація,

стандартизація,

паспортизація

2 б. Охорона, раціональне використання і відтворення природних ресурсів

Об'єми і темпи вилучення і використання ресурсів (лісових, земельних, водних, надр тощо)

Ліміти норми вилучення, категорії, норми експлуатації

Лімітування,

ліцензування

1

2

3

4

Екосистемне нормування

3. Збереження біорізноманіття, нормальних умов функціонування і розвитку екосистем

Допустимі навантаження на екосистему, біоценоз, природно- територіальний комплекс, елементарний ландшафт

ГДШВ, ГДЕН, асиміляційна ємність, стійкість екосистем

Біорізноманіття, стан здоров'я населення тощо

Концентрації шкідливих речовин в компонентах екосистем

ГДК

Принцип

пороговості

впливу

Примітка: ІЗА - індекс забруднення атмосфери (комплексний показник, що розраховується з врахуванням шести головних забруднюючих речовин); ІЗВ - те саме для води; 1X3 - індекс хімічного забруднення; ГДЕН - гранично допустиме екологічне навантаження: максимально допустиме використання ресурсів біосфери (вилучення природних ресурсів, розміщати відходів); ГДШВ - гранично допустимий шкідливий вплив: те саме (стосовно використання компенсаторних механізмів самоочищення і відновлення біосфери); асиміляційна ємність екосистеми - кількісно виражена здатність протистояти антропогенним навантаженням і впливам без деградації.

Практика екологічного нормування, що бурхливо розвивається останнім часом, виділила три основні нормування (табл. 3.1) - санітарно-гігієнічне, екосистемне і виробничо- ресурсове. Санітарно-гігієнічне нормування розвивається у рамках токсикології. Хімічний вплив на людину нормується через ГДК шкідливих речовин у середовищах і компонентах екосистем. Фізичні впливи (електромагнітне, радіаційне, шумове, теплове тощо) обмежуються через ГДР і ГДД. Другий блок нормування цього напряму включає у себе оцінку якості довкілля і його компонентів через систему різного роду індексів (ІЗА, ІЗВ тощо) і кількісних оцінок. До санітарно-гігієнічного нормування відносять також розробку норм санітарно-захисних зон (СЗЗ) джерел водопостачання і зелених зон міст.

До виробничо-ресурсного нормування відносять, по-перше, виробничо-технологічне забезпечення дотримання екологічних норм і правил через екологізацію технологічних процесів, нормування якості продукції, що випускається, обмеження прямого впливу на довкілля з боку підприємств, нормування і стандартизацію в області поводження з відходами виробництва і споживання (основними показниками, що лімітують шкідливий вплив на довкілля, є ГДВ і ГДС забруднюючих речовин); по-друге, цей напрямок включає у себе проблему раціонального використання, охорони і забезпечення умов відтворення природних ресурсів, що забезпечується системою кадастрових оцінок, моніторингом і державною екологічною експертизою. Необхідною умовою цього нормування є диференційований за господарської цінністю та природоохоронною значимістю підхід до основних видів ресурсів (земля, ліс, вода, мінеральні ресурси).

Завдання екосистемного нормування полягає у збереженні біорізноманіття, нормальних умов функціонування і розвитку екосистем. Воно розглядається як визначення комплексних показників стійкості екосистем та їх числових значень, розробку нормативів і регламентів, що обмежують негативний вплив господарської діяльності на довкілля можливостями екосистем. При обґрунтовуванні кількісних оцінок стійкості необхідно розрізняти стійкість природного середовища та його окремих компонентів і стійкість сформованих природно-техногенних систем (ПТС; комбінація з технічного пристрою і природного тіла, об'єднаних виконуваною соціально-економічною функцією). Стійкість ПТС обумовлена здатністю при впливі різних природних, техногенних і активізованих техногенезом природно- техногенних чинників зберігати (чи відновлювати) рівновагу зв'язків і параметрів складу, структури, стану і властивостей своїх . окремих компонентів, забезпечуючи при цьому єдність структурних і функціональних відносин. Перші елементи екосистемного нормування реалізовувалися у процедурі ОВНС великих проектів.

Одним з основних недоліків екологічного нормування на сучасному етапі є те, що лише незначна частина норм може вважатися екологічними, оскільки встановлені вони без врахування законів існування екосистем і біотичного механізму регулювання якості довкілля; під час їх розробки не враховувалися специфіку регіонів країни і не вносилися елементи територіальної диференційованості цих регіонів. Окрім того, для удосконалення екологічного нормування необхідно, зокрема, щоб: система

екологічних норм і правил охоплювала всю сукупність чинників екологічного ризику, пов'язаного з розміщенням, проектуванням, будівництвом, реконструкцією, експлуатацією народногосподарських об'єктів, розробкою та використанням нової техніки, технологій і матеріалів тощо; розроблялися екологічні регламенти у вигляді різних умов, вимог, підзаконних актів, які обмежували б антропогенний вплив на довкілля; особлива увага приділялася нормативному забезпеченню екологічної експертизи й екологічного моніторингу; передбачалося використання міждержавних, державних, міжрегіональних, регіональних, міжгалузевих, галузевих, підприємств, природних об'єктів категорій екологічних нормативів; особлива увага приділялася питанням гармонізації вітчизняних нормативних документів з нормативами країн ЄС). Екологічні нормативи повинні бути підставою для встановлення шкали відповідальності за використання природних ресурсів і забруднення довкілля.

 
Якщо Ви помітили помилку в тексті позначте слово та натисніть Shift + Enter
< Попередня   ЗМІСТ   Наступна >
 
Дисципліни
Агропромисловість
Банківська справа
БЖД
Бухоблік та Аудит
Географія
Документознавство
Екологія
Економіка
Етика та Естетика
Журналістика
Інвестування
Інформатика
Історія
Культурологія
Література
Логіка
Логістика
Маркетинг
Медицина
Менеджмент
Нерухомість
Педагогіка
Політологія
Політекономія
Право
Природознавство
Психологія
Релігієзнавство
Риторика
РПС
Соціологія
Статистика
Страхова справа
Техніка
Товарознавство
Туризм
Філософія
Фінанси
Інші