Навігація
Головна
ПОСЛУГИ
Авторизація/Реєстрація
Реклама на сайті
 
Головна arrow Екологія arrow Питання оцінки впливу на навколишнє середовище
< Попередня   ЗМІСТ   Наступна >

ЕКОЛОГІЧНЕ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ПРОЕКТІВ І ВИРОБНИЧОЇ ДІЯЛЬНОСТІ

Екологічне обґрунтування передпроектної та проектної документації

Нині питання охорони довкілля є складовою частиною інвестиційного проекту. Зі зростанням стурбованості, викликаної погіршенням стану навколишнього середовища, фінансуючі організації включають процедури екологічної оцінки проектів у процес розробки і прийняття рішень з метою попередження ризику неплатежів своїх позичальників у зв'язку з їх діяльністю чи бездіяльністю в області охорони довкілля. Банками економічно розвинутих країн накопичений значний досвід щодо екологічного супроводу інвестиційних проектів. У цих країнах облік природоохоронних вимог є важливим елементом при розробці й розвитку стратегії бізнесу, запорукою успіху діяльності компаній у результаті підвищення їх конкурентної здатності, зниження собівартості виробленої продукції в результаті економії енергії, сировини і природних ресурсів, відсутності витрат, пов'язаних з виплатою штрафів і компенсацій за перевищення екологічних нормативів. Українські банки при фінансуванні інвестиційних проектів оцінюють ризики (у тому числі екологічні) у цілому, не виділяючи екологічні питання в самостійну категорію. В міру стабілізації економіки і банківської системи очікується (з досвіду розвинутих країн) зростання вимог до питань охорони довкілля і забезпечення екологічної безпеки населення. Тому розглянемо вимоги до екологічної оцінки проекту у рамках надання іноземними кредитними організаціями позик, оскільки ці вимоги діють і в Україні. Типовий цикл вибору, підготовки, розробки, впровадження і наступної оцінки проекту за рахунок надання інвестиційних позик/кредитів, банками відбувається в такій послідовності: відбір проекту для фінансування; підготовка проекту; детальне опрацювання проекту; оціночний висновок щодо проекту; переговори про надання кредиту; видача дозволу на надання кредиту; впровадження проекту; контроль за проведенням робіт; завершення проекту. Вимоги банків до кредитування проектів у частині охорони довкілля полягають у тому, щоб прийняті до розгляду проекти були екологічно прийнятними і забезпечували стійкий стан довкілля, а будь-які наслідки його втілення можна було б виявити завчасно і прийняти до уваги при розробці проекту. Облік екологічного чинника повинен бути безперервним і здійснюватись у вигляді екологічного супроводу інвестиційного проекту, який містить у собі наступні етапи.

  • 1. Екологічна класифікація проект)' (заявник/позичальник обґрунтовує, а банк аналізує докази необхідності розглядати екологічні проблеми в рамках реалізації даного проекту) проводиться на стадії відбору проектів, запропонованих для фінансування як з метою оцінки, так і з метою виявлення найважливіших екологічних проблем. У результаті проекту присвоюють одну з категорій залежно від масштабів і ступеня значимості його впливу на довкілля, а також можуть бути визначені його найважливіші проблеми екологічного характеру, види подальших ЕО.
  • 2. У випадку, коли реалізація проекту вимагає екологічного обґрунтування (заявник виокремлює основні екологічні проблеми, що відіграють вирішальну роль при ухваленні рішення щодо виділення позики/кредиту), позичальник зобов'язаний підготувати проект технічного завдання з ЕО. При його розробці банки в першу чергу приділяють увагу проблемам, що відіграють першорядну роль в ухваленні остаточного рішення про інвестування проекту. Підсумковий звіт про результати оцінки надається банку до початку роботи над висновком щодо проекту. Позичальник несе повну відповідальність за результати ЕО впливу проекту на довкілля.
  • 3. При підготовці розділу "Охорона навколишнього середовища" у підсумкове резюме щодо проекту банком визначаються обов'язкові умови, пов'язані з охороною довкілля при його реалізації. Співробітники банку розглядають результати ЕО і рекомендації. За результатами розгляду вони включають у підсумкове резюме інформацію про стан питань охорони довкілля та як їх планується вирішувати. За результатами розгляду підсумкового резюме банк санкціонує початок переговорів про кредитування проекту.
  • 4. Щодо включення зобов'язань позичальників з охорони довкілля в документи про надання позики/кредиту і контролю за виконанням екологічних нормативів у процесі реалізації проекту, то під час переговорів з позичальником розглядаються плановані заходи із забезпечення екологічної прийнятності проекту, гарантії збереження стійкості довкілля. Досягнуті домовленості й зобов'язання включаються у документи про надання кредиту.
  • 5. Реалізація заходів із попередження негативних впливів і оцінка фактичних видів впливу на довкілля та ефективності заходів із зменшення чи запобігання збитку виконується позичальником, а контролюється банком.
  • 6. Підготовка розділу "Охорона природного середовища" у підсумкову доповідь з реалізації проекту полягає в тому, що співробітники банку розглядають результати виконання зобов'язань позичальника, коректність ЕО і дієвість рекомендацій.

В Україні інвестиційну діяльність проводять Світовий банк, Міжнародний банк реконструкції та розвитку (МБРР),

Європейський банк реконструкції та розвитку (ЄБРР) тощо. Світовий банк став першим з фінансових організацій, що практикував аналіз і відбір проектів з пов'язаними з ними екологічними наслідками, використовуючи ЕО для ухвалення рішення з надання позик. Вимоги щодо екологічного супроводу проектів, які фінансуються цим банком, сформульовані в спеціальному документі, що визначає порядок ЕО всіх проектів із значним впливом на довкілля. Розроблена банком методика ЕО стала цінним інструментом для виявлення властивих даному проекту екологічних проблем, а також для пошуку засобів їхнього вирішення чи пом'якшення. Вимоги Світового банку багато в чому аналогічні підходам МБРР, Міжнародної асоціації розвитку і дуже близькі до вимог Міжнародної фінансової корпорації. З метою виділення найважливіших потенційних проблем екологічного характеру на стадії відбору проектів для фінансування здійснюється їхня класифікація за ступенем впливу на довкілля. Мета класифікації - ухвалення рішення про характер і масштаб проведення ЕО чи екологічного аналізу для визначення можливості надання позики/кредиту. В результаті проект відносять до однієї з трьох категорій (залежно від характеру, масштабів і ступеня значимості впливу на довкілля): категорія А - ЕО необхідна в повному обсязі, оскільки види впливу на довкілля можуть бути різноманітні й серйозні; категорія В - досить проведення екологічного аналізу в більш вузьких рамках, оскільки види впливу можуть носити тільки локальний характер; категорія С - особливої необхідності в екологічному аналізі немає, оскільки вплив проекту на довкілля навряд чи буде значним. Зазвичай вважають, що якщо проект пов'язаний з переліченими нижче видами впливів, то його відносять до категорії А: незворотне перетворення потенційно продуктивних чи цінних земель, а також природних лісів, ділянок дикої природи, водних об'єктів, що мають рибогосподарську цінність; знищення природного місце проживання, зменшення біорізноманіття чи природоохоронної цінності природної системи; створення ризику для здоров'я і безпеки населення (наприклад, у результаті утворення, зберігання і вилучення небезпечних відходів, відсутності належних заходів, пов'язаних з гігієною праці й технікою безпеки, порушення стандартів якості води і повітря); переміщення значного числа людей чи підприємств; відсутність ефективних пом'якшуючих чи превентивних заходів. Одна з вимог до ЕО, яка виконується в повному обсязі - обов'язковість прийняття до уваги всіх інших робіт, що проводяться чи плануються проводитися на охопленій проектом території, а також явищ, які виникають у результаті його здійснення. Проекти й елементи, які можуть мати ефекти впливу на довкілля і для яких доречний обмежений за обсягом і охопленням екологічний аналіз, можуть бути віднесені до категорії В: сільськогосподарські підприємства; лінії електропередач; невеликі меліоративні системи; використання відновлюваних джерел енергії; туризм; системи водопостачання і каналізації сільських районів; проекти покращення управління використанням ресурсів водозбірного басейну і реконструкція споруд; обмежені за масштабом проекти реконструкції й підвищення технічного рівня. Проекти категорії В часто відрізняються від проектів категорії А того самого типу лише масштабом. До проектів та їх компонентів, які, як правило, значного впливу на довкілля не мають (категорія С), відносяться: освіта; планування родини; охорона здоров'я; харчування; удосконалення організаційної структури; надання технічної допомоги; більшість проектів, пов'язаних з людськими ресурсами.

Згідно вимог Світового банку у звіті (призначений для позичальника, банку, розробників проекту й організацій- виконавців) про ЕО конкретного проекту висвітлюються найважливіші проблеми екологічного характеру; глибина і ступінь складності екологічного аналізу повинні бути співзмірні з видами і масштабами потенційних впливів проекту на довкілля; обов'язково вказуються політичні, правові й адміністративні рамки, у яких проводиться ЕО, та вимоги в частині охорони довкілля всіх організацій й установ, що беруть участь у проекті; наводяться висхідні дані, розглядаються найбільш значимі види впливу проекту на довкілля, результати оцінки позитивних І негативних наслідків, які можуть виникнути в результаті його здійснення. Обговорюються альтернативи в області планування, капіталовкладень, вибору майданчиків, технологій, методів експлуатації устаткування та порівнюються між собою з погляду потенційного впливу на довкілля, капітальних і поточних витрат, відповідності умовам, вимогам у частині організаційної бази, моніторингу і природоохоронного навчання персоналу. Потрібно описати результати обговорення проекту з урядовими органами, надати коментарі й зауваження з боку груп населення, охоплених впливом проекту, і місцевих неурядових організацій. ЕО повинна гарантувати, що варіанти будівництва й експлуатації господарських об'єктів екологічно прийнятні й не порушують стійкості довкілля і що будь-які види потенційного впливу на нього будуть розпізнані на ранній стадії проекту та прийняті до уваги при його розробці. ЕО сприяє міжвідомчій координації та є основою для розгляду питань, піднятих групами населення, інтереси яких зачіпає проект, і місцевими неурядовими організаціями.

Трохи інший підхід до ЕО практикує ЄББР. Типовий цикл вибору, підготовки, розробки і наступної оцінки проекту за рахунок надання інвестиційного кредиту/позики в ЄБРР включає сім етапів: початкова пропозиція; уточнення концепції; початковий розгляд: підготовка проекту; заключний розгляд; розгляд Радою директорів; підписання. На початковому етапі позичальник надає банку резюме чи бізнес-план. Інформація, що міститься в цій пропозиції, повинна бути достатньою для того, щоб визначити чи заслуговує проект подальшого розгляду банком. Якщо заслуговує, то починається уточнення концепції проекту - позичальник надає додаткову інформацію про стан довкілля й очікуваний на нього вплив. Розділ про екологічні норми бізнес-плану включає пункти: І) основні законодавчі акти, що потребуються для виконання проекту; 2) необхідні для виконання проекту дозволи на загальнодержавному, регіональному чи місцевому рівні; 3) ліцензійні вимоги (якщо такі вимагаються для даного проекту); 4) екологічні норми, які повинні бути дотримані, щоб проект одержав схвалення відповідних юридичних інстанцій; державні, регіональні й місцеві вимоги, що відносяться до проекту з питань охорони довкілля, безпеки й охорони праці; 5) контактна особа з питань охорони довкілля; 6) земля: місце розташування; історія використання; використання землі, яка вже належить позичальнику чи буде його у зв'язку з виконанням проекту; 7) будівельні об'єкти, що передбачаються проектом; 8) оцінка впливу на довкілля чи екологічна ревізія проекту; 9) потенційні зобов'язання щодо довкілля; 10) плановане зниження навантаження на довкілля; 11) запропоновані заходи з поліпшення стану довкілля; 12) екологічна політика позичальника; 13) можливі екологічні проблеми, пов'язані з реалізацією проекту; 14) статус консультацій із громадськістю щодо проекту.

Якщо концепція проекту прийнята, то наступною стадією є початковий розгляд. На цьому етапі представлений проект повинен бути віднесений до однієї з двох категорій. Проект, віднесений до категорії 1, вимагає обов'язкової ЕО, а проект категорії 2 такої оцінки не вимагає. Відповідно до вимог ЄБРР стандартний звіт з ЕО повинен складатися з трьох частин: короткого змісту звіту (реферату); основної частини, що містить основні результати ЕО; додатків до основної частини (надаються дані аналізів, копії документів природоохоронних органів, ілюстративні матеріали). Для всіх потенційних проектів ЕО проводиться банком разом з фінансовою експертизою. Банк розглядає оцінку стану довкілля, визначає необхідні для розробки проекту дослідження (відповідальність за це несе позичальник та надає консультації з питань охорони довкілля. Заключний розгляд охоплює фінансові, юридичні, економічні, технічні й природоохоронні проблеми. Далі проектна документація, що включає розділ про впливи проекту на довкілля, представляється на розгляд Ради директорів. Після схвалення Радою документація про позику може бути підписана і ця позика може витрачатися. Екологічний ризик може призвести до того, що у випадку вимушеного розірвання угоди усі пов'язані з відновленням природного середовища витрати ляжуть на кредитора. Тому екологічні обмеження повинні бути чітко показані в бізнес-резюме чи бізнес-плані. Зазвичай рівень екологічних досліджень визначає, як проект буде відповідати національним і міжнародним вимогам.

ЗУ "Про інвестиційну діяльність" й інші нормативно-правові акти визначають правові, економічні й соціальні умови інвестиційної діяльності на території нашої країни. Суб'єктами (інвесторами й учасниками) інвестиційної діяльності можуть бути громадяни та юридичні особи України й іноземних держав, а також держави. Інвестор зобов'язаний, зокрема, одержати необхідний дозвіл або узгодження відповідних державних органів і спеціальних служб на капітальне будівництво. При цьому обов'язковій державній експертизі у повному обсязі підлягають інвестиційні програми і проекти будівництва, що здійснюються із залученням коштів Держбюджету України, бюджету АРК, місцевих бюджетів, а також коштів державних підприємств, установ і організацій. Інвестиційні програми і проекти

будівництва, що здійснюються за рахунок інших джерел фінансування, підлягають комплексній державній експертизі (КДЕ) для додержання в цих програмах і проектах діючих нормативів з питань екології, епідемічного благополуччя населення, охорони праці, енергозбереження, пожежної безпеки, надійності н необхідної довговічності будинків і споруд, а також архітектурних вимог. Державна експертиза проводиться центральним органом виконавчої влади з питань будівництва й архітектури та її місцевими підрозділами за участю експертних підрозділів організацій-співвиконавців КДЕ, обов'язково включаючи органи МЕПР. Загальний термін проведення КДЕ не повинен перевищувати 45 календарних днів, з них 40 днів - підготовка висновків за окремими напрямами. Висновок КДЕ може бути: позитивний - рекомендація до затвердження із зазначенням відповідних техніко-економічних показників; негативний - зауваження щодо доопрацювання або обґрунтування щодо неможливості реалізації.

При прийнятті рішень щодо розміщення і спорудження промислових й інших об'єктів на території України проводиться екологічна класифікація на стадії відбору їх проектів як з метою оцінки того, які аспекти запропонованого проекту не значимі з погляду екологічних вимог і чи можна надалі їх не розглядати, так і з метою виявлення найважливіших екологічних проблем, необхідних для вирішення у процесі планування і розробки проекту. У результаті визначаються найважливіші екологічні проблеми і види подальших ЕО. Рекомендації з ОВНС проекту - основа контролю за виконанням екологічних нормативів і стандартів у процесі його здійснення. Інвестор зобов'язаний виконувати заходи щодо попередження чи пом'якшення очікуваних впливів на довкілля і дотримуватись всіх визначених умов, пов'язаних з його охороною.

Основні етапи інвестиційного проектування в Україні, що включають ініціювання (задум) спорудження об'єкта, обґрунтування інвестицій у будівництво, вибір майданчика, розробку проектної документації, її узгодження і затвердження, такі: визначення мети інвестування; обґрунтування інвестицій у будівництво; розробка проектної документації. У передпроектній і проектній документації повинні бути обґрунтовані наступні екологічні вимоги: вибір місця (майданчика) розміщення об'єкта; вилучення природних ресурсів; рівень екологічної небезпеки виробленої продукції й утворених відходів; можливий екологічний ризик планованої діяльності, що включає ОВНС об'єкта на довкілля при нормальному режимі експлуатації й виникненні аварій; природоохоронні заходи. Ця схема

може уточнюватися. Формування інвестиційного задуму проекту, включає: вибір інвестором (замовником) найбільш прийнятного варіанту інвестування; обґрунтування доцільності інвестування у пропонований об'єкт на вибраному місці (регіоні) будівництва з визначенням попередніх умов погоджень природоохоронних й інших місцевих органів; визначення попередніх техніко-економічних показників; встановлення необхідного обсягу і джерел фінансування; виявлення оптимального варіанту реалізації інвестиційного задуму; прийняття принципового рішення про доцільність (недоцільність) інвестування в будівництво об'єкта. Матеріали задуму використовуються при розробці декларації про наміри інвестування в будівництво підприємства, будівлі чи споруди, а також для опрацювання елементів бізнес-плану. Її розробка здійснюється з урахуванням умов, даних і положень, що містяться в містобудівній документації. Декларація про наміри направляється інвестором на розгляд для: у центральні державні органи виконавчої влади, місцеві органи самоврядування та виконавчої влади, на території яких планується розміщення об'єкта (для нескладних об'єктів перелік органів може уточнюватися). За результатами позитивного розгляду декларації про наміри інвестор приймає рішення про розробку у встановленому порядку обґрунтування інвестицій.

Щодо екологічних вимог у складі декларації, то на етапі визначення мети інвестування інвестор повинен: зробити екологічну оцінку району потенційного розміщення інвестиційного об'єкта; оцінити джерела впливу від планованого підприємства (виробництва) на довкілля; одержати попереднє узгодження умов природокористування і граничних екологічних умов. Виконання екологічних вимог дозволяє провести оцінку екологічної небезпеки планованих заходів, своєчасний облік екологічних, соціальних і економічних наслідків впливу планованих об'єктів на довкілля. Передінвестиційна документація повинна містити достатню інформацію для визначення екологічного ризику планованої діяльності, оцінки раціональності природокористування при різних варіантах такої діяльності. Екологічне обґрунтування передінвестиційних матеріалів повинно містити оцінку можливості розвитку планованої діяльності в районі можливого розміщення з врахуванням: нормативів якості довкілля існуючої системи обмежень на природокористування; прогнозного стану довкілля при планованих викидах, скидах, відходах виробництва й інших видах впливу. Прогноз екологічної небезпеки планованої діяльності повинен базуватися на аналізі: природно-ресурсного потенціалу територій; існуючого використання природних, трудових й інших ресурсів; стану довкілля, історико-культурної спадщини; потреби найважливіших ресурсів; оцінок можливих змін екологічної ситуації при реалізації планованої діяльності й наслідків цих змін для соціально-економічного розвитку території.

Обґрунтування інвестицій у будівництво розробляється на підставі отриманої інформації, вимог державних органів і зацікавлених організацій. Обсяг і зміст обґрунтування інвестицій обумовлені вимогами ДБН А.2.2-3-20І2 та ДБН А.2.2-І-2003 Затвердження обґрунтування інвестицій замовником здійснюється на основі висновків державної екологічної експертизи, відповідних рішень місцевих органів самоврядування та виконавчої влади про узгодження та розміщення об'єкта. Підсумком роботи на цьому етапі є рішення про попереднє узгодження майданчика під проектно-вишукувальні роботи й акт вибору майданчика. У процесі обґрунтування інвестицій у будівництво інвестор повинен: розробити екологічне обґрунтування планованої діяльності; погодити умови природокористування з наглядовими організаціями і на основі цих умов виконати оцінку потенційного впливу на довкілля; визначити розміри санітарно-захисної зони (СЗЗ) і зони впливу (ЗВ); за представленням наглядових органів розробити декларацію про безпеку промислового об'єкта і проект рішень із проблем природокористування. Екологічні вимоги слід враховувати при: виборі майданчика розміщення об'єктів господарської й іншої діяльності; розробці технічних, технологічних й інших проектних рішень із зниження прогнозного впливу об'єктів на довкілля і заходів з його охорони. Матеріали обґрунтування проектних рішень повинні містити вичерпну Інформацію про вплив об'єкта на довкілля при його будівництві й експлуатації в нормальному режимі роботи (максимальному завантаженні устаткування) і при можливих залпових і аварійних викидах (скидах), а також аргументацію вибору природоохоронних заходів.

У передпроектній і проектній документації обґрунтовуються екологічні обмеження, а також якісні й кількісні значення рівнів прийнятного ризику для планованих чи здійснених актів конкретного виду діяльності. У цьому випадку управління екологічно безпечним розвитком здійснюється шляхом порівняння реальних якісних і кількісних значень рівнів негативних впливів з їх регламентованою величиною. Виникнення феномену екологічної безпеки обумовлено усвідомленням помилковості концепції економічного росту суспільства за рахунок інтенсивної експлуатації природно-ресурсного потенціалу планети. Поняття "екологічна безпека" характеризує ймовірність збереження якісних і кількісних характеристик життєвого середовища, що забезпечують оптимальні значення просторово-часових циклів відтворення матеріально-енергетичних й інформаційних процесів життєдіяльності від мікро- до глобального рівня. Екологічна безпека діючих і планованих об'єктів у XXI ст. - одна з головних цілей сталого соціально-економічного розвитку. Баланс співвідношень різних видів господарської діяльності й ділової активності буде визначатися рівнями прийнятного ризику можливих відхилень у рамках встановлених науково- обґрунтованих і прийнятих суспільством обмежень. Розглянемо розробку екологічних розділів техніко-економічного обґрунтування, зокрема, принципи екологічного обґрунтування містобудівних проектів. Негативний вплив на довкілля пов'язаний з новим будівництвом, розширенням, реконструкцією, реставрацією й технічним переозброєнням окремих будівель і споруд, з технічною експлуатацією промислових і цивільних будівель, а також благоустроєм земельних ділянок. При плануванні й забудові міських і сільських поселень, на основі позитивного висновку ДЕЕ, повинні дотримуватися вимоги в області охорони довкілля, прийматися заходи із санітарного очищення, знешкодження і безпечного розміщення відходів виробництва і споживання, дотримання нормативів допустимих викидів/скидів речовин і мікроорганізмів, а також з відновлення природного середовища, рекультивації земель, благоустрою територій та інші заходи, що відповідають законодавству. Відносини у сфері містобудування регулюються Містобудівним Кодексом України,

ЗУ "Про основи містобудування", "Про регулювання містобудівної діяльності", "Про архітектурну діяльність", "Про Генеральну схему планування території України", Земельним Кодексом, ДБНами й іншими нормативно-правовими актами. Основними завданнями містобудування є: обґрунтування містобудівних потреб і визначення основних напрямків використання територій для цього; обґрунтування розподілу земель за цільовим призначенням і використання територій для містобудівних потреб; забезпечення раціонального розселення і визначення напрямів сталого розвитку населених пунктів; взаємоузгодження державних, громадських і приватних інтересів під час планування, забудови й іншого використання територій; визначення і раціональне взаєморозташування зон житлової й громадської забудови, виробничих, рекреаційних, природоохоронних, оздоровчих, історико-культурних й інших зон і об'єктів; обґрунтування та встановлення режиму раціонального використання та забудови територій, на яких передбачена перспективна містобудівна діяльність; підготовка пропозиції щодо обґрунтування визначення земельних ділянок для містобудівних потреб на основі містобудівної документації в межах, визначених законом; визначення територій що мають особливу екологічну наукову, естетичну, історико-культурну цінність, встановлення передбачених законодавством обмежень щодо їх планування, забудови й іншого використання; регулювання забудови населених пунктів й інших територій; встановлення планувальних обмежень щодо використання територій; проектування і будівництво об'єктів містобудування; реконструкція забудованих територій; розбудова на територіях інженерно транспортної інфраструктури.

Аналіз і оцінку стану міського середовища здійснюють за санітарно-гігієнічними критеріями і нормами: ГДК шкідливих домішок в атмосферному повітрі, допустимому рівні шуму і напруженості електромагнітного поля в міській забудові. На основі мікрокліматичної оцінки території додатково розраховують можливий вплив елементів міста на мікрокліматичні умови. Наприклад, визначають інсоляційний режим на території житлових груп, мікрорайонів і районів, виявляють складові радіаційного балансу для різних ділянок міської забудови з огляду на поверховість, віддалі між будинками, альбедо окремих елементів забудови і благоустрою. Основним містобудівним документом є Генеральний план міста, що визначає умови формування середовища життєдіяльності, напрями і межі розвитку міських поселень, зонування територій, розвиток інженерної, транспортної й соціальної інфраструктури, містобудівні вимоги до збереження об'єктів історико-культурної спадщини й природних територій, що особливо охороняються, екологічного і санітарного благополуччя в інтересах держави і населення.

При розробці містобудівної документації створюються схеми зонування територій, які є основою для реалізації вимог охорони довкілля. У міських поселеннях і населених пунктах можуть встановлюватися території таких видів: житлові (селітебні) зони; громадсько-ділові зони; виробничі (промислові) зони; СЗЗ; зони інженерної й транспортної інфраструктури; рекреаційні зони; зелені зони; зони спеціального значення; зони військових об'єктів, інші зони режимних територій. У територіальних зонах можуть виділятися підзони, особливості яких визначаються містобудівним регламентом і обмеженнями на їх використання, що встановлюються законодавством України про охорону довкілля, охорону пам'ятників історії та культури й іншими законодавчими актами. Територіальні зони можуть включати в себе території загального користування, зайняті площами, вулицями, проїздами, дорогами, набережними, скверами, бульварами, водоймами й іншими об'єктами. Порядок користування такими територіями і вимоги до охорони довкілля встановлюються органами місцевого самоврядування.

Житлові зони призначені для забудови багатоповерховими багатоквартирними будинками, житловими будинками малої й середньої поверховості, індивідуальними будинками. Селітебна зона розташовується, як правило, з надвітреної сторони вище за течією річок стосовно промислових і сільськогосподарських підприємств. У ній повинні бути зелені насадження загального користування - сквери, парки, сади (їхня площа складає до 15 м2 на людину). Громадсько-ділові зони призначені для розміщення об'єктів охорони здоров'я, культури, торгівлі, громадського харчування, побутового обслуговування, комерційної діяльності, а також освітніх, адміністративних, науково-дослідних установ, культурних й інших будівель і споруд, центрів ділової, фінансової, громадської активності. Виробничі (промислові) зони призначені для розміщення промислових, комунальних і складських об'єктів, інженерної й транспортної інфраструктури, що забезпечують функціонування виробничої й комунально-складської зони, а також для встановлення СЗЗ згідно вимог відповідного законодавства. Розташовується виробнича зона з підвітреної сторони і вниз за течією річок відносно житловою зони. Її віддаленість залежить від характеру продукції, що випускається, І природоохоронних вимог. Ширина СЗЗ коливається від 1000 до 50 м і залежить від класу впливу підприємства на довкілля. Зелені насадження в ній повинні займати не менше 40% території. Зони інженерної й транспортної інфраструктури призначені для розміщення та функціонування їх споруд і комунікацій. Території в межах відведення споруд і комунікацій транспорту, зв'язку, інженерного устаткування та їх СЗЗ підлягають благоустрою з врахуванням технічних й експлуатаційних характеристик таких споруд і комунікацій. Обов'язки з благоустрою зазначених територій покладаються на власників цих споруд і комунікацій. Рекреаційні зони (на їх території не допускається будівництво) призначені для організації місць відпочинку населення і включають у себе парки, сади, міські ліси, лісопарки, пляжі й інші об'єкти. У них можуть включатися природні території й природні об'єкти, що особливо охороняються. Зони спеціального призначення виділяються для розміщення цвинтарів, крематоріїв, звалищ побутових відходів й інших об'єктів, використання яких несумісне з використанням інших видів територіальних зон міських поселень. Таким чином, вимоги в області охорони довкілля у всіх сферах містобудівної індустрії охоплюють широке коло питань, що включають обов'язкові умови й обмеження, встановлені відповідними законами, природоохоронними нормативами, правилами забудови і ДБНами.

Поряд з техногенним функціонально-комунікативним каркасом, виділяють екологічний каркас міської території, що представляє територіально зв'язану систему зелених насаджень, водних просторів і ділянок під трав'янистою рослинністю та сільськогосподарськими землями. Місто - геотехнічна система, що включає природну й інженерно-технічну підсистеми. При розробці схем геоекологічного районування необхідно враховувати відмінностей в обох підсистемах. Оптимальної є дворядна система таксономії. У природному таксономічному ряді основою поділу повинні виступати відмінності морфолітологічного чи геоструктурного каркасу. В інженерно-технічній підсистемі необхідно виокремлювати функціональні зони і дрібніші підзони - промислові вузли і майданчики, житлові райони і мікрорайони. При районуванні міської території необхідне поєднання як містобудівних, так і ландшафтних таксонів. Інтегрована містобудівна модель включає дві взаємопов'язані й взаємодоповнюючі моделі - природно-ландшафтну й еколого- функціональну. Природно-ландшафтна модель районування представляє міську територію як мозаїку міських урочищ, водозбірних басейнів різного порядку, ярусів і ступенів рельєфу і схилових смуг. Еколого-функціональна модель поділяє міські землі на ділянки компактної й лінійної форми, які диференційовані за природно-ресурсним і природо-формуючим потенціалами та виконують різну роль у технотрансформації й відновленні природних елементів міського середовища. Лінійні структури різного генезису утворюють техногенні, природно-техногенні й природні мережі, що у сукупності формують структурно- динамічний каркас міської геосистеми.

Ландшафтно-екологічний діагноз будується на оцінці відповідності еколого-ресурсного потенціалу й екологічного стану різних ділянок і місцевостей сформованому набору соціально- економічних функцій та успішності їх виконання в порівнянні з діючими критеріями і нормативами. Він розробляється на основі ландшафтно-екологічного аналізу і складається з групи комплексних показників - забрудненості, порушеності, трансформації, потенційної й актуальної стійкості, захворюваності тощо. Ландшафтно-екологічний прогноз представляє ймовірнісну оцінку можливих тенденцій зміни екологічного стану міського середовища залежно від різних сценаріїв розвитку міста (оцінка наслідків планованих технічних і господарських заходів, стану економіки, розвитку демографічної ситуації тощо). Він включає результати ландшафтно-екологічного діагнозу. Ландшафтно- містоекологічні дослідження повинні базуватися на широкому застосуванні геоінформаційних технологій, методів геоінформаційного картографування, дистанційного зондування і геоінформаційних систем. Особливу групу досліджень складають роботи з вивчення рівня забруднення і фізичної порушеності міської території - визначення, фіксації й оцінки впливу джерел (промислових і транспортних підприємств, міських звалищ, відстійників), виявлення і картографування процесів підтоплення, заболочування, техногенної суфозії, зон і ділянок геохімічного, шумового, електромагнітного, радіаційного забруднення. Місто- екологічний діагноз, виконаний на ландшафтно-екологічній основі, передбачає комплексну оцінку стану усієї території міста І приміської зони, проте ця оцінка не дає детального уявлення про "критичні" показники території. Тому у передпроектних і проектних роботах вимагаються детальніші аналітичні показники екологічного стану. До них відносяться: щільність і місцерозташування природних, напівприродних і техногенних мереж і дані про масоенергообмін в них (загальна довжина і відносна щільність комунікацій, міського водопроводу і каналізаційної мережі, загальна довжина, відносна щільність автомагістралей, напруженість автотранспорту на них); аналіз мережевих вузлів, їхньої локалізації в басейновій структурі природно-ландшафтного районування; площа та відносна частка підтоплених і перезволожених територій міста; геохімічна характеристика забруднення природних середовищ шкідливими викидами; частка зелених насаджень до загальної площі міста і кількість зелених насаджень на одного жителя в м2; щільність міської забудови; щільність міського населення; захворюваність і смертність за рік; найбільша і середня потужність та площа техногенних відкладів; щільність пилових опадів на одного жителя й одиницю площі; кількість зон з перевищенням рівня фізичних впливів у порівнянні з нормативними; кількість і площа зон з викидами твердих, рідких і газоподібних відходів, а також місця їх зберігання, ємність і технологічність. Заключним етапом ландшафтно-містоекологічних досліджень є розробка прогнозу розвитку екологічної обстановки в місті в цілому чи в межах

окремого земельного відведення. Ландшафтно-містоекологічний прогноз розробляється на різні терміни та виходячи з різних сценаріїв розвитку міста. Підсумком цього прогнозу виступає план заходів щодо стабілізації й поліпшення екологічної й санітарно- гігієнічної обстановки в місті та його околицях. В екологічних розділах техніко-економічного обґрунтування (ТЕО) розробляється обґрунтування розміщення, проектування, будівництва об'єктів, що впливають на стан основних компонентів довкілля.

Просторове планування - це засіб екологічного забезпечення проектів. Нормування техногенних впливів за допомогою ГДВ в атмосферу і ГДС у водойми ґрунтується на забезпеченні нормативів ГДК у точках контролю. Для атмосферного повітря - це межа СЗЗ підприємства, для стоків у водні об'єкти, що розташовані в межах населеного пункту, - це відстань від місця випуску до розрахункового створу, де досягається ГДК (якщо випуск розташований за межами населеного пункту — 1 км від нього чи 2 км від організованого питного водозабору). Норми утворення І розміщення відходів (ГДРВ) визначаються на основі комплексного аналізу технологічних процесів і регіональних характеристик довкілля.

Найсерйозніша екологічна проблема сучасного міста - забруднення атмосферного повітря; воно завдає значної шкоди здоров'ю городян, матеріально-технічним об'єктам (будинкам, об'єктам, спорудам, промисловому і транспортному устаткуванню, комунікаціям, промисловій продукції, сировині й напівфабрикатам тощо) і зеленим насадженням. Окрім того, ціла низка передових галузей промисловості (електроніка, точне машинобудування, приладобудування тощо) мають серйозні труднощі у своєму розвитку на території міст внаслідок забруднення його повітряного басейну. В містах, особливо великих, складається свій мікроклімат, який у цілому погіршує екологічні характеристики. При малій рухливості повітря теплові аномалії над містом охоплюють шари атмосфери в 250-400 м, а контрасти температури можуть досягати 5-6°С. З ними пов'язані температурні інверсії, що призводять до підвищеного забруднення, туманів і смогу. Особливо варто сказати про несприятливі вітрові режими, що виникають у багатьох районах новобудов з вільною забудовою, а також про місцеві падіння атмосферного тиску (зокрема, у невеликих проміжках між двома великими будинками при певних напрямках вітру швидкість його потоків може значно зростати; згідно законів аеродинаміки в цих точках відбувається місцеве падіння атмосферного тиску (до десятків мілібар), яке із внутрішньої сторони кварталу набуває пульсуючого характеру (частота близько 5-6 Гц) і поширюється на 15-20 м у сторони від проміжку між будинками; подібне спостерігається і на верхніх поверхах будинків із плоскою покрівлею). Вирішення цієї проблеми постійно вимагає проведення в районах новобудов комплексу заходів з нормалізації вітрового режиму за рахунок більш раціонального планування кварталів, будівництва вітрозахисних споруд і озеленення території. Шумове забруднення в містах практично завжди носить локальний характер і переважно викликане різними видами транспорту - міського, залізничного й авіаційного. Найбільш перспективними рішеннями цієї проблеми - застосування в будівлях, що виходять ла дуже оживлені магістралі, нових шумопоглинаючих матеріалів, вертикального озеленення будинків і потрійного засклення вікон.

З метою забезпечення оптимальних умов життєдіяльності людини в районах житлової забудови, масового відпочинку і оздоровлення населення при визначенні місць розміщення нових, реконструкції діючих підприємств й інших об'єктів, які впливають або можуть впливати на стан атмосферного повітря, встановлюються санітарно-захисні зони (ЗУ "Про охорону атмосферного повітря"). Розміри СЗЗ визначаються на основі розрахунків розсіювання викидів шкідливих (забруднюючих) речовин в атмосферне повітря. СЗЗ - функціональна територія між промисловим підприємством або іншим виробничим об'єктом і найближчою житловою забудовою (чи прирівняною до неї об'єктами), яка створюється для зменшення залишкового впливу шкідливих факторів до рівня гігієнічних нормативів з метою захисту населення від їх несприятливого впливу; нормативна СЗЗ - мінімальна санітарно-захисна зона для окремих видів виробництв залежно від класу їх небезпеки; фактична СЗЗ - санітарно-захисна зона, розмір якої встановлюється для конкретного промислового чи іншого виробничого об'єкта залежно від ступеня його впливу на навколишнє середовище і можливості небезпеки для здоров'я населення. Збільшення або зменшення розміру СЗЗ для конкретного об'єкта у порівнянні з нормативним, а також розміри СЗЗ для нових видів виробництва затверджуються при належному обґрунтуванні Розрахунки СЗЗ виконуються для кожної споруди, що є джерелом забруднення атмосферного повітря (у ТЕО може бути обґрунтоване збільшення розміру СЗЗ з урахуванням троянди вітрів для окремих напрямів; розрахунки зазвичай виконуються для зважених речовин (пил), оксидів сірки, оксидів азоту, оксидів вуглецю, специфічних забруднюючих речовин). За результатами розрахунків максимальні разові приземні концентрації забруднюючих речовин на межі об'єднаної СЗЗ підприємства й у житловій забудові не повинні перевищувати встановлені норми ГДК. Розмір СЗЗ до межі житлової забудови встановлюють для: підприємств із технологічними процесами, що є джерелами забруднення атмосферного повітря шкідливими речовинами і речовинами з неприємним запахом, - безпосередньо від крайніх джерел забруднення атмосфери зосередженими (через труби, шахти тощо) чи розсердженими викидами, а також від місць завантаження сировини (відкритих складів, бункерів, звалищ тощо); підприємств із технологічними процесами, що є джерелами шуму, вібрації, електромагнітних хвиль, радіочастот й інших шкідливих чинників, які надходять у зовнішнє середовище, - від будинків, споруд і майданчиків, де встановлене виробниче устаткування (агрегати, механізми), що створюють ці шкідливі чинники; теплових електричних станцій, виробничих і опалювальних котелень - від димових труб. Територія СЗЗ повинна бути упорядкована і озеленена згідно проекту, що розроблюється одночасно з проектом реконструкції чи будівництва підприємства.

Найважливіша роль у поліпшенні стану водних джерел належить водоохоронним зонам, оскільки одночасно з триваючим забрудненням водних об'єктів промисловими підприємствами і комунальними об'єктами відбувається інтенсивне забруднення з водозбору водного джерела. Саме в результаті встановлення водоохоронних зон, прибережних захисних смуг і спеціального режиму господарської й іншої діяльності в їх межах забезпечується охорона і відновлення поверхневих водних об'єктів. Водоохоронною зоною є природна територія господарської діяльності, яка регулюється і встановлюється вздовж річок і навколо озер, водосховищ й інших водойм; створюється для сприятливого режиму водних об'єктів та островів (острови на річках, озерах, інших водоймах), попередження їх забруднення, засмічення й вичерпання, знищення навколо водних рослин і тварин, а також зменшення коливань стоку. Вона є природоохоронною територією господарської діяльності, що регулюється. Дотримання спеціального режиму на території водоохоронної зони є складовою частиною комплексу

природоохоронних заходів, згідно яких забороняється; використання стійких і сильнодіючих пестицидів; влаштування кладовищ, скотомогильників, звалищ, полів фільтрації; скидання неочищених стічних вод, використовуючи рельєф місцевості (балки, пониззя, кар'єри тощо), а також у потічки. Прибережна захисна смуга - частина водоохоронної зони відповідної ширини вздовж річки, моря, навколо водойм, на якій встановлено більш суворий режим господарської діяльності, ніж на решті території водоохоронної зони. Вони встановлюються по обидва береги річок та навколо водойм уздовж урізу води (у меженний період) шириною: для малих річок, струмків і потічків, а також ставків площею менше 3 га - 25 м; для середніх річок, водосховищ на них, водойм, а також ставків площею понад 3 га - 50 м; для великих річок, водосховищ на них та озер - 100 м. Якщо крутизна схилів перевищує три градуси, мінімальна ширина прибережної захисної смуги подвоюється. Уздовж морів та навколо морських заток і лиманів виділяється прибережна захисна смуга шириною не менше 2 км від урізу води. Прибережні захисні смуги є природоохоронною - територією з режимом обмеженої господарської діяльності. Зовсім неприпустиме вирубування лісів у водоохоронних зонах. Водоохоронні ліси - масиви, під захистом яких акумулюється волога і стабілізується гідроекологічний режим території. Найбільш ефективне збереження таких лісів у якості природних територій, що особливо охороняються.

 
Якщо Ви помітили помилку в тексті позначте слово та натисніть Shift + Enter
< Попередня   ЗМІСТ   Наступна >
 
Дисципліни
Агропромисловість
Банківська справа
БЖД
Бухоблік та Аудит
Географія
Документознавство
Екологія
Економіка
Етика та Естетика
Журналістика
Інвестування
Інформатика
Історія
Культурологія
Література
Логіка
Логістика
Маркетинг
Медицина
Менеджмент
Нерухомість
Педагогіка
Політологія
Політекономія
Право
Природознавство
Психологія
Релігієзнавство
Риторика
РПС
Соціологія
Статистика
Страхова справа
Техніка
Товарознавство
Туризм
Філософія
Фінанси
Інші