Навігація
Головна
ПОСЛУГИ
Авторизація/Реєстрація
Реклама на сайті
 
Головна arrow Екологія arrow Питання оцінки впливу на навколишнє середовище
< Попередня   ЗМІСТ   Наступна >

Практичні методи екологічного захисту в ТЕО проектів

Методи екологічного захисту Ґрунтується на фундаментальних закономірностях масоенергопереносу в компонентах біосфери і спрямовані на розсіювання, розведення або трансформацію забруднення (впливу) в нешкідливі сполуки (до безпечного рівня). Необхідно зазначити, що найбільш економічно ефективні захисні заходи, які використовують природні механізми самоочищення геосистем. При хімічному забрудненні кількісною мірою шкідливого впливу виступає об'єм забруднюючих речовин, який геосистема здатна асимілювати. Основними механізмами асиміляції виступають винесення забруднюючих речовин із оцінюваної системи площинним стоком і ґрунтовими водами, фізико-хімічна І біохімічна деструкція речовин, переведення токсикантів у нерозчинні форми, сорбція глинистими частинками й органічною речовиною ґрунту. Руйнування чи трансформація забруднюючих речовин відбувається в результаті окиснення, гідролізу, мікробіологічної деструкції й інших процесів, що призводять до їх розпаду на нетоксичні компоненти. За здатністю до окиснення органічні речовини розташовуються таким чином: насичені й ароматичні вуглеводні < ненасичені вуглеводні < спирти < кислоти. Інтенсивність мікробіологічної деструкції залежить від складності хімічного складу речовини та її поширеності в природному середовищі. Найбільш ефективно відбуваються процеси розкладу легкоокиснюваних органічних речовин, складніше протікає деструкція ксенобіотиків. Характерним прикладом біологічної деструкції є процес мікробіального дехлорування поліхлорбіфенілів в анаеробному середовищі, що веде до втрати ними канцерогенних властивостей. Наступним механізмом є консервація токсичних інгредієнтів - переведення в нерухомі біологічно недоступні форми. Цей механізм реалізується за допомогою фізико-хімічних і біохімічних процесів - консервації водною рослинністю, хемосорбції зваженими речовинами І донними осадами, переведення важких металів у важкорозчинні сполуки (наприклад, сульфіди). Ефективність механізмів стійкості цієї групи пов'язана з ємністю геохімічних бар'єрів (контрастністю і тривалістю). Основними показниками стійкості екосистем до хімічного забруднення є: процеси перемішування і розведення (хвилювання, турбулентність, течія тощо); концернтрація кисню і мікробіологічна активність (загальне мікробне число); відсоток проективного покриття рослинністю (включаючи лишайники, мохи і водорості); фізико-хІмічні властивості поверхневого горизонту (межа "повітря - ґрунт", "дно - вода" тощо); сорбційні властивості середовища (ємність катіонного обміну).

До технічних систем екобезпеки належать системи захисту атмосферного повітря, захисту водного середовища та поводження з відходами. При розробці заходів з охорони атмосфери на всіх промислових підприємствах встановлюють чи визначають: джерела забруднення атмосфери, склад і кількість промислових викидів; рівні забруднення приземного шару повітря в зонах розсіювання викидів; ГДВ шкідливих речовин в атмосферу кожним джерелом і підприємством у цілому; основні технічні рішення щодо скороченню промислових викидів окремими джерелами і повний перелік заходів з охорони атмосфери, здійснення яких забезпечить санітарні норми забруднення приземного шару в розташуванні підприємства; необхідна кількість пиловловлюючого і газоочисного устаткування, капітальні вкладення і поточні витрати на реалізацію заходів з охорони атмосфери для кожного джерела і підприємства в цілому. Виділяють заходи загального характеру, що сприяють поліпшенню стану повітряного басейну в районі підприємства, і спеціальні, що безпосередньо спрямовані на запобігання забруднення атмосферного повітря. В першу групу включають заходи: територіально-планувальні, які передбачають розміщення об'єктів виробництва з урахуванням природно-кліматичних умов місцевості, а також планомірність відновлення земель; із зменшення площ еродованих техногенних поверхонь за допомогою оптимізації параметрів техногенних утворень; запобігання вітровій ерозії - рециркуляції порушених земель для використання їх в народному господарстві; уловлювання, відведення і очищення пилогазових виділень і викидів.

Очищення стічних вод - обробка з метою руйнування чи вилучення з них певних речовин, які перешкоджають відведенню цих вод у водойми відповідно до нормативних вимог. Методи очищення промислових стічних вод поділять на деструктивні й регенераційні. До деструктивних відносять методи, при яких забруднюючі стічну воду речовини руйнують окисненням, відновленням чи іншими хімічними і фізико-хімічними методами (продукти розпаду вилучаються у вигляді газів і осадів або залишаються в розчині). Оброблені таким чином рідкі відходи підлягають скиданню чи захороненню. Для деструктивної обробки застосовують різні реагентні методи, термічне знищення, біохімічне окиснення тощо. До регенераційних відносяться методи, що дозволяють повернути оброблені рідкі відходи в технологічний цикл, використовувати їх в іншому виробництві чи вилучити з них цінні речовини. Об'єктами регенерації можуть бути вода (забруднені стічні води), хімікати (відпрацьовані розчини, забруднені води), паливно-мастильні матеріали (відпрацьовані оливи, паливо) і навіть багатокомпонентні суміші. Метод очищення рідких промислових відходів вибирають на основі вивчення їх складу і властивостей, доцільності їх регенерації чи утилізації, а також після з'ясування характеру й об'єму водойми, її народногосподарського значення й особливостей використання для визначення можливості скидання відходів.

У зв'язку з великою різноманітністю складу і властивостей стічних вод для їх очищення застосовують механічний, фізико- хімічний, хімічний, біологічний і термічний способи. Механічне очищення використовується для вилучення із стічних вод нерозчинних зважених частинок, які під дією гравітаційних сил випадають в осад, якщо їх густина більша за густину води чи спливають на поверхню, якщо їх густина менша (накопичені осади чи зважені забруднення вилучаються). До способів механічного очищення виробничих стічних вод відносять проціджування, відстоювання, фільтрування і вилучення твердої суспензії за допомогою центрифуг чи гідроциклонів. Щоб полегшити умови експлуатації споруд (головним чином відстійників) застосовують перед-очищення стічних вод за допомогою пісковловлювачів, жировловлювачів і нафтовловлювачів. Для підвищення ефекту освітлення каламутних і малокольорових вод, розчинів й інших рідин їх після відстоювання фільтрують через вакуумні, наливні й прес-фільтри. Часто замість відстійників застосовують гідроциклони, а для освітлення невеликих об'ємів стічних вод і обезводнення осаду - центрифуги. При фізико-хімічному очищенні змінюють фізичний стан забруднень (полегшує їх вилучення із стічних вод), використовуючи методи коагуляції, флокуляції, флотації, сорбції, екстракції, іонного обміну, діалізу, осмосу, дистиляції, кристалізації, магнітної обробки, електрокоагуляції тощо. Хімічне очищення полягає у використанні реагентів, які, вступаючи в реакцію із забруднюючими речовинами, утворюють нові речовини, що легше вилучаються з води. До нього відносяться нейтралізація й окиснювальний метод. Біологічне очищення стічних вод ґрунтується на використанні закономірностей біохімічного і фізіологічного самоочищення водойм. До основних пристроїв біологічного очищення відносяться біофільтри, біологічні ставки й аеротенки. У біофільтрах стічні води пропускаються через шар крупнозернистого матеріалу, покритого тонкою бактеріальною плівкою, в якій інтенсивно протікають процеси біологічного окиснення органічних речовин. В біологічних ставках в очищенні беруть участь всі організми, що населяють водойму. Аеротенки - великі резервуари із залізобетону, в яких матеріалом для очищення є активний мул з бактерій і мікроскопічних тварин. Цей мікробоценоз бурхливо розвивається через значну подачу поживних речовин, надлишок кисню, що подається (стічні води перед біологічним очищенням піддаються дезинфекції для вилучення патогенної мікрофлори). Термічне знешкодження стічних вод найбільш поширене за наявності нафтозабруднень і полягає в їх спалювання у вигляді гідроемульсій в енергетичних установках.

Збір, утилізація та захоронення промислових і твердих побутових відходів (ТПВ) є однією з найважливіших проблем міст і промислових центрів. Окрім власне ТПВ, щорічно утворюються сотні тисяч тонн вологого осаду стічних вод і надлишкового активного мулу на біологічних очисних спорудах - різновиди твердих відходів життєдіяльності населення. Для вирішення цих базових проблем існують технічні прийоми, що дозволяють помітно просунути їх вирішення: селективний збір відходів; скорочення кількості ТПВ; повторне використання утилізованих ресурсів із складу ТПВ (один з видів рециклу ресурсів - компостування більшої частини органічних відходів і внесення компосту як компонента ґрунтів ); спалювання відходів, що не компостуються, з метою скорочення їх об'єму перед депонуванням і рекуперацією частини енергоресурсів (при цьому повинні дотримуватися суворі обмеження на емісію в атмосферу з димовими газами шкідливих домішок і безпечне депонування золи); депонування ТПВ для тривалого зберігання на спеціально підготовлених полігонах (необхідно депонувати тільки ті складові частини ТПВ, що не компостуються і не горять, чи небезпечні при спалюванні). Вилучення з відходів, що містять шкідливі речовини, насамперед, важкі метали І поліхлоровані речовини, - перший пріоритет селективного збору. Знешкодження ТПВ при компостуванні відбувається в результаті їх нагрівання, чим забезпечується життєдіяльність різних мікроорганізмів. При цьому на першій стадії відбувається розвиток неспорових мезофільних мікроорганізмів (температурний оптимум складає 25-30°С). З підвищенням температури створюються умови для розвитку теплолюбних спорових мікроорганізмів - термофілів (мезофіли починають відмирати), оптимум яких - 55-60°С. Температура компостованого матеріалу продовжує підвищуватися і досягає 65-70°С, що є згубним для патогенних мікроорганізмів. В результаті забезпечується знезараження біопалива та компосту. Потім відбувається повільне падіння температури при скороченні кількості термофілів, які переходять у спороподібний стан (знову розвиваються мезофільні мікроорганізми). На завершальному етапі процесу компостування розвиваються целюлозорозкладаючі мікроорганізми. Найбільш проста технологія компостування полягає в складування у штабелі (їх покривають шаром землі або торфу висотою 15-20см). Рекомендована тривалість компостування ТПВ в штабелях - 12-18 місяців. Отриманий компост очищається від баластних фракцій - скла, каміння, металу тощо (з використанням установки для механізованого сортування). Іншим варіантом технології польового компостування є попереднє подрібнення ТПВ перед укладанням в штабелі за допомогою спеціальних дробарок. У цьому випадку вихід компосту збільшується, а кількість відходів знижується. Більш

досконала технологія польового компостування здійснюється на спеціальних секційних майданчиках з водонепроникною основою. На майданчиках є грейферний кран для створення штабелів, дробильно-сортувальний відділ із спеціальним приймальним бункером, системою стрічкових транспортерів, дробаркою для компосту, а також перфоровані повітроводи з вентилятором. Для невеликих міст (до 200 тис. жителів) такі майданчики компостування є реальною альтернативою полігонів ТПВ. Проте нині основна частина зареєстрованих звалищ не відповідає вимогам природоохоронних і санітарних нормативів - відсутні СЗЗ, не створені системи відведення й очищення фільтрату звалищ, спричиненого атмосферними опадами, що випадають на їх територію. Звалища не відповідають геолого-гідрологічним умовам, на більшості з них немає протифільтраційних екранів, не дотримується технологія захоронення тощо. Побутові відходи, як правило, захоронюються разом з промисловими, через що у відходи потрапляють отруйні, пожежо- і вибухонебезпечні речовини (ртуть, сполуки марганцю, хрому, кадмію, хлорорганічні сполуки, залишки нафтопродуктів). Деякі токсиканти в результаті біохімічних процесів, що відбуваються в товщі захоронених таких відходів, переходять у розчинений стан і переносяться водними потоками на десятки кілометрів від місця звалища. Більшість полімерів, на відміну від інших видів ТПВ, розкладається дуже повільно. Положення погіршується постійною тенденцією зростання зберігання промислових відходів на території підприємств, посилюючи, окрім того, ймовірність аварійних ситуацій. Аналіз сучасного стану проблеми відходів обґрунтовує наступні основні рекомендації для розробки ТЕО: необхідно розвивати всі методи зниження маси відходів як на стадії їх утворення (на підприємствах), так і на стадії споживання продукції, скрізь впроваджувати пресування відходів; звалища відходів в їх сучасному стані не прийнятні (в містах необхідно споруджувати сучасні полігони для захоронення відходів); робота будь-якого сміттєспалювального заводу небезпечна для довкілля і здоров'я населення (їх проекти вимагають всебічного опрацьовування).

Атмосферу, ґрунти, підземні й поверхневі води, перешкоджаючи розповсюдженню патогенних мікроорганізмів за межі майданчика складування і забезпечуючи знезараження ТПВ біологічним способом. Термін служби полігону складає 15-20 років. Розміщувати їх необхідно з урахуванням вимог санітарних норм з видаленням від найближчої житлової забудови не менше 500 м. По всьому периметру полігону повинна бути влаштована захисна лісосмуга шириною не менше 20 м. Рівень ґрунтових вод під днищем полігону повинен перевищувати 2 м. Захист від забруднення ґрунтів, ґрунтових вод і повітря здійснюється шляхом облаштування спеціального протифільтраційного екрану, укладеного по всьому дну і бортах полігону, системи перехоплення, відведення й очищення фільтрату, системи наглядових свердловин для контролю якості ґрунтових вод, а також щоденного перекриття заповнених робочих карт полігону шарами ґрунту, організації системи збору, відведення й утилізації біогазу, обладнання робочих карт переносними сітками для перехоплення легких фракцій (паперу, плівки), що розносяться вітром, рекультивації поверхні заповнених ділянок полігону.

ДБН А.2.2-1-2003, ДБН В.2.4-2-2005, "Методика розроблення оцінки впливу на навколишнє природне середовище для об'єктів поводження з твердими побутовими відходами" тощо

встановлюють порядок підготовки, розроблення і розгляду матеріалів проекту ОВНС, що додається до проектної документації на нове будівництво, розширення, реконструкцію та технічне переоснащення об'єктів поводження з ТПВ, а також основні вимоги до складу й змісту цих матеріалів. До об'єктів поводження з ТПВ відносять місця й об'єкти, що використовуються для збирання, перероблення, утилізації, вилучення, знешкодження і захоронення ТПВ: сміттєсортувальні комплекси, сміттєперевантажувальні станції, сміттєпереробні заводи, сміттєспалювальні заводи, піролизні установки, полігони ТПВ. Метою розробки матеріалів ОВНС об'єктів поводження з ТПВ є визначення заходів, технологій та устаткування, що забезпечують дотримання сучасних екологічних і санітарних вимог, будівельних норм і правил. Проект ОВНС (надається у складі робочого проекту об'єктів для оцінки державними санітарними органами та державною екологічною експертизою) повинен містити наступні розділи: характеристика території (майданчика) розміщення об'єкта поводження з ТПВ; характеристика об'єкта ТПВ; види та джерела впливу об'єкта поводження з ТПВ на довкілля; оцінка впливу об'єкта поводження з ТПВ на довкілля; заходи та технології щодо запобігання або зменшення негативного впливу об'єкта поводження з ТПВ на довкілля; аварійні впливи; протиаварійні заходи; заява про екологічні наслідки діяльності.

Полігони ТПВ - це природоохоронні споруди, що призначені для їх складування І забезпечують захист від забруднення.

Різноманітність конструктивних особливостей технічних систем екологічної безпеки (ТСЕБ) величезна. Проте наведені вище базові принципи створення природоохоронних технологій при застосуванні до конкретних умов виробництва з урахуванням сучасного стану місцевих екосистем і природних особливостей територій дозволяють виконати екологічне обґрунтовування проектів і оцінити масштаби їх використання. Розглянемо приклади практичного використання ТСЕБ у системі ПЕК, промислового виробництва, на транспорті, в комунальному й сільському господарстві. Виходячи з досвіду, при розробці ТЕО проектів житлових районів міст, промислових зон і підприємств, необхідно: для цивільних об'єктів навести площу території, що забудовується, кількість жителів, характеристики житлового фонду, поверховість селітебних районів, рівень їх благоустрою й інші параметри; для промислового об'єкта - його виробничі характеристики, найменування виробництв і технологічних процесів, робота яких супроводжується викидами (скидами) забруднюючих речовин чи утворенням відходів, об'єми споживання електроенергії, тепла, води, сировини, напівфабрикатів й інших видів ресурсів. Водно-фізичні властивості міських ґрунтів змінюються в результаті будівництва і розвитку комунікацій, витоків з водопровідних і каналізаційних систем, запужувальної дії випадання міського пилу. В наслідок порушення верхнього ґрунтового горизонту інтенсифікується поверхневий стік. Порушення геологічного середовища спостерігається на міських територіях на глибинах 10-30 м, де формуються геотермічні аномалії з перевищенням температури над фоновою на 2-6°С, що у свою чергу в дисперсних породах збільшує їх фільтруючу здатність, зменшує в'язкість, пластичність і вологоємність, тобто інженерно-геологічні характеристики несучих порід. Далі, зміна мікробіологічних характеристик і обстановок, хімічного складу і температурного режиму підземних вод призводить до збільшення агресивності порід, що зменшує стійкість бетону, залізобетонних і металевих конструкцій. Урбанізація досить сильно впливає на гідрологічні процеси.

Щодо підприємств ПЕК, то проблемними задачами є: зниження утворення забруднень в джерелі (рециркуляція газів, зниження коефіцієнта надлишку повітря; двосталійне горіння, вдосконалення повітроподачі, пристроїв для горіння, використання гідропалив); зниження забруднень на шляху їх поширення (удосконалення золовловлювачів, способів сіркоочищення, азотоочищення, каталітичного очищення, способів очищення чи утилізації нафтовмісних вод, створення шумоглушників і екранів тощо). Необхідність еколого-економічного регулювання аеротехногенного впливу підприємств ПЕК обумовлена пріоритетністю проблеми скорочення викидів шкідливих речовин у повітряний басейн. Традиційний підхід до зниження цього впливу ґрунтується на оцінці природоохоронної діяльності підприємств ПЕК за кількістю уловлених шкідливих речовин у системах очищення і передбачає оптимізацію технологічних процесів згідно критеріїв екологічної безпеки на всіх етапах технологічного ланцюжка виробництва тепла й електроенергії з органічного палива - вибір палива, підготовка палива, спалювання палива, очищення газів, що відходять, емісія забруднюючих речовин в повітряний басейн. Критерієм вибору палива є максимальний еколого-економічний ефект, що полягає в економічно обґрунтованому використанні палива у технологічному процесі виробництва енергії з мінімальним збитком для довкілля. З цією метою в ТЕО проводиться аналіз технічних характеристик палива - зольності, сірчистості, вологості й теплоти згоряння, а потім - вибір раціональних технологічних елементів: на етапі паливопідготовки передбачається різке зменшення сірчистості палива, використання технології гідропалив, комбінування палива з комунально-побутовими відходами і відходами деревопереробки; на етапі спалювання палива використовується введення рециркуляційних газів, зниження коефіцієнта надлишку повітря, двостадійне спалювання палива; на етапі пилогазоподавлення проектуються електрофільтри, термічна нейтралізація. Підприємства ПЕК негативно впливають на водні об'єкти, в основному, у формі теплового забруднення, яке призводить до цілого комплексу як прямих, так і непрямих негативних наслідків - у 5-6 разів у типовій водоймі-охолоджувачі збільшується випаровування води, що значно підвищує мінералізацію вод, порушує карбонатно-кальцієву рівновагу, знижує розчинність кисню. Основні наслідки теплового забруднення водного об'єкта зводяться до наступного: посилюється чутливість організмів до токсичних речовин; відбувається зміна звичайної водної флори синьо-зеленими водоростями, продукти відмирання яких токсичні; зменшується вміст розчиненого кисню й одночасно збільшується потреба в кисні для дихання організмів і деструкції органічних речовин; змінюється сольовий склад; відбувається заміна видового складу фіто- і зоопланктону на толерантний до високої температури, а на рівні спільнот змінюються функціональні характеристики, що Ґрунтуються на співвідношенні продукції до деструкції. Б існуючих водоймах-охолоджувачах підвищення температури води зазвичай перевищує встановлені нормативи, особливо в літній період. Причиною цього часто є некоректний розрахунок розведення нагрітих вод у водоймі, при якому передбачається, що в розведенні бере участь весь об'єм водойми, тоді як зазвичай теплі води залишаються поблизу поверхні водойми і не змішуються з нижніми шарами. Більш правильний підхід - встановлення регіональних нормативів для температур тільки поверхневих вод, а не середніх на всій глибині. -Підприємства ПЕК, що працюють на твердому паливі, потребують розміщення золошлаковідвалів, які породжують самостійні екологічні проблеми. Підвищення енергозбереження й екологічної безпеки енергетики необхідно розглядати комплексно за всіма трьома складовими ПЕК: видобування, обробка і транспортування палива; генерація енергії; транспортування і споживання енергії. Всі згадані основні впливи необхідно враховувати при розробці ТЕО енергетичних об'єктів.

Під гідротехнічною спорудою (ГТС) розуміються інженерні споруди, що дозволяють здійснювати різні водогосподарські заходи, а також використовувати водні ресурси і запобігати шкідливій дії води і рідких відходів. Виділяють такі види ГТС: морського побережжя (берегозахисні споруди тощо); на річках, озерах і водосховищах; на водних шляхах і портах; гідротранспортні, дренажні й польдерні системи. З метою запобігання аварій і негативних наслідків функціонування ГТС для діючих об'єктів виробляється паспорт безпеки (цей документ вважають одним з різновидів екологічного паспорта природокористувача), що слугує основним обґрунтовуючим документом їх надійності. При складанні паспорта повинні бути визначені всі можливі джерела небезпеки, а також проведено повне виявлення ступеня небезпеки ГТС і розроблені сценарії можливих аварій. Екологічна оцінка ТЕО проектів ГТС охоплює всі сторони взаємодії об'єкта з компонентами довкілля, у тому числі використання наступних засобів і методів гідротехнічного забезпечення: регулювання стоку за допомогою водосховищ гідровузлів; створення підпорів води шляхом будівництва руслових водопідпірних споруд; днопоглиблювальні роботи і регулювання русел; перекриття заплавної гідрографічної сітки глухими дамбами-переїздами; перекриття заплав насипами і дамбами обвалування; рибозахисні й рибопропускні споруди. В результаті впливу засобів гідротехніки розвиваються численні антропогенні зміни. Серед пріоритетних природоохоронних заходів на ГЕС, що експлуатуються, виділяються загальні технічні рішення із забезпечення екологічної безпеки: відновлення втрачених елементів природного середовища; захист абіотичних І біотичних компонентів природно-технічної системи; імітація природних умов; моніторинг природно-технічної системи; створення сприятливих умов проживання людей. Важливо враховувати екологічні впливи гідротурбінного устаткування, що характеризується великим спектром негативних наслідків (зокрема, травмуванням гідробіонтів, забрудненням водного середовища нафтопродуктами, шумом, вібрацією тощо).

Нині в гірничовидобувній промисловості не більше 1% від загальної маси корисних копалин раціонально використовується після переробки. Саме їх видобування супроводжується величезними попутними масами незатребуваної речовини.

Підземна розробка родовищ корисних копалин ведеться на шахтах (вугілля, в'язкі бітуми, сіль тощо) і рудовищах (руди чорних і кольорових металів). Основна технологічна схема гірничовидобувного виробництва складається з наступних інваріантних до виду корисної копалини операцій: видобування гірничої маси (супроводжується деформацією масиву порід, руйнуванням поверхні, зниженням продуктивності ґрунтів, зниженням стійкості споруд і комунікацій, зміною гідрогазодинаміки масиву й акваторій, зміною хімізму масиву породи, зміною силових полів); вентиляція підземних виробок (забруднення атмосферного повітря пилом і продуктами вибуху); шахтний водовідлив (забруднення підземних і поверхневих вод); переміщення видобутої речовини; складування видобутої речовини (супроводжується відторгненням земель, механічним і хімічним забрудненнями середовища, зміною його аеродинаміки); споживання продукції й утворення твердих, рідких і газоподібних відходів (супроводжується забрудненням акваторій, скороченням водних запасів, зниженням родючості ґрунтів, затопленням, заводненням і деформацією поверхні, газодинамічним, акустичним і радіаційним забрудненням); споживання і виділення енергії (дія силових полів, теплові, світлові й інші фізичні ефекти). Виділяють геомеханічні, гідромеханічні, аеродинамічні, біоморфологічні типи порушень, а до головних різновидів забруднень відносять літосферні, гідросферні, атмосферні, біоценотичні. Основні форми геомеханічних порушень - деформації, провали, виймання ґрунту, насипи; гідродинамічних порушень - зарегульованість, затоплення, виснаження, заводнення, підпір тощо; аеродинамічних порушень - розрідження, збурення, інверсія; біоморфологічних порушень - пошкодження, знищення, розлякування. Серед літосферних забруднень виділяють: засмічення, запорошення, замазучення, закиснення, замулювання тощо; гідросферних забруднень - основні форми сапробних забруднень (забруднення відмерлою органічною речовиною) - евтрофія і гіпертрофія; голобних (забруднення мінеральними речовинами) - засолення хімічними речовинами (твердими, рідкими і газоподібними), закиснення, мінералізація, замутнення і загазованість; атмосферних забруднень - загазованість, зараження, запорошення, задимленість тощо; біоценотичних забруднень - заростання, некроз тощо. Підземні гірські роботи дуже негативно впливають на гідрогеологію прилеглих територій. При вилученні великих об'ємів корисних копалин, особливо з використанням систем розробки з обвалом верхніх порід, в зону зсуву залучаються водоносні горизонти. Великі маси вод, що відкачуються з родовищ, негативно впливають на стан гідроресурсів і ґрунтів не тільки поблизу місця проведення гірських робіт, але і на значних прилеглих територіях. Найпоширенішими забруднюючими речовинами рудникових вод є хлористі сполуки, вільна сірчана кислота, розчинені солі (сульфати заліза, міді, цинку, марганцю, нікелю тощо).

Системи екологічної безпеки на гірничих підприємствах орієнтовані на постійний моніторинг геомеханічного стану породного масиву, транспортних шляхів, вентиляційних і водовідливних засобів, а також пов'язаних з ними очисних споруд. Самостійну задачу складає також безперервний аналіз загазованості й запорошеності гірничих виробок для попередження вибухонебезпечних ситуацій. Захист водотоків передбачає: організований стік зливових і технічних вод шляхом устрою спеціальних гідротехнічних споруд (водозбірних лотків, бетонних водовипусків тощо); будівництво відвідних каналів чи пристроїв для пропуску води природних водотоків і перехоплення схилового стоку при розміщенні породних відвалів в балках і ярах; устрій обвалування, нагірних канав, водовідводів тощо при розміщенні відвалів і кар'єрів на схилах; забезпечення заходів з регулювання водного режиму в рекультиваційному шарі; створення водонепроникного екрану за наявності в основі рекультиваційного шару токсичних порід; заходи, що виключають заболочування рекультивованої поверхні; формування відвалів з порід, схильних до горіння, за технологічною схемою, що виключає їх самозагорання (при цьому рекультиваційний шар відвалів повинен створюватися з порід, придатних для біологічної рекультивації). При підземній розробці необхідно: перед відсипанням шахтних відвалів з відведених для них ділянок знімати родючий шар ґрунту; в рекультивацію земель, порушених внаслідок опускання земної поверхні з утворенням на ній прогинів і провалів, включати зняття

Ситуаційний план: І - родовище; 2 - збагачувальна фабрика;
З - пульпопровід; 4 - очисні споруди шахтних вод; 5 - очисні споруди стічних вод збагачувальної фабрики; б - відстійник; 7 — селище

Рис. 4.І. Ситуаційний план: І - родовище; 2 - збагачувальна фабрика;

З - пульпопровід; 4 - очисні споруди шахтних вод; 5 - очисні споруди стічних вод збагачувальної фабрики; б - відстійник; 7 — селище

родючого шару ґрунту, планування поверхні прогинів, заповнення провалів гірською породою з подальшим нанесенням родючого шару ґрунту, проведення заходів із запобігання несприятливих процесів (висушування, заболочування, ерозії); при створенні водойм у незаповнених гірською породою шахтних прогинах і провалах дотримуватись умов, сформульованих для водогосподарського напряму рекультивації. Основні технічні напрями реалізації вимог з охорони вод такі: вибір оптимальних методів і ступеня очищення шахтних вод залежно від місцевих умов, з урахуванням можливого використання очищених шахтних вод; застосування спеціальних заходів з ізоляції гірничих виробок від водоносних горизонтів для запобігання чи зменшення величини водопониження під впливом шахтного водовідливу в прилеглому до гірничого підприємства районі.

Водоспоживання при видобуванні й переробці корисних копалин зазвичай пов'язане з господарсько-побутовими і комунальними, виробничими і технік-ними потребами, а також з пожежогасінням. Основні напрями удосконалення водоспоживання гірничодобувних підприємств - скорочення споживання води з річок, озер і міського водопроводу, а також розширення використання шахтних і кар'єрних вод для господарсько-побутових і технічних потреб. Для цього проводиться детальний аналіз роботи гірничого підприємства і розробляється ситуаційний план розташування водних об'єктів, інженерних споруд і пристроїв з використання й охорони водних ресурсів із зазначенням розташування на місцевості всіх водних об'єктів, ліній водоподачі та водовідведення, водозаборів й інших споруд (рис. 4.1). Схема водоспоживання і водовідведення дає можливість судити про ефективність використання водних ресурсів на підприємстві. При цьому найважливіший вид заходів - створення спеціалізованої сітки спостережних свердловин на великих гірничопромислових об'єктах для контролю за станом підземних вод. Спеціалізовані захисні заходи включають: ліквідацію області забруднення підземних вод шляхом їх відкачування до практично повного стягування контуру забруднення; локалізацію області забруднення (шляхом відкачування забруднених вод до стабілізації контуру забруднення і недопущення подальшого розповсюдження забруднюючих речовин водоносним горизонтом); створення гідравлічних вододілів (завіс) між областю забруднених вод і експлуатованими чистими підземними водами; створення гідравлічного вододілу по вертикалі шляхом одночасного відбору чистих і забруднених вод ярусною системою свердловин; створення непроникних екранів у водоносному горизонті навкруги області забруднення.

Діяльність різних видів транспорту - залізничного, автомобільного, водного і трубопровідного - безпосередньо пов'язана з можливістю їх негативного впливу на поверхневі й ґрунтові води. Водний транспорт для поверхневих вод є самим небезпечним. Стічні води річкових і морських суден містять господарсько-побутові стоки і сухе сміття, що є джерелом надходження у воду біогенних речовин, які сприяють. до евтрофікації водойм. Автомобільний і залізничний транспорт також суттєво впливають на водні об'єкти, які розташовані за ходом трас. Йдеться про хімічне забруднення і про фізичні чинники впливу (наприклад, залізничний транспорт є значним споживачем води для обмивання і промивання рухомого складу, охолодження компресорів й іншого устаткування). Об'єм оборотного і повторного використання води на підприємствах залізничного транспорту складає близько 30%, решта скидається в поверхневі водні об'єкти.

Характерною особливістю такого екологічно небезпечного простору як автотранспортні канали інтермодальних коридорів є виникнення зон ризику, пов'язаних з погіршенням видимості (серпанки, тумани, смоги) і підвищеним акустичним навантаженням. При будівництві й експлуатації трубопроводів і відводів від них основними впливами на довкілля є порушення ґрунтового і лісового покривів, а також змінами дренажних шляхів ґрунтових вод. Окрім традиційного дюкерного прокладання трубопроводу в підводній траншеї, застосовуються високонадійні переходи типу "труба в трубі" і підземний перехід під руслом річок (з використанням похилого буріння великого діаметру), що найбільш руйнує ґрунтовий покрив у смузі відчуження, а інженерні заходи з прокладання траншей, комунікацій та насосних станцій - і верхні горизонти покривних відкладів. Створення траншей І насипів при цьому додатково може призводити до порушень режиму верхніх горизонтів підземних вод, особливо при їх заляганні у вигляді ізольованих лінз і наявності напорів.

У комунальному господарстві граничні норми концентрацій забруднюючих речовин у стічних водах при скиданні їх у водні об'єкти і системи водовідведення в нашій країні встановлюються іноді жорсткіші, ніж за кордоном. Проте дуже часто здійснюється скидання у водні об'єкти взагалі неочищених стічних вод. Окрім цього, об'єм неорганізованого стоку, як правило, значно перевищує об'єм організованого, що повністю позбавляє сутності встановлення жорстких граничних норм концентрації забруднюючих речовин. При технічному проектуванні об'єктів водопровідно-каналізаційного господарства необхідно забезпечити облік екологічних вимог шляхом назначення нормативного ступеня надійності системи та її елементів, визначення умов реконструкції й ліквідації системи. Кількість забруднюючих речовин, що враховуються при визначенні ГДС за басейновим принципом, повинна бути обмежена максимальним внеском в агресивність за кожною лімітуючою ознакою шкідливості (3-5%). Міські стічні води обробляються на станціях аерації, що замикають систему каналізації. Якщо процес відстоювання протікає повільно (може бути пов'язане з наявністю дрібнодисперсних домішок), то вдаються до процесу коагуляції, враховуючи чинники, що впливають на цей процес (температуру, активну реакцію, рН середовища, інтенсивність перемішування і сольовий склад розчину). Коагуляція базується на злипанні дрібнодисперсних частинок під впливом спеціально доданих до них речовин- коагулянтів (солі амонію, заліза, магнію, вапно, шламові відходи тощо), внаслідок чого збільшуються розміри частинок та інтенсивність їх осадження. Коагуляцію можна прискорити доданням флокулянтів - речовин, що створюють з водою колоїдні дисперсні системи (флокуляція - один з видів коагуляції, коли як флокулянт використовують природні органічні й синтетичні високомолекулярні речовини - поліакриламід, білки тощо.

При окиснювальному методі токсичні домішки у стічних водах знешкоджують хлором, гіпохлоридом кальцію чи натрію, хлорним вапном, озоном, киснем тощо. Хлор запобігає піноутворенню в жиро- і масловловлювачах, руйнуючи колоїдні системи. Його здатність реагувати з іншими речовинами використовують для вивільнення стічних вод від отруйних речовин (наприклад, сполук ціану). Для хлорування стічних вод і рідких промислових відходів використовують як рідкий хлор, так і хлорне вапно (із вмістом активного хлору 25-35%), яке одночасно коагулює колоїдні речовини завдяки утворенню гідроокису кальцію. Ціановмісні стічні води гальванічних цехів знешкоджують двоокисом хлору. Необхідно зазначити, що застосовувати хлор для знешкодження стічних вод не завжди доцільно, оскільки в деяких випадках після обробки одержують більш токсичні речовини (наприклад, при хлоруванні фенолвмісних стічних вод утворюється токсичний продукт хлорфенол). З цієї ж причини на водопровідних станціях обробка хлором для знезараження води не рекомендується. Окиснення органічних забруднень виробничих стічних вод і рідких відходів можна проводити озоном - одним з найсильніших з відомих нині окиснювачів. За його допомогою можливо одночасно окиснювати органічні домішки, знебарвлювати, дезодорувати і знезаражувати воду. Завдяки високому окиснювальному потенціалу озон може забезпечити найбільший, в порівнянні з іншими способами, ефект очищення стічних вод (при цьому виключаються побічні реакції з утворенням токсичних речовин).

Біологічний метод застосовують для очищення стічних вод і деяких інших рідких відходів, що містять головним чином органічні забруднення. Біохімічне очищення полягає в окисненні органічних домішок у стічних водах за допомогою мікроорганізмів, що здатні в процесі своєї життєдіяльності розкладати їх на мінеральні складові. Процес окиснення може бути аеробним (окиснювальним, з доступом кисню при І = 20-40°С), що використовується при обмеженій концентрації органічних речовин, і анаеробним (відновлювальним, без доступу кисню), що використовується при будь-якій концентрації розчиненої органіки. Біохімічне очищення може протікати у природних умовах (на полях зрошення і фільтрації, біологічних ставках) і в штучно створених за допомогою біологічних фільтрів (активного мулу, аеротенків тощо). Біохімічне очищення - завершальна стадія обробки стічних вод і зазвичай йому передує комплекс інших методів.

Термічне очищення використовується для високомінералізованих стічних вод, а також за наявності органічних токсичних речовин. Термічний метод опріснення за допомогою високих температур називається дистиляцією (випарювання), за допомогою низьких - кристалізацією (виморожування). При дистиляції стічних вод одержують концентровані розчини, з яких виділяють сухий залишок для спалювання, захоронення або подальшого використання. При кристалізації чиста вода утворює кристали льоду, а розсіл, що залишився, з розчиненими в ньому солями розміщується в комірках між ними (температура замерзання розсолу завади нижча за температуру замерзання чистої води). Для ліквідації бактеріологічного забруднення проводять знезараження хлоруванням (рідким хлором чи гіпохлоритом натрію), озонуванням, бактерицидними лампами, ультразвуком, віброакустичними коливаннями. Для господарсько-побутових стічних вод розрахункова доза хлору у воді повинна складати 10г/м3 після механічного очищення і 3-5 г/м3 після біологічного, колі-індекс “ не більше 1000, час контакту хлору з водою не менше 30 хвилин.

Одним із нових типів фізико-хімічних процесів знешкодження забруднених промислових стоків і газів є радіаційне очищення при впливі на них прискорених електронів, під дією яких у цих стоках і газах відбувається радіоліз токсичних компонентів і перетворення їх у нетоксичні. Термін "радіоліз" застосовують для позначення хімічних перетворень під дією іонізуючого випромінювання (як наприклад, електроліз означає хімічні перетворення під дією електричного струму, фотоліз - під дією світла, піроліз - під дією тепла тощо). У результаті процесів радіолізу на першій стадії утворюються іони і нейтральні частинки, що мають неспарений електрон і так звані вільні радикали. Вільні радикали, зазвичай, є короткоживучими, оскільки швидко вступають у хімічні реакції. У газовій фазі радикали мають найкоротше життя - 1 год; у твердому тілі їхня рухливість сповільнена, і вони, в окремих випадках, можуть зберігатися досить тривалий час. Особливість хімічних реакцій під дією випромінювання полягає в тому, що звичайна хімічна взаємодія змінюється взаємодією молекул з валентно-ненасиченими частками (атомами, радикалами, іонами) і цих часток між собою. Це суттєво прискорює протікання хімічних реакцій, що визначають процеси очищення від забруднень. Для радіаційно- хімічних процесів характерні високі швидкості; ці процеси можуть відбуватися за нижчих температур, коли аналогічні звичайні реакції не проходять. Іншою важливою перевагою радіаційної технології є універсальність впливу іонізуючого випромінювання практично на будь-які компоненти, яких у реальних викидах досить багато. Радіаційне знешкодження токсичних домішок у розведених водних чи розчинених газах, що містяться в парі води, полягає в непрямій дії іонізуючого випромінювання на водні системи. Спочатку у результаті опромінення при розпаді молекул води утворюються активні вільні радикали й іони (Н, гідротовані електрони тощо). Потім ці активні частки взаємодіють з токсичними домішками і перетворюють їх у нешкідливі продукти. Проміжні продукти радіолізу води мають як сильні окисні, так і відновні властивості. Тому радіаційний метод для знешкодження багатьох забруднювальних компонентів є ефективним і універсальним. Джерела випромінювань, що використовуються в радіаційній технології, за своїми фізичними параметрами не можуть викликати так званої наведеної активності у системах, що опромінюються. Системи радіаційної безпеки досить відпрацьовані й дозволяють експлуатувати радіаційні установки без жодної шкоди для обслуговуючого персоналу. Радіаційний метод знешкодження стічних вод має низку переваг, порівняно з традиційними методами, оскільки іонізуюче випромінювання має комплексну дію на оброблену воду; водночас із розкладанням органічних і неорганічних забруднень прискорюються седиментація і коагуляція, усуваються колір і запах, знижуються величини хімічного і біологічного споживання кисню, відбувається дезінфекція води. Бактерицидна дія випромінювання полягає в запобіганні біообростання в технологічних системах, що вкрай важливо для створення замкнутого оборотного водопостачання з безстічними виробничими циклами, практично єдиними можливими технологічними схемами майбутніх виробництв.

Іншим фізико-хімічним методом, що реалізує високоінтенсивні енергетичні впливи на забруднення, є плазмотехнічна переробка відходів. Цей метод базується на використанні низькотемпературної плазми, тобто іонізованого газу, в якому концентрації позитивних і негативних зарядів рівні (так звана квазінейтральність). Плазма утворюється в результаті впливу на речовину інтенсивних електричних розрядів, надвисокочастотного, лазерного випромінювання й інших впливів. Для проведення технологічних процесів у плазмі створюються спеціальні пристрої чи плазмотронно-плазмові генератори, в яких реалізуються умови високих температур й іонізується речовина, що надходить. Широкого застосування набули високочастотні й електродугові плазмотрони. У високочастотних плазмотронах (потужність зазвичай до 1 МВт) плазмоутворююча речовина нагрівається в розрядній камері (здебільшого вихровими струмами), у дугових (потужність коливається в межах від 100 Вт до 10 МВт) - проходячи через стиснуту електричну дугу з високою концентрацією енергії. При подачі в низькотемпературну плазму відходів відбуваються плазмохімічні реакції й токсичні речовини знешкоджуються до нетоксичних низькомолекулярних продуктів. Через високу температуру в плазмі подані відходи в будь-якому фізичному стані (газоподібному, рідкому і дрібнодисперсному твердому стані) випаровуються, іонізуються й у момент проходження реакційної зони в плазмотроні знешкоджуються. При високотемпературному впливові плазми на забруднення розпад токсичних компонентів протікає досить інтенсивно. Плазмохімічні реактори можуть бути використані для знешкодження практично будь-яких викидів. І радіаційно-хімічний, і плазмохімічний методи знешкодження забруднень відзначаються однією загальною характерною рисою - це процеси хімії високих енергій.

При проектуванні сільськогосподарських об'єктів необхідно враховувати характер і стан існуючого сільськогосподарського використання земель (перелік основних землекористувачів - виробників сільськогосподарської продукції, їх спеціалізацію, площі сільськогосподарських угідь, врожайність основних сільськогосподарських культур, об'єми виробництва, загальне поголів'я худоби і птахів, валові об'єми продукції рослинництва й тваринництва за останні роки та її вартість; наявність об'єктів виробничого, житлового і культурно-побутового призначення сільськогосподарських підприємств, що стосуються проектованого об'єкта). Характеристики сільськогосподарського використання території району повинні бути винесені на мапу з вказівкою розміщення основних землекористувачів-виробників сільськогосподарської продукції, сільгоспугідь, об'єктів виробничого, житлово-побутового й іншого призначення, розташування проектованого об'єкта і його СЗЗ, селітебних районів й інших елементів картографічної ситуації. Сільськогосподарські райони різноманітні за природними умовами, типами землекористування і ступенем освоєння. Проте їх екологічні проблеми мають багато загального, що пов'язано з наступними обставинами: охоплення антропогенними навантаженнями великих площ, іноді практично на 100%; низька лісистість; значна оголеність й еродованість ґрунтового покриву; переважання певних видів забруднення у ґрунтах і воді, пов'язаних з добривами і пестицидами. Перелічене свідчить про специфіку екологічного стану сільськогосподарських районів, правомірність виділення "агроекологічного" типу оцінок території. Основний аспект агроекологічної оцінки - аналіз умов розвитку сільськогосподарських рослин, їх росту, фенології, врожайності, відношення до добрив, хвороб, сезонних змін умов тепла і вологи. При оцінці районів сільського господарства важливо визначити ступінь стійкості екосистем до антропогенних навантажень. Стійкість підвищується від піщаних ґрунтів до глинистих, від лужних ґрунтів до кислих, при наростанні річного зволоження і збільшенні біологічної продуктивності як природних, так і культурних фітоценозів. Кардинальні зміни природного середовища сільськогосподарських районів обумовлені тим, що на площах угідь змінюються потоки речовини, порушується твердий, рідкий і розчинений стік. Меліоровані угіддя потребують організації водоохоронних споруд, що перешкоджають змиванню у штучну гідрографічну мережу добрив і біогенних речовин, - відстійників- біоставків, біоканалів, розсіюючих випусків і водоаераційних споруд. Ці споруди реалізують природоімітуючий принцип меліоративного освоєння водозборів (імітують річкове русло в його природному стані), підвищують екологічне різноманіття меліорованих водозборів і створюють комплексні ландшафтно-геохімічні бар'єри на шляху потоків забруднених вод. В цілому екологічні проблеми водної меліорації пов'язані з вторинним засоленням ґрунтів, зниженням запасів гумусу, забрудненням ґрунтів і вод пестицидами і добривами, втратами води на фільтрацію і непродуктивне випаровування, зниженням біологічної продуктивності лісів в зонах впливу осушення. Існують певні вимоги до проектування біоінженерних споруд для очищення зливових і талих вод, що надходять з територій об'єктів інфраструктури сільськогосподарського виробництва (наприклад, каскади інтенсивно дренованих похилих майданчиків і каналів-біоставків).

Ліс займає понад 30% території земельної кулі. В Україні тільки 14,5% займають землі лісового фонду (Німеччина має лісистість 46%, Росія - 42%). Ліси, особливо ліси Українських Карпат, де зосереджена третина запасів деревини нашої держави, мають велике народногосподарське, соціальне й екологічне значення. Однак розвиток лісового комплексу в нашій країні здійснюється без достатнього врахування вимог охорони довкілля. Лісове законодавство передбачає, що всі лісокористування мають здійснюватися в порядку спеціального (здійснюються в межах земельних ділянок лісового фонду - заготівля деревини під час рубок головного користування, заготівля живиці, заготівля другорядних лісових матеріалів, побічні лісові користування) і загального (громадяни мають право перебувати в лісах, безкоштовно збирати для власного споживання дикорослі рослини, квіти, ягоди, гриби тощо) використання лісових ресурсів. Спеціальне використання лісових ресурсів здійснюється за спеціальним дозволом (ст. 53 Лісового кодексу та Правила рубок, пов'язані із веденням лісового господарства й інших рубок). У лісах II групи всі види рубок проводяться способами, що спрямовані на поліпшення породного складу і продуктивності лісів. У лісах І групи дозволяються рубки, що мають природоохоронне значення і сприяють посиленню захисних, водоохоронних й інших корисних властивостей лісів. Нині майже всі ліси України - предмет інтенсивного лісокористування Особливу роль ліси відіграють у прибережній смузі великих водойм, що визначаючи стабілізацію температурного режиму, режиму випаровування у весняно-літній період і поведінку локальних атмосферних фронтів у приземному шарі протягом року. Вирубування лісу на водорозділах у багатьох районах країни вже призвело до скорочення меженного стоку на 30-40%, зростанню ерозії ґрунтів, високих повенів тощо. Актуальними залишаються негативні процеси, пов'язані з: вирубуванням лісів у результаті освоєння території під забудову, прокладанням комунікацій тощо; збільшенням рекреаційних навантажень (витоптування, всілякі забруднення, знищення фауни, збір цінних представників флори тощо); пожежами, що виникають у результаті низького культурного рівня рекреантів і недостатньою лісовою охороною; загибеллю лісів у результаті зміни водного режиму території через будівництво доріг без подальшого гідротехнічного супроводу (наприклад, підтоплення вздовж шосе); браконьєрськими рубками, особливо вздовж лісових доріг. Лісокористування повинно бути організовано у напрямі підтримки оптимальних гідрологічних режимів водотоків.

До лісових земель відносяться покриті лісом площі, зайняті лісонасадженнями природного і штучного походження; не покриті лісом території - вирубки, загиблі насадження і прогалини (площі, на яких раніше ріс ліс і які тимчасово вибули з процесу лісо вирощування), а також рідколісся антропогенного походження. До лісових земель також відносяться природні рідколісся, лісонасінневі плантації й розсадники. Практика суцільних вирубок лісу на великих площах (тільки ерозійний коефіцієнт в басейнах річок із суцільними рубками збільшується у 10 і більше разів) показала, що відновлення основних середовищеутворюючих функцій таких територій розтягується на 40-60 років. Під лісовідновленням розуміється створення лісових культур на площах, раніше покритих лісом (на відміну від лісорозведення, яке передбачає створення лісових культур на площах, раніше ним не зайнятих). При штучному лісовідновленні перевага надається створенню культур методом посадки (як правило, використовуються хвойні породи). У приміській зоні великих міст для лісовідновлення використовується крупномірний посадковий матеріал з метою підвищення стійкості насаджень до рекреаційних навантажень.

Розглянемо характерні помилки і недоліки пропонованих для проведення ДЕЕ проектів. Органами державної екологічної експертизи накопичений значний досвід з оцінки рівня підготовки заявної документації. Він показує, що не можуть бути схвалені ДЕЕ проекти, що мають наступні недоліки: відсутність необхідного екологічного обґрунтування діяльності; в екологічному обґрунтуванні неясні функції заявника (він не приймає безпосередньої участі у планованій діяльності); в екологічному обґрунтуванні на інформаційні види діяльності (консалтинг, ОВНС, моніторинг) не описані методологічні підходи; переліки нормативної документації не містять відомчих галузевих нормативних документів; відсутність документів, що підтверджують задовільну якість проведених робіт, актів здачі-приймання, сертифікатів, узгоджень проектної документації. Найбільш поширеними помилками, що виявляються як мотиви неузгодження проектів при їх екологічній експертизі, є: відсутність резерву потужностей каналізаційних очисних споруд для прийому стічних вод від нових об'єктів і об'єктів, що розширюються; відсутність розроблених і затверджених проектів і схем промзон; відсутність передпроектного аналізу територій, що плануються для будівництва; невідповідність проектної документації вимогам нормативної документації; розміщення об'єктів у районах з підвищеним фоновим забрудненням атмосферного повітря, у водоохоронних зонах й інші порушення природоохоронного законодавства; незадовільне опрацьовування питання радіаційно- екологічної оцінки (неправильне визначення питомої ефективної активності природних радіоактивних елементів тощо); у складі заходів з охорони водних басейнів не передбачено створення сітки спостережних свердловин для проведення моніторингу й організація зони санітарної охорони водозабірної споруди; недостатність відомостей про відношення громадськості до реалізації проекту; відсутність у представлених на експертизу матеріалах орієнтовної оцінки вартості природоохоронних заходів, необхідних для реалізації проекту, що може вплинути на величину стартових інвестицій. Численні й дрібніші недоліки, зокрема: перевищення очікуваного рівня забруднення скидних вод, що надходять у водозбірник; відсутність інформації щодо пилоочисного устаткуванню (марка фільтрів, завод-виробник, паспортні дані з ефективностіочищення) для обладнання технологічного устаткування; відсутність інформації про очисні системи стічних вод; некоректність розрахунків водопритоків тощо.

Приклад 1. Запропонований робочий проект на будівництво другої черги комплексу з демеркуризацїі люмінесцентних ламп. У ньому використовується технологія, орієнтована на зниження класу відходів, проте проект відхилений з наступних підстав: представлені класи небезпеки відходів не підтверджені розрахунками чи результатами досліджень; не враховані результати роботи першої черги комплексу; інвентаризація відходів виконана не в повному обсязі; відсутні розрахунки з аварійної ситуації; помилки в розрахунках - вихід ртуті в лампах на 6% більший паспортної кількості.

Приклад 2. Запропоновані матеріали ТЕО будівництва комбінату глюкозно-фруктозного сиропу, що має розміщуватися в нежитловій зоні. Проект відхилений на доопрацювання, оскільки не забезпечена екологічна безпека виробництв: розташування складів для зберігання великих об'ємів соляної кислоти і лугу передбачається в промзоні поблизу з житловою забудовою; не вирішені питання інженерної інфраструктури (водопостачання, каналізація, теплопостачання); не забезпечується утилізація відходів.

Проектування й екологічне обґрунтування природозахисних об'єктів включає досить значний перелік споруд і заходів - від особливо охоронних природних територій до сховищ відходів, а також всі реалізації методів інженерного захисту (деякі їх особливості розглянуті вище). Особливо охоронні природні території (ООПТ) утворюють ієрархічну систему - від національного рівня до регіонального і місцевого. В цю систему входять заповідники, національні природні парки, заказники, пам'ятники природи тощо. Схожі принципи використовуються при проектуванні лісопарків і рекреаційних об'єктів. Мета створення ООПТ - збереження біорізноманіття й еталонних екосистем. Проблема створення будь-яких природоохоронних територій в Україні дуже актуальна, оскільки в багатьох регіонах вони займають лише 0,2-0,7% загальної площі замість необхідних 10-15%. На кожний такий об'єкт складається ТЕО проекту. Попередні науково- дослідні й вишукувальні роботи готують матеріали для визначення можливого статусу нової ООПТ, орієнтовних меж, розміру і структури земель. Потім проводиться комплексне екологічне обстеження територій та зонування лісів на рівні кварталу, господарства чи ділянки виділу з конкретним призначенням кожного з них. Особливої уваги потребує територія водоохоронних лісів (на ній можуть бути незаконні споруди, незаліснені площі, що не входять до лісового фонду, тощо). Кожна ділянка вимагає проведення набору конкретних господарських заходів, що найбільше відповідають її стану, природним умовам, призначенню.

В ТЕО, що направляється на ДЕЕ, послідовно розглядаються мета, задачі створення ООПТ, її правовий статус, види допустимої сільськогосподарської й іншої діяльності в її межах і організаційно-планувальні рішення. В задачі створення ООПТ залежно від планованого статусу можуть входити: збереження цілісності ландшафтів, акваторії озер, річкових систем, рослинного і тваринного світу, пам'ятників природи, історії, культури, архітектури й археології; створення умов для регульованого туризму і відпочинку; розробка і впровадження наукових методів збереження природних й історико-культурних комплексів в умовах рекреаційного використання; відновлення порушених природних й історико-культурних комплексів і об'єктів, що знаходяться у межах земельного відведення ООПТ; здійснення заходів з охорони, захисту лісів і догляду за ними; організація екологічної освіти населення; контроль за дотриманням вимог положення про ООПТ; здійснення заходів з охорони, захисту і догляду за водними системами та їх мешканцями; охорона і відтворювання тваринного світу, регулювання його чисельності й проведення необхідних біотехнічних заходів на основі наукових розробок і рекомендацій спеціалізованих установ; проведення екологічного моніторингу. Детально розглядається ландшафтна характеристика території - форми рельєфу, ґрунтоутворюючі породи, ґрунти, урочища і фації. Оцінюється стійкість природних комплексів. Перелічуються рідкісні й зникаючі види рослин з Червоної книги України. Характеризується зв'язок місць проживання вказаних видів з ландшафтами. Найбільш насиченими особливо охоронними видами зазвичай є води І береги озер. Існуючі тут види чутливі до зміни гідрологічного режиму території й інших впливів (нерегульованого збору, витоптування, забруднення, зміни світлового режиму тощо). Важливою характеристикою слугує структура земель (лісистість території, сільськогосподарські угіддя, болота, відчужені землі - населені пункти, лінійні техногенні об'єкти), бонітет лісів тощо. Описується тваринний світ, його видовий склад, наявність видів, що потребують охорону.

Територія ООПТ поділяється на низку функціональних зон. Зона заповідного режиму включає найбільш цінні природні екосистеми даної території. Господарська і рекреаційна діяльність тут заборонена. Зона з режимом гідрологічного заказника забезпечує збереження водозбірних територій верхів'їв річок, збереження цілісності й екологічної чистоти гідрологічної системи, що історично склалася. Зона рекреаційного використання акваторії озер забезпечує цілісність, повноводність І чистоту водойм. На території зони можна розміщувати човнові станції, сторожові кордони, автостоянки, а також проводити заходи зі збереження водойм, охорони і відтворення цінних й інших видів риб та об'єктів наземної фауни. Зона регульованого рекреаційного використання призначена для збереження природних ландшафтів і забезпечення умов для організації повноцінного туристичного маршрутного відпочинку. В ній розміщуються туристські притулки, готелі, мотелі, автостоянки. В охоронній зоні господарська діяльність підприємств і гіроектно-вишукувальні роботи повинні узгоджуватися з адміністрацією ООПТ і природоохоронними структурами місцевих органів влади. Господарська діяльність в межах ООПТ направлена на забезпечення охорони природних й історико-культурних об'єктів, виконання заходів з догляду за ними і відновленню, а також на організацію регульованого туризму і відпочинку населення. На території ООПТ забороняється діяльність, яка загрожує природним комплексам, у тому числі така, що змінює гідрологічний режим, геологорозвідувальні роботи, заготовка природних матеріалів, будівництво магістральних доріг, трубопроводів, ліній електропередач й інших комунікацій, що не пов'язані з функціонуванням ООПТ.

Розглянемо сутність рекультивації забруднених і порушених земель. Ґрунт вважається забрудненим, коли в ньому міститься стільки забруднюючих речовин, що вони можуть стати джерелом вторинного забруднення і створити небезпеку для здоров'я людини. Частіше всього забруднення відбувається сполуками важких металів, вуглеводнями нафтопродуктів, поліароматичними вуглеводнями, поліхлорованими біфенілами і різними органічними розчинниками. Рекультивація ґрунту, як правило, потрібна при плануванні під будівництво, для чого необхідно (проаналізувавши ґрунт) відновити його якість. У випадках аварійного забруднення необхідно негайно приступати до рекультивації. Нещасні випадки з хімікатами також вимагають прийняття негайних заходів. Після їх проведення ці території потребують додаткового відновлення. За рекультивацію ґрунту відповідає той, хто викликав забруднення. Обробка і розміщення забрудненого ґрунту вимагають екологічного дозволу, який видає регіональний орган охорони довкілля. В заявці слід представляти, зокрема, результати проведених на території досліджень, проект плану рекультивації й рівень необхідного очищення. Найбільш забруднені території транспортних підприємств, зберігання палива, звалища, території металообробних і хімічних підприємств, території залізниць тощо. При рекультивації застосовують фізичні, хімічні й біологічні методи чи їх поєднання. При цьому, зазвичай використовуються три схеми: 1) екскавація забрудненого ґрунту для обробки чи розміщення в іншому місці; 2) обробка на місці до нормативної чистоти; 3) ізоляція від навколишнього середовища і стабілізація на місці. При виборі відповідного методу необхідно враховувати номенклатуру і кількість шкідливих речовин, структуру ґрунту, навколишні умови й інші характеристики об'єкта. До першої групи відносяться такі методи: 1) розміщення на звалищі - виймання забрудненого ґрунту і його проміжне складування або розміщення на звалищі застосовується найчастіше тоді, коли йдеться про слабозабруднений ґрунт, який використовується на звалищах для покриття сміття; 2) компостування - при цьому шкідливі речовини ґрунту розпадаються в результаті діяльності мікробів за наявності великої кількості кисню, вологи і поживних речовин (здійснюється в буртах чи особливих біореакторах, у тому числі мобільних контейнерах); йому підлягають органічні речовини (нафтопродукти, креозот, хлорфеноли тощо), що біорозкладаються; не придатні речовини, що легко випаровуються (розчинники і бензин), а також високомолекулярні сполуки (бітум і поліароматичні вуглеводи), що розпадаються дуже повільно; майданчики компостування будуються на непроникній основі; процес компостування практично зупиняється в зимовий час; 3) промивання ґрунту - метод ґрунтується на відділенні частинок, що містять шкідливі речовини, від Ґрунту за допомогою води (проводиться промивними машинами); перевага методу полягає в скороченні об'єму забрудненого ґрунту; метод можна застосовувати до таких неорганічних речовин, як важкі метали і ціанід, і таких органічних речовин, як нафтопродукти, поліхлоровані бифеніли, хлорфеноли і креозот; до води, що використовується у вигляді миючого розчину, можна додавати ПАР, екстрагенти, регулятори рН тощо; 4) термічна десорбція - метод попередньої обробки, в якому за допомогою нагрівання відділяють шкідливі речовини без одночасної реакції згоряння (десорбовані шкідливі речовини або спалюють, або обробляють активним вугіллям, або піддають каталітичному окисненню; з димових газів частинки відділяються промивними установками чи фільтрами; метод підходить для летких і напівлетких органічних сполук; краще всього шкідливі речовини відділяються від піщаного і гравійного ґрунту); 5) ствердіння і стабілізація - при цьому шкідливі речовини зв'язуються, щоб вони не могли переходити в навколишнє середовище (шкідливі речовини можна зв'язувати хімічним чи фізичним шляхом; ствердіння направлене на їх цементування за допомогою в'яжучих речовин (цемент, бітум, вапно, силікати і полімери), а стабілізація - на переведення шкідливих речовин в менш розчинну, менш рухому і менш шкідливу форму; оброблений ґрунт розміщують зазвичай на звалищі). Друга група методів - обробка на місці заляганні до необхідної чистоти представлена наступними методами: 1) відкачування ґрунтового повітря - встановлюють всмоктуючі трубопроводи і вилучають з ґрунту леткі й напівлеткі сполуки, використовуючи вакуум (вилучення напівлетких сполук полегшують шляхом нагрівання (наприклад, парою або гарячим повітрям); газ, що виходить, обробляють активним вугіллям чи спалюють з каталізатором); 2) аерування ґрунтів - у ґрунті прокладають трубопроводи для вкачування під низьким тиском повітря чи кисню, завдяки чого посилюється діяльність мікробів, що розкладають шкідливі речовини (ґрунт повинен бути достатньо розпушеним; шкідливими речовинами можуть бути паливо, сполуки ПАВ, тощо); 3) аерування ґрунтових розчинів - посилення природного біологічного очищення в результаті подачі у ґрунт необхідного повітря для розкладання сполук і поживних речовин (одночасно можна викачувати забруднені ґрунтові води і додавати в них поживні речовини й інші необхідні сполуки, після чого води повертаються в ґрунт); метод підходить для очищення ґрунтів, забруднених бензином, креозотами, сполуками ПАВ і хлорованими вуглеводнями. До третьої групи відносяться численні методи ізоляції, покликані запобігати переміщенню шкідливих речовин у навколишнє середовище (шкідливі речовини залишаються на місці, вони можуть викликати проблеми пізніше, якщо ізолюючі конструкції пошкодяться (як ізоляційні матеріали використовують цемент, глину, бетоніт, полімерні й гумові геоплівки, летку золу); забруднений ґрунт ізолюють від дощових, поверхневих і ґрунтових вод, обмежують надходження повітря; метод підходить для ізоляції малорухливих речовин - металів, азбесту, ціанідів тощо.

 
Якщо Ви помітили помилку в тексті позначте слово та натисніть Shift + Enter
< Попередня   ЗМІСТ   Наступна >
 
Дисципліни
Агропромисловість
Банківська справа
БЖД
Бухоблік та Аудит
Географія
Документознавство
Екологія
Економіка
Етика та Естетика
Журналістика
Інвестування
Інформатика
Історія
Культурологія
Література
Логіка
Логістика
Маркетинг
Медицина
Менеджмент
Нерухомість
Педагогіка
Політологія
Політекономія
Право
Природознавство
Психологія
Релігієзнавство
Риторика
РПС
Соціологія
Статистика
Страхова справа
Техніка
Товарознавство
Туризм
Філософія
Фінанси
Інші