Навігація
Головна
ПОСЛУГИ
Авторизація/Реєстрація
Реклама на сайті
 
Головна arrow Екологія arrow Питання оцінки впливу на навколишнє середовище
< Попередня   ЗМІСТ   Наступна >

Процедури екологічного супроводу планованої господарської діяльності

Екологічний супровід планової господарської діяльності - превентивний інструмент екологічного регулювання, а також як інструмент планування й проектування, який допомагає формувати стратегічні рішення відповідно до екологічних, соціальних та екологічних цілей сталого розвитку. Тому екологічна оцінка згадана як один з Інструментів сталого розвитку в Декларації Ріо (Принцип 17). Найбільшою мірою цю роль може відігравати стратегічна екологічна оцінка, а також ОВНС, інтегровані з іншими видами ЕО в "оцінку сталості". Розвинені країни при виборі стратегії розвитку соціально-економічних систем регіону надають перевагу концепції сталого розвитку, яку поділяють на дві взаємопов'язані складові: забезпечення прийнятного рівня безпеки населення і природного середовища; підвищення якості життя, що визначається рівнем економічного і соціального розвитку цієї системи При постановці цих проблем особливо актуальне визначення адекватних процедур оцінки техногенного впливу на довкілля і використання сучасних математичних й інформаційних моделей. Правильна оцінка техногенного впливу на довкілля у контексті змін його якості, що впливає на біосферу і здоров'я людини, є першим кроком у розробці адекватних заходів попередження чи зменшення його небажаного рівня. Один з варіантів оцінки техногенного впливу на довкілля представлений на рис. 4.2. Схожі схеми, які ілюструють логіку процесу ЕО, необхідно складати у кожному конкретному випадку.

Оцінка техногенного впливу на довкілля

Рис. 4.2. Оцінка техногенного впливу на довкілля

Процедури ЕО в різних країнах розрізняються в багатьох аспектах: для яких видів діяльності вона проводиться, хто проводить, в яких рішеннях і яким чином враховуються результати. Так, ЕО може проводитися для усіх видів діяльності, або тільки для великих проектів, що здійснюються за рішенням уряду, чи для видів діяльності, відібраних за певними правилами. Основну роль у проведенні ЕО може відігравати Ініціатор діяльності або природоохоронні органи. Її результати можуть по різному використовуватися в системі ухвалення рішень. Рівень обов'язковості обліку результатів екологічної оцінки в ухваленні рішень теж різниться в різних країнах. Ефективні системи ЕО, перевірені часом, відповідають трьом основним принципам: превентивності, комплексності й демократичності (зазначено у вступі). Послідовна реалізація принципу превентивності призводить до необхідності стратегічної екологічної оцінки, предметом якої е рішення більш високого рівня, передуючи плануванню конкретних проектів. На процедурному рівні віддзеркаленням принципу комплексності с розгляд різних дій планованої діяльності у рамках єдиної процедури, а також надання інформації про це в єдиному документі.

Екологічній оцінці притаманні особливості, які вирізняють її від інших методів регулювання. Це питання мас практичне значення, оскільки при створенні національних систем ЕО в багатьох країнах висловлювалася критика, заснована на тому, що ЕО фактично не вносить нічого нового в порівнянні з діючими інструментами регулювання. Так, наприклад, у Словаччині та Великобританії введенню ЕО протидіяли проектувальники і містобудівники, які вважали, що без всякої ЕО вони адекватно враховують екологічні чинники при розробці планів і проектів. У Німеччині екологічні міністерства вважали, що вони проводять необхідний аналіз потенційних впливів в ході ліцензування окремих аспектів планованої діяльності й додаткові процедури не потрібні. Дійсно, попередниками формальних систем ЕО в багатьох країнах були екологічно орієнтовані правила планування і проектування та екологічне ліцензування планованої діяльності. Проте саме з введенням системи ЕО це стало робитися явно, формально і систематично. Тобто екологічно орієнтовані правила проектування виконували деякі функції ПО. проте вони не могли врахувати усіх нюансів конкретної ситуації, особливо думки зацікавлених сторін (екологічне ліцензування планованої діяльності часто здійснювалося на відомчій основі; більшість систем ліцензування значною мірою покладаються на технічні стандарти, які. по-перше, не завжди здатні регулювати непрямі й синергетичні впливи і, по-друге, не обов'язково відбивають думку зацікавлених сторін тощо). Комплексна і демократична ЕО дозволяє усунути вказані недоліки. Будучи не лише превентивним інструментом екологічного регулювання, але й інструментом планування і проектування, вона допомагає формувати стратегічні рішення відповідно до економічних, соціальних і екологічних цілей стійкого розвитку.

Предметом розгляду в ході ЕО с вплив на довкілля та його компоненти. Традиційно розглядаються й історико-культурнІ цінності. Практично завжди ЕО зачіпає медичні, соціальні й економічні наслідки планованої діяльності, пов'язані з впливом на довкілля, незалежно від того, чи закріплені подібні вимоги законодавчо. Це пов'язано з тим. що ЕО розглядає впливи на довкілля з точки зору їх значущості для суспільства в цілому, окремих громадян і груп, яка значною мірою обумовлена саме соціальними і економічними наслідками. Тому провести чітку грань між впливом на довкілля і впливом соціально-економічного характеру (включаючи вплив на здоров'я) у рамках ЕО важко. Це призводить до поступового формування уявлення про те, що наслідки соціально-економічного характеру мають бути предметом систематичного аналізу в ході ЕО або аналогічної процедури. Передусім предметом екологічної оцінки є планована діяльність проектного рівня - проекти конкретних господарських об'єктів, які істотно різняться за масштабом і характером пов'язаного з ним впливу. Для того, щоб система ЕО була ефективною, основні зусилля мають бути зосереджені на проектах, які припускають значний вплив такого роду. Проведення повномасштабної ЕО для усіх проектів навряд чи доцільне. Цей механізм орієнтований, насамперед, на великі проекти, оскільки для них превентивне регулювання за допомогою стандартів, встановлених для будь-якої ситуації, виявляється особливо неадекватним - при масштабних впливах (великі проекти с в деякій мірі унікальними) найяскравіше проявляються взаємозв'язки між різними природними середовищами. Для регулювання впливів невеликих проектів в більшості випадків достатнім с використання типових норм і стандартів. До них також може застосовуватися спрощена процедура ЕО, Проте уявлення про значущість впливів вносить до такого підходу певні корективи. Так, на спеціальний розгляд може заслуговувати стандартний проект, що реалізовується в нестандартних умовах (наприклад, поблизу унікального

природного комплексу). Серйозна стурбованість населення також може бути основою для проведення ЕО. Тому вирішення питання про необхідність ЕО в конкретному випадку є певною проблемою. Нарешті, предметом ЕО можуть бути не лише окремі проекти, але й різні плани І програми, галузеві схеми розвитку, проекти нормативних актів, які можуть мати значні екологічні наслідки.

Ефективно організована система ЕО має на увазі формально встановлену процедуру з учасниками, права й обов'язки яких визначені. Ініціатор діяльності - це юридична або фізична особа, відповідальна за планування (проектування) і здійснення наміченої діяльності. В ролі Ініціатора можуть виступати державні органи та приватні компанії. Відповідальним за організацію оцінки впливу на довкілля та за представлення документації на екологічну експертизу є замовник документації, що підлягає експертизі. У більшості систем ЕО ініціатор діяльності несе витрати, пов'язані з проведенням основних елементів ЕО (принцип "забрудник платить"). У багатьох національних системах до найважливіших обов'язків ініціатора діяльності належить прогноз впливів планованої діяльності па довкілля, підготовка документу, що відбиває результати цього прогнозу, а також обговорення його з громадськістю. Проте така ситуація має місце не в усіх системах. Спеціально уповноважені органи - це органи або організації що мають ті або інші повноваження щодо процесу ЕО або планованої діяльності в цілому. Виділяють три основні функції таких органів в процесі ЕО. Функцію контролю, як правило, виконують підрозділи національного міністерства охорони довкілля або спеціальні агентства з ЕО, державні або незалежні, але формовані державою (наприклад. Комісія з ЕО в Нідерландах). У їх завдання входить контроль дотримання процедури ЕО. а також перевірка якості документації з ЕО. Щодо ухвалення рішення за висновками ЕО, то практично в усіх країнах рішення про можливість здійснення планованої діяльності в цілому приймають державні органи (наприклад, у Великобританії цю функцію виконують місцеві органи управління з планування). У багатьох національних системах матеріали ЕО використовуються при ухваленні загального рішення про можливість здійснення планованої діяльності. У таких системах контроль процедури та якості документації та ухвалення рішення розділені й відносяться до компетенції різних організацій, хоча у низці систем обов'язкове рішення за підсумками екологічної оцінки приймається тими самими органами, які контролюють якість ЕО. У деяких системах ініціатор діяльності самостійно приймає рішення про її здійснення, враховуючи результати екологічної оцінки. Це має місце в тих випадках, коли ініціатор є державною організацією (наприклад, у федеральній системі США у разі державної організації ініціатора). Як випливає із сказаного, в переважній більшості систем ЕО усі необхідні функції виконують державні органи, хоча можливі й виключення (наприклад, згадана незалежна Комісія з ЕО в Нідерландах, внутрішні системи ЕО міжнародних організацій - Світового банку, ЄБРР тощо; у таких системах функції "спеціально уповноважених органів" в описаному сенсі виконують підрозділи цих організацій, які контролюють дотримання необхідних процедур ініціатором діяльності, що претендує на отримання фінансування, оцінюють якість документації з ЕО, а також приймають рішення про виділення фінансування).

Зацікавлені сторони в процесі ЕО представляють свої інтереси та інтереси інших, іноді ширших груп, а також можуть надавати інформацію, необхідну або цінну для проведення ЕО. Зацікавлені сторони можуть бути, зокрема, представлені державними органами, - наприклад, спеціалізованими агентствами, у сферу компетенції яких входить той або інший аспект планованої діяльності, або органами місцевого самоврядування. Передбачається, що державні органи представляють інтереси суспільства в цілому або населення певної території у сфері своєї компетенції,- зокрема при видачі дозволів або узгоджень. Деякі державні організації, беручи участь в процесі консультацій, можуть слугувати джерелом інформації, необхідної для виконання ЕО. Іншим організаціям необхідно направляти проект планованої діяльності; потім вони можуть представити офіційні зауваження і коментарі, що носять рекомендаційний характер. Нарешті, деякі державні організації самі можуть здійснювати і планувати на цій території діяльність, яка може бути предмет ЕО. Практично в будь-якій національній системі ЕО визначений перелік державних органів, взаємодія з якими потрібна в ході екологічної оцінки.

Коло сторін, взаємодія з якими необхідна в ході ЕО, включає неурядові (громадські) організації, що відбивають інтереси різних груп громадян, а також широку громадськість (наприклад, місцеве населення в зоні здійснення проекту). Ці учасники процесу в більшості випадків не мають формально певних повноважень, контрольних або розпорядчих функцій. Разом з тим взаємодія з ними розглядається як невід'ємна частина процесу ЕО, покликана забезпечити його ефективність, зниження його конфліктності, а також дотримання прав громадян. Організація взаємодії з цими сторонами представляє велику складність, як для регламентації, так і для здійснення, оскільки коло цих учасників потенційно необмежений і заздалегідь визначити його неможливо, так само як неможливо формально наказати усі деталі цієї взаємодії. Щодо професійних виконавців, які можуть залучатися різними учасниками процесу ЕО, то: ініціатор діяльності може використовувати послуги сторонніх організацій для розробки проектної документації; Державні організації можуть запрошувати консультантів для оцінки якості документації з ЕО, а громадськість може залучати експертів для незалежної оцінки планованої діяльності.

Екологічна оцінка є процесом, який включає різні елементи. Відповідальність за ці елементи процесу (контроль його якості, ухвалення рішення) можуть нести різні учасники процесу. Проте головною проблемою є відповідальність за виконання основної частини ЕО, яка включає збір необхідної Інформації, прогноз впливів, оцінку їх значущості і завершується підготовкою підсумкового документу оцінки. Як правило, ця частина процесу включає й організацію взаємодії Із зацікавленими сторонами. У багатьох системах ЕО відповідальність за виконання цих робіт покладена на ініціатора діяльності, який виконує їх власними силами, або ж залучає спеціальну компанію. Проте така практика не є повсюдною. Наприклад, у федеральній системі США при проведенні ЕО проектів приватними компаніями їм необхідно отримати ліцензію федерального органу, а виконавець залучається цим органом на основі тендеру. Хоча його роботу оплачує компанія ~ ініціатор діяльності, виконавець підзвітний федеральному органу, на який, таким чином покладена відповідальність за якість цієї роботи. Аналогічна практика характерна, наприклад, для системи ЕО Естонії. Обов'язком ініціатора в таких системах є надання інформації, необхідної для прогнозу впливу планованої діяльності на довкілля. Предметом ЕО є вплив планованої діяльності на довкілля, ті зміни в його компонентах, які повністю чи частково є результатом цієї діяльності. Прогноз і розробка заходів з їх пом'якшення складають основні елементи процесу ЕО, систематична, комплексна природа якої дозволяє виявляти ті впливи, що можуть неадекватно враховуватися стандартами, встановленими для окремих середовищ і джерел впливу, - насамперед, непрямі й кумулятивні впливи. Для того, щоб був можливий систематичний аналіз джерел і чинників впливу, а його результати можна було застосовувати на практиці, ЕО повинна бути сконцентрована на найважливіших впливах. Відповідно до сучасних вимог, процес ЕО повинен починатися на самих ранніх стадіях розробки проекту й проходити паралельно з процесом проектування. При цьому результати ЕО проекту використовуються не тільки для "обґрунтування" вже ухвалених проектних рішень і розробки спеціальних природоохоронних заходів, але й для ухвалення ключових рішень з вибору технології й місця розміщення об'єкта.

Рішення про здійснення будь-якого великого проекту приймається у рамках галузевих програм чи планів територіального розвитку, які повинні мати стратегічну ЕО. Вона не тільки усуває деякі обмеження екологічної оцінки проектів, але й є ключовим елементом сталого розвитку. Терміном "стратегічна екологічна оцінка" позначають застосування принципів ОВНС щодо рішень більше високого структурного рівня, ніж рішення про створення конкретних одиничних об'єктів. СЕО сприяє розгляду екологічних наслідків планованої діяльності та її альтернатив на ранній стадії прийняття рішень і представляє собою систематичний процес виявлення й обліку екологічних чинників при можливій реалізації пропонованих стратегій, концепцій, планів і програм. Ще у 1996 р. Економічна комісія ЄС схвалила застосування стратегічної ЕО при розробці планів і програм, пов'язаних із землекористуванням у таких областях, як енергетика, поводження з відходами, видобування корисних копалин І транспорт, а з 2001 р. (Директива 2001/42/ЄС) цей перелік значно розширився за рахунок сільського, водного і лісового господарства, рибальства, промисловості, телекомунікацій, туризму, міського і сільського планування. Термін "стратегічні документи" охоплює всю сукупність ініціатив, що виходять за рамки проектів конкретних об'єктів. При цьому результати, отримані у ході оцінки стратегічних документів, можуть використовуватися при ЕО проектів, що випливають із них. В Україні поширення одержали великі науково-технічні й цільові програми державного і регіонального рівнів. Предметом СЕО можуть бути проекти таких стратегічних документів, як: закони й інші нормативні акти, у тому числі міжнародні угоди; плани розвитку окремих галузей; цільові програми, спрямовані на вирішення якої-небудь проблеми у рамках декількох регіонів або галузей (наприклад, програма енергозбереження); територіальні плани і схеми розвитку; схеми землекористування. Документація для СЕО повинна містити опис компонентів довкілля, які можуть бути порушені у результаті здійснення плану, у тому числі безпосередньо не розташованих на території, що охоплюється планом. Особлива увага повинна приділятися найціннішим і уразливим компонентам довкілля. Основні принципи СЕО згідно Директиви ЄС такі: 1) відповідальною за оцінку передбачуваних екологічних аспектів стратегічного плану чи програми є організація - ініціатор їхньої розробки чи перегляду; 2) процес оцінки повинен починатися якомога раніше у ході розробки стратегічного плану; 3) масштаби оцінки повинні відповідати масштабам потенційного впливу на довкілля, а цілі й завдання - чітко визначені; 4) повинні бути розглянуті альтернативи І вплив на довкілля у випадку реалізації кожної з них; 5) соціально- економічні й інші чинники повинні бути включені до розгляду у відповідному об'ємі; 6) оцінка значимості м допустимості впливу повинна базуватися на цілях екологічної політики, а також прийнятих стандартах; 7) участь громадськості, що відповідає передбачуваному ступеню суспільної значимості стратегічного плану; відкритість інформації про оцінку, її результати І ухвалене рішення (за винятком випадків, у яких конфіденційність відповідної інформації встановлена офіційно й у явному вигляді); 8)облік екологічних чинників при підготовці й ухваленні рішення; 9)моніторинг і оцінка результатів реалізації стратегічного плану, у тому числі спостереження за ініціативами, які розробляються для його розвитку і виконання; 10) необхідність механізмів, що забезпечують незалежну оцінку процесу стратегічної ЕО, їхня відповідність встановленим вимогам, а також їх ефективність. Під зовнішньою подібністю процесів CEO й ОВНС є багато значних відмінностей. Це стосуються, по-перше, ступеня детальності у передбаченні впливів., по-друге, ступеня важливості, яку прогнозування зміни впливів займає у загальному процесі оцінки. Стратегічні плани і програми мають ширші географічні рамки, у них часто яскравіше виражені транскордонні аспекти, використовується розширений набір альтернатив. Діапазон впливів у таких ініціативах має глобальний і регіональний рівень (стійкість екосистем відповідного рангу, проблеми збереження біорізноманіття тощо). У цілому процедура і методи стратегічної ЕО залежать від природи тієї стратегічної ініціативи, яка підлягає оцінці.

Приклад виконання подібних досліджень - закінчена у 2002 р. стратегічна ЕО проекту реконструкції порту Роттердама (входить у п'ятірку найбільших портів світу. Сприятливе розташування порту в дельті Рейну створює можливості для його подальшого розширення і тому був запущений проект з прийняття рішень - Project Rotterdam Mainport (Проект розвитку головного порту Роттердама) - PRM. Окрім пошуку територій, основними завданнями даного проекту були вивчення способів поліпшення середовища проживання в районі порту і сприяння сталому розвитку. У ході CEO до проекту PRM була введена концепція "середовища проживання". У рамках цього проекту співробітничали п'ять міністерств (транспорту7 і громадських робіт, житлового будівництва, фізичного планування і навколишнього середовища, сільського господарства, заповідних територій і рибного господарства, економіки й фінансів), а також представники місцевих і провінційних органів влади (муніципалітету Роттердама, метрополії Роттердама і провінції Південна Голландія). Завдання CEO полягало у тому, щоб сформулювати двоєдину мету і почати роботу щодо проекту для ЇЇ досягнення: зміцнення положення головного порту за рахунок вирішення виявленої проблеми дефіциту площ, необхідних для портової й промислової діяльності; поліпшення якості середовища проживання в області Рейнмонд за рахунок використання можливостей, що відкриваються у зв'язку з вирішенням проблеми дефіциту території. Парламент звернувся до уряду із проханням провести збалансовану розробку обох аспектів, приділяючи при цьому однакову увагу обом проблемам. Досягнення мети PRM припускає якісний стрибок як для економіки, так і для середовища проживання (зв'язок трьох елементів - економіки, екології (природного середовища) й території). Для цього потрібно знайти інтегральні рішення у рамках чотирьох політичних сфер - економічна, територіальна, екологічна і природоохоронна політика. Відповідно, потрібні рішення, які дозволили б достатньо ефективно досягти поставлених цілей у рамках зазначених політичних сфер. Таким чином, у контексті PRM передбачається пошук Інноваційних рішень, які дозволять використовувати синергію між зазначеними політичними сферами. Одним із прикладів таких рішень - стимулювання промислової екології (створення промислового метаболізму, який полягає в тому, що відходи однієї галузі можна використовувати як сировину для іншої, а устаткування при цьому перебуває в їхньому загальному користуванні). Інший приклад - використання підземних ділянок і нових матеріально-технічних засобів, які спрямовані на підвищення ефективності. Це сприятливо позначиться на вирішенні територіального питання, а також на економічній ситуації, стані довкілля і заповідних територій. Концепція "якості середовища проживання" була сформульована в рамках проекту і пов'язала між собою територіальний і екологічний аспекти, підкреслюючи важливість різних елементів сталого розвитку. Таким чином, різниця між поняттями "тут і зараз" (поточною ситуацією) і "там і потім" (майбутньою ситуацією) стала керівним принципом для PRM. Поняття "якості середовища проживання" набуло два виміри - якість життя і сталість. Якість

Таблиця 4.1

Конкретизація поняття "якість середовища проживання" для деяких елементів стратегічної ЕО

Елемент CEO

Якість життя

Стабільність

навколишнє

середовище

сморід; шумове забруднення й вібрація; зовнішня безпека і ризик; якість повітря (пил, NO2, S02, вуглеводні); викиди у волу (локальні); викиди у ґрунт; відходи на навколишній території

використання основних джерел енергії; викиди парникових газів, особливо С02 і хлор-фтор-вуглеводнів; закиснення: викиди S02 і N02; різні види відходів; викиди у міжнародні води (наприклад, забруднення річок Рейн чи Маас); викиди в атмосферу (пил, вуглеводні); стратегічний запас чистої ґрунтової води (питної й технологічної)

територія

площа поверхні землі, що використовується; цінності, що сприймаються (наприклад, структури й елементи, геологічні прояви, культурно-історичні прояви)

"користувальницька" цінність (незабудовані ділянки, компактність, багаторазове використання, інвестиційні витрати, багатофункціональність, фрагментація тощо); майбутня цінність території (потенціал введення, розробка, резервація, чутливість до функціональних змін, постійність, просторова структура тощо)

заповідні

території

природна площа поверхні; сприйняття заповідної території

біорізноманіття даної території; якість природних процесів

життя відповідає ситуації "тут і зараз" та стосується відповідних територіальних, екологічних аспектів і аспектів, пов'язаних із заповідними територіями. При цьому важливе значення має людське сприйняття різних сторін, що робить поняття "якість життя" дуже суб'єктивним. Вивчаючи сприйняття людьми тих чи інших сторін, можна вивести індикатори для виміру рівня якості життя (табл. 4.1).

Стійкість у контексті PRM пов'язана з національними і міжнародними аспектами, важливими для майбутнього. Мова йде про збереження ресурсів і запобігання тих чи інших викидів в обсягах, що перевищують ємність навколишнього середовища. Це, зокрема, відноситься до хімічного аспекту проблеми охорони довкілля. У випадку заповідних територій мова йде про збереження і посилення біорізноманіття, а у випадку територій - про "споживчу" і майбутню цінність такої території (яка повинна буде виконувати інші функції у майбутньому, якщо виникне така необхідність). На території порту Роттердама виділяють три різні "системи", для яких існують проблеми - "порт", "місто" і "дельта". "Порт" - образне визначення промислової й портової діяльності на території; "місто" - образне визначення всього, що має відношення до середовища проживання на даній території; "дельта" - образне визначення заповідної й рекреаційної зон. Кожна із трьох систем мас свою власну "проблемну зону": порт - нестача місця; місто - середовище проживання, що погіршується; дельта - відсутність рекреаційної й заповідної зон. Розробка концепції "якості середовища проживання" була проведена у рамках стратегічної ЕО. Робоча група першої взяла на себе ініціативу щодо розробки цієї концепції. Вона підготувала "Тематичний документ з навколишнього середовища і середовища проживання", у рамках якого була розпочата розробка Концепції якості середовища проживання. Була також розпочата спроба знайти різні індикатори. їх можна буде використовувати в подальшому, у процесі прийняття рішень, наприклад для ОВНС. Була проведена конференція за участю місцевого населення, екологічних і природоохоронних організацій і низки експертів. Потім відбулася ще низка конференцій, що дозволило у підсумку сформулювати концепцію "якості середовища проживання". Прийнятий підхід був реалізований у рамках декількох політичних документів, підготовлених у процесі прийняття рішень. Висхідною точкою стала стабільність і зв'язок між різними проблемами, характерними для порту, міста і дельти. У меморандумі була окреслена бажана ситуація для цих трьох систем і наведені різні варіанти вирішення чи оптицізаційні процедури. Муніципалітет Роттердама в співробітництві із природоохоронними й екологічними організаціями підготував пакет заходів, спрямованих на створення більш сильної й диференційованої економіки, якісно кращої заповідної зони і процвітаючого міста. Це програма загального регіонального розвитку, у рамках якої центральним є питання про те, яким чином посилення розвитку головного порту може сприятливо позначитися на розвитку регіону Роттердама. Першопочатково проект PRM був розроблений з метою рішення дефіциту площ у порту, але застосування інтегрального підходу до стратегічної ЕО призвело до виявлення "вузьких місць" у порту, які варто розглядати у зв'язку із проблемами міста (проблеми економічного характеру) і дельти (дефіцит заповідних і рекреаційних зон). Тобто, розширення зони вирішення призвело до розширення переліку проблем.

Загальноприйняте визначення щодо оцінки впливу на навколишнє природне середовище таке: ОВНС - діяльність, направлена на виявлення і прогнозування впливу на середовище проживання, здоров'я і добробут людей з боку різних заходів і проектів, а також на подальшу інтерпретацію і передачу отриманої інформації; процедура обліку екологічних нормативів при підготовці й ухваленні рішень про соціально-економічний розвиток суспільства. У процесі ОВНС виявляються, аналізуються і враховуються прямі, непрямі, й інші наслідки для довкілля планованою господарською й іншою діяльністю, яка може мати прямий чи непрямий вплив на навколишнє середовище, з метою ухвалення рішення про можливість або не можливість її здійснення. Головне значення методології ОВНС полягає у створенні наукової основи системи ухвалення рішень про екологічну безпеку проектів, реалізація яких може впливати на навколишнє середовище (повітря, воду, ґрунт, клімат, флору, фауну, ландшафт, історичні пам'ятники й інші матеріальні об'єкти чи взаємозв'язок між ними). Слід зазначити, що поняття "природне середовище" мало підходить для умов, що оточують людину, - урбанізовані ландшафти відрізняються від природного середовища. Якщо врахувати, що людина проводить більшу частину свого часу в замкнутих просторах житла і робочого місця, то стає очевидним, що міське населення живе не у природному, а у штучно створеному середовищі й оцінка стану природних компонент (атмосферне повітря, природні води, ґрунти) мало підходять для його характеристики.

За кордоном початком діяльності під назвою "оцінка впливу на навколишнє середовище" вважаться ухвалення Конгресом США (1969) законодавчого акту "Про національну політику в області навколишнього середовища" (National Environmental Policy Act - NEPA). Згідно з NEPA, ініціатор господарської діяльності перед прийняттям рішення про реалізацію проекту, до здійснення якого причетні органи федерального уряду, повинен підготувати заяву про вплив на навколишню середовище (ЗВНС); "ЗВНС повинна бути засобом оцінки впливу на навколишнє середовище в результаті планованої дії, а не виправданням вже прийнятого рішення". Величезний тиск на ініціаторів господарської діяльності стали чинити суди, які після вступу NEPA в силу були вимушені розглядати справи, пов'язані з позовами, що пред'являлися громадськими об'єднаннями екологів і пересічними громадянами з приводу невиконання замовниками вимог зазначеного законодавчого акту. У 1979 р. Рада з якості навколишнього середовища США затвердила "Правила з виконання процедур ОВНС", встановлені NEPA, які у 1986 р. на основі практичного досвіду вони були істотно перероблені. На основі NEPA правові служби окремих штатів США розробляють і приймають на законодавчому рівні власні правила з виконання процедур ОВНС.

Підсумковими документами процедури ОВНС є експертний висновок і попередній варіант рекомендацій для органів, що ухвалюють рішення про дозвіл реалізації проекту (без доопрацювання, з доопрацюванням) або про заборону його реалізації. Підготовка рекомендацій та експертного висновку здійснюється у процесі дискусії між фахівцями з боку організації, що представила проект, і експертами, що виступають зі сторони федеральних органів. Після детального і усестороннього обговорення підсумкові документи передаються в одну з федеральних установ, на яку покладається відповідальність за підготовку і публікацію остаточного варіанту ЗВНС і контроль за виконанням рішень розробників ОВНС. Заява про вплив є основним документом при реалізації процедури ОВНС. На процес підготовки ЗВНС покладаються три основні вимоги: забезпечення гарантій того, що аналіз навколишнього середовища чи його оцінка проводяться до початку реалізації проекту і що результати аналіз) стають частиною процес)- ухвалення рішення; за допомогою експертизи проект)' і обов'язкового розгляду його варіантів цей процес повинен відігравати роль інструмента для обґрунтовування вибору оптимального варіант) з позицій екологічної безпеки; підготовка заяви повинна обов'язково супроводжуватися наданням детального звіту про ухвалене природоохоронне рішення для подальшої експертизи з боку Федеральних органів. Конгресу, Президента, Верховного суд)' чи громадськості. Відповідальність за підготовку ЗВНС покладена на установу-заявника. Якщо у проекті бере участь декілька фірм, то одна з них. призначена "ведучою", несе основну відповідальність, а інші виконують покладені на них конкретні задачі при розробці ЗВНС. У тому випадку, якщо проект пропонується чи виконується недержавною організацією (наприклад, якщо електростанція будується приватною фірмою за державною ліцензією), державне відомство, відповідальне перед федеральними органами за проект (у даному випадку - агентство, що видало ліцензію), відповідає і за підготовку ЗВНС. Цей процес стосується всіх видів федеральних заходів, включаючи будівельні проекти, адміністративні заходи і законодавчі пропозиції. Оскільки федеральні заходи включають видачу ліцензій, дозволів і фінансування цілої низки проектів в окремих штатах І муніципалітетах, включаючи приватний сектор, то цей процес може бути застосований до багатьох видів діяльності у США. Прийняті процедури ОВНС зобов'язують всі федеральні установи застосовувати у процесі оцінки систематичний, міждисциплінарний підхід, покликаний забезпечити комплексне використання досягнень природничих і соціальних наук, а також досягнень в області природоохоронного проектування у системі господарського планування і прийняття рішень, які можуть максимально нівелювати негативний вплив на оточуюче людину природне середовище. При цьому: 1) установа-заявник розробляє пропозицію про заходи і визначає істотність їх вплив на якість довкілля; якщо так, то вона зобов'язана підготувати ЗВНС; 2) при розробці заяви проектувальник має право консультуватися з Радою з якості навколишнього середовища, Бюро з охорони довкілля й іншими федеральними установами, а також з місцевими установами чи владою штатів (останнє - в тих випадках, коли проект може стосуватися їх безпосередньо); окрім того, проектувальник на користь справи може організувати, публічні слухання, якщо це необхідно; 3) проект заяви повинен бути одночасно переданий Раді з якості навколишнього середовища, федеральним експертним установам, відповідним установам штатів, місцевим фірмам і громадськості для аналізу та коментарів; 4) після завершення періоду експертизи (триває 45-60 днів) остаточний варіант ЗВНС знову передається в Бюро з охорони довкілля і всій решті перелічених вище установ і громадських організацій; 5) варіант ЗВНС, в якому враховані зауваження всіх рецензентів, передається керівнику чи секретарю відомства, що відповідає за ухвалення рішення; 6) рішення ухвалюють відповідальною особою чи спеціальною групою; якщо пропонований проект вимагає законодавчого затвердження, ЗВНС направляється у Конгрес і Президенту для розгляду і винесення остаточного рішення; 7) до реалізації проекту приступають тільки після того, як будуть пройдені всі етапи (у цьому зв'язку необхідно зауважити, що до Верховного суду можуть бути передані клопотання жителів, які не згідні з рішенням).

Зазначені основні принципи час від часу переглядаються з урахуванням Закону про національну політику в області охорони довкілля і методології ОВНС (ИЕРА). Досвід використання процедури ОВНС у США мав сприятливі наслідки для захисту довкілля шляхом скорочення негативних впливів від реалізації недостатньо продуманих і обґрунтованих ініціатив у господарській діяльності. Держава отримала реальний механізм запобігання можливих у майбутньому забруднення і деградації природного середовища, а також обумовлених ними проявів соціальної напруженості. Підприємці стали враховувати критерії екологічної безпеки у розробках проектів і плануванні інвестицій. Населення вперше отримало об'єктивну інформацію про фактичну екологічну ситуацію і прогноз можливих несприятливих наслідків реалізації того чи іншого проекту, а також можливість відстоювати свої права на екологічну безпеку через суд. Чітка і проста методологія ОВНС заслужила визнання і швидко розповсюдилася у всіх розвинених країнах. В багатьох з них вона закріплена законодавчо.

Сфера застосування процедури ОВНС/ДЕЕ охоплює практично всі види діяльності й програми, якщо вони здатні негативно впливати на стан довкілля, а саме: пропозиції з реалізації проектів, контракти і міжнародні договори; проекти правових актів й інші юридичні документи; державні програми економічного і соціального розвитку; міжнародні й державні інвестиційні програми; програми охорони довкілля; матеріали, що обґрунтовують заявки на отримання ліцензій і сертифікатів на природокористування; проекти технічної документації, у тому числі на нові технології. У свою чергу, ОВНС є процедурою в системі підготовки господарських рішень, направлених на виявлення і попередження неприйнятних для суспільства екологічних і пов'язаних з ними соціальних, економічних й інших наслідків реалізації цієї діяльності, а також оцінкою інвестиційних витрат на природоохоронні заходи. Згідно ДБНА.2.2-1-2003 й інших нормативних документів ОВНС проводиться для всіх видів діяльності, документація якої підлягає ДЕЕ. ОВНС - процес, що сприяє ухваленню екологічно орієнтованого управлінського рішення про реалізацію планованої господарської й іншої діяльності за допомогою визначення можливих несприятливих впливів, оцінки екологічних наслідків, врахування громадської думки, розробки заходів із зменшення і запобіганню впливів. Екологічне обґрунтування й ОВНС проводяться для наступних видів документації: нормативна й інструктивно-методична, що регулює питання охорони довкілля й екологічної небезпеки населення; передінвестиційна - концепції, програми, схеми галузевого і територіального розвитку, комплексного використання й охорони природних ресурсів, схеми інженерного захисту, районних планувань тощо; містобудівна - генеральні плани забудови міст й інших населених пунктів у частині екологічного обґрунтування містобудівних рішень; передпроектна обґрунтовування інвестицій у будівництво (на розширення, реконструкцію, технічне переозброєння) промпідприємств, об'єктів і комплексів; проектна - проекти і робоча документація для будівництва підприємств, будівель і споруд; матеріали обґрунтування ліцензій на природокористування і поводження з відходами; проекти і робоча документація для сертифікації техніки, технологій і матеріалів. ОВНС необхідно розглядати як один з механізмів екологічного нормування, оскільки задача визначення характеру і ступеня небезпеки потенційних видів впливу пов'язана з елементами екологічного нормування у процесі визначення допустимих екологічних навантажень і рекомендацій з оптимізації господарської діяльності й максимального зниження збитку довкіллю.

Згідно ЗУ "Про ратифікацію Конвенції про оцінку впливу на навколишнє середовище в транскордонному контексті" основний перелік видів господарської діяльності, для яких ОВНС проводиться в повному об'ємі, такий: 1) нафтоочисні заводи (за винятком підприємств, які виробляють тільки мастильні матеріали із сирої нафти) та установки для газифікації й зрідження вугілля або бітумінозних сланців з продуктивністю 500 т/доб. чи більше; 2) теплові електростанції й інші установки для спалювання тепловою потужністю 300 МВт чи більше, а також атомні електростанції й інші споруди з ядерними реакторами (за винятком дослідницьких установок для виробництва та конверсії розщеплюваних і відтворюваних матеріалів, максимальна потужність яких не перевищує 1 кВт постійного теплового навантаження); 3) установки, які призначені виключно для виробництва або збагачення ядерного палива, регенерації відпрацьованого ядерного палива або збору, видалення та переробки радіоактивних відходів; 4)великі установки для доменного і мартенівського виробництв та підприємства кольорової металургії; 5) установки для вилучення азбесту та переробки і перетворення азбесту та продуктів, які містять азбест: стосовно азбестоцементних продуктів - з річним виробництвом більш ніж 20000 т готової продукції; стосовно фрикційних матеріалів - з річним виробництвом більш ніж 50 т готової продукції; та стосовно інших видів застосування азбесту - з використанням більш ніж 200 т/рік; 6) хімічні комбінати; 7) будівництво автомагістралей, швидкісних доріг, трас для залізничних шляхів далекого сполучення та аеропортів з довжиною основної злітно-посадкові смуги у 2100 м або більше; 8) нафто- та газопроводи з трубами великого діаметру; 9) торгові порти, а також внутрішні водні шляхи та порти для внутрішнього судноплавства, які допускають прохід суден водотоннажністю більш ніж 1350 т; 10) установки з видалення відходів для спалювання, хімічної переробки або захоронення токсичних і небезпечних відходів; 11) великі греблі та водосховища; 12) діяльність із забору підземних вод у випадку, якщо річний обсяг води, яка забирається, досягає Юмлнм3 або більше; 13) виробництво целюлози та паперу з одержанням на день 200 або більше метричних тонн продукції; 14) великомасштабне видобування, вилучення та збагачення на місці металевих руд і вугілля; 15) видобування вуглеводнів на континентальному шельфі; 16) великі склади для зберігання нафтових, нафтохімічних і хімічних продуктів; 17) вирубування лісів на великих площах. Окрім зазначеного, при розгляді планованих видів діяльності, згідно Конвенції можуть вивчатися питання про те, чи може цей вид діяльності мати значний шкідливий транскордонний вплив, зокрема, на підставі одного чи кількох таких критеріїв; а) масштаби: заплановані види діяльності, масштаби яких є більшими для цього типу діяльності; б) район: заплановані види діяльності, які здійснюються в особливо чутливих або важливих з екологічної точки зору районах або у безпосередній близькості до них (наприклад, сильно зволожені землі, які визначені в рамках Рамсарської Конвенції, національні парки, природні заповідники, зони, які становлять особливий науковий інтерес, або пам'ятки археології, культури чи історії); а також заплановані види діяльності в районах, де особливості господарської діяльності можуть мати значний вплив на населення; в) наслідки: заплановані види діяльності, які мають особливо складний та потенційно шкідливий вплив, що призводять до виникнення навантаження, яке перевищує рівень стійкості середовища до зовнішнього впливу. До цього переліку відносять всі виробництва і об'єкти І, II та III класу небезпеки за санітарною класифікацією підприємств, виробництв та споруд відповідно до "Державних санітарних правил планування та забудови населених пунктів". Проведення ОВНС для об'єктів і видів діяльності, що не увійшли до переліку обов'язкових, відбувається у скороченому обсязі, що визначається замовником і генпроектувальником у кожному конкретному випадку при складанні Заяви про наміри, за узгодженням з місцевими органами екології та санепідемслужби.

Розглянемо основні принципи проведення оцінки впливу на довкілля та її пріоритетні задачі. У загальному випадку основним результатом ОВНС є інформація про характер і масштаби впливу на довкілля планованої діяльності, альтернативи її реалізації, оцінки екологічних і пов'язаних з ними соціально-економічних й інших наслідків цього впливу та їх значимості, можливості мінімізації впливів. Основні принципи ОВНС за міжнародною і національною процедурами достатньо близькі:презумпція потенційної екологічної небезпеки будь-якої планованої господарської чи іншої діяльності; недопущення і/чи попередження можливих несприятливих впливів на довкілля і пов'язаних з ними соціальних, економічних та інших наслідків при реалізації планованої господарської й іншої діяльності; розгляд у взаємозв'язку технологічних, технічних, соціальних, природоохоронних, економічних та Інших показників проектних пропозицій; альтернативність проектних рішень, включаючи "нульовий варіант" — відмова від діяльності, формування нових варіантів; гласність - доступність інформації з проектних рішень для громадськості на самій ранній стадії розгляду проекту для врахування громадської думки; відповідальність інвестора за наслідки реалізації проектних рішень.

В перелік основних задач, які повинні бути вирішені у процесі ОВНС, входять: 1) оцінка стану довкілля до реалізації проектних рішень (визначення його фонових характеристик і параметрів компонентів, які можуть бути змінені у процесі господарської діяльності (основним методом отримання оцінки є проведення геоекологічних, інженерно-екологічних вишукувань і лабораторних досліджень); отримані характеристики - основа екологічного контролю і моніторингу планованої діяльності); 2) виявлення основних чинників і видів шкідливого впливу у зв'язку з реалізацією планованої діяльності: хімічне забруднення атмосферного повітря, підземних і поверхневих вод, забруднення ґрунтів , фізичний вплив на довкілля і людину, ландшафтно- деструкційний вплив; визначення лімітуючих екологічних чинників стійкості й уразливих ланок геосистеми; 3) обґрунтовування показників гранично допустимого впливу І правил природокористування, виходячи з лімітуючих екологічних чинників планованого виду діяльності; 4) пошук оптимальних інженерних, технічних, технологічних рішень, що сприяють мінімізації несприятливих впливів на довкілля, розробка заходів компенсації вірогідних несприятливих наслідків проектованого підприємства на довкілля; 5) розробка рекомендацій і заходів з обмеження чи нейтралізації всіх основних видів впливів (використання маловідходних технологій, оборотних систем водопостачання, систем захисту довкілля (насамперед, очищення викидів і скидів) тощо); виявлення і прийняття необхідних і достатніх заходів з попередження можливих неприйнятних для суспільства втрат екологічного, економічного і соціального характеру (ці заходи повинні враховувати специфіку технологічних циклів і властивості забруднюючих речовин, що утворюються у процесі реалізації планованої діяльності); 6) соціальна й економічна оцінка результатів планованої діяльності порівняно з екологічними наслідками і рекомендації з її реалізації; 7) забезпечення соціально- еколого-економічної збалансованості розвитку території й поліпшення умов життя і діяльності людей.

Оцінки наслідків впливу повинні ґрунтуватися на розрахунку й аналізі комплексного збитку довкіллю. Поняття "комплексний збиток" включає витрати на збереження якості довкілля і компенсацію втрат від забруднення. При цьому розглядаються такі три основні групи витрат: 1) витрати на заходи, пов'язані із зменшенням надходження викидів і скидів у навколишнє середовище (сюди входять витрати на будівництво й експлуатацію очисних споруд, створення захисних зон навколо джерел забруднення, розробку і впровадження систем контролю й управління охороною довкілля); 2) витрати на покриття наслідків від забруднення довкілля (виділяються соціальні, економічні й екологічні наслідки: соціальні наслідки виражаються у погіршенні умов життя населення, передчасному руйнуванні пам'ятників культури, мистецтво тощо; економічні наслідки оцінюються через фактичні втрати народним господарством внаслідок забруднення довкілля; екологічний збиток обумовлений екологічними модифікаціями біоценозів, зміною фонових характеристик компонентів довкілля тощо); 3) витрати на відшкодування втрат сировини, продуктів і енергії з газами, що викидаються, стічними водами і відходами виробництва, які могли б бути використані як вторинна сировина.

Основні вимоги до матеріалів ОВНС полягають у забезпеченні достовірності й науковому обґрунтуванні результатів, усестороннього розгляду взаємозв'язку технологічних, технічних, соціальних, природоохоронних, економічних й інших показників альтернативних проектних пропозицій. Результатом проведення ОВНС є висновок про допустимість впливу планованої замовником діяльності на довкілля. Розробники ОВНС здійснюють пошук оптимальних проектних рішень, що сприяють: попередженню деградації довкілля; поліпшенню життя людей; виробленню ефективних заходів із зниження рівня вимушених несприятливих впливів. При підготовці обґрунтовуючої документації на будівництво об'єктів і здійснення видів господарської діяльності, для яких ОВНС на даному етапі не проводиться, замовник/розробник зобов'язаний зробити короткий висновок про допустимість планованого впливу на довкілля. Обґрунтовуюча документація представляється замовником на ДЕЕ.

Для прийняття необхідних заходів з попередження можливих неприйнятних наслідків у процесі аналізу й оцінки впливу планованої діяльності на довкілля розробником обґрунтовуючої документації повинні бути розглянуті: мета реалізації задуму чи пропонованого проекту; альтернативи планованої діяльності; характеристика проектних й інших пропозицій у контексті існуючої екологічної ситуації на конкретній території з урахуванням раніше ухвалених рішень про її соціально-економічний розвиток; відомості про стан довкілля на території реалізації планованої діяльності й оцінка ризику здоров'ю; можливі наслідки реалізації планованої діяльності та її альтернатив; заходи із запобігання неприйнятних для суспільства наслідків впровадження рішень; пропозиції з розробки програми моніторингу реалізації рішень, що готуються, і плану післяпроектного екологічного аналізу. Плановані проектні рішення повинні забезпечити запобігання погіршення якості довкілля при реалізації господарської діяльності до рівня, встановленого регіональними нормативами. Практика господарювання переконує, що будь-яка планована діяльність здатна впливати на довкілля, а негативні впливи, які викличе реалізація цієї діяльності, за своєю суттю, є платою за цю реалізацію. У тому випадку, коли така плата дуже велика, проект не може бути реалізований на даній території. Таким чином, кінцевим результатом проведення ОВНС є висновок про допустимість впливу планованої діяльності на довкілля.

Саме поняття "Оцінка впливу на навколишнє середовище" прийшло з міжнародного екологічного права. У "Конвенції про оцінку впливу на довкілля у транскордонному контексті" ОВНС розглядається як національна процедура оцінки можливого впливу планованої діяльності на довкілля у транскордонному контексті, яка направлена на запобігання шкідливого транскордонного впливу у результаті планованої діяльності, а також на його зменшення і контроль за ним. Під транскордонним впливом розуміється будь-який вплив в районі, що знаходиться під юрисдикцією тієї чи іншої сторони, який викликаний планованою діяльністю, фізичне джерело якого розташоване повністю чи частково у межах району, що потрапляє під юрисдикцію іншої сторони. У Конвенції визначений перелік видів діяльності, які можуть суттєво впливати і повинні підлягати оцінці. Додатково запропоновані такі критерії для визначення екологічної значимості видів діяльності: масштаб і райони діяльності (виділяються особливо чутливі й важливі з екологічної точки зору) та наслідки цієї діяльності (особливо ті, що призводять до виникнення навантажень, які перевищують рівень стійкості середовища). Сторони, що підписали Конвенцію, ставлять собі за мету вжити ефективні заходи із запобігання шкідливого транскордонного впливу у результаті планованої господарської діяльності, а також із його зменшення і контролю. Для цього кожна сторона повинна розробити і ввести в дію національну процедуру проведення ОВНС, яка створює можливість широкої участі громадськості. ОВНС проводиться до ухвалення рішення про здійснення планованого виду діяльності. Сторони, що підписали Конвенцію, повинні прагнути застосовувати принципи ОВНС до політики, планів і програм. У тому випадку, коли реалізація планованої діяльності на території однієї країни може шкідливо транскордонно впливати на інші країни, останні можуть брати участь у ОВНС. У цьому випадку країна, на території якої планується такий вид діяльності, повинна повідомити інших учасників Конвенції не пізніше, ніж проінформує своє населення.

Повідомлення містить інформацію про плановану діяльність, включаючи інформацію про транскордонний шкідливий вплив, а також запрошення взяти участь в ОВНС у встановлені терміни. З урахуванням думки зацікавлених країн (учасників Конвенції) розробляється документ про ОВНС, який повинен містити, як мінімум, таку інформацію: планована діяльність та її мета; опис, при необхідності, альтернатив планованої діяльності (у тому числі варіанта відмови від діяльності); відомості про ті елементи довкілля, які може зачіпати планована діяльність; опис заходів, направлених на те, щоб звести до мінімуму шкідливий вплив на довкілля; опис використаних методів прогнозування і даних про стан довкілля; наявні прогалини у знаннях і/чи невизначеності, які були виявлені при зборі необхідної інформації; короткий опис програм моніторингу за станом довкілля після введення об'єкта господарської діяльності в експлуатацію.

Відповідно до вимог Конвенції кожна країна-учасник повинна розробити свою національну процедуру проведення ОВНС. В Україні розроблено низку нормативно-методичних документів, які встановлюють національну процедуру ОВНС. Це, зокрема, ДБН А.2.2-1-2003, ДБН А.2.2-3-2012, ДБН В.2.4-2-2005, "Методика розроблення оцінки впливу на навколишнє природне середовище для об'єктів поводження з твердими побутовими відходами" тощо. Мета проведення ОВНС - визначення доцільності й прийнятності планованої діяльності та обґрунтування економічних, технічних, організаційних, санітарних, державно-правових й інших заходів щодо забезпечення безпеки довкілля. Дослідження з ОВНС планованої господарської й іншої діяльності включають: визначення характеристик

планованої діяльності й можливих альтернатив; аналіз стану території, на яку може впливати планована господарська діяльність; виявлення можливих впливів цієї діяльності на довкілля з урахуванням альтернатив; оцінка впливу на довкілля планованої господарської діяльності (вірогідність виникнення ризику, ступеня, характеру, масштабу, зони поширення, а також прогнозування екологічних і пов'язаних з ними соціальних і економічних наслідків); визначення заходів, що зменшують, пом'якшують чи запобігають негативним впливам, оцінка їх ефективності й можливості реалізації; оцінка значимості залишкових впливів на довкілля та їх наслідків; порівняння за очікуваними екологічними і пов'язаних з ними соціально- економічними наслідками альтернатив (у тому числі варіанту відмови від діяльності) та обґрунтовування варіанту, що пропонується для реалізації; розробка пропозицій з програми екологічного моніторингу і контролю на всіх етапах реалізації планованої господарської діяльності; розробка рекомендації з проведення післяпроектного аналізу реалізації планованої господарської діяльності.

На підставі проведених досліджень готується попередній варіант матеріалів ОВНС у вигляді пояснювальної записки, в якій висвітлюються: мета і потреба реалізації планованої господарської діяльності, а також альтернативні варіанти її досягнення (різні розташування об'єкта, технології й інші альтернативи у межах повноважень замовника), включаючи запропонований і відмову від діяльності; можливі види впливу на довкілля планованої господарської діяльності для альтернативних варіантів та його зміни в результаті реалізації цих альтернатив; заходи із запобігання і/чи зниження можливого негативного впливу планованої господарської діяльності; виявлені при проведенні оцінки невизначеності у визначенні впливів планованої господарської діяльності на довкілля; короткий зміст програм моніторингу і післяпроектного аналізу; обґрунтування вибору варіанта планованої господарської діяльності зі всіх розглянутих альтернативних варіантів. До Пояснювальної записки додаються матеріали громадських обговорень, що проводяться при проведенні досліджень і підготовці матеріалів ОВНС, із зазначенням: способу інформування громадськості про місце, час ї форму проведення громадського обговорення; списку учасників громадського обговорення; питань, розглянутих учасниками обговорень, протоколів проведення громадських слухань та всіх висловлених у процесі проведення цих обговорень зауважень і пропозицій; висновків за результатами громадського обговорення щодо екологічних аспектів планової господарської діяльності; зауваження і пропозиції громадськості, з визначенням, які з цих пропозицій і зауважень були враховані замовником і в якому вигляді, які не враховані, а також підстава для відмови; списки розсилання відповідної інформації, що направляється громадськості на всіх етапах оцінки впливу на довкілля. Завершує ОВНС резюме нетехнічного характеру - короткий виклад отриманих результатів (надається зацікавленій громадськості для ознайомлення з тим, що відбудеться з довкіллям при реалізації проекту, що виключає надання громадськості попереднього варіанту матеріалів з ОВНС у повному об'ємі). Всі пропозиції й зауваження громадськості, а також додаткова інформація узагальнюється, аналізуються і використовуються при підготовці остаточного варіанту матеріалів ОВНС.

Конвенція про ОВНС у транскордонному контексті й національна процедура передбачають широку участь громадськості при підготовці матеріалів з ОВНС. Забезпечення участі громадськості здійснюється замовником на всіх етапах процесу інвестування, починаючи з підготовки технічного завдання. Інформація у короткому вигляді публікується в офіційних виданнях державних органів виконавчої влади (для об'єктів експертизи державного рівня), в офіційних виданнях територіальних органів виконавчої влади і органів місцевого самоврядування, на території яких запланована реалізація об'єкта ДЕЕ, а також на території яких запланована господарська й інша діяльність може викликати вплив. У публікації (а також через інші джерела інформації) надаються відомості про: назву, мету і місцерозташування планованої діяльності; доні про замовника або його представника; приблизні терміни проведення ОВНС; органи, що відповідальні за організацію громадського обговорення і його форми, а також форми надання зауважень і пропозицій; терміни і місця доступності технічного завдання з ОВНС; іншу інформацію. Виконавець ОВНС приймає і документує зауваження і пропозиції від громадськості, які враховуються при складанні технічного завдання з ОВНС. Замовник ОВНС забезпечує доступ до технічного завдання зацікавленої громадськості й інших учасників процесу з моменту його затвердження і до закінчення. Він з участю розробника проводить громадські слухання чи обговорення у ЗМІ й інших пропозицій з метою: інформування громадськості про проект планованої діяльності чи проектні пропозиції, що розробляються; виявлення і фіксації всіх можливих несприятливих наслідків реалізації господарських рішень; пошуку взаємоприйнятних альтернатив, Порядок проведення громадських слухань визначається органами місцевого самоврядування за участі замовника. При цьому замовник забезпечує проведення слухань зі складанням протоколу, в якому фіксуються основні питання обговорення та предмет розбіжностей між громадськістю і замовником. Протокол входить як один з додатків в остаточний варіант матеріалів з ОВНС планованої господарської діяльності. Прийняття від громадян і громадських організацій письмових зауважень і пропозицій у період до ухвалення рішення про реалізацію планованої господарської діяльності, документування цих пропозицій у додатках до матеріалів з ОВНС забезпечується замовником. В остаточний варіант, окрім доповнень щодо зауважень, повинна включатися інформація про облік цих зауважень і пропозицій, а також протоколи громадських слухань. Виконавець робіт передає остаточний варіант матеріалів з ОВНС замовнику, який представляє його на ДЕЕ. Для окремих видів діяльності, які не мають значних екологічних наслідків, процедура ОВНС може бути спрощена. Рішення про це ухвалюють органи, що організовують ДЕЕ.

До появи екологічно орієнтованих правил планування і проектування у багатьох країнах функції аналізу екологічного обґрунтовування проектів виконували процедури екологічного ліцензування планованої діяльності, які часто здійснювалися на відомчій основі. Вони викликали появу уявлень про необхідність нормування впливів на компоненти довкілля, у першу чергу, про лімітування потоків забруднюючих речовин, що супроводжують технологічні процеси. У свою чергу, дотримання нормативів технології використання сировини і території (землеємність), використання ресурсів (ресурсоємність), викидів у природне середовище (відходність) і санітарно-гігієнічних нормативів стало сутністю екологічної оцінки проектів. Екологічне лімітування і ліцензування техногенних навантажень перетворилися на основні складові системи екологічної оцінки, що були направлені на превентивне регулювання впливів великих проектів. Для регулювання впливу невеликих проектів у більшості випадків достатнє використання типових норм і стандартів, що ґрунтується на попередньому досвіді (до них може застосовуватися спрощена процедура ЕО). Щодо стандартизації в області охорони довкілля і використання природних ресурсів, то практика створення екологічних нормативів передбачає два основні етапи - наукова розробка й обґрунтування норм і правил (представляє власне екологічне нормування) та надання їм статусу нормативу (відноситься до компетенції стандартизації). Підсумок стандартизації - встановлення правил і норм у вигляді стандарту чи інших нормативних документів, що характеризуються відповідним правовим статусом. Згідно Українського законодавства, стандартизація - це встановлення норм, правил і характеристик з метою забезпечення (з погляду екологічного нормування): безпеки продукції, робіт і послуг для довкілля, життя і здоров'я людини та їх якості; єдності вимірювань, у тому числі й екологічних параметрів; економії всіх видів ресурсів; безпеки господарських об'єктів з урахуванням ризику виникнення природних і техногенних катастроф й інших видів надзвичайних ситуацій. Норми, правила і характеристики, встановлені у результаті стандартизації представлені стандартами якості навколишнього середовища, галузевими стандартами, стандартами підприємств тощо. Стандарти входять у систему права, займаючи своє місце в ієрархії правових актів, та носять обов'язковий характер і неодноразові у застосуванні. Державні стандарти гарантуються заходами державного примусу та бувають екологічними, виробничо-господарськими і термінологічними. Згідно класифікації Державного класифікатора України "Український класифікатор нормативних документів ДК 004-2003" клас 13 (включає групи і підгрупи стандартів) цього класифікатора охоплює проблематику "Довкілля. Захист довкілля та здоров'я людини. Безпека". Інша важлива група стандартів, що мають пряме відношення до екологічного нормування - система стандартів безпеки праці. Для встановлення норм і правил природокористування можуть розроблятися інші види нормативних документів. Зокрема, статус нормативних правових актів мають документи, що встановлюють правові норми загальнообов'язкового характеру. В області екологічного нормування це можуть бути інструкції, правила, положення, які в обов'язковому порядку мають загальнодержавну реєстрацію в Мінюсті України. Будь-яке інше оформлення екологічних норм і правил не дає їм нормативно-правового статусу, і вони не обов'язкові для виконання.

Нині необхідність екологічного законодавства і примусу у дотриманні стандартів навколишнього середовища очевидна. У декларації з екологічного права, що прийнята на Всесвітній конференції асоціацій екологічного права (Лімаж, 1990 р.), процедуру ОВНС запропоновано розглядати як один з основних правових і наукових інструментів вироблення національної стратегії охорони довкілля. Декларація рекомендує додатково включати в ОВНС: експрес-аналіз шкідливих впливів проекту на суміжні території; вказівку на наявність чи відсутність законодавчих актів (у тому числи міжнародних), що передбачають природоохоронні заходи при розробці проектів; альтернативні варіанти проекту; оцінку впливу на населення і на якість довкілля в цілому; виявлення наукових невизначеностей. Контроль ОВНС запропоновано здійснювати незалежним науковим спеціалізованим органом. У разі ризику спричинення серйозних чи незворотних впливів на довкілля компетентні органи повинні мати право вимагати перегляду проекту до його реалізації чи відміни. Особлива увага у Декларації приділяється участі громадськості як при обговоренні ОВНС, так і у процесі ухвалення рішень щодо проекту в адміністративних і природоохоронних органах. Дані, зібрані у процесі ОВНС, рекомендується зберігати та систематично використовувати для поліпшення якості довкілля і накопичення наукових екологічних знань.

 
Якщо Ви помітили помилку в тексті позначте слово та натисніть Shift + Enter
< Попередня   ЗМІСТ   Наступна >
 
Дисципліни
Агропромисловість
Банківська справа
БЖД
Бухоблік та Аудит
Географія
Документознавство
Екологія
Економіка
Етика та Естетика
Журналістика
Інвестування
Інформатика
Історія
Культурологія
Література
Логіка
Логістика
Маркетинг
Медицина
Менеджмент
Нерухомість
Педагогіка
Політологія
Політекономія
Право
Природознавство
Психологія
Релігієзнавство
Риторика
РПС
Соціологія
Статистика
Страхова справа
Техніка
Товарознавство
Туризм
Філософія
Фінанси
Інші