Навігація
Головна
ПОСЛУГИ
Авторизація/Реєстрація
Реклама на сайті
 
Головна arrow Екологія arrow Питання оцінки впливу на навколишнє середовище
< Попередня   ЗМІСТ   Наступна >

СКЛАДОВІ СИСТЕМИ ЕКОЛОГІЧНОЇ ОЦІНКИ ГОСПОДАРСЬКОЇ ДІЯЛЬНОСТІ

Склад і порядок розроблення проектної документації та екологічне обґрунтування планованої діяльності

Співвідношення різних видів господарської діяльності й ділової активності визначається рівнями прийнятного ризику можливих відхилень у рамках встановлених екологічних обмежень. їх економічна інтерпретація полягає в оцінці збитку довкіллю й здоров'ю населення в результаті впливів різного роду, утому числі й надзвичайного характеру. Саме оцінки ризику поряд із комплексним екологічним моніторингом до нинішнього часу є головною сутністю проблеми забезпечення екологічної безпеки, вони входять як обов'язковий елемент до складу обґрунтування проекту будь-якої виробничої/промислової діяльності для попередження аварійних ситуацій. При визначенні поняття "ризик" зазвичай відштовхуються від базового поняття "небезпека". Це означає об'єктивно існуючу можливість негативного впливу на об'єкт, який може завдати йому якого- небудь збитку, шкоди. Поняття збитку (як правило) пов'язується з погіршенням стану і навіть загибеллю чи руйнуванням об'єкта, порушенням нормального режиму його функціонування, розвитку й інших наслідків, що характеризуються певним рівнем втрат. Тому ризик часто розуміють як кількісну міру небезпеки. У різних сферах суспільної діяльності існують свої підходи до визначення цієї міри (зокрема, у праві ризик трактується як можливість настання збитків внаслідок загибелі чи пошкодження майна або неможливості виконання зобов'язань). Кількісною мірою можливості настання події є ймовірність. На рівні регіонів і держав виділяють соціально-економічні ризики, які виражаються загальною кількістю смертей за рік у розрахунку на 1 тис. чол., що обумовлено недостатнім рівнем економічного розвитку і його наслідками; у промисловій безпеці виділяють індивідуальні ризики (виражаються частотою виникнення (ймовірністю) вражаючих впливів певного виду в точці перебування індивідуума); у страхуванні поняття "професійний ризик" означає ймовірність ушкодження (втрати) здоров'я чи смерті застрахованого у зв'язку з виконанням обов'язку за трудовим договором або в інших установлених законодавством випадках. У зазначених випадках поняттю ризик надається значення, яке кількісно виражається ймовірністю настання несприятливої події протягом певного проміжку часу. У поняття "ризик" поряд з ймовірністю настання несприятливої події вкладається (у більшості досліджень) також й інша (пов'язана з цією подією) характеристика - розмір завданого збитку, що призводить до трактування кількісної міри ризику як математичного очікування збитку, що визначається як множина можливих несприятливих подій (величина середнього ризику). Тобто, у різних сферах діяльності ризик є мірою небезпеки та ймовірністю несприятливої події, а також діяльністю в умовах невизначеності (оцінюється через величину можливих втрат - матеріальних, людських, інформаційних тощо). Рекомендації ВООЗ визначають ризик як "очікувану частоту небажаних ефектів, що виникають від заданого впливу забруднювача". Згідно Глосарію Американського агентства охорони довкілля (Ш ЕРА), ризик є "ймовірність пошкодження, захворювання чи смерті при певних обставинах. Кількісно ризик виражається величинами від нуля (відображає впевненість у тому, що шкода не буде нанесена) до одиниці (відображає впевненість у тому, що шкода буде нанесена)". З 1986 р. МАГАТЕ і ВООЗ узагальнюють регіональний досвід з управління ризиком у рамках Програми ЮНЕП/ВООЗ/МАГАТЕ/ЮНІДО (UNEP/WHO/ІАЕА/UNIDO) з оцінки й управління ризиком для здоров'я людей і довкілля від енергетичних й інших складних промислових систем.

Поняття ризику включає як категорії наслідків, так і ймовірності небажаних наслідків небезпечних подій. Дослідження й оцінки ризику включають; виявлення потенційно небезпечних подій, можливих на об'єкті та його складових частинах; оцінку ймовірності здійснення цих подій; оцінку наслідків (збитку) при реалізації таких подій. Величина ризику визначається як добуток величини збитку І на ймовірність W події і, що викликає цей збиток

Процедура оцінки ризику складається Із чотирьох головних фаз: превентивної (включає виробничий контроль і екологічний моніторинг, прогноз природних і техногенних катастроф, виявлення уразливих і незахищених зон, розробку аварійних регламентів), кризової (включає систему попередження, оперативний контроль, першу допомогу), посткризової (відновлення житгєзабезпечувальної інфраструктури, запобігання рецидиву) й ліквідаційної - усунення наслідків (відновлення біоценозів). Економічний показник збитку (економічний ризик) - втрата матеріальних цінностей, необхідність фінансових (часом значних) витрат на відновлення втраченого тощо. До соціальних показників (суспільний ризик) входять захворюваність, погіршення здоров'я людей, смертність тощо. До екологічних показників (екологічний ризик) відносяться руйнування біоти, шкідливий (часом незворотний) вплив на екосистеми, погіршення якості навколишнього середовища, пов'язане з його забрудненням, підвищення ймовірності виникнення специфічних захворювань, відчуження земель, загибель лісів, озер, річок, морів тощо. Екологічний ризик пов'язаний не тільки з погіршенням стану та якості довкілля і здоров'я людей, але й із впливом техногенної діяльності на еколого-економічні й природно-господарські системи, зміною їх властивостей, порушенням зв'язків і процесів, що мають місце в цих системах. У поняття "екологічний ризик" може бути вкладений різний зміст - ймовірність аварії, що має екологічні наслідки; величина можливого збитку для природного середовища, здоров'я населення чи деяка комбінація наслідків. У прикладній екології (геоекології) поняття ризику пов'язане з джерелами небезпеки для екологічних систем і процесів, що відбуваються у них. Воно слугує основою для вироблення рішень щодо цілеспрямованого управління величиною цього ризику. Для обґрунтованого застосування заходів захисту населення і довкілля як в умовах нормальної експлуатації господарських об'єктів, так і в аварійних випадках потрібне проведення ідентифікації, аналізу й оцінки екологічного ризику. Ця інформація необхідна також системам прийняття управлінських рішень.

До принципів, що характеризують відношення суспільства до забезпечення безаварійного нормального функціонування техногенних об'єктів, відносять: принцип нульового ризику, тобто безумовної безпеки (збереження довкілля і здоров'я населення); принцип послідовного наближення до абсолютної безпеки, тобто до нульового ризику (припускає дослідження певних поєднань альтернативних структур, технологій тощо); принцип мінімального ризику, відповідно до якого рівень небезпеки встановлюється настільки низьким, наскільки це реально досяжне (виходячи з виправданості будь-яких витрат на захист людини); принцип збалансованого ризику (при цьому враховуються різні природні небезпеки й антропогенні впливи, вивчається ступінь ризику кожної події й умови, у яких люди піддаються небезпеці); принцип прийнятного ризику (базується на аналізі співвідношень "витрати - ризик", "вигода - ризик", "витрати - вигода"). Суспільство, виходячи зі своїх можливостей, зупиняється на деякому науково обґрунтованому прийнятному рівні ризику. В Україні на сьогоднішній день, як й у більшості країн світу, прийнята концепція прийнятного ризику, яка виходить із того, що повне виключення ризику чи практично неможливо, чи економічно недоцільно. Відповідно до цього встановлюється раціональна безпека, при якій оптимізуються витрати на запобігання ризику і розміри збитку при виникненні надзвичайних екологічних ситуацій. Практика показує, що збільшення витрат на підвищення надійності технічних систем призводить до зменшення технічного, але до зростання соціально- економічного ризику. Сумарний ризик мінімальний при строго певному співвідношенні між інвестиціями у технічну І соціальну сфери (рис. 5.1). Обидві гілки сумарної кривої прагнуть до максимального ризику (ліва - при незначних витратах на скорочення будь-яких видів ризику, права - при високих витратах на створення складних технічних систем і підготовку кваліфікованого персоналу). У рамках поняття техногенного ризику вирізняють індивідуальний, соціальний і екологічний ризик. Перший характеризує небезпеку певного виду для окремого індивідуума; соціальний (груповий) - ризик для групи людей, залежність між частотою подій і числом уражених при цьому людей. Схема оцінки техногенного впливу складається з наступних основних блоків: розрахунок техногенного впливу як потенційного (прогнозованого) ризику відповідно до результатів оцінки якості довкілля; оцінка реального ризику здоров'ю з використанням статистичних і експертних аналітичних методів; оцінка індивідуального ризику на основі розрахунку накопиченої дози і застосування методів диференціальної діагностики.

Витрати на зниження основних видів ризику:
J - сумарний ризик; 2 - соціально-економічний ризик; 3 - технічний ризик; 4 - рівень мінімального ризику; 5 - рівень максимального ризику

Рис. 5. 1. Витрати на зниження основних видів ризику:

J - сумарний ризик; 2 - соціально-економічний ризик; 3 - технічний ризик; 4 - рівень мінімального ризику; 5 - рівень максимального ризику

Концепція ризику включає в себе оцінку ризику (Risk Assessment) й управління ризиком (Risk Management). Оцінка ризику - науковий аналіз генезису і масштабів ризику в конкретній ситуації, а управління ризиком - аналіз ризикової ситуації й розробка рішення, спрямованого на його мінімізацію. Ризик для здоров'я людини (чи екосистеми), пов'язаний із забрудненням довкілля, виникає при: 1) існування джерела ризику (токсичної речовини у довкіллі чи продуктах харчування, або підприємства з випуску продукції, що містить такі речовини, або технологічного процесу тощо); 2) присутність даного джерела ризику в певній шкідливій для здоров'я людини дозі чи концентрації; 3) схильність людини до впливу згаданої дози токсичної речовини. Перелічені умови утворюють у сукупності реальну загрозу чи небезпеку для здоров'я людини. Така структуризація самого ризику виділила чотири основні етапи процедури його оцінки. Ідентифікація небезпеки (перший етап) включає облік хімічних речовин, що забруднюють довкілля, визначення їх токсичності для людини чи екосистеми (наприклад, використовуючи дані фундаментальних досліджень, можна встановити, що тимчасова чи постійна присутність певної речовини може викликати несприятливі ефекти - канцерогенез, порушення репродуктивної функції й генетичного коду в людини чи загострення екологічної проблеми з наступними негативними наслідками для його здоров'я). На цьому етапі процедури оцінки ризику аналіз ведеться на якісному рівні.

Оцінка експозиції (другий етап) - оцінка того, якими шляхами і через які середовища, на якому кількісному рівні, у який час і при якій тривалості впливу має місце реальна й очікувана експозиція, а також оцінка одержуваних доз (якщо вона доступна) й оцінка чисельності осіб, які піддаються такій експозиції й для якої вона представляється ймовірною. Чисельність експонованої популяції - один із найважливіших чинників для вирішення питання про пріоритетність охоронних заходів, що виникає при використанні результатів оцінки ризику з метою "управління ризиком". В ідеальному варіанті оцінка експозиції спирається на фактичні дані моніторингу забруднення різних компонентів довкілля (атмосферне повітря, повітря всередині приміщень, ґрунт, питна вода, продукти харчування). Оцінка залежності "доза - відповідь" (третій етап) - пошук кількісних закономірностей, що пов'язують одержувану дозу речовин із поширеністю того чи іншого несприятливого (для здоров'я) ефекту, тобто з ймовірністю його розвитку. Етап оцінки залежності "доза - відповідь" принципово відрізняється для канцерогенів і не канцерогенів. Для не канцерогенних токсичних речовин (речовини Із системною токсичністю) методологія ґрунтується на концепції порогового впливу і визнає можливим встановити так звану "референтну дозу" (RFD) чи "референтну концентрацію" (RFC), при дії яких на людську популяцію (включаючи її чутливі підгрупи) не створюється ризик розвитку будь-яких вловимих шкідливих ефектів протягом всього періоду життя. При оцінці залежності "доза - відповідь" для канцерогенів (їх дія розглядається як така, що не має порогу) перевага надається так званій лінеаризованій багатоступінчастій моделі (linearized multistage model), яка обрана як основа уніфікованого підходу до екстраполяції з високих доз на низькі. При цьому основним параметром для визначення ризику впливу на здоров'я людини є чинник нахилу (slope factor), у якості якого зазвичай використовується 95%-а верхня довірча межа нахилу кривої "доза - відповідь". Чинник нахилу виражається в (мг/(кг день))1 і є мірою ризику, що виникає на одиницю дози канцерогену (наприклад, якщо хтось піддається щодня протягом всього життя впливу канцерогену у дозі 0,02 (мг/(кг день))'1, то доданий ризик, що одержується множенням дози на чинник нахилу, оцінюється величиною 4-Ю*5 (визнається ймовірним розвиток чотирьох додаткових випадків раку на 100000 чоловік, що піддаються експозиції такого рівня).

Характеристика ризику (заключний етап - результат попередніх етапів) включає оцінку можливих і виявлених несприятливих ефектів у стані здоров'я; оцінку ризику канцерогенних ефектів, встановлення коефіцієнта небезпеки розвитку загально-токсичних ефектів, аналіз і характеристику невизначеностей, пов'язаних з оцінкою, й узагальнення всієї інформації з оцінки ризику. Оцінка ризику - одна з основ ухвалення рішення з профілактики несприятливого впливу екологічних чинників на здоров'я населення, а не самим рішенням у готовому вигляді, тобто представляє собою необхідну, але недостатню умову для прийняття рішень. Інші необхідні для цього умови - аналіз неризикових чинників, їх порівняння з характеристиками ризику і встановлення між ними відповідних пропорцій (пропорцій контролю) - входять у процедуру управління ризиком. Рішення, що приймаються на такій основі, не є ні чисто господарськими, що орієнтуються тільки на економічну вигоду, ні чисто медико- екологічними, що переслідують мету усунення навіть мінімального ризику для здоров'я людини чи стабільності екосистеми без обліку витрат. Зазначені ризики вивчаються при аналізі типових техногенних процесів і виробництв на території проекту.

Починаючи з 80-х рр. XX ст. у розвинених країнах (США, Японія, Нідерланди тощо) у практику природоохоронної діяльності стала активно впроваджуватися концепція управління, що базується на положеннях ризик-аналізу (концепції полягає у допущенні "прийнятного" ризику в людській життєдіяльності), згідно з якими індикатором ризику зниження якості довкілля є стан здоров'я людини, виражений за допомогою спеціальних показників ризику. У загальному випадку при проведенні ризик-аналізу відповідно з технічним завданням повинні бути забезпечені: виявлення контрастних екологічних обстановок і зон підвищених мезокліматичних потенціалів, що визначають аномальні аеротехногенні випадання забруднюючих речовин; зонування (і картографування) території за цими ознаками; виявлення пріоритетних природних і техногенних чинників, що порушують безпечне функціонування інфраструктури і здатні завдати катастрофічного збитку господарству району і здоров'ю людей; виділення незахищених ділянок і уразливих вузлів інфраструктури: транспорт (рейковий, нерейковий, повітряний, морський, структура вантажо- і пасажиропотоків), підприємства ПЕК, інженерні комунікації (тепло, вода, силові, освітлювальні, газові мережі), будівельний комплекс, промзони, житловий фонд, а також аналіз стану їх технологічного контролю й превентивного моніторингу; розробка системи ранжування території за рівнем екологічної безпеки на регіональному рівні для виявлення порушень конкретних компонентів природно- територіального комплексу при проектуванні, будівництві й реконструкції транспортних шляхів; розробка рекомендацій з попередження великих аварій на території й прилеглій акваторії. Прийнятний ризик за європейськими нормативами дорівнює загибелі однієї людини з мільйона (1-10 6), за українськими - однієї людини з півмільйона (1-5-10 5). Пороговою величиною ризику, при якій неможливе ухвалення позитивного рішення, € значення більші за 1•10 3.

Еколого-економічні ризики (у загальному випадку) визначають як ризики економічних втрат, збитків, що їх можуть нанести об'єкти різного рівня суспільної організації внаслідок погіршення стану довкілля (екологічних порушень). Управління такими ризиками ґрунтується на розробках загальної теорії ризик-аналізу і при формуванні управлінських рішень в "екологічній" сфері зазвичай використовуються загальні принципи і підходи цієї теорії. Підходи поділяють на низку груп залежно від цілей, яких передбачається досягти в результаті їх реалізації (уникнення ризику, зниження ймовірності прояву події, що викликає збиток, зниження величини збитку при прояві події, передача ризику, компенсація збитку). Кожен з підходів діє в рамках певної системи заходів, що регулюють управлінську діяльність зі зниження ризику й умови її здійснення. За своїм складом вони поділяються на такі заходи: нормативно-правові (визначають права й обов'язки сторін, об'єктів й інших учасників діяльності у сфері управління ризиками, встановлюють обмеження на розміри і види діяльності для окремих об'єктів), адміністративні (пов'язані зі здійсненням функцій контролю за результатами і фінансовим забезпеченням видів діяльності), економічні (передбачають економічне стимулювання діяльності щодо зниження ризиків, організації її фінансового забезпечення, узгодження економічних і екологічних інтересів суспільного розвитку) і технічні (визначають сферу можливих технічних рішень щодо зниження ризику, пов'язаних із проведенням певних робіт, спрямованих на зменшення потенційно можливого чи завданого збитку, його ліквідацію тощо). Впровадження інновацій обумовлює значний ризик для всіх суб'єктів інноваційного процесу. Аналіз проявів інноваційних ризиків показує, що останнім часом різко зростає частка екологічних ризиків. Незважаючи на високий рівень ризику, застосування інноваційних технологій дозволяють зменшити шкідливі викиди, обмежити застосування у виробництві складно відтворюваних чи не відтворюваних ресурсів, а значить, зменшити екологічні ризики. Прагнення об'єкта і суспільства зменшити сукупні витрати на управління еколого-економічними ризиками призводить до вибору стратегії управління цими ризиками - визначення набору оптимальних заходів для зниження сукупного рівня ризику і комплексу зовнішніх і внутрішніх обмежень. Тобто формування оптимального набору заходів, спрямованих на зниження еколого-економічних ризиків, пов'язане з їх ефективністю.

Будь-яка планована для реалізації господарська діяльність повинна бути екологічно обґрунтована. Екологічне обґрунтування - сукупність оцінок і наукових прогнозів екологічної небезпеки для екосистеми і населення від планованої господарської й іншої діяльності. Одним з видів екологічного обґрунтування є ОВНС, призначена для аналізу найбільш важливих з погляду потенційного впливу на довкілля видів діяльності. Проведення ОВНС в Україні регламентується Конвенцією про оцінку впливу на довкілля в транскордонному контексті, ДСТУ150-14001-97, ДБН А.2.2-3-2012, ДБН А.2.2-1-2003 та низкою інших нормативно-правових документів. При розгляді, чи може той чи інший вид планованої діяльності шкідливо транскордонно впливати, Конвенцією рекомендується використовувати наступні критерії: 1) масштаби впливу - враховуються в тому випадку, якщо впливи планованих видів діяльності охоплюють значні території; 2) район впливу - враховується в тому випадку, коли види діяльності плануються для реалізації на територіях особливо чутливих чи важливих з екологічної точки зору районах чи у безпосередній близькості від них (наприклад, водно-болотні угіддя, заповідники, національні парки і державні заказники; зони, що представляють особливий науковий інтерес, - пам'ятники археології, культури чи історії) або можуть суттєво впливати на населення; 3) наслідки - враховуються в тому випадку, коли плановані види діяльності потенційно шкідливо впливають, що у свою чергу тягне за собою шкідливі наслідки для населення, цінних видів флори, фауни й організмів, загрожує існуючому стану району і призводить до виникнення антропогенного навантаження, яке перевищує рівень стійкості середовища до зовнішнього впливу.

Відповідно до нормативних актів України для офіційного затвердження проекту необхідне проведення його ЕО, яка включає ОВНС і ДЕЕ. Послідовне проведення ОВНС і екологічної експертизи документації, що обґрунтовує плановану діяльність, називається процедурою ЕО. ДЕЕ (предметом її розгляду є результати ОВНС) проводиться з метою аналізу матеріалів ОВНС разом з іншою проектною документацією та для ухвалення рішення про відповідність планованої діяльності екологічним вимогам, а також для визначення можливості попередження несприятливих наслідків впливу цієї діяльності на довкілля. Висновок ДЕЕ має обов'язкову юридичну чинність для проекту.

Склад, порядок розроблення, погодження та затвердження проектної документації на нове будівництво і реконструкцію будинків і споруд цивільного призначення та на нове будівництво, реконструкцію і технічне переоснащення об'єктів виробничого призначення встановлюють ДБН А.2.2-3-2012. При розробленні проектної документації для будівництва враховується й інша чинна містобудівна документація. Проектна документація для будівництва має відповідати положенням законодавства, регіональних і місцевих правил забудови, а також вимогам нормативів і нормативних документів. Проектні й вишукувальні роботи виконуються на підставі договорів (договір - основний організаційно-правовий документ, який регламентує взаємовідносини між замовником та проектувальником), укладених між замовниками (замовник - інвестор або інша юридична (фізична) особа, яка за дорученням інвестора видає замовлення на виконання проектно-вишукувальних робіт і на будівництво об'єкта, укладає договори (контракти), контролює хід будівництва, здійснює технічний нагляд, приймає закінчені роботи, проводить розрахунки та здає об'єкт в експлуатацію) і проектувальниками.

Для вибору земельної ділянки для будівництва місцевими органами виконавчої влади за зверненням замовника (надається "Заява про наміри") створюється комісія (входять представники замовника проектної документації, проектувальника місцевого органу землевпорядкування, виконавчого органу місцевого самоврядування (до відання якого відноситься земельна ділянка, органів містобудування та архітектури, охорони довкілля, державного санітарного нагляду, а для об'єктів виробничого призначення - також представники територіальних організацій у промисловому будівництві, промисловому транспорті, газопостачанні, комунальному теплопостачанні, водопостачанні, каналізації й промислових гідротехнічних спорудах, інших органів державного нагляду залежно від специфіки об'єкта. Земельна ділянка для будівництва вибирається згідно з земельним, водним, лісовим й іншим законодавством на підставі загальних відомостей про геологічні й гідрогеологічні умови земельної ділянки та орієнтовну загальну оцінку впливу об'єкта на довкілля. Результатом роботи комісії є "Акт вибору майданчика" із зазначенням місця розташування земельної ділянки для будівництва.

Проектування об'єктів здійснюється на підставі архітектурно-планувальне завдання, технічних умов щодо інженерного забезпечення об'єкта, завдання на проектування й інших необхідних даних. Завдання на проектування включає вимоги щодо розроблення тому (розділу) "Оцінка впливів на навколишнє середовище", вимоги з енергозбереження й енергоефективності, дані про новітні технології тощо. Для технічно нескладних об'єктів, а також об'єктів з використанням проектів масового та повторного застосування І та II категорій складності проектування здійснюється: в одну стадію - робочий проект (РП); у дві стадії - для об'єктів цивільного призначення - ескізний проект (ЕП), а для об'єктів виробничого призначення - техніко-економічний розрахунок (ТЕР) та для обох - робоча документація (Р). Для об'єктів III категорії складності проектування здійснюється в дві стадії: проект (П) та Р. Для об'єктів IV та V категорій складності проектування виконується в три стадії: для об'єктів цивільного призначення - ЕП, а для об'єктів виробничого призначення - техніко-економічне обґрунтування (ТЕО), проект і робоча документація. Будівництво розпочинається після затвердження проектної документації. Ескізний проект розробляється для принципового визначення вимог до містобудівних, архітектурних, художніх, екологічних і функціональних рішень об'єкта, підтвердження можливості створення об'єкта цивільного призначення. ТЕО розробляється для об'єктів виробничого призначення, які потребують детального обґрунтування відповідних рішень та визначення варіантів і доцільності будівництва об'єкта. ТЕР застосовується для технічно нескладних об'єктів виробничого призначення. При підготовці ТЕО (ТЕР) повинна здійснюватись всебічна оцінка впливів планованої діяльності на стан довкілля. Матеріали ОВНС, оформлені у вигляді спеціальної частини (розділу) документації, є обов'язковою частиною ТЕО (ТЕР). ТЕР виконується у скороченому обсязі в порівнянні з ТЕО відповідно до характеру об'єкта та вимог завдання. ТЕО після погодження і схвалення (при тристадійному проектуванні) або ТЕР після затвердження (при двостадійному проектуванні) за встановленим порядком є підставою для розробки наступної стадії проектування. Проект є інтегруючою стадією проектування і складається з двох частин - затверджу вальної й робочих креслень. Затверджувальна частина складається з пояснювальної записки, до складу якої мають входити матеріали ОВНС. Проектна документація (ЕП, ТЕО, ТЕР, П, РП) затверджується за наявності позитивного комплексного висновку державної експертизи (проводиться службами Укрінвестекспертизи як відповідальним виконавцем із залученням представників органів державного нагляду з питань екології, санітарно-епідеміологічного благополуччя населення, пожежної безпеки, охорони праці й енергозбереження). В документі про затвердження (наказ, розпорядження або рішення) наводяться основні дані й техніко-єкономічні показники.

Розглянемо стадії й етапи проведення ОВНС, мета якої - визначення характеру і масштабів, ступеня небезпеки всіх потенційних видів впливів планованої господарської діяльності на довкілля і здоров'я населення, оцінка екологічних, економічних і соціальних наслідків цього впливу, розгляд альтернативних проектних рішень, включення в них заходів із запобігання чи пом'якшення впливів на довкілля, а також врахування громадської думки. Порядок проведення ОВНС на кожній стадії включає підготовку заяви (декларації) про наміри; складання попереднього варіанта матеріалів ОВНС; власне ОВНС. В декларації викладаються основна концепція господарської діяльності й принципові положення з очікуваного рівня впливів. Попередній варіант ОВНС розробляється підрядником до оформлення акта вибору майданчика з метою виявити наслідки від пропонованої діяльності й чинники, які будуть мати суттєвий вплив.

Кожний із проектів реалізації будь-якого виду господарської діяльності формально включає у себе кілька стадій, починаючи із заяви про наміри і передінвестиційного обґрунтування, ТЕО і ТЕР та закінчуючи робочим проектуванням. На кожній стадії проведені оцінки відрізняються одна від одної як глибиною опрацювання матеріалів, так і характером висновків, що завершують ОВНС На етапі, коли потрібно тільки обґрунтування допустимості даної діяльності, мета ОВНС - показати екологічну можливість її проведення і сформулювати передумови виникнення тих чи інших екологічних проблем, що пов'язані як з регіональними особливостями території, так і з галузевою специфікою діяльності. На передінвестиційній стадії ОВНС проводиться на варіантній основі й містить інформацію, достатню для визначення екологічного ризику реалізації проекту. На цій стадії обґрунтування будівництва промислових підприємств й інших об'єктів досить складання декларації про наміри, яка повинна містити основні показники впливу на довкілля (скидання, викиди, утворення відходів) і заходи з мінімізації цього впливу. Передпроектна стадія ґрунтується на детальному аналізі висхідного матеріалу про джерела впливу, природні особливості території, її історико-культурній спадщині, стані екосистем у зоні впливу пропонованої діяльності. Одночасно повинно бути виконане детальне обґрунтування вибору місця розміщення об'єкта. У складі ОВНС повинні міститися рекомендований перелік природоохоронних заходів і попередня оцінка екологічного ризику розміщення об'єкта. Аналіз проводиться на варіантній основі. На першому етапі розробки ОВНС здійснюється попередня оцінка і складається технічне завдання. На другому етапі проводяться дослідження і готується попередній варіант матеріалів ОВНС. Він повинен бути представлений на розгляд громадськості, яка висловлює стосовно нього свої пропозиції й зауваження. На третьому етапі після громадських слухань готується остаточний варіант ОВНС (повинен включати інформацію про зауваження і пропозиції, а також протоколи громадських слухань), який затверджується замовником і в складі проектної документації надаються на ДЕЕ. Матеріали ОВНС також надаються громадськості.

Проектна стадія повинна містити вичерпну інформацію про вплив планованої діяльності на довкілля у проектних умовах і при виникненні аварійних ситуацій. На цій стадії основна увага приділяється детальній характеристиці екосистем у зоні впливу об'єкта, прогнозу змін стану довкілля в результаті реалізації діяльності, обґрунтуванню природоохоронних заходів, комплексній оцінці екологічного ризику і розробці показників екологічно безпечного і раціонального природокористування у зв'язку з пропонованою діяльністю. Об'єктами досліджень є атмосферне повітря, ґрунти, підземні й поверхневі води, рослинність і тваринний світ. У цей комплекс входять дослідження історико-культурних і соціально-економічних умов території. Суттєве значення надається пошуку на даній території джерел впливу й кількісній оцінці їх інтенсивності, а також розробці програми екологічного моніторингу і контролю на всіх етапах планованої діяльності та програми проведення післяпроектного аналізу реалізації господарських рішень. Мета екологічного моніторингу - організація фонових досліджень і періодичних спостережень за станом атмосферного повітря, поверхневих і ґрунтових вод, біоресурсів й інших компонентів довкілля в зонах можливого впливу проектованих об'єктів на етапах їх будівництва й експлуатації. Мета виробничого екологічного контролю - організація регулярних спостережень за стаціонарними джерелами викидів, скидів, впливами на геологічне середовище, на підземні води та ґрунти (його результати слугують основою удосконалення технологій для мінімізації шкідливого впливу на довкілля). На рис. 5.2 схематично показана послідовність проведення ЕО проекту господарської діяльності. У конкретних проектах можуть відрізнятися назви цих елементів, їх вирішення, відносна значимість тощо. Одні й ті самі дії в деяких випадках можуть виконуватися ініціатором діяльності, а в інших - державними органами. Порядок проведення ОВНС може бути спрощений тільки для тих видів діяльності, які не мають значимих екологічних наслідків і не є об'єктом ДЕЕ державного рівня. Для всіх інших видів діяльності застосовується звичайна процедура. Послідовність проведення ЕО проекту господарської діяльності

Рис 5.2. Послідовність проведення ЕО проекту господарської діяльності

При підготовці технічного завдання на проведення ОВНС замовник: готує і надає в органи влади обґрунтовуючи документацію (загальний опис планованої діяльності, мета її реалізації; терміни здійснення і плановане місце розміщення на адміністративній території, можливість транскордонного впливу, відповідність територіальним і галузевим планам і програмам, можливі альтернативи; опис умов реалізації проекту);, попередньо інформує громадськість про плановану діяльність; збирає і документує попередню інформацію про стан довкілля, його найбільш уразливі компоненти і про можливі значимі впливи на нього (потреби в земельних ресурсах, відходи, навантаження на транспортну й інші інфраструктури, джерела викидів і скидів) і заходи щодо зменшення чи запобіганню цих впливів; проводить попередні консультації з метою визначення учасників процесу ОВНС, у тому числі зацікавленої громадськості; д) виконує попередню оцінку впливів на довкілля. На будь-якій стадії розробки проектної документації замовник (інвестор) готує технічне завдання, у якому перелічуються характеристики об'єкта чи виду планованої діяльності (що, де, як і коли буде побудовано); плановані природоохоронні технології; вимоги до рівнів їх впливу на довкілля і здоров'я населення. В основі технічного завдання лежать результати попередньої оцінки впливу. Розробник ОВНС оцінює існуючий і прогнозний рівень впливів, передбачає технічні й організаційні заходи попереджувального і ліквідаційного характеру. У технічному завданні також вказуються терміни проведення ОВНС, основні методи проведення оцінки, план проведення консультацій із громадськістю, основні завдання при проведенні оцінки, передбачуваний склад і зміст матеріалів з ОВНС.

 
Якщо Ви помітили помилку в тексті позначте слово та натисніть Shift + Enter
< Попередня   ЗМІСТ   Наступна >
 
Дисципліни
Агропромисловість
Банківська справа
БЖД
Бухоблік та Аудит
Географія
Документознавство
Екологія
Економіка
Етика та Естетика
Журналістика
Інвестування
Інформатика
Історія
Культурологія
Література
Логіка
Логістика
Маркетинг
Медицина
Менеджмент
Нерухомість
Педагогіка
Політологія
Політекономія
Право
Природознавство
Психологія
Релігієзнавство
Риторика
РПС
Соціологія
Статистика
Страхова справа
Техніка
Товарознавство
Туризм
Філософія
Фінанси
Інші