Навігація
Головна
ПОСЛУГИ
Авторизація/Реєстрація
Реклама на сайті
 
Головна arrow Екологія arrow Питання оцінки впливу на навколишнє середовище
< Попередня   ЗМІСТ   Наступна >

Державний контроль за виконанням вимог екологічної оцінки

Державна екологічна експертиза - організаційно-правова форма попереджувального контролю. (і основним документом є обґрунтований висновок про допустимість впливу на довкілля планованої діяльності та про можливість реалізації об'єкта ДЕЕ. Відповідно до ст. 39 ЗУ "Про екологічну експертизу" висновок ДЕЕ повинен містити оцінку екологічної допустимості й можливості прийняття рішень щодо об'єкта екологічної експертизи та враховувати соціально-економічні наслідки. Позитивний висновок ДЕЕ (після затвердження їх спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади з питань екології та природних ресурсів чи його органами на місцях) є підставою для відкриття фінансування всіх програм І проектів, реалізація яких без такого висновку забороняється. В разі негативної оцінки об'єктів ДЕЕ замовник зобов'язаний забезпечити їх доопрацювання відповідно до вимог еколого- експертного висновку і своєчасну передачу матеріалів на додаткову ДЕЕ. Відповідно до ст.ст. 29, 34-37 ЗУ "Про охорону навколишнього природного середовища" висновок ДЕЕ після затвердження спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади з питань екології та природних ресурсів є обов'язковим для виконання. Для здійснення контрольних функцій за виконанням вимог висновку ДЕЕ інформація про нього направляється органам державного екологічного контролю, виконавчої влади і місцевого самоврядування (інформація про висновок ДЕЕ може бути спрямована банківським організаціям, які здійснюють фінансування реалізації об'єкта експертизи). Громадський контроль у галузі охорони довкілля здійснюється громадськими інспекторами згідно з Положенням, яке затверджується спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади з питань екології та природних ресурсів. Завдання контролю у галузі охорони довкілля полягають у забезпеченні додержання вимог законодавства про охорону довкілля всіма державними органами, підприємствами, установами й організаціями, незалежно від форм власності та підпорядкування, а також громадянами. В Україні здійснюється державний, виробничий, муніципальний і громадський екологічний контроль.

Державний екологічний контроль (ДЕК) - це система заходів, спрямована на запобігання, виявлення і припинення порушення законодавства в області охорони довкілля, забезпечення дотримання суб'єктами господарської й іншої діяльності вимог, у тому числі нормативів і нормативних документів, в області охорони навколишнього середовища. Особливість цього виду контролю полягає в тому, що він є прерогативою відповідних державних органів, які можуть застосовувати у передбачених законом випадках заходи державного примусу. Правові засади ДЕК визначаються Конституцією України, екологічним законодавством, нормативними актами, якими регулюється правовий статус відповідних державних органів, тощо. Вищі органи державної влади України здійснюють ДЕК у контексті їх контрольних функцій в цілому. Президент контролює виконання своїх екологічних указів через апарат Секретаріату; Верховна Рада, зокрема, контролює стан виконання прийнятих нею законів екологічного характеру через свої комітети і комісії, шляхом проведення парламентських слухань тощо; відповідні структури діють і у складі КМУ, які контролюють виконання урядових постанов з питань охорони довкілля.

У державному механізмі екологічного контролю значну роль відіграє прокурорський нагляд за виконанням законодавства про ЕЕ і нормативним забезпеченням екологічної безпеки. Попередження

екологічних злочинів віднесено Генеральною прокуратурою України до пріоритетних напрямків діяльності органів прокуратури, особливо стосовно ДЕЕ, оскільки саме вона є тим попереджувальним контролем, який забезпечує права громадян на екологічне безпечне довкілля. Генеральний прокурор України та підпорядковані йому прокурори здійснюють контрольну функцію в порядку прокурорського нагляду за додержанням законності у сфері охорони довкілля, форми і методи якого передбачені ЗУ "Про прокуратуру". У системі органів прокуратури діють також спеціальні природоохоронні прокуратури на правах міжрайонних з підпорядкуванням прокурорам областей, які здійснюють нагляд за дотриманням і правильним застосуванням екологічного законодавства. Природоохоронний прокурорський нагляд включає природоохоронну, природноресурсову і санітарну складові екологічного законодавства у частині дотримання прав громадян на сприятливе довкілля відповідно до гігієнічних нормативів якості довкілля. Дійовим заходом є використання такої форми прокурорського реагування, як застереження (вона може застосовуватися лише тоді, коли прокурори мають достатню інформацію про екологічно небезпечні об'єкти, що плануються для реалізації в регіоні, стосовно яких виникають конфліктні ситуації з місцевим населенням). Таку інформацію мають експертні підрозділи спеціально уповноважених державних органів в області охорони довкілля, що здійснюють організацію і проведення ДЕЕ. Прокурорські перевірки проводяться і за сигналами, що надходить від громадян і громадських організацій, що інформують про проведення робіт, які можуть негативно впливати на довкілля, при відсутності висновку ДЕЕ про можливість реалізації цих робіт. Оперативні дії прокурорів призводять до того, що за результатами перевірок приймаються дійові заходи з боку місцевих органів виконавчої влади, органів місцевого самоврядування і спеціально уповноважених державних органів в області охорони довкілля з припинення екологічно шкідливої діяльності, вжиття заходів з дотримання законності при реалізації екологічно допустимих проектів. Прокурорський нагляд за виконанням законодавства про ЕЕ зводиться до нагляду за дотриманням порядку організації й проведення ДЕЕ, за його виконанням виконавчими органами державної влади, органами місцевого самоврядування і спеціально уповноваженими державними органами в області охорони довкілля. Прокурорами виявлені наступні найпоширеніші види порушень у сфері ЕЕ: прийняті на екологічну експертизу матеріали не відповідають вимогам ЗУ "Про екологічну експертизу"; органи місцевого самоврядування й органи виконавчої влади не інформуються про проведення ДЕЕ; невідповідність змісту І висновків ДЕЕ. Позови до суду про відшкодування збитку, нанесеного порушенням законодавства про ЕЕ, також повинні ініціюватися прокурорами.

Контроль - важливий інструмент політики банків, оскільки позитивний висновок з ЕО ґрунтується на припущенні, що заходи з попередження чи зменшення екологічного збитку будуть виконані й виявляться ефективним засобом запобігання чи обмеження негативних впливів на довкілля. Невиконання цих умов робить проект неприйнятним для банку з погляду його фінансування. При здійсненні контролю банки використовують поєднання різних заходів, включаючи: вимогу від позичальників звітів про дотримання обов'язкових умов стосовно надання позики, що пов'язані з охороною довкілля, й інших екологічних аспектів контролю; перевірку з боку органів ДЕК; завчасне попередження банку позичальником про непередбачені впливи проекту на довкілля; перевірку співробітниками банку на місці дотримання положень контракту, пов'язаних з охороною довкілля тощо. Із завершенням проекту банку надається підсумкова доповідь, яка повинна включати інформацію екологічного характеру - види впливу на довкілля, що фактично спостерігаються, оцінку ефективності заходів зі зменшення чи запобігання збитку, оцінку навчання персоналу в області охорони довкілля і забезпечення екологічної безпеки. Додатково в доповіді можуть бути висвітлені: ступінь виконання рекомендацій, розроблених на підставі екологічної оцінки проекту; екологічні питання, які доцільно розглядати при реалізації майбутніх проектів; оцінка показників експлуатації й технічного обслуговування побудованого об'єкта і ступеня його впливу на довкілля; оцінка вигод, отриманих завдяки екологічним компонентам проекту. Ключовим елементом екологічного супроводу інвестиційних позик є ЕО проекту, направлена на виділення основних екологічних проблем і пріоритетів. Час, що затрачується на неї, та потреба в коштах залежать від типу і ступеня складності проекту, якості й кількості наявних даних про стан довкілля.

Питання охорони довкілля перебувають у віданні спеціально уповноваженого органу управління - нині Міністерство екології та природних ресурсів. Одне з основних завдань МЕПР - охорона довкілля і забезпечення екологічної безпеки, для вирішення якого міністерство забезпечує організацію і проведення ДЕЕ і державного екологічного контролю як безпосередньо, так і через свої територіальні органи. Висновки ДЕЕ стосовно об'єктів, що знаходяться на територіях регіонів, за винятком об'єктів, що підлягають основному ДЕК, надходять в регіональний державний орган виконавчої влади, що здійснює управління у сфері охорони довкілля і забезпечення екологічної безпеки. Найпершим завданням при цьому є виявлення порушень у документації, що направляється на державну експертизу, відповідність процедури її проведень чинному законодавству і правочинності зроблених нею висновків. Виявлення фактів неправдивого висновку екологічної експертизи, приховування від державних організацій, що організовують і проводять екологічну експертизу, матеріалів, відомостей і даних, довільна заміна технологічних рішень при реалізації проектів, що вже одержали схвалення ДЕЕ, - все це є об'єктом уваги органів, які здійснюють державний контроль як центрального, так і регіонального рівнів. ДЕК проводиться як контроль за здійсненням господарської й іншої діяльності, що не відповідає документації, яка одержала позитивний висновок ДЕЕ. Державна екологічна інспекція (Держекоінспекція, ДЕІ) є урядовим органом державного управління, який діє на підставі Положення про неї у складі МЕПР. Державна екологічна інспекція в областях, містах Києві та Севастополі (далі - Інспекція) є спеціальним підрозділом МЕПР, який підзвітний і підконтрольний в частині здійснення державного контролю Держекоінспекції. Перевірка виконання вимог, перелічених у висновку ДЕЕ, покладена на головних і регіональних державних інспекторів Держекоінспекції в області державного екологічного контролю відповідно до їх компетенції. Головні державні інспектори здійснюють контроль об'єктів, перелік яких установлюється КМУ. Регіональні державні інспектори здійснюють ДЕК за об'єктами господарської й іншої діяльності незалежно від форм власності, що знаходяться на територіях їх регіону, за винятком об'єктів, що підлягають головному державному екологічному контролю. Вони зобов'язані: попереджати, виявляти і припиняти порушення законодавства в області охорони довкілля; пояснювати порушникам законодавства в області охорони довкілля їх права й обов'язки; дотримуватися вимог законодавства. Рішення державних інспекторів в області охорони довкілля можуть бути оскаржені відповідно до законодавства України. Державні інспектори при виконанні своїх посадових обов'язків у межах своїх повноважень мають право у встановленому порядку: відвідувати з метою перевірки організації та об'єкти господарської діяльності незалежно від форм власності, знайомитися з документами й іншими необхідними для здійснення державного екологічного контролю матеріалами; перевіряти дотримання нормативно- правових документів в області охорони довкілля, роботу очисних споруд й інших знешкоджуючих пристроїв, засобів контролю, а також виконання планів і заходів з охорони довкілля; перевіряти дотримання вимог, норм і правил в області охорони довкілля при розміщенні, будівництві, введенні в експлуатацію, експлуатації й виведення з експлуатації виробничих й інших об'єктів; перевіряти виконання вимог, зазначених у висновку ДЕЕ, та вносити пропозиції про її проведення; висувати вимоги та видавати приписи юридичним і фізичним особам про усунення порушення законодавства в області охорони довкілля і порушень природоохоронних вимог, виявлених при здійсненні ДЕК; призупиняти господарську й іншу діяльність юридичних і фізичних осіб при порушенні ними законодавства в області охорони довкілля; залучати до адміністративної відповідальності осіб, які допустили порушення законодавства в області охорони довкілля.

При здійсненні ДЕК державні інспектори Держекоінспекції приймають заходи з попередження, виявлення й усунення екологічних правопорушень і притягнення винних до відповідальності. Так, при виявленні екологічного правопорушення - здійснення господарської діяльності, що не відповідає документації, яка одержала позитивний висновок ДЕЕ, державний інспектор з охорони природи складає Протокол про екологічне правопорушення.

На цій підставі він приймає рішення щодо застосування до порушника одного чи одночасно декількох заходів впливу залежно від важкості зробленого екологічного правопорушення, включаючи: а) видачу Припису про усунення екологічного правопорушення; б) винесення Постанови про накладення штрафу за адміністративне правопорушення; в) винесення Постанови про відшкодування збитку, заподіяного довкіллю; г) видачу Припису про обмеження господарської діяльності; д) видачу Припису банківським організаціям про припинення фінансування господарської діяльності; е) направлення керівництву підприємства, організації, установи чи вищому органу Подання про застосування заходів дисциплінарного стягнення до правопорушника; ж) направлення матеріалів у слідчі органи для вирішення питання про притягнення до кримінальної відповідальності за екологічний злочин. У Протоколі екологічне правопорушення повинно бути описане таким чином, щоб було ясно, де і коли воно було зроблено й у яких саме діях чи бездіяльності виразилося. Правопорушник вправі надати зауваження щодо змісту Протоколу про екологічне правопорушення і викласти мотиви відмови від його підписання (в цьому випадку вони додаються до Протоколу). Припис про усунення екологічного правопорушення є обов'язковим для виконання порушниками у встановлені державним інспектором терміни.

Розглянемо санкції за порушення вимог висновку ДЕЕ. Невиконання ініціатором господарської діяльності вимог, сформульованих у цьому висновку, тягне за собою застосування до такого ініціатора відповідних санкцій. Санкція - це елемент правової норми, в якій зазначаються заходи державного примусу в разі невиконання, порушення її диспозиції; завдання санкції - забезпечувати здійсненність диспозиції правової норми; визначена санкція вказує на конкретний засіб впливу на правопорушника; відносно визначена санкція вказує на кілька можливих засобів впливу на правопорушника, а доцільність застосування конкретного засобу визначається, виходячи з особливостей конкретної справи. До правопорушень в галузі екологічної експертизи (ст. 50 ЗУ "Про екологічну експертизу") відносяться: 1) порушення встановленого законодавством порядку проведення ЕЕ; 2) надання свідомо неправдивих відомостей про екологічні наслідки діяльності об'єкта ЕЕ; 3) надання дозволів на спеціальне природокористування; фінансування та реалізація проектів і програм чи діяльності, які можуть негативно впливати на стан довкілля без позитивного висновку ЕЕ; 4) здійснення ЕЕ неправоздатними підприємствами, установами, організаціями, об'єднаннями громадян й іншими формуваннями; 5) недотримання під час реалізації об'єкта експертизи вимог щодо охорони довкілля, використання природних ресурсів і забезпечення екологічної безпеки відповідно до висновку ДЕЕ; 6) незаконне втручання будь-кого у проведення ЕЕ; 7) ухилення від надання на законну вимогу державних еколого- експертних органів і формувань необхідних відомостей і матеріалів; 8) підготовка свідомо неправдивого висновку ДЕЕ. Особи, винні в порушенні законодавства в галузі екологічної експертизи, притягаються відповідно до дисциплінарної, адміністративної, цивільної чи кримінальної відповідальності. Законодавством України може бути встановлена відповідальність і за інші правопорушення в галузі екологічної експертизи.

Відповідальність за порушення законодавства про охорону довкілля несуть особи, винні, зокрема, у (ст. 68 ЗУ "Про охорону навколишнього середовища"): порушенні вимог законодавства України при проведенні екологічної експертизи, в тому числі поданні завідомо неправдивого експертного висновку; невиконанні вимог ДЕЕ; фінансуванні, будівництві й впровадженні у виробництво нових технологій і устаткування без позитивного висновку ДЕЕ; порушенні екологічних вимог при проектуванні, розміщенні, будівництві, реконструкції, введенні в дію, експлуатації та ліквідації підприємств, споруд, пересувних засобів й інших об'єктів; допущенні наднормативних, аварійних викидів і скидів забруднюючих речовин й інших шкідливих впливів на довкілля; невжитті заходів щодо попередження та ліквідації екологічних наслідків аварій та іншого шкідливого впливу на довкілля; невиконанні розпоряджень органів, які здійснюють державний контроль у галузі охорони довкілля, та вчиненні опору їх представникам; невиконанні вимог охорони територій та об'єктів ПЗФ й інших територій, що підлягають особливій охороні, видів тварин і рослин, занесених до Червоної книги України;

відмові від надання своєчасної та достовірної інформації про стан довкілля, а також про джерела забруднення, у приховуванні випадків аварійного забруднення довкілля або фальсифікації відомостей про стан екологічної обстановки. Законодавством може бути встановлено відповідальність і за інші порушення законодавства про охорону довкілля.

Під дисциплінарною відповідальністю розуміють винне порушення трудової дисципліни й службових обов'язків, які можуть бути виражені як у діях, так і в бездіяльності, допускатися як свідомо, так і по необережності. Нормами адміністративного права встановлюються дисциплінарна відповідальність і порядок її реалізації, коло суб'єктів і повноваження органів управління (посадових осіб), які наділені "дисциплінарною" владою, категорії службовців, відповідальність яких регулюється адміністративним правом. Для більшості працівників дисциплінарна відповідальність передбачена нормами трудового й адміністративного права. Дисциплінарна відповідальність характеризується такими загальними ознаками: її підставою є дисциплінарна провина; за таку провину передбачене накладення дисциплінарного стягнення; стягнення накладає уповноваженим на те органом (посадовою особою) у порядку підпорядкованості; рамки "дисциплінарної" влади цього органу (посадової особи) чітко встановлюються правовими нормами; службовець, на який накладені дисциплінарні санкції, може оскаржити його у вищий орган (вищестоящій посадовій особі) або в суд; за одну дисциплінарну провину може бути накладена тільки одна дисциплінарна санкція. Можливість застосування до винних у вчиненні порушень екологічного законодавства дисциплінарної відповідальності передбачена ст. 68 ЗУ "Про охорону навколишнього природного середовища". Зазначені в цій статті види правопорушень залежно від конкретних обставин, а також суб'єкта вчинення проступку можуть стати підставою притягнення винних не лише до дисциплінарної, а й до адміністративної чи кримінальної відповідальності (до одного з цих видів). При цьому наведений у Законі перелік підстав юридичної відповідальності не є вичерпним. Підстави застосування дисциплінарної відповідальності за екологічні правопорушення передбачені й актами ресурсного законодавства: ст. 65 Кодексу про надра, ст. 110 Водного кодексу, ст. 105 Лісового кодексу, ст. 40 ЗУ "Про рослинний світ", ст. 64 ЗУ "Про природно-заповідний фонд України", ст. 81 ЗУ "Про використання ядерної енергії та радіаційну безпеку", ст. 42 ЗУ "Про відходи", ст. 21 ЗУ "Про захист рослин", ст. 21 ЗУ "Про виключну (морську) економічну зону України" й іншими. Види дисциплінарних стягнень і порядок їх накладення регулюються Кодексом законів про працю (КЗпП) України. Ст. 69 ЗУ "Про охорону навколишнього природного середовища" встановлює правило: суб'єкти, винні у вчиненні дисциплінарного правопорушення (так само як і адміністративного правопорушення чи кримінального злочину), зобов'язані відшкодувати шкоду, заподіяну ними внаслідок порушення відповідного законодавства, оскільки застосування заходів дисциплінарної відповідальності не звільняє винних від компенсації шкоди, заподіяної забрудненням довкілля, тобто від майнової відповідальності.

Адміністративна відповідальність - вид юридичної відповідальності, підставою для якої є адміністративне правопорушення. Питання порядку застосування адміністративної відповідальності регулюються Кодексом України про адміністративні правопорушення (КпАП). До порушників застосовуються адміністративні стягнення (попередження, штраф, сплатне вилучення предмета, конфіскація, позбавлення спеціального права, громадські роботи, виправні роботи, адміністративний арешт). Адміністративна відповідальність за екологічні правопорушення - вид юридичної відповідальності, яка передбачає заходи адміністративного впливу за протиправні й винні діяння, що порушують встановлений порядок використання природних ресурсів, охорони довкілля та вимоги екологічної безпеки. Адміністративна відповідальність за екологічні правопорушення - найпоширеніший вид юридичної відповідальності в екологічній сфері. Підставою для її застосування є адміністративні екологічні правопорушення, різні види і склади яких передбачено КпАП. В цьому кодексі найбільша кількість статей (понад сорок), у яких передбачається відповідальність за екологічні правопорушення, міститься в сьомій главі "Адміністративні правопорушення в галузі охорони природи, використання природних ресурсів, охорони пам'яток історії та культури" (ст. 52-92). Окремі види адміністративних екологічних правопорушень містяться в главах 5, 6, 8 й інших цього кодексу. Залежно від об'єкта посягання адміністративні правопорушення поділяють на низку груп. Першу групу екологічних правопорушень, за які настає адміністративна відповідальність, становлять адміністративні правопорушення, що стосуються права власності на природні ресурси (глава 4 ст. 47-51). До таких правопорушень відносять порушення права державної власності на: надра (ст. 47), води (ст. 48), ліси (ст. 49), тваринний світ (ст. 50), а також інші правопорушення. Другу групу становлять адміністративні земельні правопорушення (глава 7, ст. 52-56). Третю групу становлять адміністративні надрові правопорушення, передбачені ст. 57-58. Четверту групу складають водні правопорушення, передбачені ст. 59-62 (стосуються порушення правил охорони водних ресурсів, порушення вимог щодо охорони територіальних і внутрішніх морських вод від забруднення і засмічення, порушення правил водокористування, пошкодження водогосподарських споруд і пристроїв, порушення правил їх експлуатації, невиконання обов'язків щодо реєстрації в суднових документах операцій із шкідливими речовинами і сумішами). Лісові адміністративні правопорушення (ст. 63-77) становлять п'яту групу адміністративних правопорушень. Шосту групу (ст. 78-83) становлять адміністративні атмосферні правопорушення (стосуються порушень порядку здійснення викиду забруднюючих речовин в атмосферу або шкідливого впливу на неї фізичних і біологічних чинників, порушення порядку здійснення діяльності, спрямованої на штучні зміни стану атмосфери і атмосферних явищ, недодержання вимог щодо охорони атмосферного повітря при введенні в експлуатацію й експлуатації підприємств і споруд, не додержання екологічних вимог під час проектування, розміщення будівництва, реконструкції та прийняття в експлуатацію об'єктів або споруд, пуску в експлуатацію транспортних й інших пересувних засобів з перевищенням нормативів вмісту забруднюючих речовин у викидах, експлуатації автотранспортних й інших пересувних засобів з перевищенням нормативів вмісту забруднюючих речовин у викидах й інших. Сьому групу екологічних правопорушень становлять адміністративні фауністичні (тваринні) правопорушення (ст. 85-90). У восьму групу об'єднують правопорушення природо-наслідки. Вона встановлюється законом або договором сторін і має компенсаційний характер, оскільки її мета - поновити порушені майнові права кредитора. Цивільна відповідальність настає за умови невиконання або неналежного виконання зобов'язання, протиправного акту поведінки порушника, заподіяння шкоди, наявності причинного зв'язку між поведінкою порушника і заподіяними збитками, а також вини. Загальне визначення шкоди зводиться до віднесення до неї будь-якого знецінення, погіршення, зменшення, знищення блага, що охороняється законом, або ж до розуміння її як несприятливих наслідків, що виникають у результаті порушення майнових або особистих немайнових прав потерпілого. Відповідно до цього визначається й екологічна шкода як сукупність негативних змін у якості й структурі довкілля, або його окремих елементів: псування, знищення, руйнування об'єктів

заповідних й інших природоохоронних норм і правил (ст. 91, 92, 104, 105, 106, 107, 153, 188 й інші). Дев'яту групу становлять адміністративні екологічно-безпечні правопорушення. До них відносять порушення правил щодо промислових і побутових відходів (ст. 82), порушення правил щодо пестицидів, агрохімікатів, токсичних хімічних речовин й інших препаратів (ст. 83), невиконання вимог і норм щодо роботи з мікроорганізмами, біологічно активними речовинами й іншими продуктами біотехнологій (ст. 90), невиконання вимог екологічної безпеки у процесі впровадження нової техніки, технологій і систем, речовин і матеріалів (ст. 91) й інші. У десяту групу екологічних правопорушень, передбачених КпАП, виокремлюють адміністративні правопорушення в галузі охорони праці та здоров'я населення (ст.41, 42,46, 95 й інші). Адміністративні стягнення, які застосовуються до правопорушників: штраф; вилучення об'єктів правопорушення; позбавлення права займатися спеціальною діяльністю; конфіскація знарядь правопорушення; обмеження, зупинення, припинення діяльності чи експлуатації об'єктів. Порушення екологічних лімітів, нормативів, стандартів, вимог екологічної безпеки тягне за собою застосування заходів адміністративного впливу, а саме: обмеження діяльності; зупинення діяльності на певний час; припинення діяльності. Державні органи, які уповноважені застосовувати зазначені заходи реагування: KMY, органи МЕПР й інші спеціально уповноважені органи, органи місцевої державної виконавчої влади і місцевого самоврядування, органи суду за позовом прокуратури в разі систематичних правопорушень. Розглядати справи про адміністративні правопорушення при порушенні законодавства про ДЕЕ мають право: головний державний інспектор України з охорони природи, його заступники; старші державні інспектори та державні інспектори України з охорони природи; головні територіальні державні інспектори з охорони природи, їх заступники; старші територіальні державні інспектори та територіальні державні інспектори з охорони природи.

Цивільна відповідальність - одна з форм (видів) юридичної відповідальності, суть якої полягає у примусовому впливі на порушника цивільних прав і обов'язків шляхом застосування щодо нього санкцій, які тягнуть за собою додаткові невигідні майнові природи, порушення екологічних зв'язків і систем, загальне погіршення стану природного середовища тощо. Виділяють наступні ключові моменти оцінки та відшкодування шкоди, що заподіюється порушеннями екологічного законодавства. Найбільш значущими є екологічні наслідки шкоди, що завдасться довкіллю. Відшкодуванню підлягає лише та шкода, що піддається обрахуванню та вираженню або в натуральних, або у вартісних показниках. Відшкодування шкоди має здійснюватися шляхом відшкодування її в натурі або відшкодування збитків у повному обсязі. Відшкодування в натурі шкоди полягає в тому, що винна особа зобов'язана своїми силами й засобами усунути негативні наслідки заподіяної шкоди (здійснити лісонасадження, рекультивацію землі тощо). Проте покладання на правопорушника обов'язку щодо відшкодування шкоди в натурі можливо лише в тому випадку, коли він має відповідну кваліфікацію, досвід, матеріально-технічну базу для здійснення відповідних природно- відновлювальних робіт. Якщо правопорушника не можна зобов'язати відшкодувати шкоду в натурі, то на нього покладається відшкодування збитків у повному обсязі (компенсація збитків). При обрахуванні обсягу відшкодування слід ураховувати: невикористані витрати матеріальних засобів і праці, що раніше вкладені у природний об'єкт (земельну ділянку, ліс, водний об'єкт), витрати на відтворення природних ресурсів (лісу, джерел водопостачання тощо), а також не отримані природо- користувачами доходи.

Кримінальна відповідальність в екологічній сфері - це найсуворіший вид відповідальності. Підставою для її застосування є вчинення екологічного злочину, тобто найнебезпечнішого екологічного правопорушення, відповідальність за яке передбачено Кримінальним кодексом України. Злочином у екологічній сфері визнається передбачене цим Кодексом суспільне небезпечне діяння (дія або бездіяльність), що посягає на екологічний правопорядок, екологічні права громадян, а також інше суспільне небезпечне діяння в екологічній сфері. У КК міститься близько двадцять статей (Розділ VIII. "Злочини проти довкілля"), що встановлюють кримінальну відповідальність за злочини, які безпосередньо стосуються екологічної сфери та які можна визначити як екологічні. Проте розміщені вони в різних главах без чіткої системи, що становить певні труднощі в їх знаходженні та застосуванні. Види злочинних діянь в екологічній сфері відповідно до КК поділяють на три групи: 1) у галузі

природноресурсових відносин; 2) у природоохоронній галузі; 3) у галузі екологічної безпеки. Відповідно до КК порушення порядку проведення екологічної експертизи, правил екологічної безпеки під час проектування, розміщення, будівництва, реконструкції, введення в експлуатацію, експлуатації та ліквідації підприємств, споруд, якщо це спричинило загибель людей, екологічне забруднення значних територій або інші тяжкі наслідки, - карається позбавленням волі на термін від 5 до 10 років з позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на термін до трьох років (ст. 236 КК). Приховування або умисне перекручення службовою особою відомостей про екологічний стан, який пов'язаний із забрудненням земель, водних ресурсів, атмосферного повітря, харчових продуктів і продовольчої сировини і такий, що негативно впливає на здоров'я людей, рослинний та тваринний світ, а також про стан захворюваності населення в районах з підвищеною екологічною небезпекою - караються штрафом до ста неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або позбавленням права обіймати

певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до 3 років, або обмеженням волі на термін до 3 років (ст. 238 КК).

Забруднення або псування земель речовинами, відходами чи іншими матеріалами, шкідливими для життя, здоров'я людей або довкілля — караються штрафом до двохсот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на термін до 3 років. Ті самі діяння, що спричинили загибель людей, їх масове захворювання або інші тяжкі наслідки, - караються обмеженням волі на строк від 2 до 5 років або позбавленням волі на той самий строк, з позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на термін до 3 років або без такого (ст. 239 КК). Порушення встановлених правил охорони надр карається штрафом від трьохсот до шестисот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або обмеженням волі на термін до 2 років, або позбавленням волі на той самий термін. Порушення встановлених правил використання надр, а також незаконне видобування корисних копалин загальнодержавного значення - караються штрафом від чотирьохсот до семисот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або обмеженням волі на термін до 3 років, або позбавленням волі на той самий термін. Діяння, передбачені частинами першою або другою цієї статті, вчинені на територіях чи об'єктах природно-заповідного фонду або вчинені повторно, - караються обмеженням волі на термін від 2 до 5 років або позбавленням волі на той самий термін. Забруднення або інша зміна природних властивостей атмосферного повітря шкідливими для життя, здоров'я людей або для довкілля речовинами, відходами або іншими матеріалами промислового чи іншого виробництва внаслідок порушення спеціальних правил караються штрафом від ста до двохсот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або обмеженням волі на термін до З років, з позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на той самий термін або без такого. Ті самі діяння, якщо вони спричинили загибель людей або інші тяжкі наслідки, - караються обмеженням волі на термін від 2 до 5 років або позбавленням волі на той самий термін, із позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до З років або без такого (ст. 241 КК).

Порушення правил охорони вод (водних об'єктів), якщо це спричинило забруднення поверхневих чи підземних вод і водоносних горизонтів, джерел питних, лікувальних вод або зміну їхніх природних властивостей, або виснаження водних джерел і створило небезпеку для життя, здоров'я людей чи для довкілля, - карається штрафом від ста до двохсот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на термін до 5 років, або обмеженням волі на той самий термін. Ті самі діяння, якщо вони спричинили загибель або захворювання людей, масову загибель об'єктів тваринного і рослинного світу або інші тяжкі наслідки, - караються обмеженням волі на термін до 5 років або позбавленням волі на той самий термін (ст. 242 КК). Забруднення моря в межах внутрішніх морських чи територіальних вод України або в межах вод виключної (морської) економічної зони України матеріалами чи речовинами, а також незаконне скидання чи поховання в межах внутрішніх морських чи територіальних вод України або у відкритому морі зазначених матеріалів, речовин і відходів - караються штрафом від трьохсот до восьмисот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або обмеженням волі на строк до З років, або позбавленням волі на той самий термін, з позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на термін до 3 років або без такого. Ті самі діяння, якщо вони спричинили загибель або захворювання людей, масову загибель об'єктів тваринного і рослинного світу або інші тяжкі наслідки, - караються позбавленням волі на строк від 2 до 5 років з позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на термін до 3 років або без такого (ст. 243 КК). Порушення законодавства про континентальний шельф України, що заподіяло істотну шкоду, - караються штрафом від ста до двохсот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або обмеженням волі на строк до 3 років, або позбавленням волі на термін до 2 років. Знищення або пошкодження лісових масивів, зелених насаджень навколо населених пунктів, вздовж залізниць, а також стерні, сухих дикоростучих трав, рослинності або ЇЇ залишків на землях сільськогосподарського призначення вогнем чи іншим загально- небезпечним способом - караються штрафом від трьохсот до п'ятисот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або обмеженням волі на термін від 2 до 5 років, або позбавленням волі на той самий термін. Ті самі дії, якщо вони спричинили загибель людей, масову загибель тварин або інші тяжкі наслідки, - караються позбавленням волі на термін від 5 до 10 років (ст. 246 КК). Незаконна порубка дерев і чагарників у лісах, захисних та інших лісових насадженнях, що заподіяло істотну шкоду, а також вчинення таких дій у заповідниках або на територіях та об'єктах ПЗФ, або в інших особливо охоронюваних лісах - карається штрафом від п'ятдесяти до ста неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або арештом на термін до 6 місяців, або обмеженням волі на термін до 3 років, або позбавленням волі на той самий термін (ст. 246 КК). Умисне знищення або пошкодження територій, взятих під охорону держави, та об'єктів ПЗФ - карається штрафом від 100 до 200 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або обмеженням волі на термін до 3 років. Ті самі дії, вчинені шляхом підпалу або іншим загально небезпечним способом, якщо це спричинило загибель людей або інші тяжкі наслідки, - караються позбавленням волі на термін від 5 до 20 років (ст. 252 КК).

Розробка і здача проектів, іншої аналогічної документації замовнику службовою чи спеціально уповноваженою особою без обов'язкових інженерних систем захисту довкілля або введення (прийом) в експлуатацію споруд без такого захисту, якщо вони створили небезпеку тяжких технологічних аварій або екологічних катастроф, загибелі або масового захворювання населення або інших тяжких наслідків, - карається позбавленням права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю на термін до 3 років або обмеженням волі на той самий термін. Ті самі дії, якщо вони спричинили наслідки, передбачені частиною першою цієї статті, - караються обмеженням волі на термін від 3 до 5 років або позбавленням волі на термін до 5 років (ст. 253 КК).

Українське природоохоронне законодавство, незважаючи на значну кількість нормативно-правових актів, недостатньо регулює механізм реалізації природоохоронної діяльності в умовах ринкової економіки. Законодавчі норми, зокрема, не завжди дозволяють притягнути до адміністративної чи кримінальної відповідальності осіб, що здійснюють проектування чи будівництво екологічно небезпечних об'єктів з порушенням екологічних вимог, а також посадових осіб спеціально уповноважених державних органів в області охорони довкілля, що дають дозвіл на реалізацію екологічно небезпечної діяльності без висновку ДЕЕ.

 
Якщо Ви помітили помилку в тексті позначте слово та натисніть Shift + Enter
< Попередня   ЗМІСТ   Наступна >
 
Дисципліни
Агропромисловість
Банківська справа
БЖД
Бухоблік та Аудит
Географія
Документознавство
Екологія
Економіка
Етика та Естетика
Журналістика
Інвестування
Інформатика
Історія
Культурологія
Література
Логіка
Логістика
Маркетинг
Медицина
Менеджмент
Нерухомість
Педагогіка
Політологія
Політекономія
Право
Природознавство
Психологія
Релігієзнавство
Риторика
РПС
Соціологія
Статистика
Страхова справа
Техніка
Товарознавство
Туризм
Філософія
Фінанси
Інші