Навігація
Головна
ПОСЛУГИ
Авторизація/Реєстрація
Реклама на сайті
 
Головна arrow Екологія arrow Геоекологічне обґрунтування проектів природокористування
< Попередня   ЗМІСТ   Наступна >

Урахування геоекологічних принципів при проектуванні геотехсистем природоохоронного призначення

Для ГТС природоохоронного призначення важко виділити будь-який принцип проектування як провідний. Тільки повне врахування усіх геоекологічних принципів у комплексі забезпечить оптимальне виконання ними своїх функцій.

Геоекологічне проектування передбачає проектування просторово-часової природно-технічної геосистеми. Урахування даного принципу при проектуванні ГТС природоохоронного призначення здається, на перший погляд, нескладним, оскільки виконання покладених перед ними завдань досягається насамперед обмеженням будь-якої господарської діяльності. Але це можливо лише в умовах великих площ. Так, наприклад, у вологому тропічному лісі для збереження максимально повного видового складу біоти необхідна площа становить не менше 200 тис. га, в умовах помірного клімату - не менше 250 тис. га, в арктичній зоні - 7,2 млн. га, а теоретичний розмір "острова" для максимуму видів дорівнює 100 млн. га, причому скорочення його в 10 разів призводить до втрати 50 % видів. І навіть якщо ставити простіше завдання - збереження одиничного природного ландшафту, - то і в цьому випадку, в умовах інтенсивного господарського використання території, потребується виділення для ГТС природоохоронного призначення площі, у декілька разів більшої, ніж площа ландшафту, що охороняється. Але навіть і за достатньої площі геосистема може не забезпечувати умов для збереження генофонду та еталонних ландшафт в, якщо до її складу включені різнотипні ландшафту (у крайньому випадку це можуть бути наземні та водні ландшафті), окремі розміри котрих недостатні, або якщо для охорони виділені лише частини ландшафтів. Оптимальним випадком для цього був би збіг ГТС природоохоронного призначення з будь-яким великим фізико-географічним регіоном (напр., басейном великої ріки). Але реально це навряд чи досяжне, особливо для резерватів суворого режиму, ураховуючи інтенсифікацію господарського використання навколишньої території.

Названі вище умови можуть бути досягнуті практично тільки шляхом створення системи, яка включає природоохоронні ПТГС різних видів як ядра, та інші типи природоохоронних територій: охоронні ландшафті, ресурсоохоронні резервати, лісозахисні смуги, а також ділянки різних геотехсистем, які особливо не виділяються законом, але зберігаються незайманими при формуванні їхньої структури, наприклад, окремі гаї в ГТС сільськогосподарського та селітебного призначення, ділянки деревно-чагарникової рослинності вздовж річок та ін. Це забезпечить достатню площу системи в цілому, збереже цілісність ландшафтів і створить навколо резерватів зони з близькими умовами, у тому числі родинною біотою.

Якщо охороняються види тварин, що мігрують на великі відстані, доводиться проектувати геотехсистеми з розірваними ареалами. Наприклад, якщо місця гніздування перелітних птахів виділені в резервати суворого режиму, то для їхнього ефективного збереження необхідно вводити охоронний режим (укриття дикої природи тощо) і в місцях їхнього зимування, і в місцях зупинок під час міграцій.

У деяких випадках може стати необхідним урахування впливу техногенних об'єктів, якщо вони опиняються в межах охоронного ландшафт/, хоч таке сусідство є небажаним. У першу чергу, це стосується ліній комунікацій. Необхідно пам'ятати, що навіть занедбана дорога, якщо вона пересікає переважні потоки речовини та енергії, може призводити до змін ландшафтів. В умовах же створення цілої системи природоохоронних територій значної площі уникнути розташування в її межах ліній комунікацій навряд чи можливо.

При проектуванні ГТС природоохоронного призначення дуже важливою є повсюдність природоохоронних заходів. Якщо враховувати незначну загальну площу цих геотехсистем та ізольованість одна від одної, забезпечити виконання цього принципу можна лише при створенні екологічної мережі, яка має охоплювати достатньо великі регіони (якщо в ідеалі, то можна говорити про глобальну екологічну мережу. Така мережа повинна охоплювати ділянки, найважливіші щодо підтримки геоекологічної рівноваги.

Основною умовою створення природоохоронної мережі є врахування речовинно-енергетичних зв'язків ландшафтів, які визначаються водно-повітряними потоками. При цьому в межах природоохоронної мережі виділяють три типи територій:

  • - природно-географічні вікна - це зони найбільш активної участі у формуванні речовинно-енергетичних процесів, які виконують роль вузлових ділянок (входів) у ландшафтній структурі та найбільш чутливо реагують і розповсюджують антропогенно-техногенний вплив (напр., верхів'я головних річок, скупчення озер, великі болота, ареали найбільшого орографічного розчленування, інтенсивного підземного стоку, карсту тощо);
  • - транзитні коридори - основні магістралі речовинно-енергетичного обміну, які пов'язують природно-географічні вікна в єдину систему (долини річок, низки озер, відокремлені "коридорні" простори руху приземного повітря тощо);
  • - буферні смуги - зони охорони природно-географічних вікон і транзитних коридорів, які являють собою ареали активного формування бокового стоку або фільтрації повітряних потоків (напр., верхів'я приток основних річок, захисні лісосмуги та ін.). Природоохоронну мережу доцільно формувати як ландшафтний

каркас з найменш зміненою структурою, який являє собою єдину зелену зону, що утворює територіальну основу для формування усієї системи природоохоронних територій більш суворого режиму. При цьому ГТС природоохоронного призначення могли б охоплювати найцінніші ділянки природоохоронної мережі, зокрема резервати суворого режиму - природно-географічні вікна.

Урахування принципу територіальної диференціації можна визначити таким чином: геоекологічне проектування ГТС природоохоронного призначення має бути територіально диференційованим. Для даних геотехсистем в умовах обмеженого втручання людини в хід природних процесів і невеликої території самих ГТС реалізація даного принципу виражається насамперед у виборі для них місця. При цьому необхідно враховувати певні показники, а саме:

  • - Географічна різноманітність території. Тобто природоохоронні ПТГС у кожній країні мають відображати всю географічну різноманітність території, що дозволить забезпечити "еталонами" всі типи природних ландшафтів і зберегти максимальне видове розмаїття. Але при цьому необхідно пам'ятати, що навіть розвинута система природоохоронних територій сама не вирішить усіх завдань з охорони природи, якщо при проектуванні всіх інших типів природно-технічних геосистем геоекологічні принципи не будуть ураховуватися.
  • - Збереженість природних ландшафтів. Ділянка, яка обирається для геотехсистеми, має бути в максимально наближена до бажаної, що спростить відновлювальні заходи та забезпечить більшу репрезентативність створюваної системи. Наприклад, це можуть бути найбільш збережені ділянки природних ландшафтів, якщо метою є створення природного "еталону", або ділянки з максимальним видовим різноманіттям, якщо на перше місце висувається завдання збереження генофонду. Це також можуть бути антропогенні модифікації ландшафтів, якщо вони самі є предметом заповідання.
  • - Репрезентативність для відповідних природних зон, ГТС природоохоронного призначення, до завдання яких входить збереження еталонних ландшафтів для фізико-географічних районів, мають обиратися в межах зональних типів ландшафтів.
  • - Чутливість до антропогенно-техногенних впливів.
  • - Диференціація території за п господарською освоєністю. При створенні природоохоронних ПТГС необхідно враховувати диференціацію території за ступенем господарської освоєності. При цьому повинні враховуватися напрямки основних потоків речовини та енергії (повітряних, водних, наземних і підземних), здатних переносити забруднювальні речовини від виробничих центрів. До останніх належать не тільки міста і промислові об'єкти, але й сільськогосподарські ГТС, де широко застосовуються добрива, пестициди та інші хімікати.

Іншим боком реалізації цього принципу є правильне визначення мінімально необхідної для ГТС площі. Що стосується мінімальної площі власно геотехсистем природоохоронного призначення, то вона має бути максимально можливою у відповідному регіоні, враховуючи згадані принципи з вибору місця для даних геотехсистем. Реально це будуть десятки тисяч гектарів для національних парків, сотні-тисячі гектарів - для резерватів суворого режиму (за уставом Міжнародного Союзу охорони природи - не менше 500 га, щоб отримати міжнародне визнання), гектари або навіть менше - для пам'яток природи.

Також ще одним важливим способом реалізації принципу територіальної диференціації є функціональне зонування території ГТС. Для більшості з них воно не є актуальним, оскільки специфікою даних геотехсистем є важка сумісність їхніх функцій з іншими типами господарського використання. Ці геотехсистеми можна прийняти за монофункціональні. У той же час цей принцип часто дуже значимий для ГТС з поліфункціональними призначенням - національних парків і біосферних резерватів.

У першу чергу це стосується національних парків, де необхідно враховувати інтереси різних, часто суперечливих завдань - збереження ландшафтів, цінних в екологічному, історичному та естетичному відношеннях, або тих, які служать прикладами зразкового догляду, їхнє використання для рекреаційних, освітньовиховних, лісогосподарських та інших цілей. При функціональному зонуванні кількість і призначення зон можуть бути неоднаковими в різних національних парках, що відображає відмінності в їхніх природних умовах та особливостях використання. Виділяються такі функціональні зони:

  • - зони із суворим охоронним режимом, які рівнозначні резерватам суворого режиму заповідання;
  • - набір зон з поступовим послабленням режиму охорони аж до зони з допустимо інтенсивною господарською діяльністю. Тут може вестися сільське, лісове господарство, частково промислова діяльність, розташовуються населені пункти, але вся ця діяльність регламентована та підлегла головним завданням, які виконують національні парки. В ідеальному випадку зона із суворим охоронним режимом має бути оточена концентричними зонами з поступовим послабленням обмежень на господарське використання. Це створює найкращі умови в першій зоні для збереження еталонних ландшафтів, їхніх компонентів і генофонду, причому часто краще, ніж у резерватах суворого режиму. Але в більшості національних парків в силу різних причин зони із суворим охоронним режимом сусідять із зонами інтенсивного господарського використання, часто розташовані по периферії парку або навіть відірвані від основного масиву. Несприятливо на зонах із суворим режимом охорони порівняно з резерватами суворого режиму відбивається і система управління, прийнята в національних парках.

Принцип управління і контролю: геоекологічне проектування обов'язково має включати не лише створення геотехсистеми, але й розробку режиму її функціонування та управління. Геоекологічне проектування обов'язково повинно передбачати створення блоку керування, який включає підсистему контролю за впливами, змінами та можливими наслідками. Це випливає вже із того, що одним із засобів формування геотехсистем даного типу є їхня охорона від антропогенно-техногенних впливів. Контроль за впливами передбачає наявність керуючих підсистем, правильний вибір яких забезпечує більшу ефективність виконання геотехсистемами своїх функцій.

У ГТС природоохоронного призначення виділяють три основні типи керуючих підсистем:

  • - Керуюча підсистема безпосередньо включена у структуру ГТС, і вся И діяльність спрямована на регулювання останньої.
  • - Керуюча підсистема складається із двох блоків - контролюючого та безпосередньо керуючого.
  • - ГТС не має власної керуючої підсистеми, а її функції виконує відповідна підсистема будь-якої іншої ГПТС.

Перший тип керуючих підсистем найбільш органічно включений у геотехсистему. Він передбачає наявність єдиного органу, який відповідає за всі процеси функціонування геотехсистеми і забезпечує виконання її функцій. Подібна підсистема уявляється найбільш ефективною, але вона потребує виділення спеціального типу землекористування (напр., землі заповідників) з тим, щоб на ній могла бути сформована повна геотехсистемам. В умовах інтенсивного та довготривалого ведення господарства виділити для цього землі дуже непросто як з позиції економічної, так і правової. Найбільш реально і необхідно це для природних наукових резерватів суворого режиму.

Другий тип управління властивий національним паркам і обумовлений їхньою складною структурою, за якої паркам надані функції геотехсистем природоохоронного призначення, але вони не виділені в особливий тип землекористування. Двоступінчаста керуюча підсистема уявляється складнішою та менш ефективною, ніж попередня, але вона дає можливість вводити природоохоронний режим на значних територіях у сильно освоєних регіонах. Керуючі підсистеми даного типу достатньо різноманітні. У загальному випадку контролюючий блок (напр., дирекція національного парку) виконує функцію контролю і спрямовує діяльність безпосередньо керуючого блоку, але при цьому вона не є землекористувачем і не володіє будь-якими об'єктами. Другий блок складається з множини самостійних керуючих одиниць, що є прямими землекористувачами, на яких покладені певні виробничі функції (це лісгоспи, сільськогосподарські установи, населені пункти тощо). При цьому інтереси обох блоків можуть не збігатися. Ефективність контролю та управління у даному випадку буде визначатися здатністю дирекції парку спрямовувати діяльність окремих землекористувачів.

В іншій різновидності керуючих підсистем другого типу керуючий блок є одним із безпосередніх землекористувачів (напр., лісогосподарським, рекреаційним та ін.), тобто сполучає загальну контролюючу функцію з безпосередньо керуючою на частині території геотехсистеми. Такий підхід можна вважати достатньо перспективним. Відповідно до функціонального призначення національних парків було б логічно, щоб поєднання контролюючого та безпосередньо керуючого блоків відбувалося по лінії збереження ландшафтів і використання їх у рекреаційних, культурних та інших цілях.

Третій тип керуючих підсистем властивий резерватам з менш суворим режимом охорони (як правило, вони мають невелику площу) та пам'яткам природи. Фактично тут формується неповна геотехсистем а без власної керуючої підсистеми. її функції виковують керуючі підсистеми природно-технічних геосистем інших типів (напр., лісогосподарських, сільськогосподарських тощо), на території яких саме створені геотехсистеми природоохоронного призначення. Цей тип керуючих підсистем ефективний у ГТС невеликих розмірів, де створення самостійних керуючих підсистем недоцільне.

І останнє. Серед показників сталого розвитку будь-якої держави щодо природно-заповідної мережі можуть бути виділені такі:

  • - Загальна площа природно-заповідних територій в абсолютній та відносній кількості ("відсоток заповідності"), що становить екологічний каркас держави.
  • - Якісний (категорійний) склад природно-заповідних територій. Значну роль в інтеграції природно-заповідної мережі в господарство відіграють саме поліфункціональні території.
  • - Наявність планів перспективного розвитку заповідної мережі держави.
  • - Наявність мережі міждержавних природно-заповідних територій, що в Європі з'єднують між собою заповідні мережі різних країн, створюють основу для спільних досліджень.

Отже, урахування геоекологічних принципів проектування, звичайно, необхідне для нормального функціонування ГТС природоохоронного призначення, але тільки одних цих заходів недостатньо. Лише організація раціонального невиснажливого природокористування в цілому може забезпечити виконання всіх покладених на них функцій.

 
Якщо Ви помітили помилку в тексті позначте слово та натисніть Shift + Enter
< Попередня   ЗМІСТ   Наступна >
 
Дисципліни
Агропромисловість
Банківська справа
БЖД
Бухоблік та Аудит
Географія
Документознавство
Екологія
Економіка
Етика та Естетика
Журналістика
Інвестування
Інформатика
Історія
Культурологія
Література
Логіка
Логістика
Маркетинг
Медицина
Менеджмент
Нерухомість
Педагогіка
Політологія
Політекономія
Право
Природознавство
Психологія
Релігієзнавство
Риторика
РПС
Соціологія
Статистика
Страхова справа
Техніка
Товарознавство
Туризм
Філософія
Фінанси
Інші