Навігація
Головна
ПОСЛУГИ
Авторизація/Реєстрація
Реклама на сайті
 
Головна arrow Екологія arrow Екосистемологія
< Попередня   ЗМІСТ   Наступна >

ОСНОВНІ ПРИНЦИПИ ТА КОНЦЕПЦІЇ

Екосистема — об'єкт пізнання

У науковій та навчальній літературі детально описана історія розвитку екології та формування поняття про природну систему, в якій функціонально поєднана сукупність організмів із середовищем їх існування. Тому нема потреби робити обширний огляд з цього питання. Згадаємо лише основні його віхи. Першими дослідниками, котрі усвідомили необхідність вивчення рослин і тварин “у постійному взаємному розвитку, організації і способі життя серед певних умов ”, були К.Ф.Рульє (1814-1858) та його учень М.О.Северцов (1827-1885). Першим ввів у науковий вжиток поняття “біоценоз австрійський гідробіолог К.Мебіус у 1877 р., а першим, хто заклав підвалини для розбудови біоценології був В.В.Докучаєв (1846-1903). До найбільшого поширення погляду на біоценоз як на населення рослинних і тваринних організмів, що знаходяться в певному функціональному зв'язку із середовищем існування, у першій третині 20 ст. спричинилися гідробіологи П.Д.Рєзвой, М.Я.Ливанов, ботаніки В.М.Сукачев і Б.О.Келлер, зоологи F.Dahl, Ch.Adams, V.E.Shelford, В.В.Станчинський і Д.М.Кашкаров. Термін “екосистема запропонований в 1935 р. англійським екологом А.Тенслі (A.G.Tanslay). Дещо пізніше в російськомовну літературу був введений термін “біогеоценоз", суть якого обґрунтована В.М.Сукачевим у 1942 р. Дискусія про докорінну відмінність між поняттями “екосистема і “біогеоценоз" тривала до IX міжнародного ботанічного конгресу в 1959 р. (Канада), на котрому В.М.Сукачев сам визнав, що “уявлення про ліс як екосистему можна вважати найбільш плідним з точки зору запитів життя .., а найраціональнішою буде класифікація лісів, в основу якої буде покладено уявлення про лісову екосистему або біогеоценоз" (Сукачев, 1964, с.23).

Але остаточні "екосистемно-біогеоценозна"конфронтація припинилася в 1968 р. з опублікуванням праці Є.М. Лаврінка та В.М.Диліса (1968), в якій констатовано, що “біогеоценоз - це екосистема в межах фітоценозу, тобто він є окремим випадком екосистеми, коли її просторові межі визначаються межами земної ділянки вкритої однорідним фітоценозом, що займає однорідний екотоп (Станчинський, 1934; Наумов, 1963; Сукачев, 1964; Дажо, 1975; Рифлекс, 1979; Раманд, 1981; Чернова, Білова, 1981; Голубець, 1982; Begon, 1990; Злобін, 1998).

Є чимало визначень екосистеми. A.G.Tanslay (1935) дав її такий первинний опис: “Рослинне угруповання, трактоване як система, що включає не лише рослини, які його утворюють, але й тварини, існування який пов'язане з наявність цих рослин, а також усі фізичні і хімічні компоненти безпосереднього оточення чи проживання, які разом утворюють замкнену (самостійну) цілісність. Таку систему можна назвати екотопом (місцем) природного середовища, свого роду житлом (ойкос) для організмів, що його населяють.

П.Дювиньо (1968) визначає екосистему як “функціональну систему, що включає в себе угруповання живих істот та їх середовище існування, Р.Дажо (1975) - як більш-менш стійку систему, яка складається з біоценозу та екотопу - двох нероздільних елементів, що впливають один на одного”, а Ю.Одум (1986) - як “будь-яку одиницю, (біосистему), що включає всі організми, котрі спільно функціонують (біотичне угруповання) на певній ділянці та взаємодіють з фізичним середовищем таким чином, що потік енергії створює чітко визначені біотичні структури й кругообіг речовин між живою та неживою частинами.

За В.Я. Федоровим і Т.Г.Гільмановим (1980), екосистема - елементарна одиниця природи на земній поверхні, чи елементарний фрагмент екосфери (за Cole; плівки життя за Вернадським) яка “володіє двома ознаками: 1) відносною стійкістю та автономністю, здатністю до самопідтримання й виконання основних життєвих процесів і 2) неможливістю приєднання сусідніх фрагментів або їх частин без порушення якісної однорідності цього фрагмента (с.37). Тут доречно зауважити, що Ю.Одум (1986) біосферу (у визначенні В.І.Вернадського) та екосферу вважав синонімами, підкреслюючи, що “найбільша і найближча до ідеалу в розумінні “самозабезпечення біологічна система, яку ми знаємо, - це біосфера або екосфера; вона включає всі живі організми Землі, які знаходяться у взаємодії з їх фізичним середовищем як єдине ціле, що підтримує цю систему в стані стійкої рівноваги, одержуючи потік енергії від Сонця, її джерела, і перевипромінюючи цю енергію в космічний простір (с.15). На нашу думку, ототожнення цих двох глобальних сфер є некоректним. Воно перешкоджатиме подальшій субординації та класифікації екосистем. Хоч обидві ці сфери є загальнопланетними, проте перша (біосфера) повністю охоплює шар поширення живих істот на Землі товщиною в десятки кілометрів (Шипунов, 1980; Голубець, 1997а), а друга (екосфера) - лише шар приповерхневого зосередження життя товщиною від кількох дециметрів до десятків або сотень (у морських екосистемах - тисяч) метрів (Вернадский, 1989; Голубець, 19976).

Згідно з М.Ф.Реймерсом та О.В.Яблоковим (1982) “екологічна система - це будь-яке угруповання живих істот і середовище його існування, поєднані в одне функціональне ціле завдяки взаємозалежності і причинно-наслідковим зв'язкам, що існують між окремими екологічними компонентами. Це також “інформаційно саморозвиткова, термодинамічно відкрита сукупність біотичних компонентів та абіотичних джерел речовини й енергії, єдність і функціональний зв'язок котрих у межах характерної для певної ділянки біосфери часу і простору забезпечують перевищення на цій ділянці внутрішніх закономірних переміщень речовини, енергії та інформації над зовнішнім обміном (у тому числі між сусідніми аналогічними сукупностями) і на основі цього невизначено тривалу саморегуляцію та розвиток цілого під керівним впливом біотичних і біогенних складових (с. 138).

Аналіз навіть цієї обмеженої кількості визначень свідчить не лише про відмінності в розмірах їх словесного навантаження, але й в об'ємах самого поняття. В останніх охоплені численні риси структури, системних зв'язків і функціональних особливостей, передовсім, речовинний, енергетичний та інформаційний обмін, здатність до саморегуляції, самовідтворення, самозбереження й саморегуляції, накопичення енергії та різних видів продукції, активної взаємодії з навколишнім природним оточенням, формування певної категорії відходів тощо.

Загалом поняття “екосистема - універсальне і загальнобіологічне. Так само, як терміном “організм означаємо будь-яку одиницю організмового рівня організації - від одноклітинного прокаріота чи еукаріота до великого дерева, високоорганізованої тварини чи людини, так і термін “екосистема характеризує структурно-функціональну суть усіх одиниць екосистемного ряду - від консорцій, через біогеоценоз, ландшафтні екосистеми (біогеосистеми, за Бялловичем), материкові чи океанічні екосистеми аж до біосфери включно (Голубець, 1997а; рис. 1.1).

Більш-менш повний обсяг поняття “екосистема повинен би включати такі характеристики: - це природна чи створена людиною функціональна система всієї сукупності живих істот, пов'язаних між собою трофічними та іншими зв'язками, і певного відносно однорідного фізичного (наземного, ґрунтового чи водного) середовища, які взаємодіють між собою таким чином, що потік енергії, який проходить через цю систему, сприяє створенню відповідної трофічної структури та харчових ланцюгів, підтриманню видової різноманітності, біотичного кругообігу (речовинного обміну між живими і неживими компонентами, біоценозом і біотопом) та накопиченню вільної енергії; це - термодинамічно відкрита (джерело енергії - Сонце знаходиться за межами екосистеми), взаємопов'язана із сусідніми екосистемами (між ними відбувається постійний, міжекосистемний речовинно-енергетичний обмін, який забезпечує цілісність плівки життя й біосфери), відносно стійка до зовнішніх збурень, стабільна в часі, в природному стані самоорганізована і саморегульована (кібернетична), жива (біотична, організована живою речовиною, за Вернадським), неентропійна (величина її ентропії завжди менша від ентропії абіотичного довкілля) система; це - будь-яких розмірів система, будова і рівень організованості якої забезпечують її тривале самопідтримання, матеріально енергетичну трансформацію та біотичний кругообіг (функціонування штучних екосистем, як правило, вимушена підтримувати людина).Схема структурно-функціональної організації екосистеми, за даними Г.Елленберга (1973), доповнена показником антропогенного впливу. 1 - межа екосистеми, 2 - обсяг антропогенного впливу на екосистему, 3 - канали руху мінеральних речовин, 4 - канали руху органічних речовин.

Рис. 1.1. Схема структурно-функціональної організації екосистеми, за даними Г.Елленберга (1973), доповнена показником антропогенного впливу. 1 - межа екосистеми, 2 - обсяг антропогенного впливу на екосистему, 3 - канали руху мінеральних речовин, 4 - канали руху органічних речовин.

Дані про екосистему різноманітність на Землі наведені в розділі, присвяченому класифікації екосистем, а про їх структурно-функціональні особливості - в розділі 2.

Зважаючи на універсальність екосистемної організації в природі та на потребу збереження біорізноманітності планети не лише на організмовому й популяційному, але й на екосистемному рівнях, питання конституювання екосистемології, об'єктом вивчення котрої була б екосистема, стає невідкладним.

 
Якщо Ви помітили помилку в тексті позначте слово та натисніть Shift + Enter
< Попередня   ЗМІСТ   Наступна >
 
Дисципліни
Агропромисловість
Банківська справа
БЖД
Бухоблік та Аудит
Географія
Документознавство
Екологія
Економіка
Етика та Естетика
Журналістика
Інвестування
Інформатика
Історія
Культурологія
Література
Логіка
Логістика
Маркетинг
Медицина
Менеджмент
Нерухомість
Педагогіка
Політологія
Політекономія
Право
Природознавство
Психологія
Релігієзнавство
Риторика
РПС
Соціологія
Статистика
Страхова справа
Техніка
Товарознавство
Туризм
Філософія
Фінанси
Інші